Перший комбат «Азова» Андрій Білецький, який повернувся на кілька днів до Києва зі зони АТО, зустрівся з кореспондентом ЛІГАБізнесІнформ. Разом з ним був командир розвідки «Азова» Сергій «Боцман» Коротких. Вони відповідали на питання про війну та мінські угоди, ситуацію у добровольчих батальйонах, фінансування «Азова», катування та майбутнє Донбасу. Білецький окремо пояснив можливі сценарії розвитку ситуації на Донбасі у разі, якщо українська влада не змінить нинішній курс. Навколо Широкина циркулює багато чуток.
На запитання про військову оцінку ситуації у Широкині Білецький відповів, що демілітаризація однозначно послаблює оборонну спроможність Маріуполя. Відведення військ зі стратегічних позицій на значно менш вигідні з військової точки зору позиції не може бути позитивним явищем для оборони. Демілітаризація в будь-якому разі є як безглуздою, так і небезпечною для захисту Маріуполя.
На питання, чому демілітаризацію наполягає підтримувати й вище керівництво країни, Білецький пояснив, що вище керівництво держави в цій ситуації є заручником тиску як з боку Росії, так і з боку Заходу. Для Заходу це не є якоюсь ключовою болючою точкою, але служить розмінною монетою, яку можна запропонувати Росії для нібито спрощення мирного процесу. Для Росії широкинські висоти мають принципіальне значення з морально-психологічної точки зору — вони там зазнали досить великої поразки та півроку безрезультатно атакували. Втрати російських військ убитими, пораненими та полоненими становили близько 800 осіб.
Після їхніх перемог у аеропорту, Дебальцеві та інших місцях це для них морально-психологічний удар. Росіяни розуміють, що у разі загострення конфлікту, якого вони не виключають і навіть планують, широкинські висоти дадуть їм вільний коридор для удару на Маріуполь. Якщо у них не буде Широкина, то штурм Маріуполя займе значно більше часу. Тому зрозуміло, чому Росія наполягає на демілітаризації Широкина. Росія тисне на Захід, Захід так само тисне на Порошенка. Тому питання демілітаризації — це суто зовнішньополітичне питання, а не військове, стратегічне чи якесь інше.
На запитання, чи перебуває «Азов» у Широкині, Білецький відповів, що на жаль, «Азов» остаточно виведений зі Широкина близько двох тижнів тому. Його змінив батальйон «Донбас», а після завершення ротації «Донбасу» туди були введені морські піхотинці. Один з них вчора загинув (інтервʼю записувалося в понеділок 10 серпня).
На запитання про місцезнаходження «Азова» та його завдання Білецький сказав, що на даний момент вони перебувають на тилових базах і займаються відновленням боєздатності підрозділу. Це стандартна військова процедура, яка передбачена з певними періодами, але «Азов» цілий рік не залишав передову. Їхні тилові бази розташовані у Маріуполі та його околицях. Але в будь-яку секунду «Азов» готовий повернутися на передову.
На запитання про те, як змінився характер бойових дій на Донбасі після Мінська-2, Білецький пояснив, що говорити про зміну характеру бойових дій саме після другого Мінська неможливо. Тому що у лютому, коли був підписаний Мінськ-2, інтенсивність бойових дій, наприклад, у південному секторі М була надзвичайно високою, застосовувалася зброя всіх калібрів. Зараз, наприклад, у Широкині спостерігається умовне тимчасове затишшя, хоча вчора сталася ескалація — один морпех загинув, один був важко поранений і один зник без вісті.
У Широкині перемир'я лише умовне. Але активність артилерійських обстрілів перемістилася на північ сектора М. Інтенсивність бойових дій по всій лінії фронту після підписання другого Мінська значно знизилася, але при цьому однозначно існують гарячі зони — навіть не точки, а цілі ділянки, які постійно переміщуються по всій лінії фронту. Тобто сьогодні це може бути Широкино, завтра — Піски, післязавтра — Станиця Луганська і так далі. Там застосовуються всі калібри, вся артилерія та танки військ противника.
На запитання про плани українського командування Білецький відповів, що на його велике жаль, плани та українське командування — це антоніми. Навряд чи ці люди здатні зараз на якесь серйозне планування. Йде набивання до відмови лінії фронту військами, що складаються з мобілізованих за так звану шосту хвилю. Так, вони набили лінію фронту 60 тисячами солдатів. Рік тому там було 35 тисяч, коли вони, зауважте, вели наступальні дії. Зараз вони набили більшу щільність військ.
