Керівник без господарства: чому Президентові України небезпечно літати

Главою державного підприємства «Україна», яке забезпечує перельоти перших осіб держави, продовжує керувати казнокрад з кримінальним минулим. Кадри вирішують усе. Майже 80 років тому, коли ці слова вимовив Йосип Сталін, вони не втратили своєї актуальності. Комунізм в Україні перебуває під забороною, але старі, ще радянські кадри продовжують займати місця в багатьох владних кабінетах і визначають майбутнє вже незалежної держави. У цьому плані мало що змінилося. Люди, які вміли «вирішувати питання» та «правильно розпоряджатися державною власністю», залишаються затребувані при будь-якій владі. Вони «перекочовують» з одного кабінету в інший, змінюють посади, але не змінюють методи роботи. Їм нипочем ні революції, ні зміни керівництва країни, ні люстрація, ні кадрові чистки, ні реформи. Мова піде про одну з таких людей. Познайомтеся з Юрієм Солончуком. Керівник державаіапідприємства «Україна» з грудня 2014 року. «Ефективний менеджер з багаторічним досвідом роботи». Його «багатий послужний список» дозволяє зрозуміти, за яким принципом Солончук зайняв керівну посаду, причому в стратегічно важливому підприємстві – адже це ДП займається організацією польотів не кого-небудь, а Президента України.Це також свідчить про те, про що говорять уже давно – у голови держави дійсно мінімальний кадровий резерв, якщо своє авіаційне господарство він доручив такій людині.Від бізнесмена до митника на 42 дні За професією інженер, на зорі незалежності Юрій Солончук, як і багато його колег, пішов у бізнес. З 1992 по 2005 роки займав керівні посади в небезвідомих компаніях «Топ Сервіс» та «Юнікон». Перша займалася торгівлею комп'ютерною технікою, пізніше розділилася на кілька окремих ТОВ, розширивши сфери бізнесу аж до експорту сільськогосподарської продукції. За станом на 1997 рік обсяги експорту «Топ Сервісу» досягали 150 млн грн на рік. Правда, історія падіння компанії була такою ж стрімкою, як і історія її успіху. Вже в квітні 2000 року керівник одного з її підрозділів Ігор Шагін був затриманий за підозрою в створенні злочинної групування з метою забезпечення незаконного відшкодування ПДВ та організації вбивства заступника голови податкової адміністрації Жовтневого району Києва Тамари Калюшко в серпні 1997 року. У списку потерпілих від діяльності ОПГ числилися й інші чиновники.На лаві підсудних опинилося 15 осіб, а керівник ТОВ «Топ-Сервіс-Схід» Ігор Шагін отримав довічне ув'язнення. Юрій Солончук теж мав усі шанси потрапити за ґрати разом з подільниками, але, кажуть, за нього вступився екс-міністр транспорту та зв'язку Микола Рудьковський і допоміг уникнути покарання. Саме Рудьковський, якого пов'язують з фірмою «Юнікон», дав Солончуку квиток у світ «великого дерибану». У 2005 році Юрій Солончук, до того не особливо не займавшийся держслужбою, отримав гарне призначення. Його призначили керівником Чернігівської митниці. І тут Солончук встановив своєрідний рекорд, не попрацювавши головним митником і двох місяців. Як з'ясувалося пізніше, Солончук був потрібен Рудьковському «на проект» – для проведення кількох крупних операцій на кордоні України. Попрацювавши в загальній складності 42 дні, Солончук звільнив крісло головного митника Чернігівщини. Природа операцій, які були проведені ним у той час, так і не стала об'єктом розслідування компетентних органів.Горе авіаційної галузі З 2006 року кар'єра Юрія Солончука стала майже невідривно пов'язана з авіаційною галуззю. Його призначили генеральним директором головного аеропорту країни – «Бориспіля». На новому місці роботи Юрій Солончук запам'ятався активним впровадженням цілого ряду корупційних схем, які коштували аеропорту та держказні багатомільйонних збитків. КРУ, яка перевіряла діяльність «Бориспіля» у 2006–2008 роках, виявила цілий ряд порушень, за які Солончука теж цілком могли б притягнути до відповідальності – від недоперерахування коштів у бюджет та завищення обсягів виконаних робіт до неефективного витрачання коштів та неотримання доходів унаслідок суттєвого заниження за документами площ, що здавалися в оренду. Крім того, усі кошти аеропорту, включаючи ті, які мали піти на розвиток ДП, Солончук розмістив на депозиті в обанкротившемуся банку «БІГ Енергія». Загальний збиток держави від такого управлінського рішення становив 90 млн грн. Правоохоронці зацікавилися персоною Солончука після розслідування КРУ, але відповідальності він уникнув – на початку 2010 року Віктор Янукович був обраний президентом, і все повернулося на круги своя. Юрій Солончук знову повернувся в чиновницьку обойму, зайнявши посаду заступника голови Державаслужби України.