Минула тиждень була однією з найцікавіших цього року. Люблю експертів, які впадають у істерику, особливо тих, у кого це стала постійною звичкою. Політика — це сцена, з якої можна зійти в будь-який момент і піти в будь-якому напрямку. Джо Байден, граючи в тривимірні шахи, повністю виправдав усі мої очікування, а з точки зору театрального критика, який стежить за грою, весь цей спектакль-феєрія доставив мені задоволення. Ніхто не чекав оплесків. Це лише перший акт. Оплески будуть в останньому акті. Але розберемо перший. «Чесно кажучи, я був у набагато кращому становищі, представляючи Захід разом з Путіним, знаючи, що весь решта Заходу була з нами», — сказав Байден. Не думаю, що Байден сильно сумнівався в цьому, але сама гра була захоплюючою. Не сумніваюся, що спектакль з G7 справив враження на Путіна. Певною мірою для мене Путін — це феномен у тому сенсі, що якими б злочинами він не займався, коли він виходить з-за кулис на сцену — завжди виглядає абсолютно комічно.
В будь-якому разі, він намагався! Навіть затягнув на свій економічний форум у Санкт-Петербурзі австрійського канцлера Себастьяна Курца, який нещодавно заявив, що мир у Європі можливий лише з Росією. Крім того, він ввів у раду директорів «Роснафти» колишню главу МЗС Австрії Карін Кнайсль, у якої танцював на весіллі. Вона також пише колонки для RT, залишаючи їхні копії на своєму особистому сайті для ознайомлення. Вона, як і Курц, вважає, що ЄС потрібен лише «діалог замість санкцій» щодо Росії. З Австрією — шпигунським гніздом Путіна — все зрозуміло. Однак одразу після цього він зачем-то призначив колишнього прем'єр-міністра Франції Франсуа Фійона до ради директорів невеликої державної нафтової компанії «Зарубіжнафта». Фійон був лідером на посаду президента Франції в 2017 році, але потім його звинуватили в тому, що він виплатив своїй дружині та ще кільком особам понад мільйон доларів із державних коштів за роботу, яку вони ніколи не виконували, що завершило його політичну кар'єру. Його засудив французький суд минулого року, і він оскаржує обвинувальний вирок і п'ятирічний тюремний термін, але отримав теплий прийом на тому ж економічному форумі у Санкт-Петербурзі, де обговорював з Міллером проекти «Газпрому» у сфері культури та спорту.
Так що ласкаво просимо в Росію всім, хто допоможе зірвати політичний консенсус ЄС і США. І скажіть мені, що це не комедія. Twitter одразу почав цікавитися: цікаво, коли Меркель піде з політики, що вона очолюватиме? «Роснафту», «Газпром» чи РЖД? А може їй дадуть «Аерофлот» на утримання? Або «Алросу»? Крім того, саме Росія розпалила тему деменції Байдена, яку підхопили трампісти як у США, так і у нас. Особливо цю тему почав піарити колишній лікар Трампа Ронні Джексон, наполягаючи на тому, щоб Байден пройшов когнітивний тест. Той самий лікар, який дав Трампу найбільш «чисте» свідоцтво про здоров'я — «з фантастичними генами» (що цінувалося німецьким рейхом), яке коли-небудь бачили в США. Правда, Джексону довелося піти з посади лікаря Білого дому через проблеми з наркотиками. Джон Тестер, демократ у Сенаті, опублікував документ про те, що Ронні Джексон «напився і розбив урядовий автомобіль» після вечірки, і там описаний «випадок, коли з доктором Джексоном не вдалося зв'язатися, коли це було необхідно, тому що він втратив свідомість п'яним у своєму готельному номері».
Документ також стверджує, що він настільки вільно роздавав рецептурні ліки, що отримав прізвисько «цукерник» і мав свої «приватні запаси контрольованих речовин». Трамп його тоді прибрав, але тепер він конгресмен від Техасу, якого цікавить когнітивний тест Байдена. За всією вірогідністю, ця нісенітниця з деменцією, яку вони самі вигадали, зіграла злу жартівку з Путіним і збила його з пантелику. Ще б! Байден — один із тих рідкісних мастодонтів, які ще залишилися на політичній сцені. Путін уже давно пережив усіх західних політиків у президентському кріслі. Меркель — європейський довгожитель, і вона стала канцлером на 5 років пізніше за нього. Вона ще якось могла з ним розмовляти. Обаму він взагалі не сприймав, а запросивши його до Москви, змусив по дорозі до Кремля їздити по столиці, поки він нібито плавав у басейні. Він уже давно вважав себе неперевершеним гравцем, якому ніхто не по зубах, а тут Байден з 50-річним досвідом не просто в політиці, але й у комітеті з міжнародних відносин, для якого він разом з усіма його понтами — відкрита книга. Ніякого демократа в Кремлі не боялися так, як Байдена, тому й кинули всі сили на боротьбу з ним.
