Психоаналітик із Луганська Олександр Зеленько вважає, що агресія Росії має психологічні корені. Його міркування місцями спірні, часом мрачні, але цікаві — він пояснює феномен радянського рабства, психологію земляків, які воюють за «Л-ДНР», і логіку росіян, які обожнюють Путіна. У 1980-х роках Олександр Зеленько працював у КГБ, до початку АТО викладав у Луганському національному університеті, а нині є доцентом кафедри Київського національного університету імені Шевченка.
У розмові з «ОРД» Олександр Зеленько розповів, як росіяни сіяли зерна «антифашизму» за допомогою теорії «мятежевійни», описав психотип російського ординця та висміяв «відкриття» колег із «ЛНР» — расову теорію про «походження донецьких жителів».
На запитання про гібридну війну Зеленько відповідає: це винахід суто російський. Був такий начальник штабу корніловської дивізії — білогвардійський полковник Євген Месснер. Великий розумник, який створив теорію мятежевійни, у 1920-х роках минулого століття виїхав в Аргентину, а в 1967 році видав знамениту книгу «Теорія третьої світової». Радянський генштаб почав впроваджувати та розробляти цю концепцію на початку 1980-х років.
Зеленько пояснює механізм такої стратегії: існує поняття трьох рівнів мережі. Територія накривається дуже щільною сіткою мовлення, впроваджується історія — неважливо, правда це чи неправда, але вона повинна повторюватися. Спочатку надається мовна матриця. Люди повинні вчити російську мову — чи то в Чехословаччині, чи то в Ємені. Культурні, мовні, семантичні та історичні матриці насаджуються. Мають створюватися осередки російської культури та російського менталітету — це матриця першого рівня.
На питання, чи могла «Російська весна» відбутися не лише в Україні, Зеленько відповідає: у будь-якій точці до Гібралтару. За волею долі він брав участь у створенні цієї багаторівневої системи. Його робота полягала в тому, щоб вести розмову з людиною таким чином, щоб вона стала абсолютно щирим їхнім прихильником. Вони створюють осередки культури, вкладаючи гроші в балет, мистецтво — у що завгодно. Щоб людина почала щиро цікавитися Улановою, Тютчевим. Вони дають найкраще, не шкодуючи для цього грошей і сил, знаходять знакові постаті.
Наприклад, якщо вони сидять з кимось у Португалії й розмовляють про Чехова (Зеленько був представником подібної культурної місії), то спочатку з'ясовують спільні інтереси. Потім знаходять представників інтелігенції в маленькому місті-побратимі й створюють гурток любителів Чехова — нічого більше. А потім на культурну основу накладають організаційні моменти. Це перший рівень.
Будування матриці другого рівня — це люди, які симпатизують їм без вербування. Знаходять тих, хто навчався в Росії. Апологети російського світу, ті, хто сам дійшов, начитався Гумільова й говорить: «Ну й ну, у них цікавий пласт культури» — вони стають інформаційними вузлами. Сам того не ведучи, така людина вже ведить інформаційну розвідку. Причому все в открытому режимі, все законно.
Потім на ту територію вставляється так звана бойова платформа — від однієї людини до дивізії. Припустимо, людина закінчила університет в Оренбурзі й заразилася комуністичною ідеєю. Їй говорять, щоб вона створила бойову ячейку людей, яка у разі форс-мажору, у разі третьої світової буде готова захищати свою країну.
Якщо вони в Португалії, то з португальцями говорять про португальських фашистів: «У вас же була Салазар, через якого 40 років страждав португальський народ?». У кожній країні колись був якийсь страшний тоталітарний період, і Зеленько апелює до нього. Він просить створити бойову групу, яка ні в якому разі не буде піддавати країну загрозі. Вона буде існувати на випадок фашистського путчу. У такому разі вони дадуть групі все, що їй буде потрібно: офіцерів, зброю, гроші, інформацію — все для того, щоб вона захистила свою країну. Так все суспільство стає контрольованим, і вони отримують багаторівневу структуру.
