Повністю дискредитований служінням Януковичу та не люстрований «новою демократичною» владою вітчизняний Конституційний суд незабаром може отримати «гідне» поповнення. 12–13 листопада відбудеться чергова конференція суддів України. Одним із питань, що значаться в її порядку денному, є звільнення та призначення суддів Конституційного суду. Наразі невідомо, кого саме з діючих суддів Конституційного суду конференція збирається звільняти та кого призначати на їхнє місце. Суть у тому, що з призначених до складу Конституційного суду за квотою суддівського корпусу лише у одного судді закінчився строк перебування на посаді судді Конституційного суду. Цим суддею є В. Бринцев. Водночас не розглянутою конференцією суддів з лютого минулого року залишається рекомендація парламенту про звільнення за порушення присяги п'ятьох суддів Конституційного суду, призначених конференцією суддів.
23 лютого 2014 року Верховна Рада прийняла постанову, якою достроково припинила повноваження та звільнила за порушення присяги суддів Конституційного суду А. Голованова, М. Колоса, М. Маркуша, В. Овчаренка, А. Пасенюка (призначених за квотою парламенту) та рекомендувала виконуючому обов'язки Президента зробити те саме щодо Ю. Баулина та С. Вдовиченка (призначених Президентом), а Раді суддів рекомендувала в триденний строк скликати позачергову конференцію суддів України, на якій розглянути питання про достроковий припинення повноважень та звільнення зі своїх посад суддів Конституційного суду В. Бринцева, М. Гультая, О. Сергійчука, М. Запорожця, Н. Шаптали (призначених конференцією). Двоє останніх обрані делегатами майбутньої конференції, і у разі розгляду цього питання самі будуть вирішувати «свою персональну справу». Залишається загадкою, чи буде конференція розглядати зазначену постанову Верховної Ради або обмежиться розглядом питання про звільнення В. Бринцева. Хоча й тут виникає питання: як його звільняти – у зв'язку з закінченням 9-річного строку перебування на посаді судді Конституційного суду чи за порушення присяги?
Оскільки звільнення, наприклад, його колеги В. Овчаренка за порушення присяги за аналогічними підставами Верховний суд визнав законним, розгляд цього питання чітко продемонструватиме сутність нинішньої судової влади – змінилася вона хоч трохи з часів Януковича чи продовжує залишатися такою ж. У будь-якому разі щонайменше одна вакансія судді Конституційного суду на цій конференції повинна «відкритися». У зв'язку з цим виникає резонне питання – хто «займе» цю посаду? Питання надзвичайно важливе, якщо виходити з нинішнього складу Конституційного суду, який у більшості своїй залишився незмінним з часів прийняття рішень, які за версією парламенту, СБУ та Генеральної прокуратури сприяли Януковичу в узурпації влади. Як випливає з інформації, опублікованої на офіційному сайті судової влади, на вакантне місце в Конституційний суд станом на п'ятницю претендує сім кандидатів. Особливу увагу привертають двоє з них – досить відомих і не лише в суддівських колах. Йдеться про судді Верховного суду Віктора Кривенка та судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ Павла Гвоздика.
УВАГА – КРИВЕНКО!
Або людина Кивалова. Першим реальним кандидатом на посаду судді Конституційного суду є В. Кривенко. Він давно працює в судовій системі – 20 років лише у Верховному суді. При цьому практично весь час на керівних посадах. Останні десять років він керує палатою Верховного суду з адміністративних справ. Тому те плачевне становище, в якому перебуває адміністративна юстиція в Україні, багато в чому можна безпосередньо пов'язувати з цією посадовою особою. У судових та навколосудових колах В. Кривенко давно слугує «людиною С. Кивалова». Протягом багатьох років він був частим гостем киваловської Одеської юридичної академії, де у 2006 році захистив кандидатську дисертацію. У період правління Януковича В. Кривенко претендував на посаду голови Верховного суду, але програв креатурі Портнова – Я. Романюку. Як кажуть у Верховному суді, до останнього ліліяв надію «зіштовхнути» Романюка та взійти на олімп судової влади, але для підтримки не набиралося достатньої кількості голосів. Тому прийняв рішення йти в Конституційний суд, де йому може «світити» посада голови.
