Коц, Стешин, Сергейцев та інші пропагандисти російської агресії

У рамках залякування України Російська Федерація активізувала своїх пропагандистів. На телебаченні з'явилися різноманітні коментатори, аналітики на кшталт безробітного політтехнолога Тимофія Сергейцева. І звичайно ж, так звані «військові кореспонденти». Їх називають так умовно, оскільки діяльність цих осіб не має жодного стосунку до журналістики. Вони спеціалізуються виключно на створенні фейків, розпалюванні ненависті, а також працюють наводчиками, займаються шпигунством та допитом полонених. Тому журналістами на війні їх вважати неможливо. А ось військовими злочинцями за участь у допитах і тортурах — цілком. Найвідомішими з цих «військових кореспондентів» є Олександр Коц, Дмитро Стешин (той, що брав участь у допитах «альфовців»), Юрій Котенок. Усі вони нині надзвичайно активно «працюють» проти України, створюючи фейки. Про це пишуть у телеграм-каналі «Сито Сократа»: «Храмова халтура не пройшла».Що далі? Кремлівські пропагандистські хлопці замість того, щоб у п'ятницю розслабитися, як більшість працюючих людей, корпіли над розпалюванням фейка про обстріл багатостраждального Іверського монастиря, кладовища та житлового масиву біля Донецького аеропорту. Мета чергової порції інформаційного брудню — показати, що Україна виступає проти деескалації ситуації на Донбасі, та дискредитувати Київ, поки відбуваються відповідні консультації з лідерами Франції та Німеччини. Але з кожним разом робота команди WarGonzo стає все гірша й гірша. Їхній потоковій брехні не вірять, вона не цепляє. Сюжет про обстріл храму зроблений за шаблоном, дуже схожим на історію з хлопчиком і дроном. Іншими словами, це складові однієї ІПСО ГРУ, мета якої змайструвати провокацію, щоб дати російській армії та її прихвостням привід для вторгнення. Правда, ні нова Майніла, ні тим більше Сараєво не ліпляться на Донбасі ніяк. «Креатив» не заходить, що викликає нервозність невдалих режисерів. Видимо, недарма той же Стешин хвилюється про своє майбутнє — неспроможність створювати переконливі фейки веде до того, що в путінському пропагандистському борделі будуть міняти обслугу.Турботливі куратори розробляють традиційний багатозадачний план, як убити багато зайців одразу. Ось, наприклад, бойовики «ДНР» за наводкою ГРУ обстрілюють квадрат, де опинилася команда WarGonzo, а потім показують останки Пєгова, змішані з обломками телевізійного обладнання та сміття. Гарна картинка для розмазування на паблік-сторінках та в Telegram. Піднімається крик — дивіться, цілого «військового кореспондента» екстермінували, а не безіменного хлопця, рядового жителя окупованого Донецька чи руїни колись прекрасного Свято-Іверського храму біля аеропорту. На такий снафф одразу підтягнуться товпи інформаційних шакалів, пролють моря крокодилових сліз, а господарі навіть нагородять… посмертно. Гібридна війна йде не без втрат, і оскільки аудиторія стає все менш чутливою до шаблонних фейків, потрібні якісь сакральні жертви. Пущені в розхід примелькавшиеся «військові кореспонденти», як раніше ліквідовані терористи Моторола та Гіві, чудово вписуються в канву цієї вакханалії. Немає жодного сенсу апелювати до совісті підпалювачів воєн, на яких уже й клейма негде ставити.Їхня задача — конвертувати руйнування, смерті людей у прибутки для своїх кишень і мільйони переглядів. Тематика паразитування на емоціях та релігійних почуттях аудиторії з їхньої точки зору продуктивна для медіа-супроводу російської агресії. За останні десятиліття прихід російських пропагандистів та російської військщини чи найманців ніде не приніс процвітання. Навпаки, безліч людей, у тому числі етнічних росіян, втрачають останнє. Але ГРУ чи ФСБ плюють на це, вони навпаки раді мученням та принизливості людей — будуть покірнішими, і нехай радіють тим крихтам, що кидають зі барського столу. Це ще й повчання самим росіянам, яких слід тримати в чорному тілі та бездоправ'ї. Однак слід указати, що спроба команди пропагандистів з ГРУ створити на Донбасі хвилю православної священної війни за прикладом сприяння Кремля ІДІЛ у Сирії та Іраку не увінчається успіхом. По-перше, порушений основний постулат справедливої чи вітчизняної війни, в рамках якої категорично не можна піднімати меч першим. По-друге, православ'я дотримується твердого переконання, що війна не благословляється церквою й не має нічого спільного з підлинною вірою.