Байден дуже досвідчений, йому навіть не потрібно тиснути на Путіна. Він і так знає весь його репертуар. Дурне питання, яке задали Байдену — чи довіряє він Путіну, відповідь на яке стала квінтесенцією всієї цієї зустрічі: «Справа не в довірі. Йдеться про своекорисність і перевірку мотивів. Ось про що йдеться», — відповів Байден. Саме так і тільки так з Путіним і потрібно розмовляти. І у кожного з них свої корисні цілі. «Путін боїться, що ми його повалимо», — сказав Байден. Так, це саме те, чого він боїться більше за все. І ця своекорисність — велике поле для гри. Байден говорить, що батьки ув'язненого в РФ колишнього морського піхотинця США Тревора Ріда та сім'я Пола Вілана звернулися до нього з проханням допомогти звільнити своїх близьких. І, звичайно, це одна з корисних цілей Байдена: «Я не збираюся від цього відмовлятися», — сказав він. Байден виконує свій обов'язок перед американцями. Путін торгується за свій мафіозний клан. І для нього зараз найважливіше — вибори в вересні. Байден також готувався до цієї зустрічі. І напередодні, саме в день народження Трампа, випустив з тюрми Реаліті Віннер, яка вже 4 роки сиділа за витік до преси звіту про безпеку виборів Агентства національної безпеки США.
У звіті детально описуються спроби Росії зламати американські системи голосування перед виборами 2016 року — проблему, яку Трамп намагався приховати. Віннер надрукувала звіт і відправила його поштою в The Intercept, за що отримала 5 років, а російська шпигунка Бутіна — 18 місяців. Більшість Америки вважає Віннер героїнею. Цієї весни на кінофестивалі SXSW відбулася прем'єра документального фільму про її випадок «United States vs. Reality Winner». Її історія викликала бурю обурення в народі. Вона розкрила інформацію в інтересах суспільства, так вважало суспільство, яке вимагало її звільнення. Байден їх почув. Ми сперечалися в Twitter перед саміту, на скільки Путін запізниться на зустріч з Байденом, але як потім повідомили, Путіну не залишили шансів запізнитися, американська сторона наполягала, щоб він приїхав першим. І прес-конференція була продумана правильно — спочатку Путін, потім посміхаючийся Байден. Мені тут скинули пост божевільного Іларіонова з теоріями змови, як це так, що зустріч готував не Блінкен з Лавровим, а Салліван з Патрушевим; як це так, що не було спільної прес-конференції тощо.
Завдання Іларіонова мені давно зрозуміле — сіяти паніку й безнадію серед українців. Але, як сказала Фіона Гіл, фахівець з Росії в Білому домі, Трамп був єдиним, хто придумав проводити з Путіним спільну прес-конференцію в Гельсінкі. Вона прийшла в такий жах від цього, що навіть думала розіграти непритомність, щоб цьому положити край. Згадуючи ті моменти, коли «Путін намагався допомогти Трампу вибратися з скрутного становища, в яке він потрапив» і, намагаючись уникнути всяких незручних моментів з опонентами, ніколи більше не допускати подібних помилок. Вона також сказала, що Путін висміює вік Байдена, але що буде приблизно в 2036 році, коли Путін буде на шість років старший за Байдена зараз. «Тому він повинен бути обережнішим з цим», — пожартувала вона, натякаючи, що кремлівські старці царюють до смерті. Тільки, судячи з того відео, яке я поставила на початку, Путіну вже не до сміху. Чому Салліван з Патрушевим займалися цією зустріччю — не розуміють лише розумово відсталі та Іларіонов. Тому що Блінкен займався зовсім іншим саміту в цей час, а посада Саллівана дорівнює посаді Патрушева.
