Засновник агентства журналістських розслідувань та ведучий програми «Слідство.Інфо» Дмитро Гнап відмовився знімати сюжет про земельні махінації родини Льовочкіних на вимогу їхнього юриста з YouTube-каналу та сайту Hromadske.tv. Про це він повідомив на своїй сторінці у Facebook. За його словами, унікальний випадок стався вчора. Від редакції вимагали зняти сюжет з ефіру. Вимогу висунув Сергій Льовочкін — колишній голова адміністрації Януковича, а нині один з лідерів «Опозиційного блоку». Він образився, що Максим Опанасенко розслідував земельні махінації його сім'ї. Адвокат Льовочкіна навіть направив на Hromadske.tv письмову вимогу про зняття репортажу. У своєму дописі Дмитро Гнап висунув неприйнятну для пана Льовочкіна пропозицію, з якої зрозуміло, що знімати сюжет «Слідство.Інфо» редакція не збирається.
У відповіді Гнап звернувся до Сергія Льовочкіна з іронічною пропозицією: якщо той справді бажає видалення матеріалу, то редакція готова це зробити, але за однієї умови. Гнап запропонував Льовочкіну з'явитися наступного дня о 9:00 на Майдані в Києві та виконати певні дії, які б були записані на відео. Лише такий «чудовий ролик» міг би замінити розслідування Максима Опанасенка.
Розслідування Опанасенка розташоване за посиланням https://www.youtube.com/watch? v=TYAVF_U5JDE&feature=youtu.be. Матеріал присвячений аналізу діяльності Сергія Льовочкіна та його зв'язків.
Сергій Льовочкін — особистість відома, але явно недооцінена в суспільстві. Деякі пам'ятають, як він знімав квартиру для любовних утіх Володимира Литвина, інші — як він був «запасним гаманцем» Медведчука. Багато хто будує припущення щодо його ставлення до «РосУкрЕнерго». Загалом про Льовочкіна є чимало інформації для розповіді.
Слід зазначити, що метою цього матеріалу не є очорнення імені Сергія Володимировича через тупий компромат. Навпаки, припускається, що люди такого «класу» можуть бути тією самою новою генерацією політиків, про неминучий прихід яких говорять політологи. Однак у кожної людини є своя «кредитна історія». Американці найбільше на світі бояться її зіпсувати. Українці в цьому плані сміливіші: як кажуть, хто сам без гріха, той нехай першим кине камінь. Тому Льовочкін теж не безгрішний, але, здається, не дуже цим стривожений. А даремно.
Згідно з класичною традицією, біографічні нариси прийнято починати з «дитячих та юнацьких» років. Про Льовочкіна в цьому плані написано чимало. За матеріалами видання «Компаньйон» від 25 липня 2003 року, Льовочкін народився в 1972 році. Закінчив середню школу в одному з центральних районів столиці України. Вищу освіту здобув у Київському національному економічному університеті, де навчався за спеціальністю «фінанси». Там же став кандидатом економічних наук. Тема його дисертації — «Державний борг США». Його батько Володимир Анатолійович Льовочкін — голова Державного департаменту з питань виконання покарань.
За даними медіа, зокрема інтернет-видання «Україна.Ру», Льовочкін-старший перебував у дружніх стосунках з нинішнім прем'єр-міністром України Віктором Януковичем, причому познайомилися вони задовго до переїзду Віктора Федоровича на роботу в масивну будівлю на київській вулиці Грушевського. Можливо, зв'язки батька визначили досить тісні стосунки Сергія Льовочкіна з представниками ділових кіл Донбасу та київського істеблішменту. Достовірна інформація про те, яким чином Сергій Льовочкін прийшов у бізнес і владу, у відкритому доступі практично відсутня, що саме по собі красномовно свідчить про принципи діяльності успішних представників вітчизняного істеблішменту, які будують свій бізнес на кулуарному впливі на прийняття рішень у високих владних кабінетах.
За матеріалами тижневика «Галицькі контракти», протягом двох років Льовочкін-молодший здійснив стрімку кар'єру: від банкіра — він був заступником голови Акціонерного комерційного банку «Банківський дім» (раніше — банк «Аскольд», потім «Укрспецімпексбанк») — до довіреної особи президента.
