У закритій труні 2 жовтня в Києві поховали розвідника 72-ї бригади Сергія Костакова. Він встиг стати легендою — учасник Податкового Майдану, політв'язень режиму Януковича. У березні 2014 року Сергій повернувся з Праги, де мав політичний притулок, щоб стати добровольцем Збройних сил України та взяти участь в АТО. Костаков таємничо зник 22 листопада 2014 року в прифронтовому місті Волноваха. Родичі сподівалися, що він знайдеться десь у полоні у «ДНРівців» або в Росії. Але дві генетичні експертизи довели, що останки, знайдені 2 червня під Волновахою, належать Сергію Костакову. Тіло було виявлено через півроку пошуків і через 4 дні після того, як двоюрідна сестра Вікторія Солодухіна влаштувала галас. Вона прорвалася в ефір «до Шустера» з вимогою порушити холоднокровну мовчанку офіційних осіб.
Тепер відомо, що 42-річного Сергія Костакова розстріляли в потилицю з пістолета-кулемета. Колишній спецназовець не став би легкою здобиччю вбивць, якби його руки не були скуті наручниками ззаду. Підозрюваних у слідства немає, але видається очевидним, що вбивць треба шукати не серед сепаратистів. Товариші по фронту відзиваються про Сергія Костакова як про відважного воїна з низьким інстинктом самозбереження. Звання старший боєць не заважало йому організовувати розвідувальні операції. Але замість нагород безстрашний Маестро встиг нажити чимало ворогів. Свій позивний (Маестро) Костаков отримав через скрипку — нею він володів так само добре, як і снайперською гвинтівкою (у молодості займався біатлоном). Влітку 2014 року волонтери задумали за допомогою Сергія створити оркестр подібно тому, який був у кінофільмі «В бій йдуть одні старики», але з цієї затії нічого не вийшло.
У середині вересня 2014 року Костаков раптово опинився за ґратами. Приводом стала оперативна інформація про викрадення автомобіля, який Сергій вилучив у відомого волновахського бандита, виконуючи усний наказ керівництва добути транспортний засіб. Машину використовували для бойових завдань — вона побувала на контрольованій терористами території — на ній розвідники шукали «гради» противника. Але потім на цій «Тойоті РАВ4» їздив командир частини. Ясно, що «відібрана машина» була лише приводом. Та й за словами власника «Тойоти», написати заяву на військового його переконали в місцевій міліції.
Принциповий, ершистий Костаков встиг посваритися зі всіма: він виражав презирство до місцевих міліціонерів і викривав командування 72-ї бригади. Часто — викликаючи здивування бойових товаришів: хто ж виносить сміття з хати, та ще й під час війни? Як розповідав сам Сергій (незадовго перед зникненням), арештовуючи його в вересні, начальник Волновахського міськвідділу та співробітники розформованого «Беркута» не приховували бажання «пришити» його в дорозі до Маріупольського СІЗО. Але в той раз Костакова, можна сказати, пронесло. Йому змогли пред'явити лише старе «хуліганство» на Податковому Майдані, за яке при Януковичі він відсидів 8 місяців і, як виявилося, все ще числився в розшуку. Під тиском громадськості та, як кажуть, за особистим розпорядженням міністра МВС, Сергій вийшов на волю 20 вересня.
Едва встигнувши вирватися з СІЗО, він продовжив виступати з критикою. Бити напрямки правдою для Костакова було так само природно, як боротися за свободу. В одному інтерв'ю він заявив, що військових тримають на гачку, використовуючи невідповідність фактичних військових дій законодавству мирного часу. «Те, що ми робимо зараз — це не вкладається в голову, але у нас немає вибору, гинуть мирні жителі, а хто буде відповідати? Ті, хто струсив, будуть нас судити й отримувати за це гроші й зірки», — говорив Сергій Костаков, розповідаючи, як бійців підводять під «вишку», видаючи злочинні накази. «Тюрми будуть наповнені добровольцями, проти яких будуть використовувати армію», — заявляв Костаков, впевнюючи, що вже 99% бійців — наприклад — батальйону «Азов» перебувають під кримінальним переслідуванням, а шляхів у воїна два — у тюрму або на той світ. «Як же я вкрав машину, якщо потім на цій машині командир зустрічав начальника Генштабу й міністра оборони?» — говорив Костаков, розповідаючи, як його перетворили на мародера.
Найбільшого накалу досяг конфлікт Костакова з командиром роти розвідки Віктором Скатерним. Костаков впевнював, що ротний отримав нагороду за виконану ним, Сергієм, операцію. А 12 листопада Костаков опублікував у себе на сторінці у Facebook пост про те, що в серпні затримав якогось капітана з 26-ї ОМБР, який на військовому тягачі вез три BMW X5, а сам їхав на BMW X7 без документів. Відпустити мародера, за словами Костакова, йому наказав начальник розвідки. Незадовго перед тим як зникнути, Костаков розповідав про цілий автопарк машин, відібраних керівництвом 72-ї бригади. Він не терпів полковників і генералів ЗСУ, які залишилися на своїх посадах після втечі Януковича й продовжують наживатися на війні. Невдивовижно, що військове керівництво платило розвіднику тією ж монетою.
