Столар, а ти до землі готовий? — Вигадана розмова в КМДА

П'ятничний ранок у КМДА почався тривожно. Вадим Столар, тіньовий керівник штабу Віталія Кличка, без особливого бажання піднімався в ліфті на дев'ятий поверх, де розташовувався кабінет мера. Поки ліфт рухався вгору, Столар не міг зрозуміти, що саме його не тягне в кабінет до шефа — чи гарячий нрав чемпіона світу з боксу, чи інстинкт самозбереження самого Столара. Двері ліфта відкрилися, і він побачив людину з підбитим оком. Столар ковтнув слину і запитав: «Це Вас, Віталій Володимирович, так?» — «Ні, це вчора дружина дверима так відкрила». Столар зітхнув з полегшенням і вийшов з ліфта, зробивши крок назустріч долі. Підійшовши до кабінету Кличка, він видихнув і увійшов до приймальні.Там він побачив політтехнолога з синцями під очима. «Це Вас дружина так? Дверима?» — «Ні, це Віталій Володимирович так. Рукою». Бажання зустрічатися з Кличком випаровувалося на очах. Мисленно він спробував себе заспокоїти: «Він не посмітиме мене так… Я ж дорослий чоловік. Він дорослий чоловік. Я все поясню. Він зрозуміє. Ну, не вивели ми Омельченка. Ну, пролізла у другий тур Береза. Але на цьому ж життя не закінчується…» Ці аргументи, хоч і не були переконливими, все ж таки заспокоїли Столара. «Ага, а хто клявся і божився, що все просчитано і всім оплачено і шансів у Берези нуль?» — зрадницьки підкинула думка внутрішній голос. «Хто обіцяв Кличку у другому турі Омельченка? Хто гарантував перемогу у другому раунді?» — продовжував свій монолог внутрішній голос. Голос був тихим і докучливим. Як допит у часи Еліта-центра. «Ну ось, тепер я ще й про Еліту згадав», — подумав Столар, і настрій у нього остаточно зіпсувся. «Окей», — подумав він, — «відмажусь. Так завжди було». І шаркаючою нетвердою ходою увійшов у кабінет Кличка. Віталій Володимирович стояв перед вікном і дивився в даль.Столар негучно кашлянув. Кличко обернувся і подивився на спітнілого Вадика і запитав: «Столар, а ти до землі готовий?» — «Вся надія на те, що він усе ж таки запитує про зиму», — подумав Столар. «Або ти думаєш, що думати може не кожен, у кого є мозок? Ось у тебе мозок є?» — звернувся він до Столара. «Є», — прошепотів той. «Не впевнений», — задумливо вимовив Кличко. «Ти розумієш, що раптом звідкись ніоткіля не взялося?» — «Це Ви про Березу?» — «Це я про тебе.Ти клявся, що Дід буде у другому турі? Клявся. Ти обіцяв, що Берези у другому турі не буде? Обіцяв. І що ось де?» — «Це не я. Вірніше він сам. Вірніше…» — лепетав Столар. І раптом його відвідала ідея: «Це у всьому Пилипішин винен». — «У чому винен?» — «У всьому! Мало чорнухи вкинув. Заощадив, а нам розплачуватися. Не всіх щелкопирів зарядив. А ж у нас ще чудові ідеї були. Наприклад, що Береза сатаніст і агент російських спецслужб». — «Ух ти, а він сатаніст і агент російських спецслужб?» — «Ні, Віталій, але ідея така класна, що навіть ти вже повірив». — «Даремно не запустили. Я ось не довірливий і можу повірити лише те, у що можу повірити, дивлячись у завтрашній день». — «Ось я й кажу. Він винен. І Манафорт». — «Манафорт козел», — вдумливо вимовив Кличко. — «Чому?» — поцікавився Столар. — «Тому, що козел», — пояснив Кличко. — «Логічно», — погодився Столар, — «При тому старий!» — «Старий?Тоді він ще й рідкісний артефакт! Слухай, Вадик, а ти ж програв у 2012 кому-то вибори?» — «Ага, було таке», — замялся Столар. — «А потім у 2014 програв вибори», — продовжив Кличко. — «Ну, так. Я тоді й асфальт клав у районі, й дитячі свята проводив, й майданчики ставив, й будинки ремонтував», — перелічував Столар. — «І програв у підсумку», — продовжив Кличко, — «а потім свалив з країни, щоб не сісти». — «Та не сів же», — пролепетав Столар і нервово икнув. — «Поки так», — погодився чемпіон, — «тебе ще тоді Зоран Шкиряк гонив?» — «Але не наздогнав», — знову подав голос Столар. — «Поки не наздогнав», — підвів підсумок Кличко, — «поки… Так ось я це до чого? До того, що й я зараз пролітаю. При твоїй участі пролітаю, Вадюша.Я ось думаю, а може це ти просто не везучий? І може це ти мені так нагадив?» — «Віталій, а ти не думай! Це справа дурна й непотрібна». — «Це я й сам знаю, але все ж…» — і, поки ще мер Києва, прищуривши очі, подивився на Столара. Після цього погляду у керівника штабу виділився адреналін, і він трохи запачкав штани ззаду. — «Віталій, не роби поспішних висновків. Я все виправлю». — «Вадик, іди ти… Займайся краще тим, що ти добре вмієш. Виводи комунальні підприємства у приватну власність і пили київську землю. А я тепер буду сам вирішувати, що мені не так, але тут. Я вирішив піти на дебати з Березою.Зрозумів? Такого ходу від мене не чекають, але тут. А я піду й переможу. Ні, переможу. Ні, пообідаю. Так! Саме так, а потім на дебати. І якщо вони пройдуть погано, то…» — Вадик, а ж ти так й не відповів, готовий ли ти до землі, — закінчив Кличко й вийшов з кабінету. Вадим Столар стояв і думав, навіщо він повернувся до Києва після втечі у 2014 році й що робити тепер. У землю він не хотів. Залишався останній шанс. Треба їхати до Охендовського. У того з Павлоградом, звичайно, не пройшло, але може з Києвом вийде. Якщо другий тур не скасує, то може хоч підкаже, як порахувати голоси так, щоб Береза не пройшла у другий тур. До оголошення результатів залишалося 8 годин. А до землі готуватися зовсім не хотілося. Столар побіг у ЦВК, назустріч долі, невідомості й новим пригодам.