Так і ті питання, які Салліван обговорював — кібербезпека, війни, вбивства опозиціонерів — стосуються Патрушева, а не Лаврова. Інакше, що вся ця свита робила там разом з Путіним на переговорах. Герасимов відповідає за війну, Козак за Україну, Лаврентьєв за Сирію. Вже за цими обличчями можна зрозуміти, що й як обговорювалося. Єдине, чого не витримав Байден після такого гросмейстерського турне — це дурість журналістів. Коли Кейтлін Коллінз з CNN вирішила надавити на вже того, що йде, Байдена, щоб він їй пояснив, чому він впевнений, що Путін змінить свою поведінку після цієї зустрічі, то Байден не стримався: «Я не впевнений, що він змінить свою поведінку. Де, чорт побери? Що ви робили все це час? Коли я говорив, що впевнений?» — запитав він, повертаючись. Він продовжив: «Я сказав: давайте уточнимо — я сказав, що змінюється їхня поведінка, якщо решта світу реагує на них, і це знизить їхнє становище у світі. Я ні в чому не впевнений. Я просто констатую факт. Якщо ви цього не розумієте, значить, ви займаєтеся не тією справою». Пізніше, перед посадкою в літак, Байден вибачився перед Коллінз: «Я повинен принести вибачення своєму останньому співрозмовнику. Я не повинен був бути таким розумним хлопцем з останньою відповіддю, яку я дав», — сказав він. Але Коллінз сказала, що це її робота, і вона не образилася. На жаль, судячи з двох прес-конференцій, дурні питання — це біч багатьох журналістів, видимо, які вважають, що вони працюють на дурну аудиторію. Але багато хто дійсно не розуміє, навіщо була потрібна ця зустріч. Гірше того, такі зустрічі на найвищому рівні часто використовувалися, щоб купити прикриття або час для радянської експансії. 42 роки тому Джиммі Картер зустрівся з Леонідом Брежнєвим у Відні, щоб підписати договір ОСВ-2.
Брежнєв особисто пообіцяв Картеру свої мирні наміри, а шість місяців потому Радянський Союз вторгся в Афганістан. Картер почувся таким зрадженим, що збільшив видатки на оборону, бойкотував Олімпійські ігри та став відродженим воїном холодної війни. Але всі періоди жорстких протистоянь з Радянським Союзом, а потім і з Росією завжди закінчувалися періодами розквіту авторитаризму. Путін теж грає на тому, що Росія оточена зовнішніми ворогами, які спять і бачать уві сні, як їм розвалити «велику країну». Йому вигідно тримати країну в кризовому стані, невпинно розпалюючи паранойю про те, що Захід перебуває у стані війни з Росією, розповідати казки про те, що ГБ у нього читає думки американців, які лише й мріють, щоб забрати ресурси Росії. А він — єдиний лідер, здатний стримати ворога. І подальше протистояння з ним не вигідно не лише нам, але й самій російській опозиції, якій уже зараз закручують гайки. Путіна потрібно розуміти як босса мафії, особистий стан якого за різними оцінками коливається від 40 до 200 мільярдів доларів.
Не може бути розрядки з босом мафії, але й терпіти всі його криваві вихідки теж не можна. Байден нікого не здавав і не зраджував. Він виконував свій обов'язок американського президента — гаранта миру, і, зустрівшись з ворогом, який намагався розвалити США, виклав свої вимоги та 16 об'єктів критичної інфраструктури — насамперед припинити кібервійну, поки ще пояснивши по-хорошому, чим це для нього може закінчитися. Обидві сторони погодилися не доводити справу до кібервійни. «Він знає, що я вжму заходів». І Байден, який дійсно щиро зацікавлений у демократичних цінностях, правах людини, верховенстві закону та рішимості Заходу, виклав свою позицію лідера з питань зовнішньої політики. Він чудово розуміє, що ніколи не зможе переконати Путіна в тих цінностях, які він не поділяє. Але справа не в Путіні та його злочинній ролі на цій сцені. Справа в глядачах. Байден говорив все це насамперед для Америки, але не тільки. Він говорив це й людям у Росії. І в Україні, і скрізь, де є люди, яким було важливо це почути. Особливо тим, кого Путін намагався переконати: «У житті немає щастя. Є лише привид щастя». Перефразовуючи іншого класика — Оскара Вайльда, можу сказати, що якщо ваш репертуар з рук вон поганий, то навіть найкращий театр вам не допоможе. А кремлівський театр репертуар не змінює. Байден намагається його змінити. Питання в тому, скільки заплатить Америка, щоб не допустити розростання кризи? Байден назвав свою зовнішню політику «чимось схожим на секретний код». Він явно льстив Путіну, знаючи його больне місце, описавши Росію та США як «дві великі держави». Зазвичай Росію порівнюють з бензоколонкою. Потім запитав у нього: «Що б ви почули, якби програма-вимагач обрушила трубопроводи з ваших нафтових родовищ?».