Великий любитель полювання. За інформацією зі ЗМІ разом із С. Киваловим бував на полюванні у володіннях печально відомого нардепа Лозинського, засудженого за вбивство місцевого жителя. В. Кривенко не позбавлений цієї слабості (пристрасті до царського полювання) і нині. Найчастіше «ходить на звіра» зі своїм давнім компаньйоном у всіх справах – І. Самсиним. Останній відомий, зокрема, тим, що у часи Януковича йому було доручено відповідальну посаду в судовій системі – голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Як працював цей орган у диктаторський період, красномовно пояснив колишній член Вищої кваліфікаційної комісії суддів В. Мікулін. Проходячи співбесіду на посаду директора Національного антикорупційного бюро, він повідомив конкурсній комісії про те, що члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів були підібрані «під Самсина», а сам Самсин був керований Портновим. За словами В. Мікуліна, перші 200 кандидатів, яких відібрала Вища кваліфікаційна комісія суддів під керівництвом Самсина нібито на конкурсній основі на підставі тестів (пам'ятаєте цю розіграну перед журналістськими камерами комедію?), насправді стали суддями за корупційними схемами.
Після падіння режиму Януковича Генеральна прокуратура навіть розпочала кримінальне провадження за фактами втручання в електронну систему Вищої кваліфікаційної комісії суддів з оцінювання кандидатів на посаду судді. Але, як і практично все, що стосується режиму Януковича, це провадження Генеральна прокуратура згодом успішно «поховала». До речі, І. Самсин підпадає під дію Закону «Про очищення влади» і повинен бути люстрований на підставі його положень (частин 1 та 2 статті 3). Однак він спокійно продовжує працювати разом із В. Кривенком в адміністративній палаті Верховного суду на посаді судді. Якщо В. Кривенко пробиється в Конституційний суд, то братиме участь у розгляді питання про визнання зазначеного закону неконституційним.
Як поступить у цьому разі новоспечений суддя Конституційного суду? Врахує він при цьому інтереси свого найближчого компаньйона у багатьох справах – службових та приватних? Однією з таких справ, мабуть не найважливішою, але дуже показовою з погляду професійної сутності цієї «солодкої парочки» (як називають Кривенка та Самсина у Верховному суді), є одна проста за своїм змістом адміністративна справа. Суть її дуже проста і навіть прозаїчна. У 2008 році у Верховний суд зі скаргою звернулася полтавська податкова інспекція у справі про спір між ПАО «Полтавагаз» та ДПІ м. Полтави щодо одного податкового повідомлення. Справу розглядала Судова палата з адміністративних справ на чолі з В. Кривенком. Суддею-доповідачем у цій справі був І. Самсин. 20 травня 2008 року відбулося засідання цієї палати, на якому у присутності сторін справи було оголошено рішення: скаргу задовольнити, всі прийняті у цій справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Рівно через чотири (!!!!) місяці сторонам було розіслано це рішення (за законом сторони повинні були отримати рішення в день його винесення або його копія направлялася їм наступного дня після постановлення рішення).
Яким же було їхнє здивування, коли вони прочитали це рішення. А воно гласило: скаргу задовольнити, визначення Вищого адміністративного суду скасувати, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду залишити в силі. Різниця в тому, що було проголошено на засіданні, та в тому, що вони отримали, була приголомшливою. За першим варіантом рішення справа направлялася на новий розгляд по суті, за другим варіантом – вона була вже вирішена по суті самим Верховним судом. Таким чином сторони отримали зовсім не те рішення, яке було оголошено головуючим В. Кривенком на судовому засіданні. І вони кинулися зі скаргою у Верховний суд на цей судовий беззаконня, вказуючи на істотну різницю оголошеного та написаного рішення. На щастя, вони записали судове засідання на диктофон. Розпорядженням голови Верховного суду була створена комісія з перевірки зазначеного факту. Вона встановила, що при розгляді цієї справи Судовою палатою з адміністративних справ під головуванням В. Кривенка було грубо порушено порядок розгляду цієї справи, а оголошене на судовому засіданні рішення істотно відрізняється від рішення, зафіксованого в постанові. Пояснили це… допущеною описком (тільки вдумайтесь у це пояснення!!!).