Зеленько згадує, що якось вони їздили в Англію з Пристюком (Володимир Пристюк — колишній губернатор Луганської області, який причетний до розпалювання сепаратизму навесні 2014 року на Луганщині). Пристюк був смотрящим від комсомолу, а Зеленько — учасником групи з культурного обміну, так вони й познайомилися.
На запитання, чи стала основою в окупованому Донбасі також культурна пропитка, Зеленько відповідає: у Донбасі — донське козацтво, шолоховський «Тихий Дон».
Щодо того, чи працюють такі мережі й в Україні (крім «Л-ДНР»), Зеленько може назвати приблизні цифри щодо російських інформаційних вузлів і бойових платформ у Києві. На весну 2015 року там було від 4 до 7 тисяч російських інформаторів, а бойових платформ — до 5 тисяч. У середньому в Києві близько 18 тисяч бойовиків готові створювати «Київську республіку». На заперечення, що це перебільшення, Зеленько відповідає, що спілкується з тією стороною й схильний вважати, що це обережні дані.
Ці бойові одиниці — це ті, хто в кінці 1980-х — на початку 1990-х років уже майже взявся за ручку двері, що ведуть у комуністичний рай для них і їхніх сімей, а потім для них все рухнуло. Чиновники, комсомольці, профспілковці, партійні. Уявіть — людина чекає, що через два роки буде третім секретарем партії й життя її внуків влаштовано, а тут розпад СРСР. Ці 18 тисяч — це ті, кому нині 45–50 років. А ще — православні й так далі.
На запитання, чому, якщо в Києві все так погано, Москва не спробувала зробити тут терористичну республіку, Зеленько відповідає: ресурс! Росії не вистачає ресурсу. Зерна кинуті, у них є люди, але дати наказ вони не готові, оскільки після наказу треба постачати. Війна — занадто дороге задоволення.
Щодо того, що сталося навесні 2014 року, Зеленько розповідає: у перших числах травня 2014 року луганські міліціонери звернулися до Києва: мол, луганська міліція захищає Україну (11 райвідділів були готові з зброєю захищати Україну), а ви прощаєте їм економічні злочини, вчинені під час служби — контрафакт, контрабанду, тіньові схеми. Вони тоді мали страх перед Майданом — думали, що Майдан щось буде змінювати, і вони вийшли з таким пропозицією до Києва. Але Київ не став обговорювати це питання, і вони всі перейшли на сторону «ЛНР». А 14 травня з'явилася «Луганська республіка».
У кожному райвідділі Луганщини був російський агент, завдання якого — придумати смачну, цікаву схему заробітку для 50 співробітників із зарплатою в 1,5 тисячі гривень, щоб весь райвідділ багатів, і всі протизаконні способи заробітку цілого райвідділу агентом документувалися. А потім, якщо що — «за яйця»?
Як тільки хтось скаже: «Ми за Україну», до нього підходять і говорять: «Гей, дружище, ось твій папочка: я посилаю її в Київ, і твої майданівці тебе з твоїм жовто-блакитним прапорцем посадять на 10 років. А тут, якщо ти залишаєшся — ми будуємо разом нову республіку, і пенсії у тебе й у мене будуть, як у Росії».
Відповіді з Києва не було для таких хлопців, і у них не залишалося виходу. Зеленько наголошує, що саме такі розмови й велися. Він наводить ще один приклад. У місті Свердловськ (Луганської області) на 8 березня 2014 року митники й прикордонники замовили для своїх дружин і коханок стільки прикрас, що їх мікроавтобусом довелося відправляти. Звідки гроші? Через кордон у лютому йшла бронетехніка — три тисячі доларів вони отримували за кожен російський танк. У маленьких селах Луганщини стояли «Гради».