А що ще є у цієї «великої» держави, крім труб? Звичайно, немає нічого «великого» в масових вбивствах, вбивствах опозиціонерів, критиків, військових злочинах, тероризмі та принизливому ставленні до меншин. Я дивилася прес-конференцію Путіна на YouTube-каналі «Радіо Свобода», так як раз у цей час у студії був Павло Климкін і хтось на дзвінку в студію запитав у нього, цитуючи висловлювання Суркова про Мінські угоди як про найбільшу перемогу російської дипломатії, як він міг ці угоди підписати? Климкін відповів, що він не хотів їх підписувати, але був змушений, тому що Порошенко вважав, що це допоможе їм виграти час. Потім він додав, що в тих угодах не було ні слова про те, що Росія буде всім поспіль роздавати російські паспорти, що одне це повністю хоронить Мінські угоди. Тому, як говорив залізний канцлер Бісмарк, що всі договори з Росією не варті того паперу, на якому вони написані. Байден сказав, що у нього інший погляд на Мінські угоди, ніж у Путіна. Ось це вже питання Зеленського, який йому потрібно вирішити під час свого важливого для нас візиту в Білий дім.
Але не менш цікавим для нас зараз буде ще й прощальний візит Меркель у Вашингтон. А взагалі, що стосується Північного потоку-2, то ми не все знаємо про його майбутнє. А Москва й Берлін зараз співпрацюють ще й над Водневим проектом. Путін чудово розуміє, які проблеми у нього зараз почнуться. І перша з них — це нещодавно прийнятий європейський вуглеводневий податок, який доведеться платити іноземним постачальникам, а не своїм компаніям. Тобто Росія повинна буде його сплатити за всіх, кому поставляє нафту й інші вуглеводні. Вуглецеві податки — чудовий інструмент для перерозподілу коштів. Наприклад, для поповнення бюджетів за рахунок Росії.
А як там у Росії зі зниженням викидів вуглекислого газу (СО2)? Зараз напередодні «Зеленої угоди» сталося масове припливу великих інвесторів, у тому числі хедж-фондів, які почали скуповувати квоти. У результаті їхня ціна за останні шість місяців виросла на 50% і перевищила 40 євро за тонну СО2. Про що забив тривогу данський міністр з кліматичних проблем Дан Йоргенсен, звернувшись до Єврокомісії з закликом обмежити спекуляції в системі торгівлі квотами. Скоро квоти будуть дорожче нафти. Ну й додайте сюди технологічну революцію, яку оголосив Байден. Скоро всі ці санкції, включаючи операції з зовнішнім боргом Росії або загрози відключення SWIFT, здаватимуться дитячим лепетом порівняно з тим, що чекає Путіна.
Потрібна путінській Росії ізоляція? Звичайно, ні! Якби Путін був зацікавлений в ізоляції, то не притягнув би з собою в Женеву всю цю зграю корисних ідіотів. На тому тижні Сенат США прийняв так звану Закон про нескінченні кордони — це 250 мільярдів доларів інвестицій у розвиток штучного інтелекту, квантових обчислень, виробництва напівпровідників та інших секторів, пов'язаних з технологіями. Мета полягає в тому, щоб використати об'єднану потужність державного та приватного секторів Америки для вирішення технологічних завдань, поставлених Китаєм. У його нинішньому вигляді це найбільше відвернення державних коштів у приватний сектор для досягнення стратегічних цілей за багато десятиліть. Деталі цього пакета й голосування в Сенаті багато говорять про пріоритети зовнішної політики США та шанси цього законопроекту стати законом. У Сенаті 68 голосів були за, але 32 сенатори проголосували проти, і 31 з них — республіканці. Деякі вважають, що це занадто дорого. Берні Сандерс теж проголосував проти, протестуючи проти того, що така сума грошей піде від платників податків США компаніям приватного сектора без достатньої відповідальності за те, як ці гроші витрачаються.