Про діяльність «Банківського дому», який був створений у червні 1993 року, медіа пишуть мало, але цікаво. За даними «Укринформбюро», по рахункам «Банківського дому» пройшла частина коштів, викрадених у 1998 році з Вінницького обласного управління Національного банку України. 23 жовтня 1998 року «невідомий хакер», який виявився пізніше операціоністом банку, перевів на рахунки фірми «Вектор» у банку «Геосантрис» та компанії «Трансервіс» у «Банківському домі» майже 80 млн гривень. Зі рахунку «Вектора» гроші того ж дня потрапили на LORO-рахунок «Балтійського міжнародного банку», а зі рахунку «Трансервісу» їх розкидали на рахунки інших фіктивних підприємств у «Банківському домі». Національний банк України був змушений направити в «Банківський дім» ревізію. Ревізори виявили в «Банківському домі» два балансу та, м'яко кажучи, «дивні» проводки по LORO-рахункам. Незабаром — у 1999 році, незадовго до перереєстрації під новою назвою «Укрспецімпексбанк» — у «Банківському домі» сталася пожежа.
Згідно з матеріалами видання «Україна криміналізована», під час пожежі згоріли деякі цінні документи, і кілька високопоставлених вкладників (у тому числі українські послами) не змогли отримати свої вклади. Достовірних даних про діяльність Льовочкіна в цій банківській структурі немає. У новій фінансовій установі, створеній для обслуговування «спеціальних угод» — державно-акціонерному спеціалізованому імпортно-експортному банку України «Укрспецімпексбанк» — відкрила свої рахунки Держкомпанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт». Вона ж стала одним з основних акціонерів нового банку. Серед інших великих його акціонерів — Ощадбанк України, Спеціалізоване державне підприємство Пенсійного фонду України та Українська міжнародна фондова біржа.
Вартісно відзначити, що правління «Банківського дому» очолював однолітка Сергія Льовочкіна Ростислав Шиллер. Після створення «Укрспецімпексбанка» він став першим заступником голови наглядової ради, до складу якої входив і Льовочкін. Пізніше, у червні 2000 року, Шиллер переміг на довиборах до парламенту та увійшов до депутатської фракції СДПУ(о).
Після загибелі голови «Укрспецекспорта» Валерія Малева в автокатастрофі Шиллер був раптово знятий з реєстрації за мажоритарним округом на парламентських виборах 2002 року «у зв'язку з наданням недостовірних даних» про себе. На сьогодні, за даними низки експертів, Льовочкін та Шиллер ділових стосунків не підтримують.
Сергій, як і його молодша на п'ять років сестра Юлія (кажуть, також є старший брат Володимир), народилися в Києві та весело жили в будинку на вулиці генерала Глєбова в Шевченківському районі. Ходили до розташованої неподалік престижної школи. У студентські роки Сергій познайомився зі своїми однолітками, за допомогою яких згодом контролюватиме газові потоки, нафтовий бізнес, фінансовий та озброєнський ринки. Це Іван Фурсін, Ростик Шиллер, Артем Єршов, Сергій Святко. Оскільки всі хлопці народилися в 1972 році, ясно, що вони разом навчалися у вузі або перебували в одній компанії. У інтерв'ю на «Українській правді» Льовочкін підтверджує спільну навчання з Фурсіним. За словами обізнаних людей, найближчим другом серед однокурсників був Тема Єршов.
Його тесть був чиновником-дипломатом, мав широкі зв'язки з послами. Тому, коли хлопці вирішили створити банк під назвою «Банківський дім», він забезпечив їм VIP-клієнтуру. Правда, клієнтура була для них скоріше обтяженням. Про махінації банку сказано вище. Але там упущено один важливий момент: чому в міліцейських зведеннях про нього писали, а заходів не вживали? Відповідь, гадаю, ясна: покійний нині поважний батько-Льовочкін забезпечив синові міліцейський дах. Під яким той відмивав гроші бандитів. До речі, батьки не стояли осторонь його бізнесу — мати Євгенія Олександрівна виступає співзасновницею цілого ряду фірм разом з сином та дочкою.