Представте, що у нього відібрали зброю й два тижні Костаков перебував у зоні АТО з порожніми руками, не маючи можливості навіть захистити себе. 21 листопада 2014 року, в п'ятницю, Маестро попрощався з 72-ю бригадою, а вже в понеділок мав прибути до формуючої 81-ї аеромобільної бригади. Радіючи довгоочікуваному переводу, Костаков виклав у себе у Facebook фотографію наказу про переведення. Папір про переведення, а також документи на ім'я Сергія Костакова, були знайдені разом з трупом.
На початку сьомої години вечора Костаков збирався сісти в поїзд «Азов» (Маріуполь-Київ). По дорозі в 81-ю бригаду хотів заїхати до сім'ї, в Київ, на денечко. Але приблизно о шостій годині вечора й уже назавжди — зв'язок з ним зник. На наступний день, коли дружина піднесла тривогу, невідомий надіслав повідомлення: «Я бачив, як його запихували в машину люди в камуфляжі». Сестра Вікторія Солодухіна знайшла свідків, які стверджують, що Костакова зняли з поїзда військовим патрулем. Після цього двоє людей бачили розвідника у військовій комендатурі. Потім, за словами сестри, Сергія вивели звідти в наручниках і посадили в чорний Nissan з номерами «Київ-2». А вже після виявлення тіла один із колишніх бійців заявив їй, що бачив побитого чоловіка, схожого на Костакова, на блокпосту «Київ-2», і було це нібито 22 листопада. Тіло Сергія знайшли в посадці між Прохоровкою й Волновахою. Це в десяти хвилинах їзди від блокпосту, де зараз несуть службу бійці іншого підрозділу, а восени 2014 року дежурив «К-2».
Зрозуміло, що це лише версія, але, враховуючи, що слідство не запропонувало своєї, вважаю можливим виложити гіпотезу, яка стала результатом власного розслідування друзів і родичів Костакова. «Подібна машина «Nissan» з номерами «Київ-2» є у людини з позивним Махно. З поїзда Сергія привели в комендатуру, а далі Махно закинув Сергія в машину й вивіз на КП. Уже скутого. Він його побив на КП. Там є таке приміщення — на цьому блокпосту — невелика передпокій, а потім центральна кімната. Там Сергій був прикований до батареї. Свідок опізнав Сергія за фотографією. У нього було розбите обличчя, руки скуті ззаду й пристебнуті до труби. Свідок говорить, що Махно вигнав його з приміщення. По телефону Махно мені сказав, що у нього не було причин убивати Костакова.
Але навіщо в такому разі він привіз його на блокпост, якщо не збирався убивати? Якщо знайдене 2 червня тіло — це Сергій, то вбивця — Махно. Він колишній опер, був звільнений з органів колись. І не просто звільнений — сидів в ізоляторі за підозрою в крадіжці з дежурної частини Голосіївського райвідділу м. Києва речових доказів у вигляді грошей і золота. Ось з таким бекграундом пішов командиром роти в «К-2», — розповідає Солодухіна. Відзначимо, що цю версію підтримують далеко не всі товариші загиблого. Євген Карась, який раніше воював у «К-2», вважає, що на цьому блокпосту не наважилися б тримати Костакова, оскільки серед бійців цього підрозділу були друзі Сергія. «Махно постійно ловлять то на контрабанді, то ще на чомусь. Але людина, яка стверджує, що бачила Костакова на нашому КП (блокпосту «Київ-2») скоріше за все брехує. Можливо, хоче, щоб решта аргументів сестри викликала сумніви, коли з'ясується, що Сергія на цьому КП не було. А те, що Сергія там бути не могло — це точно. Тому що підрозділ у листопаді 2014 року на цьому КП налічував півсотні людей, половина яких уже воюють в інших структурах.
Махно не наважився б везти Сергія туди, де перебуває стільки людей, які не допустили б убивства розвідника. Хлопці з нашого взводу, які дружили з Сергієм — обов'язково дізналися б, якби там сталося подібне. Тому я думаю, що хтось закидає дезінформацію — свідомо чи ні», — розповів Карась. До згаданого Махно повернемося трохи пізніше, а поки — варто сказати, що блокпост міг і не бути місцем вчинення убивства. Час вчинення злочину теж викликає суперечки. Ось чому сестра й зараз ще уточнює, говорячи про причини убивства: «якщо це Сергій» — припускаючи, що знайдені останки належать не Костакову. Тіло, знайдене в лісосмузі 2 червня, не розклалося, хоча пройшло більше півроку, і не було з'їдене тваринами. Але чому б не припустити, що Костакова (живого чи мертвого) кілька місяців тримали в підвалі й підкинули в лісосмугу незадовго перед тим, як тіло виявили?
