У американському аналітичному журналі The American Interest, серед засновників якого екс-радник президента США з питань національної безпеки Збігнев Бжезинський та лауреат Нобелівської премії з економіки Дуглас Норт, опублікована стаття Олександра Турчинова «Сучасні виклики України в умовах кризи світового порядку». Це доктринальна стаття Секретаря РНБО, яка викликала традиційну агресивну реакцію з боку РФ. Стаття являє собою спробу глибокого аналізу глобальних викликів, що стоять сьогодні перед Україною та світом.
На Сході України продовжується військове протистояння. Російські окупаційні війська вже другий рік поспіль намагаються реалізувати стратегію Путіна щодо знищення нашої незалежності та свободи. У відповідь на цю агресію Україна продемонструвала світові свою суб'єктність, за короткий період відновила свій військовий потенціал і стала бастіоном на шляху Путіна в Європу. Проте ми не зможемо ефективно протистояти російському агресору, якщо не будемо чітко усвідомлювати повну картину подій, розуміти місце та роль нашої боротьби в глобальному вимірі.
Конфлікт, що розгортається нині на Сході держави, має комплексний і довгостроковий характер. За багатьма ознаками він, поряд із війною на Близькому Сході, нестабільністю та військовими конфліктами в Північній Африці, зростанням напруженості у відносинах Китаю з Японією та В'єтнамом, агресивними провокаціями КНДР проти Південної Кореї, є симптомом наростаючої кризи глобальної системи міжнародної безпеки та дестабілізації світового порядку в цілому. Ці загрозливі тенденції можуть поставити світ на край загальносвітового військового конфлікту, який, у свою чергу, може являти собою як повномасштабну війну з можливим застосуванням ядерної та інших видів зброї масового ураження, так і систему менших конфліктів різного ступеня інтенсивності, результатами яких стане формування нового світового порядку. Для України це означатиме можливість втягнення в континентальну війну, ймовірність якої підвищується через масовий мілітаристський психоз, що охопив Російську Федерацію. Мілітаристське божевілля зростає на тлі відвертої неспроможності Кремля вирішувати невідкладні внутрішньополітичні, економічні та соціальні проблеми без експлуатації імперсько-шовіністичних ідеологем та фантомів зовнішніх ворогів.
Психологічні комплекси та пропагандистські кліше сталінського СРСР дивним чином переплелися в сучасній Росії з уявленнями та стереотипами гітлерівської Німеччини: «фортеця в облозі» сюрреалістично поєднується із «змовами зрадників» та «ударом ножа в спину». Розмови з телеекранів про «необхідність підтримання соціальних стандартів життя трудящих Уралвагонзаводу» з уст мультимільярдерів поєднуються із закляттями чиновників та церковних ієрархів у дусі «ми русичі, а значить найкращі». При цьому путінський режим змушений стрімко відмовлятися від «демократичного фасаду» і все більше вдаватися до тоталітарних методів управління суспільством і державою. Невід'ємною складовою цього процесу є згортання економічних свобод і звуження сфери дії ринкових механізмів, самоізоляція РФ від глобального ринку, що ще більше загострить економічну кризу, технологічне відставання та соціальну деградацію країни. Найнаочнішим симптомом економічного та соціального божевілля, що охопило Росію, стало знищення «санкційних продуктів».
Як про найвагомішу перемогу на продовольчому фронті звітують російські телеканали, повідомляючи про спалювання українських каченят та знищення бульдозерами іспанських персиків. Процеси та тенденції, що відбуваються в нинішній Росії, тотожні тим, що відбувалися на останньому етапі існування СРСР. Відсутність раціональної мотивації розвитку, монополізація та жорстке адміністративне регулювання економіки, диктат та свавілля силових структур, гіперцентралізація влади, безальтернативність одноосібно прийнятих рішень. Весь цей сталінський скелет радянської імперії в кінці минулого століття не зміг витримати послідовного, скоординованого політичного та економічного тиску Західного світу. Твердість позицій у поєднанні з комплексом санкцій та обмежень холодної війни дозволили провідним демократичним країнам одержати перемогу над імперією зла. Радянський Союз розпався на п'ятнадцять держав, сталося об'єднання Німеччини та звільнення від імперського полону східноєвропейських країн. Турбуючись про збереження радянської ядерної спадщини, Захід зупинив процес подальшого розпаду залишків імперії.
