Згадується забута історія про те, як Юрій Іванющенко, також відомий як «Юрець Малий», вирішив очистити свою кримінальну біографію, найнявши для цього дочку Степи Гавриша «Барабана» та певного Михайла Подоляка. У результаті ОРД та кілька інших сайтів отримали судові позови від тієї ж Тетяни Гавриш. Природно, позови програли, оскільки судді писали в штани від одного згадування прізвища Іванющенко. Все зрозуміло й пояснюється. Незрозуміло й необ'яснюється, яким чином нині Тетяна Гавриш є Почесним консулом у ФРН, а Михайло Подоляк — головою київського штабу Блоку Порошенко. У Петра Олексійовича брезгливості зовсім не залишилося.
У самому центрі Харкова, на вулиці Скрипника, неподалік від офісу ОпоБлока/Партії Регіонів, стоїть дуже гарна будівля. Зліва від неї — напівзруйнований дім, справа — пофарбований сарай, а це будівництво стоїть як царські палати. А найцікавіше — на фасаді висить табличка «Почесне консульство ФРН». Хто ж царівна в цій резиденції і чому звідти йде запах криміналу?
Пізнайомтеся з чарівною юристкою та почесним консулом ФРН Тетяною Гавриш, дочкою Степана Гавриша, який багато років займав високі посади в Україні. Уточню для тих, хто не в курсі: бути консулом — це не бути на державній службі, але приємності від цього дуже корисні з точки зору дипломатичного спеціального статусу, наприклад, не потрібно стояти в черзі на кордоні та ще багато й багато бонусів, а найголовніше — люди поважають. Крім того, Тетяна — управляючий партнер і власниця 20% акцій у компанії «Інюрполіс». Один із їхніх клієнтів — той, хто втік разом з кривавим диктатором Януковичем, бандит Юрій Іванющенко, також відомий як Юра Енакіївський, кримінальне прізвисько «Малий». Щоб розуміти, яку величезну небезпеку він становить для ЄС, він двічі був внесений до санкційних списків Європейського Союзу: спочатку 14 квітня 2014 року, а потім 5 березня 2014 року.
На Юрія Іванющенка було порушено три кримінальні справи, і Генеральна прокуратура арештувала вкрадені ним у народу України 72 мільйони франків, які були сховані в банках Швейцарії. Характерний факт: як тільки Віктор Янукович став президентом України, у передвиборчому парламентському списку 2012 року Партії Регіонів його друг дитинства з міста Енакієво Донецької області — Юрій Іванющенко різко стрибнув на 24-е місце, хоча раніше на виборах до Ради-2007 він був на 111-му місці. Звичайно, бути адвокатом навіть злочинцям — це не злочин, кожен має право на захист, але враховуючи, що часто клієнт, особливо такого рівня, стає більше ніж клієнтом, то вже виникають певні питання. А тим більше бути помічником депутата-злочинця, а Тетяна саме ним і була у 6-му скликанні Верховної Ради з 2007 по 2010 роки. Тобто має місце не просто співробітництво на юридичній основі, а пряме політичне влияние та тиск на процеси в Україні.
У цій компанії також працював Володимир Скоробогач, нинішній міський депутат Харківської міської ради, права рука співавтора сучасних митних схем, депутата-ветерана та олігарха Віталія Хомутинника (входить у найближче оточення беглого диктатора Януковича, наприклад, був його представником у ЦВК на президентських виборах 2004 року). Останнім часом Скоробогач відомий як «гречкосій» та той, хто пропонує знижки на похорони. Саме після роботи в компанії Гавришів його бізнесова та політична кар'єри стрімко піднялися вгору. Подібна компанія людей у цивілізованому світі називається — мафія.
Едиторіальна служба «Актуальної правди» направила інформаційний запит Тетяні Гавриш на офіційну адресу Почесного консула ФРН, на що отримала такий відповідь: «Звертайтеся до неї як до приватної особи», — відповіла асистентка Катерина Заславська. Подібні відписки не викликають здивування: у їхньому світі прийнято «вирішувати» справи «теркою», у них навіть немає розуміння статусу та повноважень, адже наші питання стосувалися дипломатії, а не сексу та акробатики.
