У минулу п'ятницю конкурсна комісія визначилася з двома кандидатами на посаду Антикорупційного прокурора. Вона запропонувала до призначення на цю головну антикорупційну посаду держави Грищука та Холодницького. Конкурсна комісія зробила доволі несподіваний крок, відмовившись рекомендувати тих кандидатів, які вважалися найрейтинговішими і між якими йшла основна боротьба. Йдеться про двох заступників Генерального прокурора — Говду та Касько. Перший вважався креатурою Шокіна, а другий користувався підтримкою громадських організацій та західних партнерів України, передусім представників ЄС та США. У боротьбі за посаду Антикорупційного прокурора, у протистоянні Говди та Касько відображалося те протистояння, яке на сьогодні існує в політиці та суспільстві України.
Значна частина суспільства та певна частина політичного істеблішменту прагне практично закріпити завоювання Революції Гідності, встановити нормальні правила життя. Політичні пристосуванці, які піднялися на вершину влади на хвилі цієї революції, об'єднавшись з недобитими регіоналами та іншою сволоччю, докладають усіх зусиль, щоб залишити все по-старому, зовні замаскувавши це під «європейські стандарти». Для нинішніх державних керівників справжня демократія, прозорість влади, протидія корупції — смертельно небезпечні. Адже вони й є сутністю нинішної корупції. Звідси й та схватка, яка мала місце при формуванні конкурсної комісії з обрання Антикорупційного прокурора. Дійшло до того, що навіть західні партнери вважали за потрібне втрутитися в цей процес, оскільки однобічність сформованого первинного її складу була очевидною. Отже, рекомендувавши замість очікуваних Говди та Касько малознаних Грищука та Холодницького, конкурсна комісія знизила накал у цьому питанні.
Таким чином, обстановка з призначенням Антикорупційного прокурора на цьому етапі начебто розрядилася, і суспільству начебто немає вже підстав хвилюватися з цього приводу. Насправді ж не все так просто й однозначно. Чи можна припустити, що Шокін на останньому етапі відступив і пустив розвиток ситуації на самоплив — буде як буде, кого рекомендує конкурсна комісія, з тих і станеться призначення? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно зробити одне важливе уточнення. Коли ми говоримо Шокін, то, безумовно, маємо на увазі Порошенка. Адже всім більш-менш мислячим людям очевидно, що Шокін не є самостійною фігурою — він, образно кажучи, «руки Порошенка». За інформацією, що надходить з різних джерел, усі більш-менш значущі питання діяльності прокуратури вирішуються не в ГПУ, а в головному кабінеті на Банковій. Той же заступник Генерального прокурора Касько у своому недавньому інтерв'ю прямо сказав, що якщо Генеральний прокурор буде стільки часу проводити на Банковій, то про жодну прокуратуру європейського типу в Україні говорити не доведеться ще довго.
Добре знаючи сутність нинішної влади, її головні цілі та методи їх досягнення, не варто припускати, що вона «умила руки» від впливу на вибір кандидата на посаду Антикорупційного прокурора. Зовсім ні. Видається, що після фактичної втрати можливості «протягнути» на цю посаду Говду (оскільки це був би виклик суспільству та західним партнерам, від яких залежить фінансова та дипломатична допомога Україні), був розіграний один із запасних варіантів. Адже крім основного кандидата на таку надзвичайно важливу для влади посаду, без сумніву, був ще цілий ряд запасних. Можна припустити, що свій вибір Шокін (ми говоримо Шокін, маємо на увазі…) зупинить на Назарі Холодницькому.
На чому, запитаєте, ґрунтується таке припущення? На наявній інформації та логічному аналізі. Передусім відповімо на питання: чи потрібна погрязлій у корупції нинішній владі на головній антикорупційній посаді людина, яка реально воювала на Сході країни, на собі відчула безглуздість військового та політичного керівництва, гостро відчуває несправедливість і готова боротися з нею без страху до кінця? Не впевнений, що Максиму Грищуку повністю притаманні зазначені риси. Але фактом є те, що завдяки своєму бойовому досвіду він по-іншому сприймає те, що творится у владі в Києві. По суті, «кіборги» апріорі небезпечні для нинішної влади на будь-яких посадах, тим більше якщо в їхніх руках смертельна «антикорупційна зброя». Саме тому шанси Грищука різко знижуються. Незважаючи на те, що за нього віддало свої голоси більше членів конкурсної комісії, ніж за Холодницького. Потім звернемо увагу на біографію Холодницького — вона однозначно вказує на те, що прокурорська доля йому «сприяє». У 2014 році у неповні 30 років з рядової посади прокуратури Київо-Святошинського району він «злітає» на посаду старшого помічника першого заступника Генерального прокурора.