Що ж стосується «бідних» послів, то про них є й розширена інформація, опублікована на сайті «Олігарха» від 14 квітня 2004 року. Барвистість біографії проявилася у Льовочкіна майже одразу після закінчення Київського економічного університету. Захистивши дисертацію на тему «Державний борг США», він влаштувався не до Федеральної резервної системи, а в банк «Аскольд», незабаром перейменований на «Банківський дім». З цим банком траплялися різні дива.
Наприклад, він фігурував у міліцейських звітах як найбільший конвертаційний центр в Україні. Потім один скандально відомий посол, прославившийся п'янством у Польщі (нині він працює в Латинській Америці), вирішив отримати свій вклад. Посол не був людиною, що потребує, і банк відмовився видати йому гроші, мотивуючи тим, що документи згоріли, клерки розійшлися. Коротко кажучи, гуляй Саня… Але тут з'явилася ще одна цікава особа — заступник голови правління банку та однокурсник Льовочкіна Артемій Єршов, зять одного впливового дипломата, залежного за ієрархією від згаданого Сані. Конфлікт був улагоджений, а Єршов та Льовочкін досі йдуть по життю разом.
Посол (мається на увазі Олександр Ніконенко) виявився не єдиною жертвою «пожежі» у «Банківському домі» (який у ділових колах мав стійке прізвисько «Бандитського дому»). Інші погорільці були набагато активніші. І це змусило Льовочкіна шукати захисту на держслужбі. У грошах він до того часу не потребував взагалі. Про матеріальне становище сина міліціонера говорить той факт, що в 1992 році він купив «Мерседес-Бенц» 600 (номер 07085КЕ) — недосяжну мрію багатьох бандитів.
А через два роки, вже працюючи в банку, купує VOLVO 460 (С6511КI). Але це так, для ілюстрації. І справді, не їздити ж на старому татовому ВАЗі червоного кольору. Про своє влаштування на роботу в інтерв'ю «Українській правді» Льовочкін сказав: на роботу його прийняв Володимир Литвин, який тоді очолював патронатну службу Леоніда Кучми. Литвину його рекомендували двоє людей — Віктор Янукович та Георгій Чернявський (керівник служби протоколу Кучми). Щодо того, чи правда, що він був радником Януковича, коли той ще був губернатором, Льовочкін відповів ствердно. На рахунок радника у Януковича спорити не будемо. Але нагадаємо, що в той час, коли Льовочкін оформлювався на Банкову звичайним референтом, Янукович щойно став губернатором. Його протекція ще нічого не значила. Через Жору Чернявського (а можливо, й безпосередньо Литвину) Сережу порекомендував тесть Єршова. Робота в АП була потрібна нашому хлопцю, щоб уникнути розправи прокинутих партнерів (клерка з президентської свити все ж таки боялися вбивати). Тому старожили кучминської адміністрації пам'ятають, як Льовочкін ховався в будівлі на Банковій кілька днів, сидячи чи не під столом одного з чиновників.
А потім перехоронювався на литвинівській державній даті. Але це мало місце вже пізніше, коли він став «гаманцем» Литвина, який тоді набирав сили. Володимир Михайлович зображав «руки, що нічого не крали». А його молодий помічник спритно виставляв рахунки численним просителям, в обхід Олександра Волкова, який намагався пропускати грошові потоки через себе. Ті самі старожили пам'ятають, як з Льовочкіним вирішувалися питання про вартість тих чи інших рішень у кафе в «Пасажі» та в дорогому ресторані «Студіо» в Музейному провулку. Як до адміністрації президента для Литвина пригонялися джипи. Причому в такій кількості, що один з джипів він подарував батькам у село. А через рік, до свого жалю, виявив, що припаркована в сараї біля свинарника машина «згнила».
Виконував Льовочкін і важливу роль постільничого — утримував квартиру, де Литвин віддавався пристрасті з дамою свого серця. Згодом Льовочкін став таким же «гаманцем» у Медведчука, успішно «втюхавши» в ряди його партії свого друга Шиллера. Взагалі, слід зазначити, що Сергій Володимирович вміє впроваджувати своїх людей у цікаві йому структури. Його сестра працювала в дочірній структурі «Укрспецекспорта», де крутився й Шиллер. Потім Юля засвітилася в страховій компанії «Укрнафтатранс» вже разом з Фурсіним. В інших фірмах, де не побоявся з'явитися Сергій (або його заміняла мати), мелькали інші прізвища з переліченого нами студентського братства.