Зняв усі обмеження, кредитуючи та сприяючи подоланню технологічної відсталості, Захід створив умови для соціально-економічної стабілізації Російської Федерації, дозволивши жорстко придушити національно-визвольний рух на Кавказі та взяти під повний контроль усі багатонаціональні складові федерації. Проте РФ не змогла адаптуватися до демократичних правил мирного співіснування та співробітництва. Третій президентський термін Путіна чітко підкреслив політичну домінанту сучасної Росії — ідеологію імперського реваншизму. Проте, загнавши Росію в «ліжко Прокруста» старої імперської моделі, Путін веде країну до перспективи неминучості розпаду, запускаючи тим самим механізми, які колись розрушили Радянський Союз. Агресія, деградація, руйнування та падіння — це правило підтвердили історії не однієї імперії з поправкою на невпинне стиснення часових параметрів та прискорення всіх процесів. Тому стає досить реальною перспектива припинення існування Росії в її сьогоднішніх межах. Сьогодні в Росії знову спостерігаються суттєві ознаки посилення центробіжних процесів.
Речення йде, передусім, про Північний Кавказ. Хоча голова Чечні Р. Кадиров підкреслено поводить себе як вірний васал Путіна, вірність якого придбається багатомільярдними дотаціями, ця республіка давно вже є фактично незалежною. І справа не лише в тому, що правоохоронні органи Росії змушені отримувати у Кадирова дозволи на діяльність на території Чечні, але й у тому, що місце російської правової системи все більше заміщає шаріатське право. Продовжуються бої в Дагестані, неспокійно в Інгушетії та Кабардино-Балкарії. ФСБ намагається придушити чуваський, марійський, татарський, башкирський та інші національно-визвольні рухи народів Поволжя. Зокрема, у липні 2015 року башкир Айрат Дільмухаметов отримав три роки колонії суворого режиму за публікацію в інтернеті статті з закликами до боротьби за свободу свого народу. Такі жорсткі покарання свідчать про зростаючий страх російських карних органів. Багату історію та давні державні традиції мають Урал, Сибір та Далекий Схід. У серпні 2014 року Новосибірськ та інші міста Сибіру охопила хвиля народних виступів під гаслами відновлення державного суверенітету цих земель.
Складно вважати простим збігом обставин те, що саме на цей час припало пряме російське військове вторгнення на Схід України. Економічний спад поновив розмови про суверенітет і в Калінінградській області, яка є російським анклавом між Польщею та Литвою. Знову й знову жителі повністю розграбованої Москвою Карелії порівнюють своє жалюгідне становище з процвітанням сусідної етнічно близької Фінляндії. Додайте до цього активну трудову міграцію китайців у Сибір та на Далекий Схід РФ, оренду Китаєм у Росії величезних земельних масивів та багатокілометровий російсько-китайський кордон, де з одного боку нескінченні неосвоєні російські території, а з іншого надзвичайно перенаселена країна. Один із небагатьох респектабельних російських оглядачів Владислав Іноземцев у серпні 2015 року оприлюднив статтю з показовою назвою «Неможливість розпаду», що відображає глибоку занепокоєність російської еліти. Тверезі представники російської еліти обговорюють грядущу катастрофу. Час готуватися й решті світу. Майбутнє ядерних арсеналів РФ — ключове питання глобальної безпеки, яке має бути вирішено в тісній співпраці ядерних держав.
І думати про це та про інші аспекти контрольованого демонтажу залишків колишньої імперії слід уже сьогодні. Чим більше ускладнюватиметься ситуація всередині Росії, тим агресивніше вона намагатиметься діяти назовні. Саме під цим кутом слід розцінювати спроби кремлівського режиму тією чи іншою мірою втручатися в складні процеси на Близькому Сході. Намагаючись врятувати свого давнього союзника кровавого диктатора Сирії Башара Асада, Путін посилює військову присутність на Східній Середземноморській. Під лицемірними гаслами участі в боротьбі цивілізованого світу проти загрози ІДІЛ. Така дестабілізація та агонія супроводжуватиметься кардинальним і неконтрольованим погіршенням ситуації як у межах самої РФ, так і по периметру її кордонів. Це — виклики глобального характеру, в епіцентрі яких знаходиться наша країна. Характерною особливістю безпекової ситуації навколо та всередині України в короткостроковій та середньостроковій перспективі є комплексний характер загроз, обумовлений поєднанням зовнішніх та внутрішніх факторів безпеки.
Реагування на такі загрози також має носити системний характер, здійснюватися за єдиним задумом та керівництвом з гнучким застосуванням усіх наявних сил та засобів політичної, дипломатичної, військової, економічної та інформаційної боротьби. Враховуючи закладену керівництвом РФ парадигму агресії, а також найскладнішу політичну та економічну ситуацію, Україна має бути готова до найгіршого варіанту розвитку подій. Путін з усіх сил намагається лякати демократичний світ своїм військовим і, особливо, ядерним потенціалом. У середині серпня російська стратегічна авіація проводила навчання, відпрацьовуючи нанесення ракетно-ядерних ударів по Чорноморським проливам Босфору та Дарданелям. Відпрацьовувалося блокування можливості входження американського флоту в Чорне море. У вересні розпочалися масштабні навчання військ стратегічного призначення, у яких беруть участь сили всієї ядерної тріади Росії. Відбуваються бойові пуски ракет наземного, повітряного та морського базування. Запланований також демонстративний політ стратегічних бомбардувальників до узбережжя США.