І що ж робить після керована В. Кривенком палата, викрита фактично в підробці судового рішення? Вона… виправляє описку – шляхом винесення 20 січня 2009 року окремого визначення (яке з незрозумілих причин відсутнє в Реєстрі судових рішень), яким практично повністю була переписана і мотивувальна, і резолютивна частини постанови Верховного суду від 20 травня 2008 року. Такого виправлення описки (яка визнається граматичною неточністю, помилкою в написанні дати, якоюсь арифметичною помилкою тощо) у практиці вітчизняних судів не було. Мабуть і не буде. Оскільки таке «виправлення описки» по суті є або свідомо неправосудним рішенням, або підробкою офіційного документа (постанови Верховного суду). У будь-якому разі службове (судове) зловживання – на лиці. Незважаючи на це, головуючий у цій справі В. Кривенко та суддя-доповідач І. Самсин за свої діяння відійшли лише легким переполохом. Президія Верховного суду, яка розглядала результати перевірки цього факту, звернула увагу І. Самсина на недобросовісне виконання ним своїх службових обов'язків та неналежне виконання вимог закону щодо прийняття, складання та підписання постанови у цій справі.
Крім того, Президія звернула увагу В. Кривенка та інших суддів цієї палати на недопустимість ігнорування вимог адміністративного процесуального законодавства. Президія також рекомендувала голові Верховного суду позбавити В. Кривенка та І. Самсина щомісячної премії. Якщо виходити з обставин справи, то зазначені заходи були абсолютно неадекватними вчиненому, яке слід було б оцінювати крізь призму Кримінального кодексу (хоча й сьогодні це ще не пізно зробити). Але навіть ці заходи, вжиті щодо суддів найвищої судової інстанції країни, були безпрецедентними. Самі по собі вони вказували на істотність допущеного В. Кривенком та І. Самсиним порушення закону. В. Кривенко та І. Самсин, як і інші члени адміністративної палати, які брали участь у розгляді цієї справи, по суті допущених порушень взагалі «пішли у відмову».
Комісія, яка розслідувала цей факт, не змогла з'ясувати багатьох важливих питань щодо прийняття, оголошення та оформлення зазначеної постанови, а саме: на якій підставі головуючий оголосив на засіданні зміст рішення; хто саме з суддів складав текст постанови, який не відповідав проголошеному рішенню; чим керувалися судді, підписуючи таку постанову; чому постанова не була складена та підписана в нарадчій кімнаті, як цього вимагає закон; чим було обумовлено підписання цієї постанови не в день її винесення, а чотири місяці потому; як зазначену невідповідність можна визнавати описком, якщо в мотивувальній частині постанови міститься обґрунтування зовсім іншого рішення? І хто з делегатів конференції, голосуючи за В. Кривенка, може бути впевненим у тому, що зазначені вище підходи у розгляді справ не будуть перенесені на діяльність Конституційного суду? Тим більше, що й раніше за В. Кривенком були помічені мутні маніпуляції з важливими рішеннями. Йдеться про конференцію суддів 2005 року, на якій він головував та на якій обирали суддів Конституційного суду.
Тоді як головуючий В. Кривенко поставив на голосування питання про визнання обраним суддею Конституційного суду В. Джуня, який не набрав необхідної кількості голосів. У бюлетені поряд з іменем Джуня стояло інше по батькові, крім того, він набрав усього 177 голосів, тоді як за регламентом необхідно було отримати мінімум половину голосів делегатів конференції, а саме 261 голос. Після цього було проведено повторне голосування, але потрібної кількості голосів В. Джунь так і не набрав (набрав усього 258 голосів). Але В. Кривенко винес це питання на голосування з тим, щоб визнати В. Джуня з таким результатом обраним суддею Конституційного суду. Згодом він підписав відповідне рішення конференції. Таким чином, той, хто не набрав необхідної за регламентом конференції кількості голосів, В. Джунь став суддею Конституційного суду. Пізніше, коли постало питання про відповідальність В. Кривенка за порушення присяги, він визнав, що все було саме так, але своєї вини в цьому він не бачив, оскільки за бюлетені відповідала не він, а лічильна комісія. Ось так виходить по-кривенківськи: «І я не я, і вина не моя».
