На Майдані велася війна на два фронти проти Януковича. Перемогли лише на одному. Саме тому зараз такі складні здавалися б прості речі проти Януковича. Саме тому такий запеклий опір законопроекту, ініційованому авторкою, що дасть можливість конфіскувати для держави хоча б частину вкраденого Януковичем та його спільниками. Саме тому в ситуативний союз проти цього логічного та адекватного для нашої ситуації закону об'єдналися не лише злочинці, а також ті, що називають себе «громадськістю». Адже другий фронт Януковича на Майдані складався теж з громадськості, яку використовував їхній ідеолог та керівник Адміністрації Президента Януковича Сергій Льовочкін. Цей же Льовочкін до сих пір має великий вплив на громадську думку та суспільно-політичних діячів, стримує будь-які репресивні заходи щодо колишніх, розхитує країну, готує їм ґрунт до повернення.
Нині він підключив усі можливі ресурси, щоб не допустити прийняття закону про особливий режим конфіскації. Цей матеріал про ресурс Льовочкіна, про те з чим доводиться боротися.
Льовочкін почав свою політичну кар'єру з посади радника донецького губернатора Віктора Януковича. Янукович був дуже системним — свої корупційні мега-схеми у вугледобувній галузі та сфері залізничних перевезень він почав вибудовувати ще в ті часи. Так само тоді він почав вибудовувати диктаторську систему влади, щоб стати одноосібним власником країни. Ставши Президентом, Янукович стикнувся з реальною проблемою — Київ його не сприймав, це було суцільне ворожне середовище: народ, журналісти, громадські активісти, всі його ненавиділи. Це загрожувало стабільності його влади, тому Янукович взявся за вирішення проблеми. Менеджером у цих питаннях став Сергій Льовочкін, офіційно призначений керівником Адміністрації України. Вони швидко усвідомили, що точковим фінансуванням окремих проектів ситуацію не змінити.
Ненависть народу була така велика, що її неможливо було перекреслити, зате можна було спрямувати в потрібному напрямку. Налаштувати громадськість «за» Януковича було неможливо, а ось плекати ненависть до всіх і вся було не важко і те що треба. Адже якщо знищувати, обливати брудом будь-яку альтернативу владі, Януковичу нічого не загрожувало. Люблять його чи ненавидять, в таких умовах нічого не означало. Так і вирішили — головною ідеологією Президента Януковича в інформаційному просторі стало «противсіхство», яке плекав та роздмухував Сергій Льовочкін. Працювати в цьому руслі було дуже просто. Споживачі інформації, підготовленої за таким рецептом, сприймали все за чисту монету. З журналістами та громадськими активістами було взагалі легко — їм це впарювалося під соусом об'єктивності. Мовляв, треба збалансовувати інформацію, якщо в сюжеті критикується Партія Регіонів, треба обов'язково злим словом згадати й опозицію, плювати, якщо перші рубали голови, а другі лише обрізали нігті. Особливо вдало Льовочкін керував різними політичними шоу, і основною зброєю Януковича-Льовочкіна в інформаційному просторі був звісно Шустер.
Щоправда Льовочкін не робив ставку на одного Шустера, він працював з усіма. Десь у хід йшли гроші, десь Льовочкін зливав інформацію, десь йшов у хід шантаж і погрози, десь він розігрував роль хорошого поліцейського, захисника від свавільного Януковича. Наприклад, зверніть увагу, як Льовочкін майстерно став «другом» громадськості, що отримувала Західні гранти. Можна прочитати в новинах, як у 2010 році він зупинив перевірку СБУ Фонду Сороса «Відродження». «Інцидент вичерпано. Подібні речі не варто робити без необхідності», — заявив тоді Льовочкін. Після цього Фонд «Відродження» фінансував багатотомне журналістське розслідування справи Лазаренка на «Українській правді», що надзвичайно вдарило по Юлії Тимошенко, яка сиділа у в'язниці. Зате це було надзвичайно вигідно Януковичу, якому треба було засадити її ще на довше та максимально дискредитувати. Тобто такі витрати грантівських коштів повністю вкладалися в ідеологію «противсіхства» Льовочкіна. Зате той же Фонд не ризикнув дати грант на журналістське розслідування справи вбивства Щербаня.
