Цієї весни голова НБУ Гонтарєва вдвічі знизила вартість гривні, що викликало занепокоєння українців, але вони змирилися з цим. Це був серйозний удар по економічним сподіванням громадян, які вірили, що після Майдану їхнє життя покращиться, а не погіршиться. Люди витримали цей удар по своїм гаманцям. Вони почали вилучати свої заощадження або звертатися до банків за своїми грошима. Однак їх чекав сюрприз – їхні депозити за вказівкою НБУ стали їм недоступні. Замість обурення чи протесту українці затягли пояси й почали ще більше працювати. Але тоді весь український бізнес чекала нова біда. Високі процентні ставки НБУ та дорогі кредити зробили фінансування легальної економіки недоступним. Підприємства задихаються. Звідси – страшна загроза масового безробіття, але поки не видно жодних перспектив.
Гонтарєва, як справжній «банківський диктатор», дає зрозуміти, що доки вона кардинально не змінить банківський ландшафт України, жоден із «чужих банків» не отримуватиме справедливі та дешеві кредити НБУ для фінансування промисловості, торгівлі й сільського господарства країни. Більше того, ослаблені кризою українські банки, які сидять на голодному фінансовому пайку, будуть і надалі жорстоко знищуватися. Тому НБУ – це вже не просто якийсь абстрактний регулятор банківської сфери, як вони себе позиціонують. Він став «регулятором» життя мільйонів українських сімей і перетворюється на важливий політичний чинник. Враховуючи цю нову суспільно-політичну роль НБУ, варто оцінити його менеджмент і політику з точки зору захисту національних інтересів України. І тут нас чекають дивовижні відкриття.
Основним елементом національної безпеки України є правильне визначення головних ризиків і загроз. Відповідно, це дає змогу вказати на ворогів, які руйнують інтереси національної безпеки країни. З цієї точки зору можна виділити три основні групи ворогів банківсько-фінансової сфери України.
Першу групу становлять олігархи. Тим більше що президент Порошенко й Гонтарєва неодноразово говорили про деолігархізацію української економіки. Усі олігархи обов'язково мають свої банки, ЗМІ та спортивні команди. Банки – найслабша ланка українських олігархів. Але через них відбувається корупція політики й вивіз грошей за кордон. Тому чому б не запропонувати в рамках стратегії деолігархізації всім олігархам-банкірам прийняти нові чесні й прозорі правила гри. Усі – від Коломойського, Порошенка, Тигіпка, Пінчука, Ахметова, Суркіса й інших – мають відмовитися від своєї монопольної ролі в політиці й економіці України. Олігархи повинні визнати єдині для всіх правила гри. А НБУ повинен виступати арбітром і гарантом дотримання договору між державою й олігархами. Але це неможливо з точки зору Гонтарєвої. Тому що однією з висхідних олігархічних груп є банківський пул президента Порошенка, чиї інтереси голова НБУ Гонтарєва ретельно охороняє й лобіює за рахунок інших банків. Тому боротьба Гонтарєвої з олігархічними банками носить суто штучний і вибірковий характер.
Приблизно так само, як генеральний прокурор Шокін демонстративно й вибірково борється з корупцією. Насамперед НБУ закриває банки-економічні суперники, які перешкоджають стрімкому зростанню банківської групи Порошенка або виступають їхніми донорами. Якщо банківська сфера являє собою систему «сполучених посудин», то чому за умови знищення 70 банків в Україні й агресивної політики фінансового дефіциту НБУ лише за цей рік в п'ять разів зросла потужність банків олігарха-президента? Відповідь на це питання пояснює, чому НБУ не хоче реальної деолігархізації української банківської системи.
Але якщо не можна чіпати олігархічні банки, то спустимося на ступінь нижче у списку ворогів української економіки. Це російський бізнес, який за умови російської агресії стає дуже небезпечним чинником для української банківської системи. У Кремлі не приховують, що поряд з військовим нападом, агресивною пропагандою, руйнування української економіки є частиною гібридної війни проти України. І в цій війні велику роль відіграють саме російські банки. Ми читаємо інформацію про те, як наші доблесні силовики мечуться по Україні й борються з банками, які фінансують сепаратистів і тіньову економіку. Першість у цій справі, безперечно, належить російським банкам.
Крім того, саме російські банки насамперед обслуговують російський бізнес в Україні, який за визнанням президента Росії Путіна становить до 35 млрд доларів. Я не говорю про націоналізацію російського бізнесу в Україні для потреб боротьби з наслідками російської агресії, але чому б НБУ не розпочати свої стрес-тести банків із російських банків і афільованих структур? З точки зору захисту інтересів національної безпеки це була б правильна політика. Але тут розкриваються дивовижні речі. Дефектний менеджмент НБУ Гонтарєвої привів до того, що саме російські банки не бояться її гніву, її перевірок і тестів. Більше того, саме цій групі банківського сектора НБУ непомітно створили найбільш привабливі умови для зростання. Дійшло до того, що під час російської агресії російські банки почуваються себе краще в Україні, ніж у Росії. Звідси їхнє бажання збільшувати свою частку в банківському секторі України. За даними міжнародних рейтингових агентств лише за 2014 рік росіяни збільшили свою частку в активах українських банків на 12%.
Більше того, цього року російські банки збираються вкласти в свої «українські дочірні компанії» ще 2 мільярди доларів. Це відбувається в той час, коли НБУ з будь-якого приводу знищує українські банки, розчищаючи місце для «північного сусіда». Ось така політика НБУ часів Гонтарєвої видається громадськості за успішну банківську реформу. У Кабінеті Міністрів України одразу відчули цю «північну орієнтацію» голови НБУ, і недавно міністр економіки Абромавічюс відкрито заявив, що уряд не допустить участі російських банків у приватизації української власності.
Але якщо не можна чіпати банки олігархів і російський бізнес, то можна хоча б з точки зору захисту інтересів України розгромити банківський спрут «Сім'ї» Януковича й Курченка? Здавалося б, саме на цю групу банківських установ мала звернути увагу Гонтарєва й провести їх усіх через усі страждання банківських стрес-тестів і раптових ревізій. Але ні. Хто ж перерізує «курицю, яка несе золоті яйця»? Банківський спрут «Сім'ї» Януковича створив таку підпільну систему успішної роботи з офшорами, відмивання й обналічування грошей та обслуговування тіньової й кримінальної економіки, що у Гонтарєвої не піднімається рука на цей спрут.
Мережа цих банків і вигаданих фірм не боїться жодних стрес-тестів. У них усе як завжди добре. Вони сміливо йдуть на вирішення будь-яких фінансових проблем нової влади й не бояться жодних репресій з боку НБУ. Більше того, між НБУ й підпільним синдикатом «Сім'ї» негласно діє принцип «мирного співіснування», який дозволяє їм допомагати один одному. Мафіозна мережа банків і фірм «Сім'ї» не боїться ні енергійної голови НБУ Гонтарєвої, ні принципового голови ГПУ Шокіна. Вони вже зрозуміли, що колишній голова НБУ часів Януковича Соркін – це добре, але нинішній господар НБУ Гонтарєва – це ще краще.
Для справедливості варто підкреслити, що відповідальність лежить не лише на НБУ, але й на інших інстанціях, які зобов'язані регулювати діяльність українських банків з точки зору захисту національних інтересів України. Це Мінфін і РНБО. Саме трикутник НБУ-Мінфін-РНБО відповідає за дотримання національних інтересів у сфері банківської діяльності. Але чому цього не відбувається, ми поговоримо наступного разу.