Недавні замахи на життя особистого секретаря «ДНР» Олександра Захарченка та ще одного з лідерів самопроголошеної республіки, відновлення активних бойових дій на окупованих територіях, поширена українськими засобами масової інформації інформація про нібито повернення в Горлівку одіозного Ігоря «Беса» Безлера — завдяки цим подіям Донецька область знову опинилася в центрі суспільної уваги. Що насправді відбувається сьогодні на захоплених терористами та російськими окупантами частинах Донецької області? Адже зрозуміло, що все, що відбувається, — лише верхівка айсберга тенденцій, які набирають обертів всередині «ДНР». Спробуємо розібратися. Як це не парадоксально, але події, пов'язані із замахами на лідерів невизнаної республіки, у самому Донецьку, на відміну від решти України, не отримали жодного резонансу. Про це мовчали засоби масової інформації, підконтрольні терористам, а люди не говорили на вулицях та у громадському транспорті. Місцева влада та рядові жителі давно живуть у паралельних реальностях. Інша справа — суттєво посилені обстріли, які змусили багатьох донецьких знову збиратися на виїзд.
І, на жаль, їхня інтуїція їх не підводить. Різке загострення млявої в останній час війни на Сході триватиме й далі, оскільки воно безпосередньо пов'язане з поточними політичними розкладами. Очевидно, що про якесь повномасштабне наступлення на Україну з боку Російської Федерації та її маріонеток у вигляді «ДНР» говорити не доводиться. Це видно навіть за тональністю останніх заяв Кремля. Однак терористи дуже поспішають придушити українського президента, який піддається їхньому тиску, і змусити його скоріше домогтися прийняття Верховною Радою змін до Конституції щодо децентралізації та особливого статусу Донбасу (причому на умовах, вигідних «ДНР» і Російській Федерації), а також знешкодити неконтрольованих ними повною мірою українських воїнів-добровольців. Одностайність у цих питаннях демонструють сьогодні всі сторони конфлікту, крім рядових патріотів України — і Захід, і Росія, і місцеві еліти по обидва боки фронту. Різниця лише в методах розв'язання проблем. Якщо Європа та США повністю покладаються на своє дипломатичне мистецтво, то терористи, як завжди, уповають лише на силу.
Недаремно інтенсивність обстрілів, які провокують українські військові, а також бомбардування мирних кварталів значно збільшилися вже на другий-третій день після відвідування іноземними делегаціями Києва й продовжуються сьогодні. Також не вірить у існування у терористів і Путіна планів щодо подальшого військового просування в Україну політолог, переселенець з Донецька Станіслав Федорчук: «Просто раніше вже були вкладені кошти, і тепер їх потрібно відпрацьовувати. Але головне — сьогодні терористам крайньо необхідна ще одна внятна перемога над Україною на кшталт Іловайська або Дебальцева. Цим вони розраховують остаточно деморалізувати переважну більшість українського суспільства й схилити його до підтримки «мирних ініціатив» президента, незважаючи на всі протести тих, хто програє йому в кількісному відношенні патріотів і пасіонаріїв». При цьому бойовики ґрунтовно готуються до вирішального бою одночасно за двома напрямками.
Перший напрямок. Йде активне нарощування військового потенціалу на найгарячіших ділянках лінії зіткнення. «Порошенко сильно ризикує з цією демілітаризацією Широкина. Якщо вони це зроблять, то відкриють ящик Пандори. Сили бойовиків накопичуються. І є дані розвідки. Щодня завозяться військові та озброєння з тієї території у нас на напрямку. Ще розвідка доповіла про «точки-У», які зайшли на нашу територію. Це мене й непокоїть. Все повторюється як минулого року. Спроба нападу буде...», — поділилася зі мною своєю думкою голова громадського формування «Маріупольська дружина» Вікторія Придущенко. Те саме, по суті, говорять і щоденні зведення штабу АТО та Генштабу. Зокрема, вчора Андрій Лисенко відзначив, що вперше за довгий час було зафіксовано застосування терористами реактивних установок «Град». Від себе додам, що завод «Донецькогормаш», що у селищі Боссе в Ленінському районі міста, мабуть, заробив тепер на повну потужність. Мало кому відомо, що на початку поточного місяця на роботу туди повернули всіх раніше звільнених донецьких. Більше того, відтепер рядовий робітник підприємства матиме отримувати заробітну плату розміром 9 тисяч гривень, а не 3 тисячі — як раніше.