Міхайло Подоляк, екс-радник Левочкіна, очолив київський штаб Блоку Петра Порошенка. Згідно з інсайдерською інформацією, 17 лютого поточного року головою київського штабу Блоку Петра Порошенка став Михайло Подоляк. Це призначення може свідчити про активну фазу підготовки передвиборчих штабів до майбутніх виборів місцевих рад. І, схоже, що ці вибори будуть не менш брудними, ніж попередні. Справа в тому, що пан Подоляк має досить неоднозначну репутацію безпринципного медіа-кілера політичних конкурентів високопоставлених у владі замовників. Колись об'єктом репутаційних нападок з боку журналіста був і сам Петро Порошенко. Інформаційні війни завжди були запорукою успіху на виборах.
Саме з цієї причини професіонали «високого» політичного піару були й залишаються в великій ціні, яку лише підвищують темні на перший погляд плями трудової біографії. Як свідчать експерти, відмінністю майбутніх виборів стане тотальне розчарування більшої частини електорату в політичних партіях, лідери яких нині знаходяться при владі. «Населення почало прозрівати під гнітом стрімкого погіршення соціальних стандартів життя, девальвації гривні, всезагального зростання цін на тлі масового скорочення робочих місць та зростаючої заборгованості з заробітної плати та пенсій. Оптимізму не додає й невизначеність у питаннях подальшого розвитку подій на Сході країни, які можуть повергнути всю Україну в стан військового положення зі всіма вытікаючими соціальними та економічними наслідками. У такій ситуації, щоб утримати владу, першим особам країни доведеться вести найжорсткішу порівняно з попередніми періодами інформаційну політику. І насамперед — проти своїх політичних опонентів», — говорить аналітик консалтингової компанії AUSTIN Євген Романко.
На кого раніше працював Михайло Подоляк, не є таємницею. Почнемо з того, що у 2002 році в Білорусі за рішенням суду Подоляк був оштрафований на 60 тисяч доларів за наклеп. А у 2004 році за дії, які «можуть привести до дестабілізації громадської згоди та політичної ситуації в республіці», депортований в Україну. 31 серпня 2010 року на сторінках білоруського сайту «Вільні новини плюс» вийшло інтерв'ю Михайла Подоляка під заголовком «НТВ» не доплюнуло до самого себе», перевідруковане багатьма ресурсами, включно з «Білоруським партизаном». У цьому інтерв'ю Подоляк, нібито, стверджував, що мав зв'язки зі спецслужбами Росії та України, які його підхопили й допомогли після депортації відкрити своє піар-агентство в Україні.
Більше того, інтерв'юер не приховував того, що займається інформаційними війнами на боці тих політиків, які готові йому платити гроші. «Замовників предостатньо. Ми нарешті розпробували смак інформаційних воєн, причому розпробували багато в чому завдяки тому, що побачили, якими серйозними результатами вони можуть обернутися. Тепер у подібні війни грають усі — політика й бізнес воюють проти всіх і навіть іноді, самі того не помічаючи, проти себе. А я на цьому добре заробляю, причому не без задоволення. Тут у мене немає громадянства — я виконую політзамовлення для України, Росії, Грузії… Іноді трапляються казуси: я воюю проти Грузії для Росії й одночасно навпаки… … Все залежить від ціни питання. Для мене немає хороших і поганих політиків, головне, щоб був хороший замовник», — наводило слова інтерв'юера видання.
Проте вже наступного дня, 1 вересня 2010 року, на своїй сторінці Kompromatby_com у livejournal Михайло Подоляк назвав опубліковану з ним розмову підробкою білоруських спецслужб. «Має місце гарна, загалом, компіляція з десятків «розмов не для протоколу». Розмов, між іншим, не з журналістами, але зі «спецпосланцями» (про це далі). І ще відсотків 20 в «інтерв'ю» — дописаний невідомими майстрами вимисел. Тобто не мої слова. Загалом… мені сподобалося. Загалом я ж згоден зі своїми ж думками (хай й не всіма), висловленими приватно, кулуарно, келейно. Більш-менш гарна робота», — написав журналіст. Проте що в опублікованій компіляції було справжніми думками автора, «висловленими приватно, кулуарно, келейно», а що виявилося домислом, так й залишилося загадкою.
По поверненню в Україну, як стверджує Соня Кошкина (працювала разом з Подоляком в «Оглядачі»), наш герой здійснював піар-супровід екс-радника голови СБУ, голови правління групи компаній «ТЕКТ», №106 у рейтингу 130 найбагатших людей України, Вадима Гриба. За всією видимістю, саме Гриб познайомив Подоляка з тогочасним головою Держкомпідприємництва України Михайлом Бродським — власником інтернет-портала «Оглядач», який дав життя багатьом піар-технологам видних політичних діячів.