При цьому він працює на цій посаді й у той час, коли першим заступником Генерального прокурора був скандально відомий Микола Герасимюк. Пам'ятаєте: яким це було «золотим» часом правління Генеральною прокуратурою близьких до Порошенка Яреми та Даниленка? За часів, коли Ярема був Генеральним прокурором, а Даниленко — його заступником з кадрів, Назар Холодницький стає першим заступником прокурора АРК. Це сталося в кінці грудня 2014 року, коли вже було ясно, що Яремі та Даниленку потрібно «паковати валізи». Знаючи це, вони прагнули якнайкраще влаштувати «своїх» людей (що зараз також робить їхній наступник Шокін). Як би там не було, в кінці 2014 року Холодницький потрапляє на зазначену високу посаду. Слід сказати, що після окупації Криму Росією прокуратура АРК — орган більш номінальний. Прокурор Криму — по суті міністр без портфеля, точніше прокурор регіону без регіону. Але для 30-річного прокурорського працівника, навіть якщо формальне займання посади першого заступника прокурора АРК — це гарна стартова площадка для кар'єрного зростання. До речі, прямим начальником Холодницького — прокурором АРК значиться Василій Синчук.
Він був призначений на цю посаду Яремою в серпні минулого року. Правда, не без казусу. Справа в тому, що перед цим він буквально пару днів побув на іншій посаді — прокурора Полтавської області. Поговорюють, що питання про своє працевлаштування він вирішував із заступником Генерального прокурора Даниленком. Спочатку «на кону» стояла Харківська область, де Синчук довгий час був прокурором. Але в чомусь не дійшли згоди. Того, щоб «дійти згоди», вистачило лише на Полтавську область. Але потім раптом щось різко змінилося. Видно, вище «дійшли згоди» на когось іншого. І Синчука, не встигнувши призначити прокурором Полтавської області, знімають. Запропонувати йому якусь іншу область на той момент не було можливості (все вже було розподілено згідно з «прейскурантом»), і, маючи перед Синчуком «чисто моральні» зобов'язання, Ярема та Даниленко дають йому почесну посаду прокурора Криму. Запевнивши при цьому, що він «залишається в їхній команді». Яремою змінив Шокін, а Синчук продовжує працювати прокурором АРК, маючи своїм першим заступником Холодницького. Тепер останній — кандидат № 1 на посаду Антикорупційного прокурора України.
Якщо, звичайно, все не буде переграно в останній момент. Крім усієї цієї метушні з формуванням конкурсної комісії та перетасування кандидатів, в історії з призначенням Антикорупційного прокурора є ще один негативний момент. Він полягає в тому, що призначати на цю посаду буде Шокін, який ніяк у громадській свідомості не асоціюється з протидією корупції. Скоріше навпаки, якщо, наприклад, виходити з тієї ж справи «бріллієнтових прокурорів», інтерес до якої діючого Генерального прокурора стає все очевиднішим. Та й взагалі вся діяльність Шокіна на посаді Генерального прокурора є якоюсь невиразною. Хоча з іншого боку — чітко прогнозованою й цілком зрозумілою, виходячи з головної мети його призначення. Не зрозуміло, правда, як при очевидних «результатах» своєї діяльності та величезному негативі (включаючи міжнародний) він продовжує бути Генеральним прокурором і визначати на майбутнє стратегію протидії корупції в країні, за своїм вибором призначаючи Антикорупційного прокурора. Адже ще з Біблії відомо, що кожен розставляє кадри «за своїм образом і подобою». Так і хочеться сказати: «Боже, коли ж це «подобство» в Україні припиниться»?