Донецький журналіст-розслідувач Артем Фурманюк провів 87 днів за ґратами. Так завершилася його участь у акції протесту 31 серпня під Верховною Радою. У розмові він розповів про те, з чим познайомився в ІВС та Київському централі, іншому названі «Лукьяновка». Одразу уточнимо — хто організував провокацію під ВР 31 серпня та чиї злочинні дії стали причиною загибелі трьох нацгвардійців, Фурманюк не знає. Він стверджує, що з першого дня слідства говорив правду. А саме: прийшов на мирний мітинг, щоб як громадянин виступити проти змін до Конституції, які стосуються «особливого статусу Донбасу». Коли почалася сутичка, кинувся в гущу подій. Побачивши, що нацгвардійці почали застосовувати дубинки та газ, піднявся з землі міліцейську палку та щит, які до нього вирвав у силовиків хтось із учасників сутички, і вступив у драку («захищав людей, яких молотили», як він каже). Фото Фурманюка, що б'є дубинкою по щиту нацгвардійця, зробили журналісти Reuters. Ця ілюстрація (хоча її й немає в матеріалах кримінального провадження) викликала хвилю негативу щодо затриманого та сприяла слідчим.
Але підозру Фурманюку висунули не в участі в масових безладах, а в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть, та організації безладів. Як і більшості арештованих «захисників Конституції». Нагадаємо, у той трагічний день хтось кинув у силовиків бойову гранату. Слідство підозрює в цьому добровольця АТО Ігоря Гуменюка.
«Ти провів 87 днів за ґратами. З чого почався цей період життя?»
«По злій іронії долі, День знань 1 вересня став для мене днем знайомства з виворітною стороною життя. З 4 ранку і до семи приблизно сидів в автозаку й чекав, поки відкриється ІВС. Мене взагалі мали госпіталізувати. Мене вдарили дубинкою по голові, всупереч усім інструкціям, ще був синець грудної клітки ззаду. Кілька років тому в Донецьку у мене був інцидент з міліцією – мені переламали ребра – тепер при затриманні мене били саме по цьому, найслабшому місцю. Ще й був синець колінної чашечки та в районі тім'я, на лобі гематоми.
А чому в минулий раз били?
На мій погляд, тоді за мною полювали через мою журналістську діяльність. Викликали в прокуратуру через статті про Юрія Єнакіївського. Паралельно у мене була затяжна боротьба з прокурором Київського району Донецька Софієвим. На мене подали в суд, щоб закрити рот, потім – при Януковичі Софієва зробили замом прокурора Києва, і він навіть деякий час виконував обов'язки прокурора Києва, а тепер, наскільки я знаю, він у Донецьку. Тоді в райвідділенні Калініському (у Донецьку) я лежав у вестибюлі ночами з наручниками застібнутими ззаду, а мене били ногами. Приїхав у Київ – а тут уже упакували по повній.
І теж через журналістику?
Раніше за активну громадянську позицію. До цього я вже числився в розшуку на сайті МВС Донецької області за свої проукраїнські погляди. А цього разу формально мене затримали за підозрою в подіях під ВР. Бачу тут певну символічність. У мене по справі єдиний потерпілий – заступник начальника Печерського РОВД Києва, що носить прізвище Чернявський. Як і мій побратим – Дима, якого вбили 13 березня 2014 року під час мітингу в Донецьку за єдину Україну, через участь у якому мене потім розшукували донецькі менти – пособники сепаратистів.
Почуй різницю між двома Чернявськими. Чернявський був «свободовцем», і ми всі за матеріалами справи проходимо як симпатики «Свободи», хоча я до прихильників «Свободи» ніколи не належав. У партії ніколи не був, і це принципово. Ще цікаво – у Київському централі (він же – Лукьяновське СІЗО) є оперативник, який відповідав за мій корпус, з прізвищем Ярош. Герой багатьох нецензурних написів у боксах…
Бокси – що це таке?