За цією демонстрацією ядерної дубини стоять відчайдушні спроби Путіна приховати внутрішні проблеми, що збільшуються, як снігова куля, та спроби змусити Захід закрити очі на окупований Крим та Східну Україну, що кровоточить від російської військової агресії. Провідним демократичним країнам необхідно зрозуміти, що тоталітарно-мілітаристська агонія та відповідний розпад Російської Федерації — необоротні процеси. Потрібно це сприймати спокійно та раціонально, не допомагаючи Росії в продовженні цієї агонії. Потрібно скоригувати свої середньострокові плани з урахуванням ізоляції цієї країни в економічному, технологічному та міграційному плані. Відповідно, жорсткі санкції потрібно розглядати не як тимчасову кампанію, а як послідовну політику, що створює умови для саморуйнування залишків агресивної імперії. Безумовно, для недопущення розширення військової загрози та провокацій з боку Росії, що пожирає саму себе, необхідне серйозне посилення потенціалу НАТО, створення непереборного силового бар'єру вздовж усіх східних рубежів. Важливу роль у цьому питанні має зіграти Україна, яка вже сьогодні мужньо стоїть на шляху агресивних планів Кремля.
Тому посилення нашого військово-технічного потенціалу відповідає глобальним планам відновлення миру та безпеки на європейському континенті, а також відновлення світового порядку, що базується не на силі ядерної зброї, а на відповідальній, послідовній та прогнозованій позиції провідних демократичних країн світу. Висловлюючи вдячність нашим стратегічним партнерам за їхню політичну та економічну підтримку нашої боротьби, ми сподіваємося, що будуть зняті штучні бар'єри на шляху ефективного військово-технічного співробітництва, і нашу країну не позбавлятимуть права на захист обраного народом шляху європейської інтеграції. Нам слід чітко усвідомити, що власні проблеми ми будемо змушені вирішувати самостійно. Ніхто, ні американці, ні європейці не подолають нашу власну корупцію, прагнення замінити кропітливу реформаторську роботу піаром та красивими презентаціями. Ніхто крім нас, українців, не побудує сучасну ефективну державу, потужну армію, дієву поліцію та спецслужби, стабільну та конкурентну економіку.
Критично важливим завданням, без вирішення якого не можна розраховувати не лише на розвиток, але й на виживання України як вільної демократичної країни, є прискорення реформи сектору безпеки та оборони, передусім військової реформи, та повний відмова від окремих спроб її імітації. При цьому існує невідкладна необхідність їх подальшої деталізації. В умовах сучасних викликів найвищим пріоритетом має стати військова реформа: 1. Створення професійного ядра Збройних Сил України, яке має складатися з офіцерського корпусу, рядового та сержантського складу, що формується виключно на контрактній основі. При цьому на професійну основу потрібно переводити всіх фахівців, що визначають бойову готовність армії. 2. Створення численного, злагодженого військового резерву, здатного до швидкого розгортання, що формується під час та за результатами проходження строкової військової служби. 3. Введення модульного (мережевого) принципу будування Збройних Сил України — формування оперативних з'єднань залежно від бойових завдань.
На цій основі слід оптимізувати систему військового управління, усунути її зайві ланки. 4. Пріоритетний розвиток Сил спеціальних операцій, відповідно до стандартів НАТО, як реальний напрямок формування важелів стримування агресії Російської Федерації. 5. Пріоритетне впровадження системи стандартів НАТО (STANAG) та досягнення взаємосумісності з силами та засобами НАТО. У свою чергу збереження життя та здоров'я військовослужбовця має стати одним із найважливіших критеріїв ефективності командування. В українській армії не може бути місця для російсько-радянського цинічного ставлення до військовослужбовця як до «гарматного м'яса». 6. Перетворення армії на справжню еліту нації, забезпечення високої престижності військової служби. Вдосконалення безперервної системи військової освіти, значне поліпшення її якості. Реорганізація системи мобілізаційної підготовки та мобілізації. 7. Випереджаючий розвиток єдиної системи С4І2 (командування, управління, комунікації, комп'ютеризація, розвідка та інформація) Збройних Сил України. Впровадження сучасних інформаційних технологій управління та логістики.