Хоча це було в той час куди актуальніше, однак таке розслідування вивертало на огляд читачів гори трупів — криваві дійства донецької мафії, дітищем якої був Віктор Федорович. Ось приклад, як Льовочкін створював фейки. Реальна історія: поганий поліцейський Портнов рейдернув підприємство у американського власника. Хороший поліцейський Азаров пообіцяв повернути, проте попросив у американця звинуватити у рейдерстві опозицію. А Льовочкін розніс історію з потрібними акцентами по всіх ЗМІ, вона розійшлася на ура, адже серед журналістів уже так глибоко оселився вірус «противсіхства». Диригуючи інформаційним простором, Льовочкін нічим себе не обмежував. Плодити брудні фейки для нього була звичайна справа. За словами авторки, у неї є вагомі підстави вважати, що той бруд, що був викинутий проти неї у 2012 році і який працює до сих пір, розроблявся Льовочкіним. Це була помста за візит в «Міжгір'я». Авторка має на увазі фальшиву довідку від психіатра, а також розміщення на секс-сайтах її фотошопу й телефону. Якийсь час їй дзвонили безперервно випадкові відвідувачі сайтів і рекрути.
Авторка згадала цей приклад тому, що другий потік дзвінків стався невдовзі після смерті її чоловіка. Льовочкін знову відкрив шлюз, певно вважаючи, що це слушний момент добити авторку.
Найбільший талант Сергія Льовочкіна в царині маніпуляції громадською думкою проявився на Євромайдані, який він взяв під повний контроль. Це було дуже явно — серед активістів були люди Льовочкіна, і дуже швидко мізки перемкнулися й у тих, хто з Льовочкіним близько не був знайомий. Вже на другий день люди, що вийшли на Майдан Незалежності, дружно скандували: «Без політики — без політики». І щиро пояснювали, що вони не проти Януковича, а лише за Євроінтеграцію. Тим часом 24 листопада на Європейську площу, де встановила сцену опозиція, вийшла рекордна кількість людей і вони вийшли… проти Януковича. Стало остаточно зрозуміло — почалось. Однак для Майдану потрібен був Майдан. Проте накручений Льовочкіним Євромайдан політиків до себе не пускав, навіть коли 28 листопада Янукович не підписав євроінтеграцію. Тому що так потрібно було Льовочкіну. Тому що він прекрасно усвідомлював, що анархічний бунт закінчується або його придушенням, або громадянською війною, а на самому початку є шанс взагалі випустити пар в свисток.
Тоді ж стало абсолютно зрозуміло, що все вирішиться на тижні: або на Майдані стане політичний Майдан і почнеться революція, або мер Києва поставить ялинку, а потім Новий Рік, Різдво, незчуєшся і Саша Янукович наступний Президент. Авторка була на засіданні громадської ради Євромайдану в четвер того вирішального тижня. Там був цілий букет нинішніх депутатів Верховної Ради, тоді лідерів Євромайдану, студентські активісти. Лідери Євромайдану на повному серйозі переконували студентів, що акція протесту завершена. Що «ми стояли лише щоб вплинути на Януковича, щоб він підписав Євроінтеграцію». Мовляв, не вдалося, буває, наступного разу вийде, а зараз розходимося. Студенти спочатку не погоджувалися. Проте їх переконали. Мовляв, ви юні й зелені, нічого не розумієте, до 15 року підростете, вийдете знову. Що найбільше вбило авторку: на цій нараді розплановувався вихід з Майдану так «щоб ініціативу не встигли перехопити політики». Для цього планували вночі прибрати «озвучку» й тоді ж покинути Майдан, щоб до ранку будівельники встигли зайняти площу будівельною й не пустити опозицію.