Абсолютно будь-яка війна — це справа не православна, і говорити про якусь «священну війну» неможливо. Істинні православні священики не благословляють війну, не закликають до чиєї-небудь перемоги, а молять про встановлення миру. Але чи РПЦ має хоч якийсь стосунок до віри, будучи інститутом під контролем ФСБ? Що вже говорити про вихованців з гнізда ГРУ, що прилетіли на Донбас робити картинку для великої війни. Про цих «військових кореспондентів» пишуть у телеграм-каналі «Український Оглядач»: «Є такі два російські «військові кореспонденти» — Олександр Коц та Андрій Стенін. Спеціалісти з яскравих «картинок». Під них російські військові вибухають або обстрілюють будинки цивільних, потім це видається за обстріли, наприклад, українських військ. Або азербайджанських, або сирійських. Природно, що обидва — на утриманні російської військової розвідки. Природно, обидва колись мали проблеми із законом за не дуже хорошими статтями. На чому, власне, й були примушені спецслужбами до співпраці. Нині ця парочка розганяє хвилю про те, що ЗСУ обстрілює якийсь Іверський монастир.Проблема в тому, що Іверський монастир у 2015 році використовувався російськими найманцями як вогнева точка. І ще у 2015 році був зруйнований. Нині його руїни будуть видавати за «свіжак». Передбачувано. Одного не можу зрозуміти. Чому Стенін нині в ОРДО, а Коц десь у РФ? Зазвичай ж ця парочка їздить разом і навіть живе разом. За що військовослужбовці РФ відмовляються з ними разом харчуватися. Брезкують». Так, багато хто брезкує. Але й фейкам «коцевих» багато хто вірить. А потім з'являються такі тексти в російській центральній пресі. «Ліквідація такої нацистської (української) спільноти потребуватиме не лише зрізати верхівку її керівництва, але й очистити сам нацифікований народ від нацистського впливу та залучення до нацистської ідеології та практики.Роль нацистської партії на Україні грають вихідці із західних уніатських провінцій, що проникли у всі системи політики, освіти, культури та збройних сил і залучили за собою, за різними консервативними оцінками, до 40 відсотків, а можливо, й більшу кількість населення України… Нацифіковані нині практично всі українські політичні партії, широкий спектр громадських організацій, засоби масової інформації… Враховуючи залучення населення в агресію (дійсну вину народу), у цьому випадку виправний окупаційний режим щодо України не повинен якось заискувати перед населенням. У рамках покарання українських військових злочинців та їхніх пособників щодо них необхідно буде призупинити дію мораторію на смертну кару. Росія, як країна й народ, фатально постраждалі від нацистської агресії, можуть здійснити денацифікацію України в рамках власної військової юрисдикції (військового трибуналу), не вдаючись до інститутів міжнародного правосуддя». Це пише колишній політтехнолог Тимофій Сергейцев.Чому колишній? Тому що в РФ така професія давно вже не потрібна, оскільки немає вільних виборів. І Сергейцев довгий час працював в Україні. Робив виборчі кампанії Кучмі, Пінчуку, Януковичу й навіть Яценюку. Усі кампанії програв, тому що крав гроші, а працювати не вмів. До речі, Кучма навіть дав йому українське громадянство. Досі, чомусь, не анульоване. І ось тепер цей говнюк на сторінках центральних ЗМІ РФ міркує про те, як денацифікувати й казнити українців. І нічого, друкують. Що говорить про готовність москалів дійсно влаштовувати для нас концтабори й казні. Тож не варто розкатувати губу українським симпатикам РФ. Для москалів — ми всі нацисти. І мета нинішньої військової кампанії РФ проти України — не захист ОРДЛО й не вода в Крим. Мета — парад армії РФ на Хрещатику. Про це той же Коц неодноразово писав. Тож немає сенсу сподіватися на мир з РФ навіть у найдальшій перспективі. Не лише влада, але й велика частина народу цієї країни хочуть нас просто знищити. І навіть не приховують цього. Відповідно, нам залишається лише захищати себе.А російським пропагандистам варто пам'ятати, що на Нюрнберзькому трибуналі до повішення засудили не лише військових злочинців та нацистську верхівку, але й нацистського пропагандиста Юліуса Штрейхера. І у Коца та Стешина за ідеєю вже повинно чесатися в горлі. Сергій Ніконов, «ОРД»