Показово також, що завод, який виробляє й ремонтує озброєння та бойову техніку для терористів, належить офшорній кіпрській компанії UMBH, що входить до холдингу «СКМ» господаря Донбасу й «попутника революції» Рената Ахметова. Прибуття днями в Донецьк чергового, 33-го за рахунком російського «гумконвою» — все з тієї ж опери. Всім давно й добре відомо, якими наслідками це загрожує. Тим паче що допомога «республікам» від «братського» народу прийшла сьогодні не лише у вигляді власне «залізниці». У цей час керівництво бойовиків з так званого «ополчення» на передовій оперативно замінюється командирами, які прибули з Російської Федерації. Зокрема, так сталося в окупованій Ясинуватій, куди кілька днів тому зайшло внушительне підкріплення у вигляді «зелених чоловічків», розташованих одразу в шести частинах міста. Паралельно з цим весь командний склад тамтешніх бойових підрозділів був роззброєний і відсторонений від керівництва на користь приїжджих спеціалістів. За інсайдерською інформацією, це викликало масове невдоволення «ополченців» з числа місцевих жителів. Аж до того, що частина з них сьогодні намагається вийти на переговори з українськими силовиками, які базуються в тому районі.
Бойовики з числа місцевих жителів не жадають воювати й гинути незрозуміло заради чого далі, але шукають хоч якихось гарантій безпеки для себе в найближчому майбутньому — в обмін на співробітництво. Відомо також, що чимало місцевих бойовиків розійшлося по домах після невдалої спроби взяти Марьївку. Не дивно, що велике поповнення з російських військових «туристів» зайшло в ці дні й у Донецьк. Внушительну частину з новоприбулих у черговий раз складають вихідці з Кавказу — «кадировці» й осетини. В околицях другого міського ставка сьогодні ні на день не припиняється підготовка бойовиків.
Другий напрямок. Тим часом два тижні тому в «ДНР» були вкладені чергові кошти на «розкачування» ситуації на звільнених територіях Донбасу й у решті України. Агентурі бойовиків, раніше внедреній в українські силові структури (як добровольчі, так і регулярні), дано конкретне розпорядження всіма силами провокувати ймовірні конфлікти між добровольчими формуваннями й кадровими військовими, правоохоронцями аж до людських жертв. Мета цих терактів — схилити українську владу до більш рішучих і швидких заходів щодо скасування добровольчого руху в Україні.
Російські спецслужби дуже воодушевило силове протистояння між бійцями «Правого сектора» й українськими силовиками в Закарпатті. Ця інформація опосередковано підтверджується й останніми повідомленнями Дмитра Тимчука про наполегливі спроби бойовиків «розв'язати в тилах сил АТО диверсійно-терористичну війну» за рахунок активізації дій ворожої розвідки.
Що стосується внутрішніх процесів у захоплених терористами містах і селах, то всі вони підпорядковані сьогодні двом основним цілям: централізації як політичного, так й адміністративного впливу всередину всієї «республіки» — з урахуванням скорого повернення Донбасу на утримання в Україну й наступного за ним глобального розподілу тих мільярдів, які будуть виділені на відновлення зруйнованого регіону. В абсолютному й всеохопному контролі над маріонетковими керівниками «ДНР» зацікавлений насамперед Кремль. Тоді як економічний аспект переважно є прерогативою головних спонсорів терористів у вигляді все тих же старих донецьких елит. Зосередження влади в руках одного-двох ставленників дозволить і «кремлівським», і «донецьким» швидше перевести процеси, що відбуваються в «ДНР», з військових на мирні рейки.
Комусь це здивує, але ті, кого давно прийнято називати донецькими виключно в лапках, таки змогли зберегти колишній вплив у своїй исконній вотчині. Як один із доказів цього твердження можна навести приклад із недавньою розборкою у дусі «лихих» 90-х, що сталася практично в центрі Донецька — на вулиці Панфілова. Під час перестрілки тоді були поранені один із видних представників «ДНР», який посів третє місце на тамтешніх «президентських виборах», Юрій Сивоконенко, а також його охоронець. Колишній міліціонер, який стояв у витоків створення донецького «Беркута», спробував було «відібрати» будівлю у далеко не найвпливовішого вихованця Партії регіонів, екс-нардепа Валерія Бондика, але навіть це йому не вдалося. Справедливості ради відзначу, що на момент виборів Сивоконенко ще мав доволі внушительну групування з колишніх «беркутівців» та інших силовиків-зрадників України. Однак за час бойових зіткнень з українськими військовими на передовій вона значно поредішала, а ті, що залишилися живі, незабаром поповнили ряди захарченківського «Оплоту».