Інші демократи попереджають, що агресивність Закону може перетворити страхи холодної війни на самозбувальне пророцтво. Але так чи інакше тепер Закон піде до Палати представників, де й вирішиться його доля. Але Пекін спрямовує історичні суми грошей на розвиток технологій штучного інтелекту й квантових обчислень, які, на думку експертів, визначатимуть баланс економічної, політичної й військової потужності в 21 столітті. До Вашингтона нарешті дійшло, що Китай здійснив великий технологічний стрибок вперед. Як пишуть на сайті Яна Бреммера GZERO, демократи й республіканці можуть не погоджуватися в аспектах піднесення Китаю, які їх турбують найбільше, але лідери обох партій бачать загрозу конкурентоспроможності й національній безпеці США. Високі ставки технологічного змагання з Китаєм — загроза, яку обидві сторони сприймають серйозно. GZERO порівнює те, що відбувається, з 1957 роком, коли Радянський Союз запустив перший у світі штучний супутник, чим стимулював зростання видатків США й нове стратегічне мислення. Основну увагу Закон приділяє технологіям: 120 млрд доларів на фінансування досліджень і розробок, 52 млрд доларів на внутрішнє виробництво напівпровідників і 20 млрд доларів на космічні програми.
Але він також просуває нові стратегії протидії глобальному впливу Китаю, накладаючи на нього санкції у відповідь на репресії в Гонконзі й примусову працю в Синьцзяні; його навички в кібершпигунстві й крадіжці інтелектуальної власності. Законопроект також вимагає проведення нового дослідження походження пандемії й закликає до бойкоту зимових Олімпійських ігор 2022 року в Пекіні, але не американськими спортсменами, а офіційними особами США. Пекін відповів. У офіційній заяві говориться, що цей законопроект «Повний мислення часів холодної війни й ідеологічних упереджень». Сі Цзіньпіну тепер буде легше обґрунтувати у себе вдома, що США мають намір зупинити зростання Китаю як великої держави. Офіційні особи США заперечують, що це роки несправедливої торговельної практики Китаю й нова агресивна зовнішня політика президента Сі Цзіньпіна привели до різкого спаду в відносинах. Китай також висловився й щодо ініціативи Байдена на саміту G7. Пекін виступає проти глобальної нерівності й говорить, що Китай здивував світ, коли представив план будівництва транспорту, енергетики, зв'язку (а пізніше й цифрової) інфраструктури, що простягається від Китаю до Європи, через Центральну Азію й далі в решту Азії, Близький Схід та Африку.
Реакція США (тоді ще за президента Трампа) була оборонною й агресивною, і те саме стосується Японії, а потім Індії й Австралії. Вони почали з усіх сил намагатися придумати альтернативи поясу-шляху, замість того щоб прийняти китайський проект або співпрацювати з ним. Першим був план, розроблений тоді прем'єр-міністром Японії Сіндзо Абе й його індійським колегою Нарендрою Моді в 2016 році. «Коридор зростання Азія-Африка», що дуже схоже на ініціативу Китаю. Потім послідували США, Японія й Австралія. «Триєдине партнерство» в 2018 році з аналогічними цілями — протидії ініціативі «Один пояс, один шлях» за допомогою спільної інфраструктури. Жодна з цих ініціатив не була реалізована, переважно тому, що їхнім спонсорам не вистачало коштів для підтримки міжнародних інфраструктурних проектів у тій мірі, в якій Китай був здатен підтримувати проекти поясу й шляху, використовуючи свої валютні резерви й фінансування державних банків. Це пахне бажанням змагатися, а не співпрацювати, кажуть китайці.
Китай заявив, що буде прагнути значного розширення Ініціативи Поясу й Шляху, Проекту Афганістан і поглибить механізм діалогу для регіону, явно намагаючись підвищити свій вплив після того, як США виведуть свої війська з країни. Правда, після зустрічі Байдена з Ердоганом в Афганістан увійшли турецькі військові для продовження забезпечення функціонування міжнародного аеропорту Кабула. Туреччина зацікавлена в збереженні своєї присутності в Афганістані після виведення військ НАТО, яке повинно завершитися 11 вересня 2021 року. При цьому турецькі влади обумовлювали умови збереження своїх військ в Афганістані — якщо союзники по НАТО профінансують місію й нададуть політичну й матеріально-технічну підтримку. На саміту НАТО 14 червня країни-учасниці альянсу вирішили профінансувати безперервну роботу аеропорту Кабула, обґрунтовуючи це необхідністю стійкої дипломатичної й міжнародної присутності та зв'язку Афганістану зі всім світом. Деякі ставили під сумнів стратегію альянсу, який, за словами Макрона, переживає «смерть мозку». Тому Ердоган одразу погодився допомогти, і я боюся, що султан може сильно перешкодити китайському проекту Афганістан.