Дає це якусь стійкість їхній обороні? Так, у ній противник може довше завязнути, але існує й зворотний закон війни — у разі відступу більша кількість людей лише посилює панікуу. Зараз Білецький бачить єдиний план українського командування: замість того, щоб скористатися послугами десятків тисяч хлопців, які отримали бойовий досвід, замість того, щоб дати їм повноцінне озброєння, провести додаткове навчання та забезпечити гідну матеріальну мотивацію, замість того, щоб відібрати найуспішніших командирів цієї війни на рівні низової та середньої ланки, вони займаються тим, що просто забивають лінію фронту сирою, неготовою людською масою.
На запитання, чому командування не робить так, як описав Білецький, він відповів, що їхній генералітет — це система негативного відбору. У ньому є винятки, і він їх знає, але в цілому це так. Людей у командування відбирають за принципом якісного параду, за комерційною жилкою у розпродажу військового майна, політичною доцільністю, собачою вірністю, але ніяк не за професійними якостями.
Білецький хотів би зазначити, що коли він говорив про необхідність просування вгору командирів низової та середньої ланки, то мав на увазі не лише добровольчі батальйони. У ЗСУ є свій гігантський людський ресурс, який пройшов війну. Але чому ж тоді зараз не набираються контрактні бригади з людей, які пройшли рік війни, їм не дають військові надбавки? Зберіть же ці 10 тисяч осіб, дайте їм зарплату хоча б у 10-15 тисяч гривень, дайте їм високі соціальні гарантії. У командування немає бажання, щоб людина воювала професійно та усвідомлено — чи то частини добровольчих підрозділів, чи то ЗСУ. Їм потрібен кріпак, раб, якого можна гнати, якому можна дати будь-який абсолютно божевільний наказ. Це глобальна проблема. Крім того, командування дійсно боїться добровольців, існує реальна неприязнь і ведеться жахлива кампанія з дискредитації добровольчих батальйонів у ЗМІ. Командування озлобило та вигнало людей, які пройшли війну, і вони не хочуть повертатися на фронт не тому, що не хочуть захищати Україну. Повірте, у цих людей дуже висока мотивація, почуття локтя та бойового товариства.
Просто ніхто не вірить у цю систему, включаючи військову. Виведення бойового підрозділу в тил на так звану третю лінію та вимоги Генштабу, наприклад, до «Азова» копати канави у Запоріжській області — це курс на знищення боєздатного підрозділу. Вибачте, якщо «Азов», «Донбас», «Айдар», «Дніпро» та інші були такі погані, як зараз говорять, то чому рік тому Генштаб не сказав їм — «будь ласка, вибирайтеся»? Коли вони брали Маріуполь, Марʼїнку, звільняли Широкино? Вони вгрилися зубами і в реальному пеклі утримували Широкино протягом шести місяців.
На запитання про його думку щодо мобілізації Білецький сказав, що шоста хвиля мобілізації — це просто фантастика. За шостою хвилею ловлять усіх, кого не спіймали в перші п'ять хвиль. Як будуть воювати люди, яких забирають з городів, знімають з автобусів і на яких влаштовують засідки у під'їздах? Про яку стійкість і героїзм на фронті можна говорити при такому підході? Чи є у країні хтось адекватний, який серйозно вірить у ефективність такої мобілізації? Тому вона й виконана трохи більше, ніж на 30%, наскільки він знає. Якщо вздумають проводити наступні хвилі мобілізації, то вони вже будуть виконані на рівні 10%.
На запитання про те, скільки повинні заробляти солдат, молодший офіцер, офіцер контрактної армії в Україні, Білецький сказав, що скаже про рядового солдата, а від нього вже можна припускати зарплати старших чинів. На його переконання, прийнятна в країні зарплата військовослужбовця повинна бути однозначно вищою за середню по країні. Тому що це не просто солдат, а солдат країни, яка воює. Тому ця зарплата у своїх мінімальних показниках повинна бути в районі 500 доларів. Це мінімум. Враховуючи економічні труднощі та реально високий рівень патріотизму населення, цього було б достатньо. Але також солдати повинні бути соціально стимульовані — їхні сім'ї повинні отримати дуже щільну опіку держави. Вони повинні бути захищені серйознішими гарантіями, ніж інші верстви населення.