А водночас така поведінка В. Кривенка на конференції суддів привела до того, що до складу Конституційного суду потрапив представник судової влади дуже сумнівним з юридичної точки зору шляхом. І цей представник (В. Джунь) як суддя Конституційного суду відзначився участю щонайменше в прийнятті одного рішення, використаного Януковичем для узурпації влади. Йдеться про Рішення від 11 березня 2010 року № 8, яким був фактично нівельований конституційний статус Верховного суду як найвищого судового органу (у цій справі В. Джунь був суддею-доповідачем).
ОСТОРОЖНО – ГВОЗДИК!
Або людина Портнова. У часи Януковича в судовій системі, яка вірно служила диктаторові, було кілька категорій суддів, кожна з яких грала свою роль у забезпеченні «правильного» функціонування судової системи. Першу категорію складали судді, які використовувалися, так би мовити, за прямим призначенням – для потрібного рішення конкретних справ. Достатньо згадати того ж Кірєєва, який «судив» Ю. Тимошенко, або Вовку, який «судив» Ю. Луценка. Або суддів, які за вказівкою з адміністрації Януковича, всупереч Конституції позбавляли статусу народних депутатів (Домбровського та Балогу), кидали за ґрати майданівців або позбавляли права на управління автотранспортом автомайданівців. Роль таких суддів зводилася до чіткого виконання вказівки зверху та оформлення цієї вказівки у відповідне судове рішення. До другої категорії належали судді, які виступали виразниками волі Банкової з організації вирішення судових справ у потрібному для режиму Януковича руслі. Таку роль грали головним чином голови судів, яких всупереч Конституції призначав сформований Януковичем Вищий совіт юстиції.
Третю категорію складала, так би мовити, суддівська еліта – найбільш довірені та відані судді, яким відводилося виконання інтелектуально-ідеологічної функції. Вони брали участь у виробленні судової політики, були ключовими провідниками такої політики в судовій системі, доносили ідеї адміністрації Президента до суддівської спільноти, від імені суддівського корпусу формували громадську думку про портновсько-киваловську судову реформу та правосуддя, яке відправлялося в той час. До цієї категорії належали особливо довірені та відані Януковичу та його «смотрящим» судді. Перш за все – це керівники Верховного суду, вищих спеціалізованих судів, ключових апеляційних судів, рад суддів, Вищого совіту юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. П. Гвоздика за всіма зазначеними критеріями можна сміливо віднести до останньої категорії. Він примітний тим, що в епоху Януковича зробив просто вражаючу кар'єру, став одним з основних ідеологічних та пропагандистських «стовпів» у судовій системі.
Він «всією душею» прийняв режим Януковича та судову реформу Портнова–Кивалова, самовідданно та наполегливо відстоюючи її де тільки міг – на конференціях суддів та засіданнях рад суддів, науково-практичних конференціях та інших заходах, у ЗМІ тощо (щоб переконатися в цьому, достатньо проаналізувати його публічні виступи за період 2010–2014 років). Відданість та виявлені неординарні здібності в просуванні так званої судової реформи були, як кажуть раніше, високо оцінені керівництвом держави та кураторами судової влади: практично відразу після приходу Януковича до влади П. Гвоздик потрапляє в «пул» найбільш наближених до диктатора суддів. Його переводять з Івано-Франківського апеляційного суду в Київ – спочатку він стає просто суддею, а потім заступником голови свіжоствореного Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. Крім того, його делегують одразу в обидва вищих органи суддівського самоуправління – Раду суддів України та раду суддів загальних судів, яку він до того ж очолює. Це було взагалі безпрецедентним випадком – жоден інший суддя не був членом одразу двох рад суддів, будучи при цьому ще й головою однієї з них.
