Мешканці владних кабінетів часів Януковича обікрали країну, але не полишають планів повернутися. Колишній прем'єр Азаров оголошує про створення Комітету порятунку України. Колишній міністр доходів та зборів Клименко записує кумедні відео-ролики. Інший наближений Януковича – екс-міністр оборони Павло Лебедєв, користуючись економічною кризою в Україні, розширює свій бізнес. Правоохоронці ж не мають особливих питань до цього діяча епохи Януковича – ані за розвал армії, ані за масштабне розкрадання військового майна.
22 лютого 2014 року Віктор Янукович, що зник із Києва, заздалегідь вивізши найцінніше майно із Межигір'я, вигулькує у Харкові, згодом летить у Донецьк, а звідти автомобілем прямує до Криму. Того ж дня стає відомо, що виконувач обов'язків міністра оборони України Павло Лебедєв утік до Севастополя, а його заступник нищив документи про передислокацію військ до охопленої революцією столиці. Хоча публічно Лебедєв це заперечував, заявляючи, що Збройні Сили України не беруть участі в акціях і займаються своєю повсякденною діяльністю. Та згодом з'явилося зізнання про наказ десантникам негайно висуватися з Дніпропетровська на Київ і одночасне з Януковичем зникнення. Вже із Севастополя Лебедєв повідомить, що відсутній у столиці за сімейними обставинами, усього на 2 дні і з дозволу президента.
Саме в цей час, 23 лютого, у Севастополі відбувається багатотисячний мітинг за участі перевдягнених російських військових, який переростає у захоплення влади у місті. До виконання обов'язків міністра оборони Павло Лебедєв уже ніколи не повернеться. А по собі він залишить розвалену і розкрадену армію, фактично неспроможну чинити опір окупанту. Журналіст Юрій Бутусов зазначає: «Буквально в 2013 році було масове скорочення розвідувальних частин, частин зв'язку, інженерного забезпечення, ремонтно-відновлювальних частин. Якби за Януковича вибори пройшли в 2015, ми б вже армію не відновили у принципі. Її б взагалі могло не бути».
Конкретну роль Павла Лебедєва в кривавих подіях у період Майдану і причетності до російської спецоперації з загарбання Криму досі офіційно не встановлено. Невідомо, чи її взагалі хто-небудь досліджував. У своїй відповіді на запит «Слідства.інфо» Генеральна прокуратура це питання відверто проігнорувала. Мало нового повідомили й про розслідування у кримінальному провадженні, відкритому ГПУ ще у квітні минулого року – щодо дій колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу, які могли призвести до зниження обороноздатності держави. Коментувати хід розслідування у Генпрокуратурі України відмовились. Досудове розслідування ще триває, підозрюваних у справі немає. У відповіді ГПУ йдеться про те, що зараз проводиться комплексна комісійна судово-військово-товарознавча експертиза, все решта – засекречено таємницею слідства.
На питання, чи допитували Павла Лебедєва у рамках розслідування провадження, Генпрокуратура надала красномовну відповідь: «на даний час колишній міністр оборони Лебедєв не допитувався, оскільки перебуває за межами країни». Тобто, з погляду української Генпрокуратури, окупований Севастополь, де Павло Лебедєв після анексії Криму уже встиг побувати у міських депутатах, веде бізнес і розкошує у палаці над морем – це вже закордон. І виклик на допит, актуальний для інших утікачів-фігурантів справ з подальшим оголошенням у розшук, неможливий. Що, втім, не заважало робити гучні заяви екс-голові СБУ Наливайченку: «Нікуди вони не дінуться, вони будуть доставлені в український суд. Знайдемо спосіб». Способу досі так і не знайшли. Та його навряд чи добре шукали.
Бо інакше б розгалужений бізнес Павла Лебедєва, частково оформлений на дружину та старшу доньку й афільовані українські та офшорні компанії, зацікавив би наших правоохоронців. Наразі це – предмет інтересу хіба що журналістів. Журналіст Юрій Ніколов зазначає: «Лебедєв, як і всі інші посадовці Януковича, був реальним олігархом, який накопичив величезні статки у найрізноманітніших галузях бізнесу народного господарства. В нього була велика кількість нерухомості та інших активів. І зараз досі він володіє – афільовано або, можливо, навіть безпосередньо – на території України. Це як активи Януковича. Їх ніхто не видить, але вони є. Точно відомо, що він вкладався в землю, але куди делись його активи, конвертовані в готівку, я не знаю».
Примітно, що у квітні цього року Генпрокуратура, відповідаючи на запит видання «Тиждень», повідомляла, що в межах згадуваного кримінального провадження було призначено додаткову перевірку коштів, накопичених на рахунках Лебедєва та його близьких. Але чим вона закінчилась, на запитання Слідства.інфо у ГПУ не відповіли. Експерти мають кілька пояснень повної байдужості правоохоронців до активів екс-міністра, що втік до окупантів. Армійський олігарх міг або банально відкупитися. Журналіст Юрій Бутусов вважає: «Я думаю, що це пряма корупція, за яку відповідають безпосередньо генеральний прокурор Махницький і генеральний прокурор Ярема, які не вживали навіть демонстративних мір для того, щоб в самий гарячий час накласти арешти на майно».
