Як швидко виринають «колишні». Андрій Винграновський, чоловік Юлії Левочкіної та колишній соратник кримінального авторитета «Рибки», мабуть, таки влаштувався на роботу в КМДА. Більше того, за словами народного депутата Ігоря Луценка, він навіть встиг продати будівлю знаменитого Центрального гастроному, щоб на його місці збудували потворну висотку. Варто сказати, що нинішній чоловік Юлії Левочкіної має дуже багату біографію. Зокрема, роботу в «команді» відомих бандитів — Рибалка та Пантелеєра. Нагадаємо цю історію.
На рахунку Пантелеєра накопилося чимало трупів. Серед найвідоміших — вбивство засновника компанії «Львів – Петроль» Петра Малухи. Він також замовляв вбивство одного з народних депутатів республіки Крим, а також одного з киян, скоєне наприкінці 1998 року на вулиці Бережанській, 18. Певний час «замовлення» Пантелеєра виконував деякий Андрій Боровик, член ОПГ «Рибки». Незважаючи на те, що «Рибка» платив Боровику щомісячну зарплату в 2 тисячі доларів і дозволяв контролювати діяльність однієї з комерційних структур, підконтрольних ОПГ, останній не ставив Рибалка в известність про замовлення Пантелеєра.
Наприкінці Боровик настільки дистанціювався від «Рибки», що саме його багато хто вважає організатором замаху на «Рибку» у 2000 році. Втім, Боровик сам прожив недовго. Він був убитий на Мінському масиві, нібито за замовленням Пантелеєра. Останній просто знищив невдалого виконавця. Пантелеєр, проживаючи в Києві, контролював діяльність компанії «Паливо та Енергетика». Довіреною особою Пантелеєра був деякий Дмитро Прудковський, водій, а згодом менеджер «Палива та Енергетики». Зокрема, через Прудковського передавалися гроші для замаху на «Рибку». Колись Пантелеєр неодноразово намагався встановити дружні стосунки з главою Київської міської адміністрації Омельченком і робив йому різні бізнес-пропозиції. Мер, однак, відмовився мати з ним справу.
Весною 2002 року Пантелеєр був дуже стурбований тим, що прокуратурою Києва розслідується кримінальна справа щодо компанії НАК «Нафтогаз України» і тим, що слідство може отримати дані про його злочинну діяльність. Зокрема, його дуже турбувало, щоб слідству не стали відомі подробиці афери, в якій брали участь компанії «Нафтогаз України», «Ітера» та «Фахр».
Суть угоди полягала в тому, що «Паливо та Енергетика» гарантувала повернення боргу «Нафтогазу України» перед «Ітерою», яка в свою чергу передала права на борг «Нафтогазу» в розмірі 100 млн доларів компанії «Фахр». У червні 2000 року «Паливо та Енергетика» розрахувалася сумою в 42 млн доларів з компанією «Фахр», яка нібито з «Ітерою» не розрахувалася, а зазначена сума була переведена на рахунки Пантелеєра, І. Кучеренка, А. Винграновського. Останні двоє також були засновниками «Палива та Енергетики». Зазначений контракт безпосередньо виконував заступник директора цієї компанії Віталій Єремін. Під тиском Пантелеєра Єремін переводив зазначені кошти на «Фахр», хоча офіційного рішення зібрання засновників компанії про це не було. Після завершення угоди Винграновський і Кучеренко (Гонзик) негайно виїхали з України на постійне місце проживання в США. Коли «Рибка» дізнався про цю угоду, то вимагав у Пантелеєра «частку» з «кидка». Останній, однак, вважав, що дешевше буде організувати замах. Однак замах 2002 року не вдався, і Пантелеєр терміново виїхав у Німеччину.
Слід зазначити, що компанія «Паливо та Енергетика» була спадкоємицею бакаївської компанії «РЕК», яка певний час була монополістом з розподілу газу на підприємства України. До керівництва компанії поряд з Бакаєвим входили Винграновський, Кучеренко, Пантелеєр та 25-відсотковий акціонер «Укргазбанку» Василій Горбаль. Усі гроші, заробленої компанією, ділилися між цими особами, плюс відраховувалася частка і «Рибці». На початку 2000 року у зв'язку з уходом Бакаєва зі своєї посади компанія була перетворена на «Паливо та Енергетику». На посаду голови правління Винграновський запросив деякого Євгена Пилипенка. Однак уже у 2001 році Пилипенко дізнався, що Пантелеєр збирає про нього та його сім'ю інформацію, щоб шляхом шантажу змусити до «відрахування» великих сум.