Але потрібно сказати кілька слів про саміт G7, де Лідери Групи семи узгодили цю саму нову ініціативу з підтримки глобальних інвестицій в інфраструктуру, про яку я писала минулого разу, і називається ця ініціатива «Build Back Better World» (B3W). І запускатиметься вона по мірі відступу китайської ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI). Інформація про ініціативу була скупою в довгому Комюніке G7, але Білий дім опублікував більш детальний Інформаційний бюлетень, описавши її як «засновану на цінностях, високоякісну й прозору інфраструктурну партнерство, очолюване основними демократичними країнами, щоб допомогти скоротити потребу в інфраструктурі на суму понад 40 трильйонів доларів у країнах, що розвиваються». Суть ініціативи — це залучення приватного капіталу до інвестування в глобальну інфраструктуру з акцентом на чотири області: клімат, здоров'я й безпека здоров'я, цифрові технології, а також гендерна й інша рівність. Відсутність прозорості ускладнює точне відстеження китайського BRI, але він ніколи не був таким великим, як його іноді зображають, досягав сотень мільярдів, а не трильйонів доларів.
І по мірі того, як список країн BRI збільшувався, ресурси цим країнам різко скорочувалися. А пандемія Covid-19 ще більше ці ресурси скоротила, зменшивши при цьому можливості багатьох країн позичати кошти. У 2015-19 роках країни G7 надали майже 113 млрд доларів офіційної допомоги в цілях розвитку для закордонних інфраструктурних проектів. Китайська допомога за програмою BRI передбачала вищі процентні ставки й не відповідає Принципам Паризького клубу. Але, незважаючи на те, що BRI знизився, сукупна допомога G7 становить лише малу частину того, що потрібно світу, що розвивається. За даними Азіатського банку розвитку, одній лише країнам, що розвиваються, в Азії потрібні 26 трильйонів доларів інвестицій в інфраструктуру до 2030 року. Фонди, які управляють капіталом, зараз управляють понад 110 трильйонами доларів, що більш ніж у 16 разів перевищує федеральний бюджет США в 2020 році. Але лише невелика частина цієї величезної суми інвестується в інфраструктуру, а країни, що розвиваються, виявилися занадто ризикованими для багатьох інвесторів.
Як змусити ці приватні фонди вкласти гроші, наприклад, в Україну? Як зазначила Цільова група з глобальної інфраструктури CSIS: Проблема в тому, що занадто часто, особливо на ринках, що розвиваються, потенційні вигоди не співмірні з передбачуваними ризиками. B3W повинен знайти відгук у лідерів країн, що розвиваються. У G7 сподіваються на те, що бренд B3W стане престижним і вищої якості в конкуренції з Китаєм. Байден робить B3W своїм пріоритетом, що дає можливість більш ефективно використовувати ці можливості. На саміту G7 Макрон сильно опікувався Байденом. Вибори у Франції в наступному році, ще рано копатися в рейтингах, але справи у Макрона не такі хороші, як хотілося б. «Тіньова кампанія Еріка Земмура в опитуваннях громадської думки набрала 5,5%. За словами одного джерела: «Ставши французьким євреєм-націоналістом з більш радикальною антиєвропейською й антиісламською програмою, він змушує Ле Пен виглядати помірною», пише Бен Джуда. Ультраправі у Франції залишаються на рівні 33,5% — президентство Макрона практично не мало ніякого ефекту.
Якби не цей тіньовий євреї-націоналіст, то Ле Пен могла б вийти в лідери. Але у Макрона ще є шанс на фоні тієї, що йде, Меркель спробувати перехопити лідерство в ЄС, що він і намагається робити, і на питання, чи повернулися США разом з Байденом, Макрон відповідає ствердно: «Визначено». Ім'я Трампа, який критикував поїздку Байдена, особливо його саміт з Путіним у себе на полі для гольфу, на саміту G7 не згадувалося. «Ця зустріч була про майбутнє. Не про минуле», сказав один дипломат CNN. Але як можна забути зустріч Трампа з Путіним, після якої він забрав у перекладачки всі записи, або той саміт G7 у лісах Квебека, організований Трюдо, який закінчився безладдям, коли Трамп сказав своїм помічникам, що вважає ці самити пустою тратою часу, і вилетів раніше на зустріч з Кім Чен Ином у Сінгапур. Минулого року він все намагався запросити на саміт Путіна, але саміт не відбувся через пандемію. Ян Бреммер, він ще й головний редактор TIME, розмістив ці дві обкладинки, одна з саміту Трампа з Путіним і остання обкладинка. Байден же дав зрозуміти, що Росії немає місця в семерці.
