З 3 по 12 листопада Апеляційний суд Києва під приводом відсутності матеріалів кримінального провадження один за одним перенісши на пізніші терміни всі (!) засідання у справах «захисників Конституції», затриманих 31 серпня після теракту біля Верховної Ради України. Опублікований у соцмережі «Реєстр» перелік цих перенесених засідань вражає вже сам по собі – але не більше, ніж причини, з яких судам якось не вистачає часу розглянути скарги на продовження термінів утримання за гратами десятків людей. Втім, судам можна й посочувствувати: їм доводиться проявляти кмітливість, адже не будеш же щоразу переносити засідання через професійне свято, як це було місяць тому, – хоча б тому, що такі святкування, на жаль, не кожен день трапляються.
Вчора не відбулося чергове засідання Апеляційного суду Києва за скаргою захисту підозрюваного Михайла Балиоза на рішення Печерського суду міста Києва про продовження утримання його підзахисного в СІЗО ще на 2 місяці. Заходження «люди в мантіях» провели стрімко, буквально за лічені хвилини. Адвокатці Тетяні Матяш, яка спробувала заперечити проти такої поспішності, суддя грубо зауважив: «Читайте уважно закон! Як суд може розглядати справу, якщо нам її не передали з суду першої інстанції?!..» Доводи захисту про те, що попереднє, тижневої давності, судове засідання не відбулося з тієї ж самої причини, а також законна вимога адвокатів до суду про винесення приватного визначення щодо посадових осіб, винних у штучному затягуванні справи, тим більше не були почуті суддями, оскільки прозвучали вслід їхнім спинам, що віддалялися.
Михайло Балиоз – колишній донеччанин, а з весни минулого року вимушено переміщена особа – один із групи затриманих за слідами акції протесту 31 серпня, яка проходила біля Верховної Ради і мала трагічні наслідки. Як відомо, тоді влада в особі міністра внутрішніх справ Арсена Авакова поспішила з призначенням винних у безладах і затримала понад два десятки молодих людей. Без з'ясування ступеня участі кожного з них суди всім обрали найжорстокішу міру запобігання у вигляді позбавлення волі. А по закінченні 60 днів утримання в СІЗО продовжили термін утримання під вартою до Нового року, хоча слідчих дій з ними не проводять: затриманих за справою про «масові безлади 31 серпня» просто марнують на нарах.
Усі зусилля їхніх адвокатів щодо якогось пом'якшення міри запобігання розбиваються об глуху стіну українського правосуддя, яке, на жаль, залишилося залежним від «бажань» влади. Вчора ж, годину раніше, з тієї ж причини (недоставлення в апеляційний суд папки з документами з Печерського суду) «трійка» суддів відмовилася розглядати справу ще одного «захисника Конституції» – Михайла Криворучкина. А перед ним черговий перенос судового засідання постановили для «свободівця» Віктора Бурлика: Печерський суд і в його випадку не виконав своїх процесуальних обов'язків, як і для інших його однопартійців – «в'язнів режиму». Двома днями раніше на пізніший термін було перенесено розгляд апеляційної скарги журналіста Артема Фурманюка, який теж потрапив під міліцейську роздачу 31 серпня.
Що відбувається в Апеляційному суді Києва? І хвилює чи турбує суддів те, що там відбувається? Схоже, що самих суддів це не викликає ні найменшого дискомфорту й тим більше обурення – на відміну від усіх інших учасників кримінального процесу. Ні захист, ні підсудні, ні публіка – ніхто не може зрозуміти логіку того, що відбувається. Навіщо возити автозаком із сиренами через весь город підозрюваних, витрачаючи, до речі, «бюджетний» бензин, щоб через кілька хвилин оголосити їм, що розгляд справи знову переноситься?
Суддя просто розважаються й глумляться над людьми? Або таким чином протестують проти «перезавантаження» вітчизняного правосуддя, заповнюючи свій робочий день посиденьками за принципом «робота не вовк, у ліс не втече» – зарплата все одно нараховується? Втім, як з'ясувалося того ж дня, суди не відмовляють у своїх «послугах» іншим категоріям підозрюваних громадян. Наприклад, побутовим драчунам і навіть фальшивомонетникам. Щодо перших – вони не задовольнили прокурорську скаргу про зміну міри запобігання й взяття під варту, хоча дебошир допустив рецидив, порушивши закон під час умовного терміну. А щодо розповсюджувача фальшивих доларів проявили просто-таки небачену милосердність, знизивши йому суму застави, призначену судом першої інстанції, з одного мільйона до 97 тисяч гривень! Тут робота суду кипить і дає результат.
Почому ж судівська вибірковість торкнулася лише «політичних в'язнів»? Одні спостерігачі схиляються до думки, що винна у всьому поліцейська реформа в МВС, яка вступила в законні права: мовляв, всіх міліціонерів звільнили, а в поліцейські так і не встигли набрати. Тому слідчі з приставкою «в.о.» не поспішають проявляти службового рвення. Інші пов'язують затягування справ зі зміною статусу прокуратури, у якої реформа відберуть слідчі функції. Чиї коментарі вірні, покаже час. Але, судячи з того, що тепер при прийомі на роботу передбачені переатестації, конкурси й навіть перевірки на детекторі брехні, то остаточне завершення реформи в МВС і прокуратурі – справа нескорого часу. Виходить, що нинішні в'язні режиму приречені на багатомісячні очікування в тюрмі, поки з нашої міліції й прокуратури народиться щось цивілізоване, гідне демократичного суспільства? Але все ж видається, що справа тут не в запізнілій і недопрацьованій реформі, яку в явно сирому вигляді намагаються представити втомленому українському суспільству. Йдеться про елементарну помсту.
Влада дозволила собі навіть злочинний змовор між судами, міліцією й прокуратурою щодо кількох молодих людей, які не становлять для суспільства ніякої небезпеки, але, тим не менше, томляться в СІЗО, лише для одного: за «призначенням» винних приховати свої власні просахи й злочинну бездіяльність 31 серпня, коли не був запобігнений теракт, що привів до загибелі молодих правоохоронців. Ну а попутно запустити в громадську думку кілька досить виразних «месиджів». По-перше, «реформи» – «реформами», але єдність рядів охоронців влади залишається непорушною й пріоритетною – порівняно з єдністю влади й народу. По-друге, «постмайданному» суспільству показали, що «життя по-новому» не скасовує ще далеко не забуте старе, коли «провинившихся» перед владою громадян ділили на «політичних» в'язнів і «соціально близьких» злочинців. Хочеш змінити свою долю? – не займайся політикою й взагалі обходи десятою дорогою всі ці мітинги й інші публічні акції невдоволення, триматися подалі й від волонтерів, і від фронтовиків-добровольців.
Розповсюджуй фальшиві долари або крадій собі потихеньку справжні гривні (хоч мільйонами, хоч мільярдами) – більше шансів, що твоє життя змінитися на краще (у крайньому разі вдома посидиш деякий час з електронним браслетом). Маса тому прикладів.