Що вже говорити про Ахметова, чия резиденція й стадіон протягом усієї війни охоронялися в Донецьку терористичною групуванням «Схід», а деякі його підприємства навіть умудрялися вийти в плюс. Як, наприклад, Авдіївський коксохім, який місяцями працював не лише на окупованій території, але й під неперервними обстрілами. Так чи інакше, але передел влади в «ДНР» сьогодні відбувається на всіх рівнях. Насамперед — на «республіканському». По-перше, до кінця минулого тижня практично завершилася реорганізація більшості численних (сам чорт ногу зламає!) силових і військових структур «ДНР» в єдиний «Корпус народної міліції» — як це було зроблено набагато раніше в економічно слабшій й менш амбіційній «ЛНР», відповідно до одного з пунктів Мінських угод. У тому числі були розформовані так звані «Міністерство оборони» з «Республіканською гвардією». Цим терористичний Донецьк номінально зробив крок назустріч Мінську. Адже, за версією терористів, призначеною виключно для Заходу, ніяких військових в «ДНР» немає й не може бути — одні лише ідейні громадяни, які взялися за зброю від безвиході.
До речі, слово «міліція» навіть походить від слова, яке в перекладі з латини означає «народне ополчення». Варто відзначити, що такими діями терористи дуже розташовують до себе іноземних дипломатів, які не бачать суттєвої різниці між, наприклад, українськими патріотами з «Правого сектора» й донецьким люмпеном перемішаним з найманцями з Російської Федерації у вигляді якогось батальйону на кшталт «Кальміуса». Хоча чому тут, по суті, дивуватися, якщо її не відчуває навіть український президент. У очах «нормандської четвірки» й перші, й другі являють собою всього лише «незаконні збройні формування» й несуть дестабілізацію й небезпеку.
Тим часом з екранів і зі сторінок терористичних засобів масової інформації лідери бойовиків Пушилін, Кононов і Басурін до самого останнього моменту заперечували цю інформацію. У очах не стільки жителів захоплених ними територій, скільки України, вождям «ДНР» необхідно тримати марку й створювати ілюзію будівництва власної держави. Своєю реорганізацією силових структур «ДНР» й маячні за нею високі тіні одним пострілом убивають двох зайців: номінально виконують пункт Мінських угод і чищать усі неконтрольовані й потенційно небезпечні для них збройні групування.
І цей процес тривав приблизно з початку поточного року. Саме тоді під роздачу потрапили так звані «козаки військо Донське», чисельність яких у Донецьку складала від 600 до 1000 бойовиків. Ця ОПГ протягом довгих місяців не стільки воювала з «укропами» на передовій, скільки знущалася над рядовими донецькими, переважно в Ленінському й Буденновському районах міста. Причому бойовики в березні не побоялися навіть піти на збройний конфлікт з так званим «МГБ». Врешті-решт очистити їх удалося лише за допомогою російського спецназу. Зовсім недавно їхній командир Юрій Сафоненко (позивний «Батя») сетував на беззаконня верхівки «ДНР» в ефірі російського телеканалу, вже сидячи в Ростові. До речі, терорист заявив в інтерв'ю, що в Донецьк уже сьогодні повернулися місцеві олігархи. Днями з інтерв'ю російському виданню засвітився ще один з «козаків», колоритні фото якого навесні 2014 року облетіли всі таблоїди — Олександр «Бабай» Можаєв. Він також пожалівся на керівництво «ДНР» й розповів, як бігав по всьому Криму в пошуках нових відданих найманців.