Навіть за поверховим аналізом усієї цієї бізнес-системи, побудованої за принципом послідовного спадкування влади та впливу, видно, що Льовочкін там центральна фігура, до нього сходяться всі нитки. Тому, якщо він говорить, що Фірташ його давній друг і це правда, цілком очевидно — Фурсін лише представляє інтереси Льовочкіна в «РосУкрЕнерго».
Так само, як Шиллер представляв інтереси в торгівлі озброєнням, Артем — в Ощадбанку, Сергій Святко — в Державній іпотечній установі та страховій компанії «Київ Ре», яка займалася виводом грошей в офшори, Слава Авраменко — в СП «Будінвест», зять Арсеній Новіков в «Укрспецекспорті» та «Нафтогазі», сестра — в бізнесі та парламенті (вона депутат від Партії регіонів, причому Борис Колесніков, включивши її до списку, за його словами, не знав про родинні стосунки Сергія та Юлії).
Мало хто знає, що у Льовочкіна був спільний бізнес з Віктором Ющенком. Це вносить в його стосунки з Банковою особливий інтимний відтінок спільної таємниці, такого собі скелета в шафі. Взагалі, якщо розкрутити ланцюг бізнесу, до якого мав або має стосунок Сергій Володимирович, вилазять такі речі, що можна втратити дар мови. Невдивовижно, що скритний Льовочкін намагається, як черв'як, глибоко закопуватися у свій бізнес, щоб його неможливо було знайти. Він навіть обзавівся пропискою за фіктивною адресою. Мільйонер Льовочкін офіційно проживає (прописаний) у жалюгідній квартирці на п'ятому поверсі хрущовки, розташованої в смердючому дворику за адресою Харківське шосе, 4/1 кв. 60 (Ленінградська площа).
Разом з ним там проживає Льовочкіна Ольга Вікторівна, засновниця туристичного агентства «Леда Груп», 1970 року народження. Думали дружина, але дружину звуть Зина. Виходить, або від колишньої дружини не виписався, або у родички прописався. Те саме стосується й доходів. За документами ДПАУ, якими ми володіємо, він отримував зарплати в таких структурах: Київський національний економічний університет, державне управління справами, ВАТ «Укртелеком», управління справами Верховної Ради та чомусь «Укргазбанк» (можливо, помилка податкової). Насправді бізнес-імперія Льовочкіна бере початок у 1996 році, коли він заснував ЗАО «Холдинг БІТ», а потім ТОВ «Іст-Вест-Фінанс».
Разом з ним засновниками ЗАО «Холдинг БІТ» виступили (увага!) Артемій Єршов, Сергій Святко, Іван Фурсін, Ростислав Шиллер та Сергій Авраменко. У тому ж складі хлопці заснували СП «Будінвест». Крім того, втрьох з Фурсіним та Єршовим Льовочкін у молоді роки заснував фірму «Іст-Вест-Фінанс», яка в свою чергу породила «Ойл-трас-трейд-Лімітед» разом з Олегом Бондарчуком з фірми «Бондарчук та партнери» (пізніше, коли Льовочкін прийшов до «Укртелекому», він забезпечив цій фірмі контракт на юридичне обслуговування гіганта), «Київський центр нерухомості», агрохолдинг «Відродження».
«Іст-Вест-Фінанс» не слід плутати з «Іст-Вест-Кепітал-Інвестмент». Про цю фірму ніде раніше не згадувалося. Її засновниками є Євгенія Олександрівна Льовочкіна (мати), яка проживає на вулиці Ворового, та Юлія Новікова (Льовочкіна), прописана на Тургенівській — сестра. ЗАО «Холдинг БІТ» в свою чергу був засновником ВАТ «Ощад-інвест», «Української земельної корпорації», «Банківського дому», через нього львівського «Мікроприбора», «Української промислової страхової компанії» (разом з банком «Україна», коли в ньому працювали Сацюк та Волков для виводу грошей за кордон). Співзасновником підприємств фігурує американська компанія «Трансатлантик трейдинг корпорейшн», заснована у Вашингтоні, графство Нью Касл, куди гроші перераховуються, за даними іноземних джерел, для Кучми.