Є в СІЗО такі місця, де ти чекаєш, поки за тобою приїде автозак. І в судах такі боксі є. Так ми бачимо, що в нашій країні керують вертухаї та брехуни. «Комманданте» Ярош відійшов від справ, Чернявський Дима – у землі, а керують вертухай Ярош та мент Чернявський. Останній мене впізнав за фотокартою паспортного розміру. Хоча я вже був під вартою, і можна було впізнати його живцем. Впізнав за карткою, де з 4 варіантів «небритої людини в чорній футболці» був небритим і в чорній футболці лише я. Цей Чернявський може бути максимум – свідком.
Він же заяву на мене не писав, але передбачається, що це нібито йому я нанес тяжкі тілесні ушкодження.
І що показав твій потерпілий?
Що був такий чоловік у чорній футболці зі звіром і з небритим обличчям, з палкою в руках. Чого я й не заперечував з першого дня – так, на мітингу був, палка в руках була. Він говорить, що натовп пішов до Верховної Ради й намагався провокувати. І саме на основі цих показань мені шьють, що я організував безлади. Хоча немає в справі жодної людини, яка загинула від удару палкою або отримала ушкодження від палки. Взагалі відсутні будь-які медичні довідки. Натомість є протокол огляду трупа Дебріна, який отримав осколкові ранення, і до якого я не маю жодного стосунку. Судячи з усього – людина померла від розриву гарантії. Напрягли Чернявського, щоб указав на мене. І ще на кількох. Але зробили по-рукожопськи. Він не бачив, щоб я бив, а просто йому сказали, що треба ось цього впізнати, і він мене «впізнав». Насправді я думаю, що указав на мене не він, а нардеп Семенченко, з яким я бачився під час безладів і він там намагався зображати миротворця.
Вроді як Порошенко на Банковій 1 грудня. У мене з Семенченком сталася словесна перепалка. Тому що це мій давній недруг, якого я звинувачував і в публікаціях, і в очі. Зокрема – в тих подіях 13 березня 2014 року, коли загинув донецький Дмитро Чернявський. Майбутній нардеп Семенченко (Костя або Семен, як він себе тоді називав) запропонував охороняти наш мітинг за Україну, але втік з предателями з числа мусорів, підставивши людей. Думаю, що в новій Україні тепер у ціні шахраї, як Семенченко. А Патріоти мають зробити для себе висновки – не висовуйся, сиди тихо, не смій рот розкривати, чого й добивається влада.
Ти не був ні в ІВС, ні в СІЗО раніше?
Ніколи. До речі, треба сказати, що для звичайної людини все це «тюрма» – і ІВС, і СІЗО, а це абсолютно різні речі. В ІВС затриманих мають право тримати 72 години і це не просто так. Хоча тримали там мене й більшість затриманих за 31 серпня цілий місяць. А Кіншин і Крайняк досі там, наскільки мені відомо. При тому, що за законодавством ІВС не призначений для тривалого утримання.
На побутовому рівні елементарно не призначений. Там немає холодильника, там заборонені свідання з рідними й близькими. В ІВС може прийти максимум адвокат. Там тримають довше, ніж положено, щоб виключити можливість зв'язку з зовнішнім світом, там навіть адвокатам заборонена мобільна зв'язок. Коли ми перестали бути цікаві, нас перевели на СІЗО, а тих, кого в ІВС тримають – я думаю, на них намагаються повісити найтяжчі звинувачення. Кіншин, з яким я неодноразово перетинався, чекаючи суду в боксах, сказав, що на нього чиниться тиск. Про те ж відкрито заявив і Крайняк у суді. Утримання в ІВС – це додатковий спосіб надавити. На Гуменюка, наскільки я чув, намагалися давити в ІВС через ув'язнених. А там немає такого інституту, як смотрящі. Там будь-який беспредел, у тому числі через сокамерників, можна влаштувати. Там великий рух – постійно переводять з камери на камеру. Поки я був в ІВС, мене 4 рази переводили, я встиг посидіти з 12 людьми. Правда, в ІВС годують набагато краще. А в СІЗО, якщо ти «гріється» (рідні передачки носять), то краще взагалі не їсти казенного.