Або ж Лебедєв сховався під надійною парасолькою – партнерством із мільярдером Леонідом Юрушевим, який тривалий час був спонсором виборчих кампаній прем'єра Арсенія Яценюка та його партійних проектів. Виглядає так, що Лебедєв багато років був молодшим партнером Юрушева в його залізничному бізнесі та автобізнесі, будучи управляючим партнером. Юрушев виглядав пасивним інвестором і вирішував наверху.
«Слідство.Інфо» відстежило постмайданну долю найбільших компаній із сузір'я родинного бізнесу Лебедєвих. Майже усі вони діючі, хоча структуру власників трохи перетасували. «Живими», як свідчать журналістські розслідування, залишились і найнахабніші схеми розкрадання. Приміром, схема із розпилу 5 мільярдів гривень на поставку напіввагонів для Укрзалізниці від криворізького Дизельного заводу, контрольованого Юрушевим та Лебедєвим, але не напряму – а через фірму-прокладку «Прем'єр-лізинг», яку відносили до сімейного бізнесу Януковича.
Схема була банально проста. Дизельний завод мав виготовити для «Прем'єр-лізингу» 5 тисяч напіввагонів, по 70 тисяч доларів кожен. Далі вони передавалися держпідприємствам «Укрзалізниці» у лізинг уже майже за 120 тисяч кожен. Маржа осідала у фірмі-прокладці. Як показали закупівлі кінця 2014 року, ціну завищили у чотири рази – бо насправді вагони можна було закупити у державного підприємства по 30 тисяч доларів за штуку. Після Майдану прокладку зі схеми викинули. Укрзалізницю ж очолив відомий менеджер структур Леоніда Юрушева – Максим Бланк, а держпідприємство «Укрспецвагон», через яке йшло замовлення – Андрій Анофрієв. Обидва раніше входили до керівництва Дизельного заводу, в якого замовляли золоті вагони. Фактично ситуація виглядала так по стану на 2014 рік, вже після Майдану, що керівники Дизельного заводу, менеджери групи Юрушева-Лебедєва, возглавили Укрзалізницю і всі ключові точки, через які проходили гроші туди.
А це вже січень 2015 року. Робітники Дизельного заводу у Кривому Розі – курки, що несла золоті яйця для учасників оборудки – не можуть потрапити на роботу. Їм пропонують звільнятися, не пояснюючи причини зупинки виробництва. Та ті й самі бачать, що заводське обладнання і вагони з підприємства просто вивозять. Люди бачили, як заходили довгомери і виходили, вивозячи вагони без коліс. Немає схеми – немає заводу.
З листопада минулого року ПАТ «Дизельний завод», головними акціонерами якого є інвестиційні фонди «Унібудінвест» Юрушева та «Стартап», а також дві компанії, зареєстровані на Британських островах і Кіпрі, впевнено ведуть до банкрутства. Ця тема заслуговує на окрему розповідь, бо позов про порушення справи подало ТОВ «Трансінвест Холдинг», створене легендарними в історії вітчизняної корупції структурами – корпорацією Міжрегіональний промисловий союз та «Лемтранс», кінцевим бенефіціаром якого в держреєстрі вказаний Ринат Ахметов. Завод заборгував «Трансінвесту» усього два мільйони гривень. При цьому прокладка «Прем'єр лізинг» не сплатила Дизельному 58 мільйонів за поставлені вагони.
Непримітна будівля на Оскольській, 31 – адреса реєстрації сузір'я фірм Павла Лебедєва та його партнера Леоніда Юрушева. З табличкою групи компаній, яку вони колись засновували — «Інтеркар груп». Сама будівля належить ще одній доньці екс-міністра оборони – Юлії Лебедєвій.
Більшість компаній, засновниками яких раніше були фірми з групи Лебедєва «Парангон», дружина екс-міністра Людмила, або ж старша донька Альона, що носить прізвище колишнього чоловіка, сина генерала Шутова, – упродовж півтора року переписали на інших. Переважно – на вже згаданий інвестиційний фонд «Стартап». Найбільший пакет його акцій, за даними SMIDA, – у кіпрської компанії «Тезерістен консалтинг лімітед». І «Стартап», і «Тезерістен консалтинг» – як червоні нитки афільованості активів. Вони – серед засновників ТОВ «Рубіжанський краситель», «Софія Інвест» та «Укркомплект плюс», який очолює Альона Шутова. І три компанії із цієї гілки є акціонерами багатостраждального «Дизельного заводу».
І – як вишенька на торт – ланцюжок, який пов'язує український та зареєстрований у Росії бізнес Павла Лебедєва у анексованому Севастополі. Панамська компанія «Мелігар бізнес корп.» є одночасно співзасновником і севастопольської керуючої компанії «Парангон», і київського ТОВ «Укркомплект плюс» на чолі з Альоною Шутовою. Вона ж є членом наглядової ради ПАТ «Свеський насосний завод». Тому логічно допустити, що саме вона представляє інтереси українського бізнесу сім'ї міністра-втікача.
Журналісти звернулися до Шутової з питаннями про українські активи, які прямо чи опосередковано належать нині Павлу Лебедєву, їй та Людмилі Лебедєвій. Альона Шутова подякувала за інтерес до сім'ї та бізнесу екс-міністра оборони, однак зазначила, що не може бути корисною, бо не володіє необхідними даними для відповідей на поставлені питання.