Звісно це було режисоване Льовочкіним. На наступний день опозиція спробувала підвести свою звукову апаратуру. Однак «Беркут» та активісти Євромайдану «озвучку» на площу не допустили. В той момент, коли мікроавтобуси з апаратурою намагалися пробитися крізь ланцюг міліції, на сцені Євромайдану на повну гучність виступала рок-група. Народ взагалі не розумів, що відбувається. Авторка тоді вихопила мікрофон у музикантів та звернулася до людей, щоб ті допомогли автобусам проїхати крізь стрій міліції. Народ на Майдані спочатку кинувся, проте потім їх зупинили запевненням сцени, що все це провокація. Авторка знала, що о 3 ночі Льовочкін забере свою озвучку й Майдан розійдеться. Вона була морально розчавлена, їй здавалося, що вона зробила все що могла, проте програла. «Утро вечера мудренее», — сказала вона собі та попленталася додому спати. В цю ніч стався розгон Майдану. Юні студенти, що ще лишалися на Майдані в невеликій кількості після того, як була вивезена озвучка, були жорстоко побиті «Беркутом».
Чому була застосована сила, якщо Майдан й так доживав останні години завдяки майстерності Льовочкіна? Пояснення тут просте: так сталося, бо оточення Януковича бачило, наскільки близький до успіху план Льовочкіна. А успіх звісно викликав заздрість. Чорну заздрість, бо за близькість до тіла вождя завжди йшла запекла боротьба. Тому Клюєв і компанія в останній момент перехопили ініціативу, щоб взяти собі лаври за знищення Майдану. Клюєв з Сівковичем вважали, що грубий силовий варіант нічим не гірше за витончене шаманство Льовочкіна. Проте вони помилилися. Їхні амбіції та жертовність студентів врятували Майдан. Інакше, ще пару годин за планом Льовочкіна, і на 1 грудня на Майдані стояла б потворна ялинка, а не сотні тисяч людей, що перейшли рубікон. До речі, тоді 1 грудня Майдан знову переродився — він став не за Євроінтеграцію, не проти Януковича, він став за Україну. Саме тому й вистояв, не зважаючи на другий фронт, на цілу зливу нових технологій, які організовував той же Льовочкін.
Авторка думає, що це також була лише технологія, коли Льовочкін подав у відставку після розгону Євромайдану. Адже він продовжив руйнувати Майдан зсередини, маніпулювати громадською думкою в потрібному напрямку. Для себе він просто вибрав безпрограшну позицію. Перемагає Янукович — він воосідає на лаврах, як його агент, що розвалював Майдан зсередини. Перемагає Майдан — Льовочкін позиціонується як прихильник Майдану.
Наприклад, події на Грушевського схоже також були технологією влади. Адже радикалізм Майдану наростав, Янукович панічно боявся ескалації конфлікту біля Міжгір'я, й йому вигідно було організувати цю ескалацію подалі від себе на Європейській площі й отримати привід вбивати. Страшні технології й особи, які, нажаль, мають до них прямий стосунок, крутять країною до сих пір. Той же Льовочкін знову таки свідомо й активно підживлює «противсіхство», яке наростає в країні. Цьому є об'єктивні причини. Адже, по суті, це єдина ідеологія, в якій у важкі часи неможливо зневіритися. А часи в нас справді важкі — війна, економічний спад, корупція, вплив Фірташа, Ахметова на політикум — все це реально є. Це є той грунт, де вкинуті Льовочкіним зерна маніпуляцій добре проростають.