Відповідно офіцер повинен отримувати два-три оклади рядового солдата залежно від звання і так далі.
На запитання про дані офіцера добровольчого батальйону про те, що ще влітку минулого року була офіційна службова інформація про те, що до 30% особового складу добровольчих формувань не перебувають у розташуванні своїх підрозділів — з озброєнням та посвідченнями міліцейськими, Білецький відповів, що проблеми контролю існують у всій українській армії. У нього є дані про те, що у всіх силових структурах сумарно кількість таких «бійців» значно перевищує 50 тисяч осіб — це без добровольців. Це божевільно багато, враховуючи, що до війни була 170-тисячна армія. На фронті дуже багато випадкових людей, як у силових структурах — СБУ, МВС та ЗСУ, так і серед добровольців.
Але не можна за окремими випадками судити про всі сили АТО. Справа в тому, що рік тому не було єдиного принципу формування добровольчих підрозділів. Не було єдиної структури та системи підготовки офіцерів та рядового складу добровольчих підрозділів. Не було єдиного критерію підбору людей у добровольчі батальйони. Добробати — це творчість їхніх лідерів та командирів. Що стосується неконтрольованості батальйонів, то потрібно сказати, що кожен з них являє собою абсолютно різне видовище. Є формування, які стали успішними та спроможними, є такі, які виявилися крайньо невдалими, і є такі, які мають якусь бойову ефективність, але у них є дисциплінарні проблеми. У добровольчих батальйонах існує проблема непрофесіоналізму та відсутності чіткої системності. Але у них є гігантська перевага перед мобілізованими у мотивації — а це, повірте, головне. Не можна мірити всі батальйони однією міркою. Є добровольчий батальйон «Чернігів», у якому близько 100 осіб особового складу, а є «Азов» — лише списковий склад наближається до 1400 осіб і понад 40 одиниць бронетехніки.
Нехай 200 осіб у них зараз поранені і перебувають на лікуванні та реабілітації. Щодо «Азова» він може гарантувати, що у них усі бійці перебувають у розташуванні і озброєння вони не втрачали.
На запитання про Мукачево та історію з Правим сектором Білецький сказав, що потрібно розуміти, що Правий сектор є неформальним добровольчим об'єднанням, на папері його не існує в природі, тому їх складно звинувачувати в тому, що вони не перебували у розташуванні. У них офіційно немає розташування.
На запитання, чи він не забув про спонсорів, коли говорив, що батальйони добровольців — це творчість їхніх лідерів та командирів, Білецький запитав, про яких спонсорів йдеться. На уточнення про те, чи допомагає їм фінансово Тарута, він відповів, що Тарута допомагав їм, коли був губернатором Донецької області, але він також підтримував і інші підрозділи, за посадою керівника фронтової області. Сергій Коротких («Боцман») додав, що Тарута навіть більше допомагав армійцям, які перебували у секторі М, ніж добровольцям. Немає жодного підрозділу у Маріуполі, якому б Тарута не допоміг.
Різниця лише в тому, що армійці через кожні 2-3 місяці йшли на ротацію, а «Азов» там був постійно.
На запитання, чи вони не будуть розкривати своїх спонсорів, або скажуть, що їх немає, Білецький відповів, що їх немає. На запитання, чи допомагає їм Ахметов, він сказав, що ні Ахметов, ні Коломойський, ні Порошенко, ні... хто там ще? «Боцман» підказав: «Скажи Левочкин». Білецький відповів, що Левочкина немає, він — спонсор «Айдара». Жартуючи. Якщо ж серйозно, то він розуміє, звідки йдуть ці чутки. Він розуміє добру і недобру заздрість усяких придворних волонтерів до матеріального забезпечення «Азова». Але давайте будемо відвертими та чесними: їхня армія перебувала у жахливому стані, але якщо армія хоча б була, то «Азов» формувався з нуля. Спочатку МВС їм не виділило ні однієї казарми, ні однієї ліжка і лише у липні 2014 року їх поставили на продовольче забезпечення. На секундочку — це вже після звільнення Маріуполя. І все одно вони їздили на машинах, надягали бронежилети, у них були кевларові каски, вони щось їли два місяці. Гроші, які надходили в «Азов», приходили від приватних спонсорів, багатих людей, яких багато і в самому полку.