На запитання, куди дивився Київ, Зеленько відповідає: Київ знав все. Прикордонники й митниця отримували свій відсоток, а Литвин (голова Держприкордонслужби України Микола Литвин, який до 6 жовтня 2014 року відповідав за «контроль над кордоном» з РФ) отримував своє з кожної установки «Град», з кожного танка й з кожного «Камаза» з озброєнням.
Як психоаналітик, на запитання, чому росіянам не соромно красти чужі землі, Зеленько пояснює: у них немає майна, немає права власності, і включається психологічний механізм проекції: якщо я не маю власності, то й ви не маєте. Тому не вкрав Крим у нас Путін, а взяв.
Вони — ординці. Ординець — це продукт еволюції особливого типу. Часто плутають легізм (верховенство закону) і громадянське суспільство (верховенство права). У чому різниця? Якщо говорити, що закон превисше всього, закон суворий, але це закон, поганий він чи ні, але він основа держави — це легізм. Винайдено в Китаї — на вершині отримуємо фантастично сильну державу й нікчемного громадянина. Той, хто дорвався до законотворчості, доводить державу до ручки. Західна цивілізація пішла іншим шляхом — право на життя, право на свободу, право на власність — це основні права, а закон — це інструмент, який їм служить. І якби в Україні було правове державу й правове суспільство, то закон, що ущемляє права, не був би можливий.
Ординець — продукт еволюції, для якого слово сильного, слово господаря — превисше всього, а права значення не мають. Ми з вами (українці) — частина індоарійської раси, є європейцями. Секрет полішинеля полягає в тому, що в генетичному плані немає поняття «слов'яни». Ніякого слов'янського суспільства немає. Є індоарійці, є тюрки.
Ми з вами генетично набагато ближче до німців, ніж до росіян. У Києві в Першу й Другу світові існував українсько-німецький суржик. У Нежині огірки називають «гурок». На українській — «огірок», а по-німецьки «гурке» (Gurke). Українські наріччя й діалекти ближче до німецької мови, ніж до російської.
Щодо психотипу російських завойовників і психотипу донецьких жителів, Зеленько говорить: психотип ординця й психотип донецького жителя близькі. Соціопатична установка ординця гласить: я поважаю сильного, сильний бере своє, а хто починає розбиратися, галдіти про справедливість — той слабий, слабість не заслуговує поваги. І цей експансивний тип змінити неможливо. Вони отримують задоволення від розширення земель, але не від обробки. Сусід для ординців може бути або ворогом, який ще не підкорений, або рабом — так росіяни дивляться на сусідів. Паритет для них неможливий, рівноправність для ординця означає невизначеність. Так, щоб ніхто нікого не гнітив — не вийде.
Бо інакше — як визначити, хто з нас старший, кого слухатися? Стан агресії — нормальний стан ординця. Вони говорять: б'є — значить любить. Любов — це соплі й слабість, а сильний — завойовує. Найкращий цар з точки зору росіян — той, який їх гнітить: Іван Грозний, Сталін. А що таке для росіян Єльцин чи Микола Кровавий? Вони ничтожні. На заперечення, що Миколу II в Росії зробили святим, Зеленько відповідає: блаженним, дурачком. А справжній лідер у їхньому уявленні — це Путін. Ті, хто йде проти Путіна в Росії, як і українці, які повстали проти Януковича — це, у уявленні росіян, божевільні. Людині потрібен цар — вони в цьому впевнені. І тому Майдан для них був проявом божевілля. Вони щиро йшли нас рятувати — побачили взбісілий народ, якого треба повернути в нормальний стан, інакше вони свій дім спалять — ось як росіяни сприйняли українців, які підтримали Майдан.
Американець вибирає вказівники, для нього Обама — директор великого універсаму, а не «мій господар». Тому Обама повинен прислухатися до виборців. А у гопників все по-іншому. Гопник слухається десятника або тисячника. Гопником може бути й професор Луганського університету — він слухається господаря. А американець відчуває себе наймачем Обами.