Дуже не терпілося йому повернутися туди, звідки його безславно прогнали. У Ростові все ще сподівається зібрати нові сили й одіозний Ігор Безлер («Бес»). Інформація про його нібито появу в Горлівці, хоч і офіційно озвучена заступником командувача штабу АТО в Україні, виявилася стопроцентною фейком. Та й не міг він туди повернутися в принципі. Мої джерела стверджують, що подібний крок був би чреватий для нього фізичним знищенням. Колись у кривавих сутичках з «Оплотом» Захарченка полягло майже все військо Безлера. Сам же «царок» Горлівки з кучкою найближчих соратників спочатку втік у Крим. На даний момент практично в кожній терористичній ОПГ окупованого міста повно закляттих ворогів Беса. Занадто багатьом він встиг насолити за час свого безраздільного панування в тих краях. Сьогодні в «ДНР» стоїть питання про те, у якому форматі будуть існувати (і будуть ли взагалі?) такі популяризовані серед місцевого населення бойові бригади «Сомалі» й «Спарта» на чолі з Гіві й Мотороллою. Розформування торкнулося навіть «Сходу», очолюваного відданим Ахметову Ходаковським.
Хоча не зайвим буде відзначити, що ця групування завжди по суті ділилася щонайменше на дві частини: одна (набрана з «ополчення») відправлялася воювати на фронт, інша (складена з професіоналів — кадрових силовиків і військових) — займалася охороною баз, складів і тіла свого командира. Вони різнилися й у якості харчування, й у плані обмундирування, й за бойовою оснащеністю. Так що у Ходаковського все одно залишаться на руках аргументи у вигляді пари-трійки сотень озброєних головорізів. Ця реорганізація в структурах «ДНР» супроводжувалася рядом арештів серед середнього звена військового керівництва «республіки» й, кажуть, навіть недовгою облогою одного з відділів «Республіканської гвардії». Однією з тих, хто брав у цьому найактивнішу участь, була дочка секретаря голови «ДНР» Філіппової, яка сама займає не останнє місце в тамтешній ієрархії. Вибух 14 липня авто з її матір'ю — привіт саме прибічниці Захарченка від противників вищезазначених методів затіяної масштабної реорганізації. За інформацією з достовірних джерел, тотожні військовій реформі процеси паралельно відбуваються й у економічному блоці.
Наприклад, працівникам тамтешнього КРУ на початку місяця було спущено зверху негласне розпорядження посилити перевірки керівників бюджетних підприємств «республіки» на предмет розкрадання у сфері «народного» господарства. Активно йде пошук компромату, відбуваються звільнення колишніх директорів і їх заміна на нових. Ще один «розвід котенят» з боку «донецьких». Відповідальними за цей напрямок призначені донецькими елітами нинішній «мер» Донецька Ігор Мартинов і давній соратник його вітчима, прожженого донецького бізнесмена Юрія Дикінштейна — адвокат Руслан Браславський, який у цей час, до речі, проживає в Києві. Мало хто знає, що розробкою «Конституції» для «молодої республіки» займалися колись саме юристи Дикінштейна й Браславського. Дикінштейн зі товаришами сьогодні також курують кампанію з грандіозного привласнення чужої житлової нерухомості в Донецьку, яка тільки набирає обертів. Місцеві ЖЕКи давно отримали розпорядження від керівництва скласти реєстр покинутого донецькими-переселенцями житла, яке увійде до спеціального фонду. Квартири й будинки планують перепродати кілька разів і через підставних осіб.
Те саме стосується й нежитлової нерухомості. І спробуй потім щось доведи в судах, які за волею Порошенка скоро також будуть «самоуправлятися в особливому порядку». Все це не в новинку для давніх тіньових фінансистів донецького клану. Як колись повідомляв сайт ОРД, під чутливим керівництвом спільника Браславського, одіозного голови Вищого господарського суду України Віктора Татькова в Донецьку була створена Товарна біржа «Універсал плюс», через яку на проведених задним числом аукціонах було незаконно продано майно десятків компаній на сотні мільйонів гривень. Про колишню й нинішню діяльність «мера» Мартинова також можна знайти кілька цікавої інформації.
У загальному, господарі окупованого Донбасу активно готуються до повернення регіону в лоно України. З усіма наслідками. І про це чудово відомо українській владі. Недаремно в кінці минулого тижня Генштаб заявив про те, що сьомої хвилі мобілізації цього року не передбачається — лише у разі «крайньо серйозного загострення ситуації». Особливо цинічно виглядає це висловлювання на тлі активізації війни в Донбасі й неперервних припущень від різноманітних українських експертів і політиків про загрозу повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну.
Основне питання порядку денного — скільки ще української крові прольється в зоні АТО й на окупованих територіях, перш ніж настане мир імені Путіна, Порошенка й Ахметова — залишається відкритим…