Це не олігархи. Також їм постійно перераховували гроші звичайні люди — навіть по 5 гривень СМС-ками. Насправді, усі підрозділи та батальйони отримували рівну частку допомоги від бізнесу та громадян країни. Тільки хтось цю допомогу розкрав або необачно витратив, а «Азов» вклав усе до копійки в полк. І тепер полк виглядає дійсно як армія якої-небудь балтійської країни або Німеччини, а не України. І це у багатьох викликає заздрість, хоча вони всього лише ведуть якісне адміністрування і не допускають крадіжок, які, повірте, вони у себе випалювали такими методами, які навряд чи входять у кримінальний кодекс.
На запитання про те, як по-різному відзиваються про різні добровольчі батальйони, Білецький сказав, що в цілому високо оцінюють ефективність «Азова», непогано відзиваються про Правий сектор, багато негативу чув про «Айдар» та «Донбас».
На запитання, чи потрібно залишати всі батальйони, і яке майбутнє добробатів, чи будуть вони існувати вічно, Білецький відповів, що ще після взяття Маріуполя на початку літа минулого року він говорив, що у добровольчих батальйонах існує проблема непрофесіоналізму та відсутності чіткої системності. Але у них є гігантська перевага перед мобілізованими у мотивації — а це, повірте, головне. Наполеон стверджував, що фізичне та матеріальне до духовного на війні відносяться як один до трьох. Якщо у тебе мотивована армія, то вона переможе армію, яка втричі більша за розміром, але менш мотивована. А Наполеон, все ж таки, був генієм.
Йому ще рік тому пропонував командуванню: не займайтеся дурницею, створіть з добровольців не якийсь натовп добровольчих підрозділів, а кілька повноцінних, системних бригад. Одну тримайте на фронті для набуття досвіду, а одну або дві відведіть у тил і почніть тренувати. Створіть на їхній базі експериментальну кузню кадрів, відпрацьовуйте експериментальну тактику. Спробуйте натівську методику — все одно вона об'єктивно найкраща у світі на даний момент.
Тим більше, що не можна всю армію перевести на натівські рейки під час війни, потрібно з чогось починати. У цьому він бачить майбутнє. А без цього існує проблема добровольчого руху, і полягає вона в тому, що цей рух не перетворився на закваску професійної армії.
На запитання про те, як йому вдавалося командувати полком без військової освіти, Білецький відповів, що зараз він більше курує полк, ніж командує ним, тому що, на жаль, є народним депутатом. Але насправді ці претензії йому висувають в основному військові. Говорять, «ось ми стільки всього закінчили і стільки років служили». Але, вибачте, у більшості таких військових бойовий досвід менший, ніж у добровольців. На війні швидко вчишся, і там немає нічого надприродного. Не потрібно перетворювати військову справу на таємну науку. Безумовно, він не є професіоналом, і він це глибоко усвідомлює, як і його офіцери. Але вони вчаться, читають, створили свою офіцерську школу, у якій викладають західні інструктори-пенсіонери.
Вони зростають, і він точно знає, що його хлопці, які прийшли в «Азов» трохи більше року тому, зараз грамотніші значної частини офіцерів Генштабу.
На запитання про інформацію про те, що деякі добровольчі батальйони у зоні АТО займаються лише охороною об'єктів власності олігархів, Білецький сказав, що це так. Але «Азов» ніколи цим не займався. «Січ» охороняє, деякі частини ЗСУ — теж. Хоча, повинен сказати, що така «охорона» — це не обов'язково погано. Багато з цих об'єктів є об'єктами стратегічного значення. Дамби, наприклад. Також мости та залізничні вузли. І їхньою охороною повинна займатися держава. Якщо ні, то нехай хоча б за гроші олігарха їх охороняють. Чи буде краще, якщо дамбу підірвуть, затопить п'ять сіл, знищать завод, але зато ми будемо гордитися тим, що олігарх ні копійки батальйону не дав?