Через «Банківський дім» Льовочкін отримав частку в ЗАО «Баско», яке здійснює масивну експортно-імпортну діяльність, має завод харчових продуктів у Хмельницькій області, торгову марку «Летичев-продукт», спільно з ДП «Чернігівнафтогазгеологія» НАК «Надра України» проводить дослідно-промислову розробку газоконденсатного родовища, розташованого в Полтавській області, та реалізує видобутий природний газ та конденсат підприємствам України.
Разом з НГДУ «Полтаванафтогаз» та ВАТ «Укрнафта» розробляє свердловини. Це спільний бізнес структур Фірташа та Льовочкіна, розпочатий ще Робертом Шетлер-Джонсом через англійську фірму «East West Import Export Limited», London 13 4BN Crothall Close, 15. До речі, з Фірташем (який ще більш успішно вмудрюється присутствувати в бізнесі, зберігаючи анонімність) Льовочкін працював не лише з кредитування, як він сказав в інтерв'ю «Українській правді». Тут доведеться ще раз нагадати, що бізнес Льовочкіна базується на родичах та друзях. Через них він контролює грошові потоки. І в цьому випадку найважливішу роль грає найближчий друг Льовочкіна — Тема Єршов.
Саме він, після того як силовики все ж розгромили розпещеного на конвертаціях «Банківський дім», спочатку очолив «Перший інвестиційний банк», а потім АБ «Клірінговий дім». Щоб освіжити в пам'яті читачів унікальність цих фінустанов, процитуємо статтю Галини Мойсеєвої на сайті «Україна криміналізована». 8 червня 1993 року вийшло постанова правління НБУ № 50 за підписом Віктора Ющенка «Про Українську міжбанківську біржу» (УМВБ).
Сенс постанови зводився до того, що доходи біржі виводилися з доходів НБУ та перестали надходити до казни. У 1996–97 роках ГлавКРУ Мінфіну провело ревізію НБУ та УМВБ. В акті ревізії КРУ є згадка про те, що 31.10.96 біржа надала фінансову допомогу розміром 4 млн доларів деякому ТОВ «Біржові технології». Це ТОВ, поряд з багатьма йому подібними дочірніми структурами, було засновано УМВБ (99,99% статутного фонду) та українським інститутом фінансових та банківських досліджень. Потім «Біржові технології», Нацбанк та УМВБ створюють АКБ «Клірінговий дім» (33,75% статутного фонду у ТОВ, 35% — у біржі, 30% — Нацбанк), який мав сконцентрувати в собі основну частину розрахунків за купівлею-продажем валюти. Фактично ця операція полягала в перетворенні розрахунково-клірингового центру «Української міжбанківської валютної біржі» на банківське учреждення під назвою АКБ «Клірінговий дім». Сталося це в березні 1997 року. Банківське законодавство не дозволяло НБУ засновувати комерційний банк, і юристи напевно це знали.
Але за банком, як і за УМВБ, маячила «тінь батька Гамлета»: і там, і там наглядову раду очолював корифей українського банківського мистецтва, людина, яка привела Ющенка до великих фінансів — Вадим Петрович Гетьман. Був ще один банк, де Вадим Петрович займав посаду голови Ради: «Перший інвестиційний банк», про який теж досить багато писали. «Перший інвестиційний банк» зареєстрований 20 червня 1997 року. Серед акціонерів-фізичних осіб у банку числилися: рідний брат Віктора Ющенка Петро; дочка Гетьмана Ірина Половко; директор УМВБ Олег Андронов. Правління «Першого інвестиційного банку» очолив Борис Соболєв, колишній заступник міністра фінансів, який займався питаннями зовнішніх позик та обслуговування державного боргу.
Віктор Ющенко, будучи головою правління НБУ, 27 травня 1997 року очолив раду акціонерів «Першого інвестиційного банку». Він підписав Статут банку від імені акціонерів… Однак уже наступного дня Ющенко склав повноваження голови ради банку. Його місце зайняв Вадим Гетьман, після вбивства якого головою ради став Петро Ющенко. «Перший інвестиційний» був уповноважених банком з розміщення облігацій державної внутрішньої позики розміром 750 млн гривень. На рішенні про вибір уповноважених банку також стоїть підпис Віктора Ющенка.