В результаті під дудку Льовочкіна танцює чималий ресурс, він реально впливає на громадську думку (правда лише в царині негативу, проте для його мети — розхитати країну до заворушень, цього абсолютно достатньо). Тобто фактично за ним стоїть народ, що сліпо ненавидить владу, абсолютно все що з нею хоч якось пов'язано, а він направляє цю ненависть у потрібному напрямку. Коштів для цього Льовочкіну вистачає, адже в його проекти інвестують усі колишні, бо сподіваються, що зможуть повернутися до влади, коли схлине хвиля громадських заворушень. Тому Льовочкін зараз працює в Україні з усіма, хто розгойдує суспільство, він активно вербує політиків і посадовців, щоб мати все більше й більше можливостей впливати на громадську думку, дискредитувати тих, хто йому заважає.
Авторці, наприклад, відомі факти, що літаком Фірташа-Льовочкіна (Сесна UR-LDB) літав відпочивати на Новий Рік у Рим колишній керівник СБУ Наливайченко. Авторці відомо, що Льовочкін фінансує бандитську частину «Айдару» через Каськіва. До речі, авторка чула від депутатів «Радикальної Партії», що командира «Айдару» Мельничука в список протягнув особисто Льовочкін. Також зараз Льовочкін активно працює з Пупсом.
Адже зовсім не чудом «смотрящій» від «Свободи» став співласником «жирного» забудовника Києва компанії «КАН» (власниками статутного капіталу офшору «Бовалон Інвестментс лімітед», що стоїть за ТОВ «КАН», є компанія Дмитра Фірташа Group DF та матір Ігоря Кривецького (Пупса). Також авторці відомо, що Льовочкін обробляє впливових осіб західного світу. Він системно закидає месіджі, що він був основним ідеологом Євроінтеграції у Януковича, підтримав Майдан, і буде зручним для Заходу прем'єр-міністром України, бо зупинить війну (при чому він заперечує її як агресію Росії, а подає як внутрішньоукраїнську проблему, й нажаль на Заході багатьом хочеться чути саме це).
Зараз Льовочкін засмикав усі ниточки, щоб перешкодити прийняттю законопроекту про особливий режим спецконфіскації активів Януковича. Тому що він прекрасно розуміє, що коли закон запрацює, у нього буде менше можливості розкачувати ситуацію в Україні. Він проти, тому що переживає, що за першим кроком будуть наступні.
І вони будуть стосуватися безпосередньо Льовочкіна, його партнерів з умовної групи «Росукренерго», тих спільників Януковича, що обкрадали країну, проте не потрапили під санкції, бо вкладали кошти в реальний бізнес, в ЗМІ, тому мають чималий вплив на громадсько-політичне життя України. І Льовочкін у цьому правий, адже якщо в державі буде порядок, то вона обов'язково візьметься й за його кишеню, де лежать доходи добуті в злочинних схемах, й за кишеню того ж Ахметова. У держави, до речі, є безліч правових механізмів забрати своє з приватної кишені, зокрема через податки. Тому таким важливим є перший результат, що можна швидко отримати після прийняття законопроекту. Зокрема, конфіскувати в державний бюджет 100 млн доларів коштів, 2 млрд доларів облігацій, кілька десятків кілограмів золота вже давно арештованих українським слідством. А як це потрібно суспільству, що втомилося чекати хоч найменшого результату.
А як авторка втомилася добиватися хоч найменшого результату, люди просто не уявляють! Знаєте, їй все частіше привабливими здаються міркування щирих фанатів, що просто не розуміють, чому вона до сих пір не кидає гранати. Проте не кидає, бо розуміє, що це не лише акт відчаю, це кінець Україні. А Україна, державні інтереси для неї понад усе! Тому вона в багнюці Верховної Ради, вона не бачить іншого шляху, ніж тягнути такі законопроекти, намагатися по ниточці розривати зв'язки колишніх з нинішніми, корупціонерів з тими, в чиїх руках зосереджена політична воля. Люди, підтримайте! Люди не будьте пішаками, гарматним м'ясом маніпулятора Льовочкіна, у якого один інтерес — нарешті перемогти Майдан.