Довго потім виразку лікувати будеш…
По твоїм словам можна зробити висновок, що «смотрящі» – це як би добре?
Де немає смотрящих, там простіше влаштувати тиск.
Ти багато писав на близькі до тюрми теми, у тебе були знайомі серед сидільців, а реальність все одно здивувала?
Реальність відрізняється. Але гнітять більше не умови. Засмучує думка, що ти тут через громадянську позицію. Ти постійно в наручниках, коли тебе ведуть на цей суд, руки ззаду, сидиш у клітці… Був випадок – то чи через нестачу часу, то чи тому, що намагалися задавити морально, але… Коли нас знайомили з клопотанням про взяття під варту, його привезли о половині другої ночі. Нас розбудили, почали виводити, всіх окремо. Було викладено підозру, і скільки років грозить. В шоці були всі – про що я дізнався вже в боксах: там же й Кіншина, й Крайняка, й Гуменюка побачив вперше – молоді хлопці. Я після не міг заснути годину-півтори, а деякі – й не лягали. Гуменюку грозить довічне. Іншим – від 8 до 15. Це незгладиме враження залишило.
Які слова підійдуть, щоб описати твої почуття?
Сюрреалізм. Абсурд.
Що являють собою умови утримання в ІВС?
Різного розміру камери там. Найменша – це десь 2,5 на 2,5 і там три нари, тобто на троїх розрахована. А був я й у такій, де – три одноярусні ліжка й одна двоярусна. Колись читав Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ», Євгенію Гінзбург «Крутий маршрут». Там багато чого є з того, що й зі мною було – постійні крики наглядачів у коридорі, бряцання й стук залізних засувів, стук ув'язнених у залізні двері (щоб викликати наглядача), крики… Душ раз на тиждень (виходить, у самих правилах закладено порушення, адже максимум для ІВС за законом – 3 доби), а я встиг застати ще гарячі дні… Там немає нормальної вентиляції, немає форточки, і «кормушка» – вікно, через яке поступає їжа, воно закрито наглухо. Відкривають лише для передачі їжі, а ти сидиш і просто обливаєшся потом. І мерзенний запах від параші. Періодично тебе перегоняють з камери в камеру без пояснення, завжди несподівано, в будь-який момент можуть прийти: «З речами». Це може бути в будь-яку пору доби. Хто потрапляє вперше, шукає логіку – висуває масу припущень на тему переводів з камери в камеру, і кожне логічне пояснення – палець у небо.
А психологічний клімат?
Трудно притертися?
З тих 12 людей, з якими я сидів, там були й за угон, й за крадіжку, за п'яну драку, за посередництво в передачі хабара прокурору. Двоє були старорежимники: один рецидивіст – весь синій, п'ять куполів на спині, другий сидів 1 раз, але за розбій, вийшов у 1992 році. Виходячи зі специфіки ІВС: навіщо людям сваритися або боротися за лідерство, якщо ось-ось або випустять, або переведуть? Тому люди там намагаються поводити себе адекватно. Але ті, хто потрапляє туди вперше, цього не знають. Входжу в камеру – лежить чоловік, з ніг до голови забитий татуюваннями. Я одразу внутрішньо підібрався й увійшов з наміром, що в будь-якому разі, що б не було – буду стояти на своєму. Але з ним, по чию душу я напрягся, у мене взагалі конфліктів не виникало. А ось Ярослав Кашуба, екс-глава Держслужби зайнятості, який на хабарі в 600 тисяч гривень попався, коли потрапив в ІВС, весь час намагався підкреслити, що він туди потрапив даремно, випадково. І постійно боявся повернутися задом до інших, нахилитися. Це дуже кидалося в очі. Посміювалися над ним сокамерники через це.
І пізніше, вже в СІЗО, теж.
Але страх – це ж нормально? Чи ні?