На запитання про расову теорію про особливе походження донецьких жителів, яку вигадали в «ЛНР» його колишні колеги, Зеленько розповідає: Луганський національний університет, який залишився в «ЛНР», запропонував расову теорію походження донецького жителя (автор — доцент Красильников). Вона гласить, що жителі Донбасу походять від суворих спадкоємців неандертальців, і тому це жорсткі люди, прості, чесні з сильними рисами характеру, їх бояться. У Луганському університеті була сильна археологічна школа, вони вели розкопки. І, до речі, майже весь історичний факультет там залишився, звідти вийшла більшість «еліти ЛНР». Так ось навесні цього року вони заявили, що предки луганчан харчувалися жорсткою їжею, яка формувала сильний характер. А ми, «укри» — решта України — походимо від трипільців, які їли м'яку їжу й виросли м'якотілими, пристосовуючимися, підлими, хитрими й лицемірними слабаками. Тоді як вони, «ЛНРівці» — це справжні былинні богатирі. І ось це «наукове відкриття» нині вже входить у програму шкіл «ЛНР», його схвалила російська Академія наук.
Буквально перед самою війною була така крик душі — фраза вирвалася з уст доцента кафедри психології Луганського національного університету: «Нам не потрібна ваша цивілізація, нам потрібна православна культура!». І такі промови вели люди, яких ласкавила київська влада, даючи ступені й звання. Це їхня соціальна установка.
На запитання, чи він за те, щоб не приєднувати до України тимчасово окуповані Донбас, Зеленько відповідає: вибори до ВР 2014 були необхідні й, завдяки тому, що їх провели без територій, захоплених «Л-ДНР», у парламенті немає клінічних комуністів. А якби Крим і «Л-ДНР» залишалися у складі України, ВР була б ще більш лівою й комуністичною, ніж та Верховна Рада, яку мали до Майдана. Потрібно на час відсікти населення, яке ще десятиліття буде ностальгувати за совком: Крим (де живуть відставні армійці, російські моряки) — в першу чергу, Донбас — у другу.
У чому небезпека приєднання Донбасу? Ми беремо носіїв чужої ментальної матриці й чужого психотипу. Але будь-яка група опускається до рівня меншого представника — це азбука соціальної психології. Якщо ми приймаємо собі в групу Гіві й шукаємо спільну мову з ним, то через рік-півтора вся група опускається до рівня Гіві (малограмотного командира бойовиків «ДНР»). Як мамочки, які, спілкуючись з двохрічною дитиною, говорять: «Собачка — ав-ав». Ми будемо думати, як вони.
На запитання, чи немає прикладів, коли люди навпаки — піднімаються в розвитку, підтягуючись до рівня інших членів групи, Зеленько відповідає: це у разі, якщо їм стає їхній стан некомфортним. А донецький житель Гіві хоче бути схожим не на «слабого укра», а на російського «воїна-визволителя». Таков неминучий і прогнозований результат совкової психології й системи освіти. І коли говорять, що жителів Донбасу зомбували, це не зовсім так. Люди не включали українські канали на Донбасі, коли вони були на тій території. Не включали ті, у кого обірвана мовна й ментальна зв'язок з прадідами. А ось ті, чиї предки пам'ятали Голодомор — вони устояли й дивилися українські канали, як близькі їм, якими б примітивними ці канали не були.
Не тому не дивилися, що українські канали відставали від російських за якістю. І не будуть дивитися українські канали на тій території, коли ми їх там знову включимо.
На запитання, що, на його думку, потрібно робити в ситуації «розлучення з Донбасом», Зеленько відповідає: вони поважають силу. Коли ми на своїй території перестанемо сумніватися в своїй правоті, коли у нас з'явиться національна ідея, яка цементує націю й якої не треба боятися, коли ми матимемо стержень — тоді слабий потягнеться до сильного. Ми повинні створити ідею нашої національної держави, і це повинно стати платформою. А на болоті побудувати щось неможливо, треба створити фундамент. Приєднувати неосвоєні території, поки немає фундаменту — це божевілля. Нині у них (у їхньому уявленні) відбувається перемога: Україна першою відводить війська, Україна першою запросила миру й ведеться, як програвша сторона. Їх поставили в позицію переможців. Тому — нехай буде автономія, але ми повинні чітко показати, що у нас не так. Ребята, дивіться туди — там ваша Росія. А ми зможемо розламати цей патологічний союз з Росією, зцементувавши решту України.