8. Вдосконалення системи оборонного планування та військового будування, включаючи нарощування потужностей оборонно-промислового комплексу, на основі деталізації військових загроз, визначення та деталізації сценаріїв застосування проти України збройних сил інших держав та квазідержавних утворень. Військова реформа є важливою складовою комплексної реформи сектору безпеки та оборони, на важливих аспектах якої я також хотів би зупинитися: 1. Створення єдиної системи керівництва у секторі національної безпеки та оборони, включаючи підсистеми стратегічного планування та кризового реагування на загрози національної безпеки України. 2. Рішучий відмова від радянсько-російських принципів безпеки та оборонного будування. Зокрема, час остаточно визначити пріоритетними в діяльності всіх правоохоронних структур: захист прав, свобод та законних інтересів громадян, відхід від парадигми карних органів. 3. Радикальне підвищення ефективності діяльності розвідки та контррозвідки, використання новітніх космічних та інформаційних технологій, на основі тісної взаємодії з партнерськими спецслужбами США, Великобританії та інших країн НАТО.
4. Глибока оптимізація структури органів сектору безпеки та оборони, подальше скорочення кількості окремих органів виконавчої влади у складі цього сектору. Раціональну інтеграцію систем підготовки персоналу, фінансового, матеріально-технічного забезпечення та логістики з урахуванням переходу на стандарти НАТО. 5. Розвиток та ефективне використання системи ситуаційних центрів на чолі з Головним ситуаційним центром країни на технологічній основі інтеграції баз даних органів сектору безпеки та оборони. Забезпечення надійної інформаційної та кібербезпеки України. 6. Вдосконалення системи боротьби зі злочинністю, громадської безпеки, профілактики та нейтралізації натхненних ззовні масових безпорядків та діяльності озброєних організованих злочинних груп. 7. Впровадження сучасних підходів до управління персоналом протягом усієї служби, включаючи запас та резерв. Якісне підвищення рівня матеріального забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, створення дієвих стимулів залучення найбільш підготовлених громадян, зокрема з числа мобілізованих та тих, хто закінчив строкову військову службу, для подальшої служби у секторі безпеки та оборони за контрактом.
Надання реальних, а не декларативних, дієвих соціальних гарантій військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та членам їхніх сімей. Реалізація цих планів вимагає трансформації національної економіки та суспільства відповідно до умов зростання загроз національній безпеці. Ключовими завданнями на цьому шляху є: 1. Відмова від радянських підходів до планування мобілізаційної підготовки національної економіки, її адаптація до роботи в ринкових умовах. 2. Повний перегляд системи мобілізаційних планів, щорічне формування Державного бюджету на особливий період. Формування бюджету національної безпеки та оборони як окремої складової Державного бюджету. Реформування системи державного матеріального резерву, його концентрація на забезпеченні реальних потреб безпеки та оборони держави. 3. Неухильне дотримання конституційних вимог щодо недопущення привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Жорстке та послідовне припинення всіх суспільно небезпечних проявів політичного та інших видів екстремізму. 4. Проведення зважену, збалансовану та одночасно цілеспрямовану інформаційну політику. Неможливість використання медіапростору України проти національних інтересів. 5. Формування ефективної та вільної від корупційного та політичного тиску державної служби. Для недопущення перегляду Майданівських орієнтирів надзвичайно важливим є забезпечення справедливості на основі закону та права, реальне покарання всіх тих, хто складав основу режиму Януковича, хто несе безпосередню відповідальність за знищення нашої армії та силових структур, за людські та економічні втрати нашої країни. Необхідна дієва програма повернення в країну вкрадених корупційних коштів. Продажними рішеннями та постановами можна заблокувати будь-які зміни або надати індульгенцію будь-якому злочинцю. Саме тому радикальна судова реформа та повне оновлення суддівського корпусу сьогодні також стають питанням національної безпеки країни.
Це знову виклики глобального характеру, адже йдеться не лише про реформи та модернізацію країни, але й про нашу здатність сформулювати пропозиції щодо нової європейської системи безпеки, що передбачає парадигму реформування вже низки міжнародних організацій, які переживають глибоку кризу, членом яких є Україна. Україна сьогодні має стати одним із ключових гравців у регіоні, задавши ефективні формати оперативної взаємодії з державами, які потенційно є об'єктами російської агресії. Розвиток України має відбуватися на основі практичного втілення гуманістичних цінностей нової Європи та відкритого світу, на противагу агресивному та авторитарному російському шовінізму. Формування відповідної доктрини у гуманітарній сфері є сьогодні надзавданням для українських інтелектуалів та політиків. Свобода, яка є базовою цінністю для українців, — найкраще середовище для реалізації інтелектуального потенціалу людини, що, у свою чергу, є головним капіталом сучасного світу. Отже, реформа державних інститутів має бути спрямована на створення ефективних інструментів для реалізації потенціалу особистості у всіх сферах життя.
Це має стати ключовим завданням для держави: безпека людини, її розвиток та благополуччя. Лише держава, побудована на довірі громадян, що реалізує принципи справедливості та верховенства права, функціонуюча в інтересах людини та для її розвитку, може створити нову ефективну систему безпеки, відновити та захистити свої кордони, стати одним із реальних та впливових суб'єктів світової політики.