На запитання про те, що буде справжньою перемогою України на Донбасі — звільнити територію силою, ізолювати, заморозити конфлікт, або, можливо, здати цю територію Путіну, як пропонують деякі західні експерти, Білецький відповів, що будь-яка втрата кілометра своєї землі — це завжди поразка.
Тому ті слабоумні, які кричать про те, що Донбас їм не потрібен і правильніше було б впарити окуповані території Путіну, це навіть не вороги, а просто люди з невисоким рівнем інтелектуального розвитку. Однозначно Донбас повинен повернутися до складу України. Ситуація з поставками з нашої території на окуповані якихось речей просто абсурдна. Захід намагається нам — як і Путін — впарити економічну відповідальність за ці території без політичного контролю. Але він також не вірить у міф про мирне повернення Донбасу. Він говорить про цей чудовий план, мовляв, ми проведемо реформи, створимо тут маленьку 50-мільйонну Швейцарію, і тоді до донеччан прийде просвітлення, і вони самі до нас повернуться. Так говорять деякі політики, які або не знають історію ідіоти, або цинічно лукавлять. Тому що таких прецедентів не було ніколи за всю світову історію. Чому албанці не хочуть повертатися до складу Сербії, чому Косово від них також відрізане і мова про повернення ні в якому разі не йде?
Їм говорять, що можна повернути Донбас мирним шляхом і часто наводять у приклад Чечню. Нібито вони раніше були ворогами Росії, а тепер там 102% голосує за Путіна. Але, по-перше, Росія їм виплачує данину, а, по-друге, не можна забувати історію другої чеченської війни. Спочатку було відверте завоювання Чечні Росією, а потім росіяни взяли кілька тейпів, вкладали в них ресурси і створили так звану «кадирівську модель» лояльної Чечні. Але спочатку вони повернули територію силою, а потім уже працювали над лояльністю її еліти.
На запитання, чи він пропонує брати Донбас силою зброї, Білецький відповів, що на його думку, ідеальна модель — це локалізація та ізоляція цих квазидержав «ДНР» та «ЛНР», яка приведе до їхньої поступової деградації, проведення на нашій території реальних реформ та створення реальної боєздатної армії, а потім — здійснити завершальний переможний удар. Тим більше, що зараз ситуація з поставками з нашої території на окуповані якихось речей просто абсурдна. Захід намагається нам так само, як і Путін, впарити економічну відповідальність за ці території без політичного контролю. Вони хочуть на нас повісити соціальні виплати, пенсії, електропостачання, водопостачання, відновлення і так далі.
Вони повинні дотримуватися чіткої позиції: «Люди добрі, вибачте, але ви зараз не з нами. Ми про це дуже шкодуємо, але від нас ви не отримаєте ні гроша, ні зернятка, ні одного літра води і ні одного кіловата електроенергії. Коли повернетеся, то все буде чудово, але поки буде тільки так».
На запитання про те, що кажуть, що така політика позбавить їх підтримки Заходу, мовляв, цивілізовані люди так себе не ведуть, Білецький відповів, що цивілізовані люди? Він знає, що за своїми ідейними переконаннями він — запеклий противник ІДІЛ, але цивілізовані люди під час бомбардувань ІДІЛ, лише за офіційними даними ООН, вбили 15 тисяч мирних жителів. Стільки, скільки їхній війні, слава Богу, і не снилося. Тому цивілізованість західних країн також має подвійне дно.
На запитання про його думку щодо позиції Заходу у цій війні та того, чи позиція Заходу та його бачення майбутнього України багато в чому ідентичні путінській, Білецький сказав, що потрібно розуміти, що відбувається зараз на Заході. США дико занепокоєні близькосхідною кризою. Створенням жахливого монстра ІДІЛ, початком турецько-курдської війни у Туреччині, загостренням ситуації між Ізраїлем та палестинцями, ситуацією в Ірані, війною в Ємені, яка вже щільно наблизилася до американських нафтоносних родовищ у Саудівській Аравії.