У 2010 році викривальні статті «Оглядача» поповнилися дуже гострою статтею під заголовком «ОПГ ПОРОШЕНКО VS КОЛОМОЙСЬКИЙ», стиль написання якої експерти приписували Подоляку. Невелике відступлення: після перемоги Порошенка на виборах Президента України ця стаття була поспішно видалена з «Оглядача», проте безліч перевідруків не вдалося очистити. У статті Петро Олексійович звинувачувався в «цілуванні рук» Януковича, специфічних «кидальських» технологіях, «бізнес-планах» з відбирання активів Коломойського, створенні спецбригади в Генеральній прокуратурі та багато чому іншому. А починалася стаття й зовсім образливими випадами: «Про Порошенка сьогодні можна говорити або ніяк, або з іронією. Ну хто він такий? Яке його реальне (а не уявне) влияние? Міністр закордонних справ? Несерйозно. Лише тимчасова передишка. Ситуативний пагорб на нескінченній дорозі вниз. Перспективний політик? Несерйозно вдвічі. Ніяких шансів повторно зайти куди-небудь у фаворитну спальню у нього немає. Занадто топірна й жадібна, якщо так можна висловитися, думка».
Вартий уваги той факт, що в цей час кар'єра Подоляка почала стрімко піднятися до найвищих вершин політичного Олімпу України. З 1 грудня 2011 року Михайло стає шеф-редактором «Оглядача». Займається переважно політичним піаром, «відбілюванням» імен видних бізнесменів. Переважно — від Партії регіонів. 28 квітня 2011 року в інформаційному агентстві УНІАН відбулася прес-конференція на тему «Хто й навіщо придумав міф про Юрія Іванющенка?». Спікерами виступили Тетяна Гавриш — управляючий партнер юридичної фірми ILF, дочка першого заступника секретаря РНБО Степана Гавриша, її заступник Олексій Харитонов та консультант Іванющенка Михайло Подоляк. Спікери доводили громадськості, що «в природі не існує доказів яких-небудь зв'язків Іванющенка й класичного кримінального товариства України».
По підсумках заходу Наталія Шевченко, помічниця з питань зв'язків з громадськістю депутата Іванющенка, опублікувала на порталі «Фраза» підсумковий звіт, який доводив «білість» й «пухкість» олігарха-регіонала. Головний тезис прес-конференції про «невинність» Іванющенка тоді саркастично прокоментувала Соня Кошкина. «Дійсно, до 9.9.2009 — поки Тетяна Чорновіл не розповіла країні про розкішне весілля дочки олігарха, ніхто на скромну персону «Юрця Малого» уваги не звертав. Просто тому, що він не виділявся. До тих пір, поки не став найближчою до Віктора Федоровича (тоді ще — кандидата в Президенти) людиною. До тих пір, поки в променях його «слави» не поблякла слава самого Ахметова. До тих пір, поки його, а не Ахметова, Левочкіна або, прости Господи, Клюєва, кулуари почали називати «головним вирішувачем питань», — написала журналістка.
У червні 2011 року Михайло Подоляк виявився одним із чотирьох обраних шеф-редакторів ЗМІ, яким була надана честь побувати на прийомі у Януковича в Межигірській резиденції. Заздрість колег не мала меж. Злі язики не давали проходу колезі по цеху. Особливо після того, як на «Оглядачі» був опублікований звіт Подоляка про «чаювання» з Президентом: «Янукович, — на відміну від попередника Ющенка, який просто багато чого не розумів/не чув, але глупо царював, — прямолінійний і відкритий. Він слухає, уточнює, сперечається. І у всьому проявляє зацікавленість. Є емоції. Але немає зарозумілості. На відміну від Тимошенко, яка завжди заздалегідь готує виграшні словесні конструкції для споживача, він безпосередній і щирий», — писав Подоляк.