У коло підозрюваних позивний Махно потрапив після того, як ще один боєць «Київ-2» Дмитро Цвєтков офіційно заявив про те, що напередодні на тому ж КП Волноваха був насмерть забитий інший затриманий. Як стверджує Цвєтков, місцевого жителя Володимира Наздрічкіна убили бійці «Київ-2», а потім взорвали його «шістку», імітуючи напад. На наступний день запросили телевізійників з Маріуполя, і з їхньою допомогою запустили сюжет про те, як спритно вночі був знешкоджений місцевий камікадзе, який, напхавши свій ВАЗ тротилом, пішов на таран. «Я служив у «Київ-2» і перебував у складі батальйону в Волновасі з 9 жовтня по 25 листопада 2014 року. Наздрічкін був убитий в ніч з 20 на 21 листопада. Мої хлопці в цю ніч дежурили на блокпосту. А сам я прокинувся від вибуху машини. Це сталося близько 2:30. Наказ був з казарми не виходити. У мене є оперативне відео підриву машини, на якій затримали Наздрічкіна. Його доставили разом з машиною на блокпост. Знаю того, хто почав бити першим. Знаю того, хто бачив, як Махно бив ногами Наздрічкіна, коли той уже був без свідомості. Потім стали додаватися всякі деталі. Спочатку водія били, пристебнувши до дерева, через деякий час переместили в приміщення КП і пристебнули наручниками до батареї. У «Київ-2» всім відомо, що не було в машині у Наздрічкіна ніякої вибухівки (про яку було сказано в телесюжеті маріупольських журналістів).
Тротил, яким взорвали машину убитого, закладав наш боєць Шутник. Стріляв у порожню машину Утес. Командував цим командир», — розповів Дмитро Цвєтков. Старший сержант міліції Дмитро Цвєтков вважає, що місцевого Наздрічкіна убили випадково — «перестарались», так би мовити. Здоровенний і, видимо, з характером затриманий. Ще й у наручниках. Ось і перестарались. Це не було умисне убивство. Так сталося», — міркує Цвєтков. Зараз Цвєтков перебуває за межами України й стверджує, що був змушений уїхати через загрози. «Про убивство Сергія я нічого не знаю, але з сослуживцем, який бачив на КП і опізнав Костакова за фото, я знайомий, і йому довіряю, — говорить Цвєтков. – Що стосується Костакова, Махно зі всіма у Волновасі був на короткій нозі. Якби йому позвонив начальник міліції й попросив забрати затриманого Костакова, той зробив би це протягом 10 хвилин, без зайвих розмов. І якби хтось з 72-ї попросив Махно прибрати Костакова й щось йому за це запропонував, той би розправився. Це людина без моралі. Затриманих избивав лише якщо вже в наручниках, або избиті до втрати свідомості.
Він і Наздрічкіна бив ногами, коли той уже був без свідомості». Ще раз підкреслю: невідомо, хто убив Костакова й що було місцем злочину. Але вражає такий факт: при наявності об'єктивних підстав для підозри командир роти Махно (В'ячеслав Кряж) досі не допитаний, хоча на цьому наполягають родичі Костакова. Втім, що відповість боєць Махно відомо: Костакова особисто не знав, для убивства не мав мотиву. А знайти докази навпаки — спустя рік, та ще й у зоні АТО — майже неможливо. Не допитаний і колишній військовий комендант Волноваха (зараз уже працюючий у Миколаєві), не встановлені бійці, які в листопаді минулого року служили в комендатурі, куди доставили Костакова. Слідство допитало лише ротного командира убитого, з яким у Костакова був відкритий конфлікт. Костаков перед строєм назвав свого командира «ссикуном» і через відносини з ротним (насамперед) рвався перейти в іншу бригаду.
На користь версії про те, що Костакова убили за замовленням сослуживців, говорить ще й такий факт: недруги з 72-ї бригади поширювали чутки, що порочили розвідника, після його смерті. То він наломав дров і ховається в «ДНРівському» Харцизьку, а то — дезертирував і живе в рідному Києві. Вбивці й викрадачі використовують цей прийом: деякий час підтримується ілюзія, що зниклий живий і дає про себе знати. Костаков розумів, що в будь-який момент його можуть убити свої, і говорив, що такі «свої» йому своїми не здаються. Він був незручний і навіть небезпечний — не хотів уїжджати з України й не збирався зупинятися. Обіцяв надати журналістам фотографії й інші докази мародерства в 72-й бригаді. І, цілком можливо, зробив би це, як тільки добрався б до Києва. Можливо, саме тому 22 листопада 2014 року поїзд «Азов» пішов на Київ без нього. Він загрожував: «Розберемося з російськими окупантами, а потім візьмемося за тих, хто стріляв на Майдані». Але, схоже, переоцінив свої можливості.