«Це глоток свіжого повітря», сказав Борис Джонсон після зустрічі з Байденом. Забавно, що Байден колись вважав Джонсона «фізичним й емоційним клоном» Трампа. Журналіст Том Мактаг запитав у нього: — «Так ви не клон Трампа?» — «Звичайно, ні», — відповів Джонсон. Але та кількість фотожартів, яку англійці зробили на Джонсона під час саміту — це було вражаюче й смішно. Це моя улюблена. Для багатьох Джонсон, як вважає Мактаг, дійсно клоун — втілення занепаду громадських стандартів і обличчя міжнародного популізму, політики постправди, навіть сам занепад Британії. Це людина, яка застрягла на тросі під час лондонської Олімпіади, болталася над натовпом у ремені безпеки й шоломі, безпорадно махала британськими прапорами, поки люди внизу аплодували. Французька газета Libération використала це зображення на своїй першій сторінці після того, як Велика Британія проголосувала за вихід з Європейського Союзу, з заголовком «Удачі». Ось оригінал. Мактаг вважає, що його виборчий геній полягає в його здатності перешкоджати своїм опонентам чесно мислити: у своїй ненависті до нього вони не можуть зрозуміти, чому він популярний і що з цим робити?
Джонсон вважає, що в уряді зберігається «світова втома», яку необхідно «витіснити». За словами одного з його помічників, джонсонізм частково полягав у тому, щоб «надути груди й сказати: «Ми — Британія. Люди живуть оповіданням. Люди — створіння уяви». Як мер Лондона, він сказав, що твердження Трампа про те, що в британській столиці є «заборонені зони» через ісламських екстремістів, видало його «дурацьку невігластість» й що Трамп «не в своєму розумі» через те, що намагався заборонити імміграцію мусульман. У світі безлад, і Джонсон любить безлад. Він вважає, що головне — адаптуватися. Він все життя перетворював амбіції, опортунізм і безжальну саморекламу на видатний особистий успіх.
Чому країна не може зробити те саме? Як завжди з Джонсоном, важко розрізнити справжню віру від оповідального мистецтва. «Я весь час повертався до того, що він сказав мені раніше, коли ми обговорювали Ле Карре: «Усім романтикам потрібна ступка цинізму, щоб утримуватися». Двоїстість його характеру продовжувала мене вражати. Є світло й колір, які він хоче, щоб світ побачив — його жарти й бездоганний оптимізм. Але є й тінь, темніша сторона, яку визнає більшість людей, які його знають, моменти самоаналізу й розрахунку», — говорить Том Мактаг. На саміту G7 цілий день присвятили розбиркам Джонсона з ЄС, тому що він не хотів виконувати те, що сам підписав. Найджел Шейнвальд, колишній посол Великої Британії у Вашингтоні й ЄС, сказав: «Урок цього тижня полягає в тому, що не можна мати глобальну Британію, яка дійсно поважається й впливова у всьому світі, якщо люди сумніваються у ваших основних принципах добросовісності». Посилаючись на документ, підписаний на саміту Джонсоном і президентом США Байденом, Шейнвальд додав: «Немає сенсу писати нові атлантичні хартії, які залежать від взаємної довіри, взаємної поваги й верховенства закону, коли ви діяєте як випадкові гравці».
Інший колишній посол Великої Британії у Вашингтоні, Кім Дерроч, сказав, що Велика Британія повинна дотримати своє слово, якщо вона хоче заслужити повагу. «Міжнародна угода — це не меню a la carte, з якого ви можете вибрати те, що вам подобається, й ігнорувати решту», — сказав Дерроч. «Після того, як ви на ньому підпишетеся, ви повинні будете його реалізувати належним чином і повністю. «Global Britain» не працюватиме, якщо ми не побачимо, як виконуємо взяті на себе зобов'язання». Є ще одна деталь: брат Бориса Джонсона Макс управляє величезною інвестиційною компанією в Китаї, тому тісно співпрацює з урядом Китаю. Він працює в Гонконзі в центрі британо-китайського бізнесу. Макс такий же білявий, чарівний, веселий і цілеспрямований. Йому 34 роки, і він наймолодший із шести дітей Стенлі Джонсона, і на 22 роки молодший за свого зведеного брата Бориса. Як і Борис, Макс почав своє доросле життя в Оксфордському університеті, вивчаючи російську й польську мови. Він став першим громадянином Великої Британії, який приєднався до Програми MBA в Школі економіки й менеджменту Університету Цинхуа (SEM), однієї з найповажніших шкіл Китаю.