Як «ефективний менеджер» Солончук знадобився «сімейному» режиму для здійснення однієї з найбільш масштабних афер авіаційної галузі України за всю її історію. Янукович і компанія через одеських бізнесменів Кауфмана та Грановського мали намір приватизувати все аеропортове господарство в Україні. Почали з Одеси. На базі місцевого аеропорту було створено приватне ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса», у якому міські влади отримали 25% акцій, а решту 75% отримало деяке ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент» зі статутним капіталом у 1000 грн, зареєстроване в нежилому приміщенні по вулиці Грушевського в Києві. Схема була простою, як і її мета – комунальні активи перевести у приватну власність, підняти ціни та заробляти на всьому, чим можна, а збиткову з фінансової точки зору злітно-посадкову смугу залишити на балансі комунального підприємства. За подібною схемою планувалося приватизувати й аеропорт у Сімферополі. Для цього Кауфман та Грановський вдалися до допомоги Юрія Солончука. 23 травня 2012 року в рекордно короткі строки (за 3 дні) він був призначений головою правління головних повітряних воріт Криму.У Сімферополі Солончук працював недовго, але залишив незгладимий слід. Наприкінці 2012 року він покинув займану посаду, залишивши після себе шлейф корупційних схем. Вже після анексії півострова, у червні 2014 року російська фінінспекція провела аудит діяльності аеропорту АП «Сімферополь» і виявила порушення на загальну суму понад 60 млн грн. У їх числі – суттєве заниження дивідендів, що підлягали перерахуванню в бюджет у 2012 році, вивід грошових коштів через одеський ПАО «Фінбанк», що належав Кауфману та Грановському, за акредитивними схемами (збиток – близько 20 млн грн), численні неефективні управлінські рішення, проведення незаконних видатків (близько 8 млн грн). І цього разу Солончуку вдалося уникнути відповідальності.Хто не захищає Президента На велике здивування багатьох експертів та людей, знайомих з авіаційною галуззю, Солончук, який уже встиг здобути дурну славу, у грудні 2014 року замість люстрації та розслідувань своїх махінацій отримав нове призначення, очоливши Державне авіаційне підприємство «Україна». Змінилося місце роботи, але методи залишилися тими самими.Ремонт перших бортів держави – літаків Ан-148 та Ан-74 організували в найкращих традиціях жанру – на фірмах, які не мають сертифікатів на обслуговування взагалі. Наприклад, останній на ПрАТ «Український авіаційно-технічний центр» обійшовся казні в 600 тис. грн, хоча фактично роботи не проводилися й літаки навіть не з'являлися на підприємстві. Про постійні поломки літаків президентської авіакомпанії вже знають усі фахівці галузі країни. Останнім часом їх кількість зашкалює. З недавнього – 21 жовтня 2015 року перед вильотом Президента в Івано-Франківськ з'ясувалося, що в літаку Ан-74 виявили поломки. Намагалися запустити резервний літак, але у того через щілини в обшивці в салон просочувалася вода. Врешті-решт, повернулися до поламаного Ан-74, на якому й відправили Президента. Тільки назад повернутися літак уже не зміг. Дорогу в Київ голова держави проїхав на військовому літаку, знайденому для цих цілей в авральному порядку. Незадовго до цього урядова делегація своїми очима спостерігала, як основний та резервний літак ремонтували прямо перед вильотом, адже до її приїзду ні основний, ні резервний борт не були готові до вильоту.Цілком резонно було б задати питання – невже лише цих двох інцидентів було недостатньо, щоб хоча б звільнити Солончука з займаної посади, вже не кажучи про те, щоб провести розслідування його розкрадань на новому місці роботи. Про реальні їх масштаби, на жаль, судити складно, адже ДАП «Україна» не публікує свою звітність, посилаючись на конфіденційність цієї інформації. Ще одне питання, яке залишається без відповіді – невже Президент України не в курсі того, що відбувається, або йому байдуже, що безпека перших осіб держави при такому «ефективному управлінні» перебуває під реальною загрозою?Послужного списку Солончука вже було б достатньо, щоб він відправився на заслужений відпочинок до колишнього колеги по бізнесу, але, на жаль, таких «солончуків» в Україні повно. Вони продовжують працювати на різних рівнях державної служби, забезпечуючи непорушність корупційної вертикалі.