Хтось боїться більше, хтось менше. Зазвичай чиновники, білі комірці – виявляються найбільшими боягузами. Що стосується страху, то для виживання в екстремальних умовах доречніша розумна обережність. В СІЗО я двічі був свідком того, як дорослі чоловіки ридали. Причому один по справі про озброєні грабежі нотаріальних контор, а другий по справі про шахрайство. Хто сильно боїться, вони намагаються заискувати, намагаються розпитати, дізнатися підноготну, і цим докучають. Добре. Тоді – виходячи з твоїх спостережень, як правильніше себе поводити?
Менше зайвого говорити, тому що в ІВС часто підсаджують «наседок», які намагаються втертися в довіру й витягти з тебе інформацію. Я ж знав, що невинен і жодної секретної інформації не мав. Тому витягти щось, крім того, що говорив на допитах, з мене було неможливо. І в цьому сенсі невинному простіше – не треба боятися, що тебе здадуть спільники, або щось розкриється. Ще можуть поймати на тому, що ти щось ляпнув (поймати «за базар»), і змусити нести відповідь.
Щоб послати когось по матері, треба мати дуже серйозні підстави, а краще не робити цього ні за яких обставин. Ще, можливо, якийсь «дон жуан» ляпне щось про свої сексуальні схильності, і після таких зізнань ніхто не захоче викурити з ним одну сигарету на двох.
Чим СІЗО відрізняється, які там особливості?
Коли ти в'їжджаєш у СІЗО, ти спочатку потрапляєш на карантин. Це камера сороківник, розрахована на 40 ув'язнених. Там може 20 чоловік перебувати, а може стільки, що люди спять по черзі, не вистачає ліжок, і черги на параші займають. Жахливі умови, у яких ти можеш пробути й 3 доби, й 2 тижні. На карантині там уже тебе «курсують» – тобто вводять у курс. Розповідають, під якими номерами знаходяться так звані «непорядні хати» (камери) – там де або петухи, або козли (співробітники адміністрації – їх називають ще каптери, баландери, і в них, як у дворників, помаранчеві безрукавки, вони вже з вироками, але не переводяться на табори – залишаються виконувати господарські роботи). Тобі говорять – хто за яким корпусом смотрит, де знаходяться так звані котлові хати – від слова котел (спільна каса), і т.п.
На карантині ти дізнаєшся, що не кожному можна руку протягувати. А якщо протягли руку тому, хто вважається непорядним (не знаючи про це), його обов'язок так і сказати: я не порядний, і не дозволити собі пожати руку. «Непорядним» можна стати як через статтю, так і через проступок. У Лукьяновці є кілька корпусів, вони носять назви за часом будівництва. Найстарший корпус називається «Катька», він будувався нібито ще за Катерини II, і там, кажуть, є камери, де тріщини в стіні дозволяють заглянути до сусідів. В основному, блатні, «бродяги» сидять там. Але є різні камери. Наскільки хороша камера – залежить від того, хто там раніше сидів. Є камери з кондиціонером і пластиковими вікнами. Є корпус «Столипін», є «Кучмовка», «Брежневка», є жіночі – їх два, «ЖеКа». Є «ПеЖе» – для тих, хто йде на довічне. «Малолітка» є, де я сидів. Але на 1 поверсі – там дорослі, а на 2 поверсі сидять малолітки. Особливості ще такі – адміністрація в СІЗО намагається все-таки об'єднувати людей більш-менш за соціальним статусом. А на карантині дуже часто рядом і психопати, і наркомани з ломкою.
У Лукьяновському СІЗО тепер, кажуть, близько 2,5 тисяч чоловік. А бувають часи, що й 4 тисячі сидять. Треба розуміти, що камера дуже тісна й ти перебуваєш 24 години на добу в ній, крім часу на прогулянку (хоча деякі не ходять – в основному, ті, хто недовго сидить) або на баню. Є також «тройники» – де три-чотири максимум чоловіка живуть. Більшість з моїх знайомих політичних сиділи в таких. До речі, у тюрмі не люблять брудних, нечистоплотних називають чуханами, чортами. Це принципове питання, тому що в тісному приміщенні це обґрунтовано.
