Ми вже звикли до терміна «гібридна війна», але виявляється, що існує й гібридне призначення. Уже півроку Олег Валендюк перебуває на посаді виконувача обов'язків прокурора Києва. За логікою, його мала змити «перша хвиля люстрації». Однак цього не сталося. Адміністративний суд постановив, що він настільки унікальний, що Закон «Про очищення влади» на нього не поширюється. Генпрокурор Шокін, схоже, задоволений Валендюком. І його влаштовує ця невизначена, підвішена ситуація. ГПУ, до речі, не оскаржила рішення суду. Це могло бути як навмисне, так і через недогляд. У нашому випадку однозначно навмисне. Адже наш персонаж мав потрапити і під першу, і під другу хвилю люстрації. Отже, кадри ГПУ знали про незаконне рішення суду й нічого не зробили.
Але Шокін все ж добре відчуває мейнстрим і розуміє, що офіційне призначення Валендюка стане образливим плювком для всієї громадськості. І поки не наважується це зробити. Ключове слово тут — «поки». Ходять чутки, що після виборів цього гіганта юридичної думки (зріст Валендюка — 2 м 8 см) таки можуть офіційно призначити. Зараз одним із стримуючих факторів є категоричне неприйняття Кличка, за що Віталію +100 до карми. Проте тут є ще один примітний юридичний момент: у тому дивному рішенні Адміністративного суду, яке склав собі Олег Сергійович, чорним по білому написано, що його не можна звільнити з посади першого заступника прокурора Києва. Виходить, з будь-якої іншої посади Генпрокурор його не лише може звільнити, але й ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ. Інакше це буде вопіюче порушення закону, а саме п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону «Про очищення влади». Або ж чекати рішення суду «по суті». З огляду на те, що й суддя, й позивач знають, яким буде рішення — розглядати позов ніхто не поспішає. А там, як казав Ходжа Насреддін, — або ослик помре, або емір, або я.
Але до Шокіна й Валендюка. З ними й так все зрозуміло. Для мене найбільша загадка в цій історії — Єгор Соболєв. Я пам'ятаю, як півроку тому він кричав на кожному кутку: «Юлдашев! Юлдашев!» А тут замовк. Видно, вже наігрався в люстрацію. Нецікаво. Виникає логічне питання: який сенс було люструвати Юлдашева, щоб замінити його на Валендюка? Це при тому, що Юлдашев під час Майдану був за 800 км від Києва, а Валендюк сидів у ГПУ й ще й отримав премію від Пшонки за два дні до розстрілу Небесної сотні. Одним словом, надолюструвалися. З такими жирними перемогами ніяких зрад не потрібно.
З Олегом Валендюком я знайома особисто. І, треба сказати, спочатку він мені сподобався: розумний, чарівний, професійний, ще й чудовий оратор. Але всі ці переваги нівелюються однією якістю — малодушністю. Валендюк — це заяче серце в тілі слона. Хоча, може, це й не недолік зовсім, а перевага. Може, в чиновницькому середовищі виживають лише такі конформісти, яким байдуже, на кого працювати — хоч на Януковича, хоч на Порошенка.