Щоб зрозуміти важливість ролі, яка була визначена П. Гвоздику, треба розуміти важливість ради суддів загальних судів – саме вона здійснювала відбір кандидатів на посади голів судів, які були ключовими фігурами в процесі закріпачення суддів. Крім активної участі у впровадженні так званої судової реформи П. Гвоздик був широко задіяний в агітаційно-пропагандистській роботі диктаторського режиму. У грудні 2013 року як заступник голови ВССУ та член Ради суддів України П. Гвоздик виступив зі спеціальним коментарем щодо прийнятого Верховною Радою Закону «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». У цьому коментарі він відзначив, що зазначений закон не може бути застосований на практиці ні правоохоронними органами, ні судом через відсутність у законодавстві механізмів його реалізації. Таку заяву П. Гвоздик зробив в унісон з аналогічними заявами Портнова та Лукаш, які також переконували суспільство в неможливості застосування амністії до активістів та учасників протестних акцій.
Крім П. Гвоздика з таким же коментарем нібито від імені суддівського корпусу виступив тоді голова апеляційного суду Автономної Республіки Крим В. Чорнобук, який після анексії Криму Російською Федерацією перейшов на сторону агресора та публічно закликав кримських суддів прийняти громадянство Росії та здійснювати судочинство за російськими законами. У цій діяльності П. Гвоздик не склав компанію В. Чорнобуку (який, до речі, пізніше Указом Порошенка спокійно перевелся на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області), мабуть тому, що російські війська до Києва не дійшли. Пізніше П. Гвоздик зробив спеціальну заяву на підтримку диктаторських законів від 16 січня 2014 року, обґрунтувавши це необхідністю посилення захисту суддів. П. Гвоздик був також серед організаторів «мятежної» конференції суддів, яку судді «старої гвардії» намагалися провести 7 квітня 2014 року, оскільки наступного дня парламент мав прийняти люстраційний Закон «Про відновлення довіри до судової влади».
Тоді П. Гвоздик як голова ради суддів загальних судів разом із головою ради суддів адміністративних судів Н. Кобилянським, головою ради господарських судів А. Ємельяновим всупереч вимогам Закону України «Про судоустрій та статус суддів» підписали та розіслали делегатам XII позачергової конференції суддів України повідомлення про те, що зазначена конференція відбудеться 7 квітня 2014 року. Фактично ці особи неправомірно присвоїли та використали повноваження вищого органу суддівського самоуправління – Ради суддів України, вирішили проводити конференцію за новими правилами, які мав установити Закон «Про відновлення довіри до судової влади». За інформацією, яка циркулювала тоді в суддівських колах, на «мятежній» конференції мало відбутися призначення нових суддів Конституційного суду. Ними мали стати П. Гвоздик, а також голова вищого господарського суду В. Татьков, голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ А. Солодков та голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів І. Самсин.
Усі вони, до речі, підпадали під дію Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який передбачав достроковий їх звільнення зі займаних адміністративних посад фактично у зв'язку з громадською недовірою. Слід зазначити, що буквально недавно дисциплінарна секція Вищого совіту юстиції рекомендувала звільнити одного з цієї когорти – В. Татькова – з посади судді. Парадоксально, але факт: все це не завадило П. Гвоздику знову претендувати на керівні посади в судовій системі. Йому вистачило совісті знову балотуватися на керівні посади у вищому спеціалізованому суді, а в кінці червня цього року – претендувати за квотою конференції вчених на посаду члена Вищого совіту юстиції. Тобто конституційного органу, який по суті є «судом над суддями».
Ось такі «гідні кадри» претендують на посаду судді Конституційного суду. Дивлячись на їхній послужний список, можна з впевненістю сказати, що при них Конституційний суд працюватиме «по-новому».
Бо своєю бездоганною суддівською репутацією та іншими відмінними людськими якостями В. Кривенко та П. Гвоздик уже давно довели, що будуть «чесно та добросовісно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад, конституційні права та свободи людини і громадянина». Тобто будуть поступати так, як це від них вимагає присяга судді Конституційного суду. Або може хтось сумнівається в цьому?