Додайте сюди військову диктатуру в Єгипті. Ось що турбує США перш за все. Є Європейський Союз, у якому зріває абсолютна криза. За Грецією маячить така сама ситуація в Португалії, потім в Італії та Іспанії. У Франції серйозна проблема з банківським сектором. Мало того, в Європейському Союзі крім економічної кризи назріває драма з мігрантами. Якщо тенденція продовжиться, то вже до кінця року кількість мігрантів у Греції становитиме 6% від усього населення. Все це означає, що Захід у цілому готовий заплатити будь-яку ціну, лише б на східних кордонах Європи настав мир. Присипати порошком цю кровоточащу рану, не дивлячись на інтереси, виживання та майбутнє України. Їх цікавить мир з Росією та роль, яку Росія зможе зіграти на Близькому Сході. Для приличу вони роблять вигляд, що занепокоєні майбутнім України, але, на жаль, реальні інтереси Заходу не спонукають його відстоювати наші інтереси. Відстоювати свої інтереси Україна може лише сама і ніхто за нас цього робити не буде.
На запитання про те, чи він також негативно ставиться до Мінських угод, Білецький сказав, що скажемо так, ставиться крайньо обережно. Ніщо не змушує їх позитивно оцінювати мінський переговорний процес. Вони бачать, що Мінські угоди були порушені в ніч їхнього підписання, коли почався штурм Дебальцева. Вони також порушені діями Путіна: існує карта розмежування згідно з Мінськими угодами. За цією картою Широкино — це українська територія. Але зараз методами демілітаризації Росія відбирає кілометри стратегічно важливої території України. І, останнє, у нього стратегічне питання щодо мінських переговорів: Путін уже досяг своєї мети на Донбасі?
Очевидно, що ні.
Правда ж, його плани не обмежувалися потворною межею потворних квазидержав? Йому потрібно було однозначно більше. Його трохи гальмують західні санкції. Якби він був на місці Путіна, то робив би все для того, щоб у січні 2016 року, коли буде обговорюватися доля санкцій, вони були зняті. Процедура накладення санкцій довга, а зняти їх можна дуже швидко. Мінські угоди — це не стабілізація ситуації, а постійна здача, уступки та прогинання під противника. Це навіть не жахливий кінець, а жах без кінця. Чому б Путіну не дочекатися цього, попутно створюючи соціальну катастрофу та смуту в Україні, а після січня 2016 року знову почати наступ, знову під виглядом визволителя.
Мінські угоди дозволяють йому до цього часу ковтати Україну дуже-дуже маленькими шматочками. Ось його сценарій. Путін кгбешник, а не військовий, тому буде продовжувати таку акуратну тактику.
На запитання про те, але переговорний процес у будь-якому разі необхідний, яку альтернативу він порадив би президентові Мінським угодам, тим більше, що багато політиків стверджують, що альтернативи просто немає, Білецький відповів, що це підміна понять, причому абсолютна. Він також прихильник того, щоб зупинитися та стабілізувати ситуацію. Потім укріпити внутрішній стан країни через реформи. Обов'язково провести повне реформування армії та всіх силових структур, насичити їх засобами, озброєнням та екіпіруванням. Усунути дику соціальну напругу в країні на тлі корупції та дикого крадіжок. І коли це вже буде зроблено, тільки тоді здійснювати подальші кроки. Зрозуміло, що їм потрібно укріпитися, він не прихильник війни прямо зараз і будь-якою ціною — це абсурд. Але Мінські угоди — це не стабілізація ситуації, а постійна здача, уступки та прогинання під противника. Це навіть не жахливий кінець, а жах без кінця.
На запитання про його думку щодо легалізації продажу вогнепальної зброї населенню, Білецький сказав, що думка багато в чому непопулярна, але він переконаний, що потрібно лібералізувати законодавство та дозволити продаж повноцінної, включаючи довгоствольної зброї. Понад 200 тисяч українців за рік брали участь у бойових діях. Тепер цих людей ловлять і садять у в'язницю за гранату або трофейний пістолет. Це абсурд, вони отримають протилежний очікуванням ефект. Мало того, на руках у людей сьогодні мільйони одиниць вогнепальної зброї. У держави є два варіанти: або гонятися за ними менам, поки їх не почнуть розстрілювати рано чи пізно, або повірити своєму народу, визнати, що народ дорослий і дорослий, він має право захищати себе та носити зброю.