Ребята, давайте визначатися — хто з ким. Тому що любити й тих, і цих не можна, безладні статеві зв'язки — не найкраща форма відносин. Мало того — ми повинні спокусити жителів Донбасу самотністю, адже засватана наречена — вона ж починає гордитися. А коли донецькі ребята зрозуміють, що вони не потрібні ні Росії, ні Україні — їм буде ясно, що треба ще заслужити бути з нами. Росія все зробила так, щоб у очах світової спільноти конфлікт на сході виглядав як внутрішній бунт, який вони підтримали ззовні. А ось коли буде помітно, що зсередини «Л-ДНР» наростає бунт проти існуючого стану речей, тоді можна буде й нам допомагати населенню Донбасу повернути Україну.
На запитання, чому решта України після Майдана не наблизилася до Європи, якщо етнічно й психотипічно ми до європейців ближче, ніж до РФ, Зеленько відповідає: поки що у нас феодальна держава, а нації (як і політичні партії) виникають там, де капіталізм. Поки що у нас союзерени на чолі політичних угруповань. Немає національної ідеї, і тому в найближчий час європейцями ми не станемо.
На запитання, у чому черпати оптимізм, Зеленько відповідає: у нашому минулому — у 17 столітті! Ми тоді втратили те, що мали. Ми були європейцями, але забули свою етнічність — ту особливість, яка нас пов'язувала з цивілізованим суспільством. Коли згадаємо, тоді зможемо повернутися. Ми ж до 1654 року, до Переяславської ради, були цивілізованим суспільством, а потім нас поневолили й ми почали розчинятися. Звідси й нинішня позиція Європи: ви класні, ребята, але ви накосячили — станьте такими, якими ви були в 17 столітті. Ребята, говорить нам Захід, ви для початку поверніть Магдебурзьке право маленьким містам, а потім повернетеся в європейський дім. Ось для чого йде вся ця возня з децентралізацією.
Недавно була наукова конференція з нагоди 210-річчя Нежинського університету, йшла розмова про Гоголя (Гоголь їхній фронтмен, можна сказати). Виступає головний гоголезнавець — професор з Києва — і говорить, що Гоголь розвінчав міф українського вільного козацтва й міф України, тому й зійшов з розуму. На це їхні промовчали. Але раптом буквально взбісилася німецька професорка.
Вона говорить: «Зачекайте, а спасіння Європи від османів під Віднем — це міф? А постаті українських козацьких полковників, які стоять у Римі, на Мальті, у Парижі? А те, що козаків українських всі німецькі князівства наймали як найкращу армію Європи — це теж міф?». Українці звикли до комплексу неповноцінності. Через штамп «за землю російську». Через дебільний фільм Богдана Ступки (російський фільм з Богданом Ступкою в головній ролі «Тарас Бульба») — де говорять, що українські козаки — алкаші, босяки. А ж російська земля й Росія не мають нічого спільного. Слово «Росія» виникло в 1721 році. А до цього Росія не була самостійною державою — була Поклонна гора й московський цар пішки під узцы вів коня з татарським послом! Росіяни, яким ми зобов'язані своїм ім'ям («русичі») — вкрали нашу історію й девальвували, видавши на осміяння нашу ментальність. А ми це прийняли — так, мол, ми салоїди, ми дурачки.
Але є ж, в кінці кінців, і позитивна тенденція — на Майдані, на фронті (добровольчество, волонтерство) — громадянське суспільство ж нарешті почало формуватися? На це Зеленько відповідає: тенденція — це не результат. Ще немає ніяких результатів. Результат — це те, що показали місцеві вибори.