Є в кожній камері свій психологічний мікроклімат?
24 години перебуваєш з чужими людьми – з виду стосунки нормальні, але люди в незвичних умовах. Бувають приступи несподіваної агресії, нервові зриви, вони завжди несподівані. Хтось пішов на зустріч з адекватним адвокатом, а повернувся роздратованим. Так що напруга невидима, але постійна. Ти ніби привикаєш, але підсвідомість діє за своєю логікою, і негатив накопичується. У мене не було, щоб я там боявся спати, але я розумію, що в інших це могло бути.
Все залежить від міцності психіки, від наявності стрижня. І я думаю, що найгірше потрапити до «діда Лукьяна» (жаргонна назва Лукьяновського СІЗО) по малолітці. Тому що людині, яка ще не сформувалася, не знає товком – що таке добре, а що таке погано, хто емоційно нестабільна, кого кидає в крайності – там просто зносить голову. Серед дорослих сидільців малолітні вважаються дурними беспредельниками, без царя в голові. І сподіватися, що ця система когось змусить задуматися, не варто – це ілюзія. Я там багато читав. Телевізор є майже в кожній камері. Дивився новини, але доводилося вибирати час і наполягати. Тюрма – це зріз суспільства. Новинами й політикою, як і в суспільстві, мало хто цікавиться.
Як ти переконав, що тобі треба дивитися новини?
Вибирав час, коли іншим не принципово, говорив: ну як це – жити й не знати новини. Хоча був у мене конфлікт. Пішла активізація бойових дій на сході, почали це показувати, і один ув'язнений сказав: «Дурні – я б туди не поїхав і не змусили б». А я зробив зауваження, що прошу поважніше відзиватися про людей, які воюють.
Дійшло до того, що наступного вечора це питання було винесено на розгляд всією камерою. Мені висунули, що в кожного є своя думка й її не треба нав'язувати іншим п'ятьом. Мовляв, це наш тимчасово спільний дім, ми разом тут перебуваємо, і чому ти дозволяєш собі нав'язувати? Я відповідав, що для мене це принципово. У мене не один друг уже там загинув, і я сам там був добровільно. Одне діло, коли ти прихильник того чи іншого політика, інше – коли в наш дім Україна лізе нахабно захоплювач з іншої країни. Договорилися, що на питання, пов'язані з політикою, ми взагалі не висловлюємося, тобто – розійшлися «внічию».
Не бувало, що кулаки чесалися – хотілося хаму дати в ніс?
Бувало. Але це вважається не по понятіях. Якщо тебе пошлють, обматюкають, ти маєш повне право дати в морду, хоча тобі можуть і відповісти. Мають бути вагомі підстави. І буває, якщо в камері подеруться, «хата» приймає рішення не виносити сміття з хати. Небажано, щоб це дійшло до смотрящого за тюрмою. Тюрма вчить терпінню й стриманості – особливо, коли чекаєш судів, а вони переносяться з надуманих причин.
Відкіля беруться смотрящі – їх призначають, обирають?
Є смотрящий у хаті, в кожному корпусі, і смотрящий за тюрмою. Правильніше було б сказати – хто відповідає за камеру, коли треба приймати рішення. Це не обов'язково блатний, а людина, яка довше сидить, або не викликає загального неприйняття. Його може рекомендувати той, хто пішов на етап, і якщо це не викличе неприйняття в інших, він залишиться. Якщо «смотряга» не проти. А є так звані «хатки-загадки», де, по факту, смотрящого немає. І це нехорошо.
А я чула раніше, що й понять уже немає, й смотрящих немає…
Є, але все умовно. Я там розмовляв зі старорежимниками, і вони це підтвердили. Наприклад, я часто бачив, як з «козлами» за руку вітаються порядні арештанти – якщо їм щось від перших треба. У тих ж велика свобода пересування по території СІЗО через участь у господарських роботах…
Як сидять працівники міліції, прокуратури?