Газета «Регіон» від 15 травня 1999 року писала: банк «Клірінговий дім» був створений з метою монополізації всіх розрахунків, пов'язаних з продажем та купівлею іноземної валюти на Українській валютній біржі. А інакше навіщо НБУ володіє 30% статутного фонду банку «Клірінговий дім»? Навіщо рада акціонерів цього банку, як і «Першого інвестиційного банку», очолив В. Гетьман?
До сказаного можна додати, що «Перший інвестиційний банк» та «Клірінговий дім» після парламентського розслідування змінили господарів. Але, судячи з усього, зв'язок між ними все одно залишився. Не так давно до «Клірингового дому» з «Першого інвестиційного банку» прийшли топ-менеджери Артемій Єршов та Вікторія Андріївська.
Коротко кажучи: Ющенко та Гетьман (нехай земля йому буде пухом) створили для своїх угод два банки, в обох з яких побував довіреній друг Льовочкіна. Згодом «Перший інвестиційний банк» був проданий росіянам. «Клірінговий дім» так і залишився під контролем Льовочкіна та (опосередковано, через «прокладки») Фірташа. Він досі процвітає в чудовій будівлі на історичному Подолі.
За даними «Дзеркала тижня», коли Льовочкін став головою наглядової ради «Укртелекому», а Єршов там же заступником голови правління, платежі банку «Клірінговий дім» розміром 5–7 млн гривень щомісяця «для виплати відсотків власникам облігацій ВАТ «Укртелеком». Серед власників Credit Suisse First Boston — структура, яка фігурувала в звіті слідчої комісії по Ющенку. До речі, біля цього банку автор та його друзі бачили колись живого та веселого Макса Курочкіна. До кого він приходив — до Фурсіна чи людей Фірташа? Тер питання по Криму чи по газу? Ми цього поки не знаємо. Але знаємо, що банк має прямий стосунок до пари Фірташ-Фурсін, які, нагадаю, є спільними власниками «РосУкрЕнерго».
У 2005 році, як повідомляє «Українська правда», ТОВ «Промислова група «Моньє» (у прямій транскрипції «Моніер», зареєстрована в Києві за адресою вул. Мала Житомирська, 9Б) купила акції банку «Клірінговий дім». Власником пакета виявився ще один близький друг Льовочкіна та його представник в «РосУкрЕнерго» Іван Фурсін. Таким чином, частка Івана Фурсіна в банку скоротилася з 48,01% до 24,9% акцій, а ЗЖРК скоротив свій пакет до 5,2%. Натомість новим власником 49,9% акцій в звіті була позначена ТОВ ПГ «Моньє». Крім того, спільним власником банку є (або був раніше) Артемій Єршов та фурсінівський «Місто-банк». Точніше їхній спільний банк, оскільки Тема та Ваня — обидва його засновники.
Ще до покупки групою «Моньє», «Клірінговий дім» купив у держави та продав структурі Фірташа RSI Erste GmbH 84,4% акцій ВАТ «Кримський содовий завод». Але це не найцікавіше. Банк є співзасновником компанії «Зангас-НГС», яка входить до Group DF Дмитра Фірташа, про що публічно заявляв Шетлер-Джонс. У структурі управління групи «РосУкрЕнерго» австрійський філіал «Зангас» поряд з компанією Nosilka Ltd. виконує роль ключової ланки. Більше того, в розрахунок за підрядні роботи з будівництва газопроводів у Туркменістані «Зангас» щорічно отримує не менше 3 млрд куб. м газу. Шматок газового прибутку після «розпилювання» дістається й Льовочкіну. Тобто Фірташ — це одна важлива частина бізнесу Льовочкіна та його друзів. Друга — торгівля озброєнням.
Так, сестра Льовочкіна Юлія та її чоловік Арсеній Новіков працювали в ДП «Укрспецекспорта» під назвою — держпідприємства «Укроборонсервіс». Як повідомляють обізнані джерела, пара займалася зовнішньоекономічними питаннями діяльності компанії, а не утилізацією боєприпасів. Під час їхньої роботи розгорівся скандал із затриманням у порту Амбарлі (провінція Стамбул) двох контейнерів, відправлених компанією «Укроборонсервіс» до Єгипту. Вантаж, який містив запасні частини до комплексів протиповітряної оборони, був доставлений до Стамбула з Одеси (Україна) на судні «Бриз» під прапором Мальти.