На запитання про те, чи можливий у Україні третій Майдан, Білецький відповів, що звичайно, можливий. Що такого надприродного у третьому Майдані? На запитання, що нас від нього утримує, «Боцман» відповів, що зараз жарко. Ще опалювальний сезон не почався. А якщо серйозно, то попереду дві проблеми. Перша — місцеві вибори, а, як показала кампанія у Чернігові, те, що на них буде відбуватися, може розірвати країну в клаптики. Вибори будуть не просто брудні, а чорніші не буває. І друга проблема — реформи ЖКГ та зростання цін доводять людей до межі. Якщо перші два Майдани базувалися на соціально активному середньому класі, то третій може складатися з обездолених українців, яким нічого втрачати. До всього цього вони отримують закваску у вигляді тих добровольців та мобілізованих у перших хвилях, яких викинули з армії. Невдоволені та озлоблені люди з бойовим досвідом будуть тими дріжджами, які піднімуть хвилю нового Майдану. Плюс в цьому зацікавлені Путін та Росія, які будуть всіляко розхитувати ситуацію.
На запитання про те, що за думкою експертів третій Майдан може повністю делегітимізувати українську державність, Білецький відповів, що так, якщо він відбудеться, то це буде крах. Про місцеві вибори ще скажу: навіть не сумнівайтеся, що після них ряд міст та районів, особливо на сході, попадуть під владу пророссійських груп місцевих еліт, які зараз затаїлися.
Вони піднімуть кілька російських прапорів на державних установах у невеликих містах, і тоді Путін знову включить пластинку «визволення російських регіонів від тотального хаосу та анархії української держави».
На запитання про те, чи наші правоохоронці та спецслужби не зможуть цьому протистояти, Білецький відповів, що ні, звичайно. Ще щодо того, що нас утримує від третього Майдану: зараз абсолютна більшість політично активних людей опинилися або на фронті, або у волонтерських рухах. Їхня енергія, час та сили йдуть на війну. Але зараз добровольців викидають, справжні волонтери маргіналізуються, тому що закінчуються гроші, а якась група приїлася біля кормушки. Так ось коли ці люди повернуться обличчям не на схід, а до Києва, то можуть виявитися дуже невдоволеними владою. А їхній моральний дух, авторитет у суспільстві, характер і просто маса вистачить для всього, чого завгодно. Влада, викидаючи досвідчених добровольців з фронту та замінюючи їх на мобілізованих, робить все, щоб критична маса невдоволених зросла.
Амністі Інтернешнл у своїх звітах стверджує, що катування у зоні АТО практикуються як з боку пророссійських бойовиків, так і з нашої. Це ж підтверджують окремі офіцери-добровольці. На запитання про те, чи йому доводилося стикатися з катуванням полонених з нашої сторони, як він реагував, «Боцман» відповів, що він скаже: з боку України немає жодного концтабору для полонених, не було жодного «параду полонених», з тієї ж сторони все це є — лише під Донецьком є два концтабори, і ніхто це не приховує. А що називати катуванням з нашої сторони? Експрес-допити? Це норма війни будь-якої армії, і не потрібно робити з цього фетиш. В цілому всіх, кого вдається захопити в полон, «Азов» намагається одразу обміняти на своїх, навіть у СБУ не здаємо. Тому що офіційно Україна війну не веде, і за нашими законами ці мерзавці будуть значитися як звичайні злочинці, а не як служби ворожої армії або військові злочинці. Тоді як до наших полонених на території квазидержав ставляться саме так.
Білецький додав, що так, лідери квазидержав за наказом росіян самі для себе вирішили, що ведуть війну з Україною, тому творять з нашими полоненими, що хочуть. Не дотримуються жодних конвенцій. Взяти хоча б те, що військовополонених заборонено за міжнародними конвенціями використовувати на роботах, а вони бачать тисячі випадків, коли їх не лише б'ють, прив'язують до стовпів, але й відправляють на роботи. Перед ними прямо полонені під Іловайськом копали траншеї та окопи.
«Азов» не веде політику здачі полонених у СБУ, це правда. Вони їх самі обмінюють. Наприклад, найбільша партія обміну полонених у них була, коли вони забрали з полону хлопця з «Миротворця», хлопця з «Донбасу» та хлопців з ЗСУ, здається, з 72-ї бригади — багато осіб за раз. За них вони віддали кількох захоплених мерзавців з командування терористичної бригади «Кальміус». Тому про катування з нашої сторони говорити не доводиться. Єдине, якщо пам'ятати, коли-то Ляшко когось роздягав та зв'язував. Але це були не катування, а, скоріше, ігри.