Їх садять окремо, а камери називають камерами бебесників (колишніх працівників), і у них теж є свій еквівалент «понять» – своя ієрархія, що й кажи. Менти ненавидять свою внутрішню безпеку (міліція в міліції), і прокурорів. Я знаю про одну таку камеру, в якій серед ментів сидів прокурор.
Кожного ранку в камері прокурора змушували ставати на табуретку й просити прощення в усіх, кого він колись посадив.
А можна помилково потрапити не в ту камеру?
Мало ймовірно. Тому що адміністрація не зацікавлена в тому, щоб хтось когось зарізав або сталося самогубство – це надзвичайна подія.
Ти у тюрмі займався спортом. Це допомагає тримати форму?
Перебування в СІЗО реально вбиває здоров'я. В ІВС ще гірше – там підтримувати спортивну форму марно. Багато хто курить у камері, дихати нічим, і тренуватися – це садити «мотор». Коли потрапив у СІЗО, де хоча б можна відкрити форточку й провітрити – вирішив займатися. Відмова від прогулянок – помилкове рішення, тому що в основному ти сидиш або лежиш 24 години. Відсутність фізичної активності призводить до такої «хвороби» ув'язнених, як ходіння по кімнаті туди-сюди. Довго лежиш – вилізають усі хвороби, починають атрофіюватися м'язи, біль у попереку. Тому пробував займатися спортом на прогулянці. У деяких дворичках є турнік, брусья й кудись гантелі. Усі снаряди встановлені силами ув'язнених. Прогулянка триває від години до двох на день, і я щодня користувався цим, одним з небагатьох прав, на яких міг наполягати.
Не в кожному дворичку це є, але можна домовитися з «подовжним» – тим, хто гуляє. Як колишній спортсмен, я знаю, що кисень необхідний м'язам для росту. Через те, що сутками ти в камері без повітря, ККД у порівнянні з заняттями спортом на волі – у 3 рази менше. Тих же результатів досягаєш у три рази повільніше. І в усіх ув'язнених параноїдальний страх підхопити туберкульоз або грибок. А один раз я був свідком того, як один з моїх сокамерників ночами чуть не загнувся від гострого приступу алергії. Він астматик – йому взагалі умови СІЗО протипоказані. «Швидку» викликали о трьох ночі.
Слава Богу, встигла! Ось чому молодець Надія Савченко, яка, сама побувавши в СІЗО, та ще й у Росії, протягла закон, який відомий як «День за два» (Згідно з ним, 1 день, проведений у СІЗО, у разі винесення обвинувального вироку буде враховуватися як 2 дні колонії). Ось коли кожен стежив за новинами: прийме наша ВР, чи ні.
Знаю, ти задумувався про голодування. Навіщо?
Я говорив, що двічі був свідком того, як дорослі чоловіки плакали. Перший раз була ситуація, що один з них провинився, і адміністрація його вирішила відправити на «яму» (так карцер називають) на три доби. І він настільки злякався, що буквально розридався. Сокамерники домовилися з адміністрацією, щоб його не садили. До речі, вони взагалі не мають права тягти в яму підозрюваних. І ось людина, яка ридала через яму, вона заїхала в камеру дуже впевнено, але потім кілька діб вздригалася, коли відкривалася камера, або бряцав засув на «продолі» (коридор у корпусі). Я ж у перші дні боявся єдиного – що пику в бік суну. Тому що перед переводом у СІЗО з ІВС мене викликали на розмову без адвоката.
Один мент представився, що він сам з Донецька й почав давити, що ми винні. Не приховував, що Майдан не підтримує, і що немає нічого поганого в «особливому статусі» для «Л-ДНР». «Ти хочеш, щоб там людей убивали?» – говорив мені. Виспитував у мене про моїх друзів – Шилова й Дуба (які на волі). Я говорю (з глумом): «А це ви у Семенченка запитайте». На що він відповів: «Так, ми знаємо, з ним ще поговоримо». У мене склалося враження, що «по мені працював» Семенченко. При затриманні мені було сказано, що на мене поступила заява, але заяви Чернявського в справі немає. Думаю, що «заявник» – це Семенченко. Чув, що й у Богдана Тицького була подібна ситуація: так само знайшлася одна людина (з тих, хто вгорі), яка скористалася ситуацією, щоб розрахуватися особисто. Словом, ця розмова закінчилася так: «Визнавай вину, ти ж визнав, що був з палкою». Я відповів: переквалифікуйте статтю – поговоримо. На що мені сказали: «Тоді ти їдеш у СІЗО сьогодні, і там ми тобі влаштуємо солодке життя». Через 2 години мене вже відправили. У чому може виражатися «солодке життя» – не міг уявити.