Коли «Банківський дім» потрапив під роздачу, він чарівним чином перетворився на фінансову установу з обслуговування оборонки — державний спеціалізований експортно-імпортний «Укрспецімпексбанк». На рахунок державного це перебільшення. До власників «Банківського дому» просто додалися структури «Ощадбанку» («Ощад-інвест») та «Укрспецекспорта». А серед інших проектів банку було кредитування розробки та створення донецької ГАХК «Топаз» новітньої станції пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга». Тієї самої, яку американці шукали в Іраку.
Знову цитата з «України криміналізованої». Якби 6 березня 2002 року Малев (голова «Укрспецекспорта», у якого працювали сестра та зять Льовочкіна — автор) не загинув, він, найімовірніше, очолив би нову структуру, яка об'єднувала б усі три ринки озброєнь (нове, старе та те, що створюється), плюс банки, плюс російський капітал. Ідея створення цього ще не народженого монстра під умовною назвою «Національна акціонерна компанія (НАК) «Спецекспорт» мала як прихильників, так і противників.
Ярими противниками були підприємства ВПК (насамперед харківський танковий завод імені Малишева), які мали ліцензію на зовнішньоекономічну діяльність та давно ненавиділи «Укрспецекспорт» з його дочірніми фірмами. У числі прихильників — давні друзі Малева росіяни (у них спочатку діє один концерн «Росвооруження») та вітчизняний «Укрспецімпексбанк» (колишній «Банківський дім»), який претендував на роль головного банку НАК «Спецекспорт».
Голова правління «Банківського дому» Ростислав Шиллер на зустрічі з послом Росії Віктором Чорномирдіним розповідав про грандіозні транснаціональні плани. За словами заступника голови банку Сергія Святко (ще один з друзів-однокурсників Льовочкіна, згаданий у попередній частині! — автор) в інтерв'ю газеті «2000», сума початкових проектів «Укрспецімпекса» з російським капіталом становила 100 млн гривень. Ідея Шиллера (читай — Льовочкіна) стати виключним «оборонбанком» не викликала захоплення у таких гігантів, як «Проміневестбанк», який традиційно кредитує «малишевців», та ПУМБ, у якого були власні плани на цей рахунок.
У минулому році «Укрспецімпексбанк» зібрав невеликий холдинг з «Екзімбанку» та «Ощадного банку» (наглядову раду останнього очолює член СДПУ(о) Ігор Плужніков, а до складу ради входить Сергій Льовочкін…
Після дивної загибелі Малева Льовочкін та Шиллер посварилися через розподіл грошей та більше не зустрічалися. Шиллер прописаний з дружиною Ілоною в Ніколівській Слободці (біля Лівобережної), але, за свідченням сусідів, давно там не з'являється. Трохи поігравшись далі з оборонкою, Льовочкін охолов до неї та перевів родичів до структур спільного з Фірташем приятеля Юрія Бойка. Сестра почала підробляти в ЗАО страховій компанії «Укрнафтатранс» (паралельно отримуючи дивіденди в «Місто-банку»), а зять Арсеній Вікторович незабаром опинився в «Нафтогазі», який тоді очолював Бойко.
До речі, Бойко зберігає позиції серед регіоналів багато в чому завдяки Льовочкіну. Не знаю, правду чи говорив Борис Колесніков «Українській правді», що він не знав про родинні стосунки Сергія Льовочкіна та Юлії Новікової (Льовочкіної), коли той просив у нього включити до партійного списку Новікову, але в Партії регіонів Льовочкін належить саме до групування Колесникова-Герман (Ахметов, Колесніков, Льовочкін, Герман, Чорновіл, Богатирьова та інші). Це групування поставило собі за мету списати в утиль Януковича, зробити лідером партії Богатирьову та піти на окремий мир з Балогою. Льовочкін — один з головних ідеологів «нової ширки», він регулярно бігає до Балоги на переговори, не забуваючи про свого колишнього шефа Литвина.