«Президент контактний. Президент готовий розмовляти. Йому взагалі подобається розмовляти. Подобається спілкуватися. Він готовий слухати й готовий відповідати на будь-які питання. Ніхто не вимагав ніяких попередніх узгоджень. Нинішній президент України — як це не парадоксально — дуже відкритий. Зрозуміло, що далеко не всі питання президентові сподобалися. Але він ніколи не відмовляється на них відповідати», — продовжує автор. «Особиста резиденція діючого президента Януковича. Простіше — дім, де він живе з сім'єю. З іншого боку, гаряча тема для великих і образливих спекуляцій. Тема для постійних інформаційних нападів на президента. Дуже болюча тема. Насамперед тому, що буквально все сказане по цій темі в медіа навіть близько не відповідає реаліям… територія самого маєтку… у багато разів менша, ніж маєткові території інших наших політичних або бізнесових «зірок». Владних або опозиційних — не суть. Суть у тому, що й сам дім, й придомова територія досить компактні. Я особисто бачив куди як більш розкішні хороми в тій же Конча-Заспі. Або в будь-якій іншій «деревеньці», які розташовані вздовж обох Обухівських трас. І, між іншим, ніхто з цих «зірок» навіть не приховує свою розкіш. Навпаки, вони її маніфестують, виставляють на показ, кичаться нею. Навіть працюючи знову ж таки міністром або особистим помічником якогось лідера опозиції», — резюмував Подоляк.
У відповідь на цю публікацію Мустафа Найєм у своєму блозі відкрито образився на Президента за відмову в запрошенні, іронічно прокоментувавши візит у Межигір'я свого колеги: «Цей «журналіст» ще два місяці тому зовсім відкрито називав себе консультантом Юрія Іванющенка, і в дуже одіозній формі вчив журналістів, як потрібно працювати з багатими клієнтами», — написав Найєм.
Нарешті, якщо вірити інтернет-виданню «Аргумент», у серпні 2013 року Михайло Подоляк перебував у статусі радника голови Адміністрації Президента Сергія Левочкіна. Портал повідомляв про те, що в той момент Попов вийшов з довіри Левочкіна, який вирішив організувати градоначальнику відставку. Як пише «Аргумент», у колишній кабінет Леоніда Черновецького, на 9-му поверсі КМДА, «вільяжно в'їхав радник Левочкіна Михайло Подоляк. Він, не соромлячись, роздає команди й розставляє скрізь своїх людей, показуючи, хто в місті справжній господар. Мету, з якою Левочкін прислав «смотрящого», той від переляканих підлеглих Олександра Попова не приховує. Подоляк повинен підготувати місто до появи нового голови КМДА, який змінить не готового договорюватися Попова».
Проте інші видання стверджують, що кабінет Черновецького Подоляк займав раніше, за попередньою домовленістю з Поповим супроводжувати його діяльність у піар-площині. Вищеперелічені факти біографії новопризначеного керівника Київського штабу Блоку Петра Порошенка, який прийшов до влади на хвилі «Революції гідності», яка змела з владного Олімпу тих, кого щільно піарив Подоляк, не викликають особливого здивування у експертів.
«Левочкін працював зі всіма Президентами, починаючи з Кучми. І це ніколи не заважало цим Президентам, їх це не компрометувало. І Левочкін себе добре почував. І я не бачу тут ніяких проблем для Порошенка. Левочкін та Опозиційний блок нині є запасною політичною площадкою для Президента Порошенка. І він маневрує, звичайно. З одного боку, наступає на людей цього блоку, з іншого боку — співпрацює. І я не бачу, чому раптом позиції Порошенка ослабнуть через якогось Подоляка. У нього є настільки величезна кількість проблем, які можуть вплинути на його рейтинги — насамперед ситуація війни й миру, ситуація з катастрофічним станом економіки, що там, питання про те, хто очолить київський штаб, є дрібницями, які ні на що не вплинуть», — говорить директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський.
«Порошенко зробив такий вибір. Я не думаю, що нинішні вибори будуть брудніші за попередні. У Подоляка буде певна ділянка роботи, за яку він буде відповідати. Не більше. Навколо Подоляка ходить стільки міфів насправді: і міф про те, що він людина Левочкіна, й так далі. Насправді Подоляк є професіоналом, і принципи професіоналізму в даному випадку виявилися вище спогадів про те, на кого він працював раніше», — вважає політолог Кость Бондаренко.
Від себе хотілося б додати лише одне. Похвально, що влада почала спиратися на професіоналів. Може, тепер Україна дійсно заживе по-новому?! Загалом виходить, що змінюються гасла, а ось гвинтики системи залишаються тими самими. Що — не радує.