Він також був першим британцем, який пробіг Пхеньянський марафон у Північній Кореї. Сьогодні Макс управляє власною інвестиційною й консалтинговою фірмою MJ Capital, яка інвестує в компанії, які бажають продавати товари або послуги в Китаї. Тут, я б сказала, конфлікт інтересів. Крім того, Борис Джонсон не вірить, що COVID прийшов з лабораторії, й не підтримує публічну заяву у зв'язку з розслідуванням походження вірусу в США. Однак Борис Джонсон запустив британський фонд Blue Planet Fund на 500 млн фунтів стерлінгів. Фонд буде надавати допомогу країнам, що розвиваються. Але, як показує Ріккі Гіл, колишній директор з європейської енергетичної безпеки в Раді національної безпеки, Німеччина все частіше дозволяє Китаю використовувати порт Мукран, базу операцій зі будівництва Північного потоку-2, як ключовий компонент свого поясу й шляху. І китайці прагнуть отримати понад 30% контролю над портом Гамбурга. А зовсім недавно президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр Привітав Верховного лідера Алі Хаменеї в день сороковиці Ісламської революції.
Але Байден сказав на саміту: «Сьогодні у мене була чудова зустріч з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Зв'язки між нашими двома країнами міцніші, ніж коли-небудь, і я радий приветствовувати її в Білому домі в наступному місяці, щоб продовжити нашу роботу». Поки що Італія заявила, що покидає китайський Пояс і Шлях. Італія сильно постраждала через те, що їхня мафія співпрацювала з китайськими торговцями, обходячи податки. А ще угорці в Будапешті влаштували такий тролінг Орбану, що він заявив про призупинення планів щодо китайського університету. Це був поганий тиждень для Пекіна. Контраст з епохою Трампа очевидний, але однієї риторики про цінності й «Захід повернувся» тут мало, подивимося, які будуть дії. Я викинула два куски про саміт НАТО й про Нетаньяху, якого таки перемогли. Багато тексту. Я намагалася висвітлити події з усіх боків, щоб було ясно, що не все так просто. Саме тому не можу не сказати те, що мене буквально бісить. Це та божевільна істерика, яку влаштовують в мережах українці. Я розумію, що хтось без розуму від Трампа, хтось просто не любить Байдена, а хтось не любить нікого, але при цьому вважає, що йому Байден, Меркель, Макрон тощо щось повинні.
Але чорт побери, навіщо ви, знаючи, в якому становищі країна, поливаєте брудом Байдена, від якого залежить доля нашої країни? Ви цим допомагаєте Зеленському? Це ж треба було влаштувати таку істерику, що це дійшло до Білого дому й прес-секретарці Псакі довелося заспокоювати божевільних українців, які начитались російських фейків. Спочатку Зеленський у стані афекту дає нервові інтерв'ю німецькій і американській пресі. Білий дім тільки встиг його заспокоїти, як тут же масло в огонь підливають не лише порошенківці, але й фани Зеленського під проводом Євгена Середи, який впевнений у тому, що Байден йому особисто повинен 100 млрд, про які йому набрехав Руді Джуліані. Ще мені подобається Миша Подоляк, який веде дурну війну з Порошенком, але при цьому ніхто з ОП не потрудився вийти й спростувати цей ідіотський фейк. Ніхто не сказав, що Пентагон ще в березні виділив Україні 275 млн доларів допомоги й 150 млн у червні, і ці гроші ніхто не забирав.
Чому це повинна робити Псакі? Ви ж створили якусь там структуру з боротьби з фейками, чим вона займається? З якими очима Зеленському їхати до Білого дому після цього? У країні розквітнув ура-ідіотизм. За країну соромно. Зустріч Рейгана з Горбачовим у Женеві в 1985 році. Путін відмовився зустрічатися в цьому ж готелі з Байденом. Боявся порівняння.