Драк або побиття особливо не боявся, але ніж у спину уявляв. Насправді ж те, що добивало – почало відбуватися в останній місяць: переносили розгляд справи без причин. Лише через те, що не привозили справу в суд, тягнулося моє перебування. Ось тоді-то я зрозумів, що так можна тягти ще місяць, два. І значить – треба йти на амбразуру, а не просто втрачати здоров'я. Але це серйозний крок. Спочатку ти пишеш заяву на ім'я начальника СІЗО – що ти оголошуєш голодування, указавши причину. У моєму разі це було б протестом проти того, що мене позбавляють права на справедливий суд. Написавши заяву, вимагаєш, щоб лікарі з СІЗО зафіксували твою вагу, потім запирають тебе на спецпост. Це по суті як карцер – ти перебуваєш у ізольованій камері, де не відкривається ні форточка, ні кормушка. Так що це справжнє голодування, не пафосне. Я проконсультувався – людей, які це витримували, одиниці. Один настільки ослаб, що його на візку вивозили. Втратив у вазі з 73 до 53 кг. Голодування призводить до порушення обміну речовин, і потім довго будеш повертатися до своєї ваги, якщо взагалі повернешся.
Дистрофія – це не жарти. Коли я все з'ясував, я вирішив відкласти цей момент, але твердо для себе визначив: якщо 22 грудня мене не випускають, моє голодування буде безстроковим. Спілкувався на цю тему й з іншими політичними. Більшість вважали, що це нічого не даст, я ж говорив, що якщо всі політичні оголосять голодування (а там тепер таких багато) – буде сильно. Але багато хто вважав, що не варто надривати здоров'я. Ось Андрій Медведько (підозрюваний у вбивстві Бузини – прим.ред) мене підтримав.
Ти можеш сказати, що тюрма пройшла для тебе безслідно?
У тюрмі думав, що коли вийду, мене буде займати лише глобальне. Але виявилося, що ще є купа дрібних проблем, які десь на підсвідомості притаїлися. Перші добу-двоє навіть не міг привикнути до габаритів квартири – через те, що вона більша за камеру, виникає якесь почуття дискомфорту. Друге: у перший день вийшов на ринок і за 15 хвилин ходьби раптом відчув втому. При тому, що я займався 4 роки боксом, мав перший дорослий розряд, виступав у рукопашних боях, займав призові місця в Донецькій області з рукопашного бою й панкратіону (жорсткіша версія рукопашного бою).
Третє – коли у перший раз у своїй квартирі увійшов у ванну кімнату вмити руки перед їжею, повернувся, і – відшатнувся від рушника рефлекторно. Не мій! Там привик користуватися лише своїм. У питаннях гігієни там навіть з деяким перебором. Зрозумів, що трохи недооцінював тюрму. При тому, що просидів 3 місяці, а не три роки, або як один мій сокамерник – більше 7 років у СІЗО.
А якщо з'ясується, що підозри будуть зняті?
Я вважаю, що провів час у тюрмі незаконно, і не маю наміру прощати ні сліз моїх коханих жінок – матері, дружини, 9-річної дочки, ні нервотрепки моїм друзям, ні часу, який провели в суді патріоти, які ходили мене підтримати… 87 днів неба в клітці… Ми будемо оскаржувати в ЄСПЛ моє незаконне ув'язнення. І притягнемо до відповідальності всіх веселих кравців, які шють справи українським патріотам.