Жителі Бердянська жартують, що їхнє курортне місто тепер можна називати Пономаревськом. Один із найменш помітних депутатів ВР, екс-регіонал Александр Пономарев, який володіє базами відпочинку та землею, отримав монопольну владу в Бердянську. За допомогою сумнівної рекламної кампанії він протягнув на посаду міського голови певного Чепурного від партії «Наш край». Щоб отримати більшість у Бердянській міськраді, зробив фінансові вкладення одразу в чотири політичні сили. Цікаво, що за 2014 рік цей депутат задекларував досить скромний для місцевого олігарха дохід – 1,3 млн гривень, а на зовнішню рекламу під час місцевих виборів 2015 витратив помітно більше. Подібна картина спостерігається в Кривому Розі, де з перевагою в 300 голосів «регіонал» Вілкул обійшов представника «Самопомочі». «Опозиційний блок» має в міськраді 29 депутатів із 64. За логікою – більшість повинна бути у тих політичних сил, яких прийнято вважати демократичними, але насправді виявилося, що 40 із 64 депутатів контролюються тим же Вілкулом. «Вся фракція «Батьківщини» за франшизою відійшла «Опозиційному блоку».
Так само поступила й більшість фракції «радикалів Олега Ляшка», і в результаті, навіть якби мером став Милобог, це не змогло б кардинально змінити ситуацію», – говорить новообраний депутат міськради Микола Колесник, член «Укропа» та один із активістів місцевого Майдану, учасники якого вимагають перевиборів. Чому в Україні замість партій з ідеологіями процвітають партійні корпорації, і як з цим боротися? Про це ми беседуємо з підприємцем В'ячеславом Редько, керівником громадської організації «Асоціація підтримки прогресивних реформ».
– Поясніть простій людині на прикладі Бердянська – що таке політична франшиза?
– Це така бізнес-модель: купуєш правила гри разом із бізнесом, за цими правилами жорстко працюєш і отримуєш прибуток. Місцеві олігархи перетворили її на політичну схему й використовують. Як Александр Пономарев – щоб міськрада була під його контролем, купив можливість управління процесами. Я це знаю, оскільки член нашої громадської організації Світлана Воробйова – депутат трьох каденцій у міськраді Бердянська – проти цього боролася.
Пономарев купив місцеву організацію «Радикальної партії Ляшка», БПП «Солідарність», «Наш край» і бердянських соціалістів. А потім членів свого колективу – своїх підлеглих – зробив членами цих чотирьох партій. З тими своїми людьми, які увійшли в міськраду за списками цих партій, Пономарев має більшість. І за умовами франшизи міськрада працюватиме в інтересах Пономарева.
– «Солідарність» і «Наш край» – президентські проекти. Він що ж – заплатив їхнім лідерам на рівні Києва?
– Це питання задайте Пономареву. Але зазвичай – якщо хочеш дешевше, вирішуй питання на місцевому рівні. Я просто знаю, що управління структурами чогось коштує. І, думаю, зі сторони Києва є домовленість як мінімум йому не заважати.
– Але ж Майдан боровся проти таких схем – чому політична корупція процвітає?
– Я не був прихильником Євромайдану, але залишаюсь прихильником нормальних відносин між владою й народом, який хоче жити якісно по-іншому. Майдан не зміг завершитися конструктивом, на виході немає коренних змін, є лише декларативні, і рівень політичної корупції в країні найвищий.
Потому що мав бути якийсь висновок на завершення. Могли б, наприклад, висунути вимогу змінити Конституцію щодо можливості використання місцевих референдумів. Я маю на увазі можливості місцевої громади з таких питань, як: прибирати пам'ятник Леніну чи ні. Об'єктивно тут ніхто не може прийняти правильне рішення, крім громад (уявіть, що я прийду до вас в дім і буду радити поміняти шпалери – так виглядають сьогодні відносини між центральною владою й місцевою громадою). Могли б потребувати змінити ст. 80 Конституції – ту, де йдеться, що депутат ніякої юридичної відповідальності за результати голосування не несе, має недоторканність.
– Ця стаття дозволяє ставати тушками, не ходити на роботу, не голосувати?
– Звичайно. Потрібен механізм відкликання депутата, який дозволив би по-іншому ставитися до парламентської роботи. А якби змінили ст. 80 Конституції, багато хто й не пішов би на роботу у ВР – тому що їх цікавить не законотворчість, а прикриття свого бізнесу… І відповідальність Президента теж повинна бути.
Путем його відкликання через імпічмент. Коли відповідальності немає, тоді й виходить, що поміняли людину з диктатурою й без освіти на людину з такою ж диктатурою, але вже освічену – зі знанням англійської мови. А Система не постраждала…
– Наївне питання: чому представники Майдану, яких привела до влади вулиця, обманюють своїх виборців – майданівців?
– Тому що всі працюють за принципом франшизи. Тому що у нас сьогодні немає внятних правил. А чому б не зробити так: перейшов ти в іншу фракцію, поклади мандат на стіл і вже з тією, новою політичною силою давай заново обирайся. З партій, які здатні подолати 5% бар'єр, я думаю, партій з ідеологіями немає взагалі. Вони можуть безкарно змінювати те, про що заявляли на старті, оскільки формуються за кошти олігархів. Ми вже звикли, що приходить олігарх і все спонсорує. А він у такому разі захоче повернути витрачене з прибутком. Справжні партії у нас з'являться тоді, коли інакше формуватиметься їхній бюджет. Якщо люди платитимуть внески – хай навіть невеликі, ситуація буде інша.
Коли людина платить внески, вона вимагає відповіді й боротиметься за цю партію. А те, що дається (олігархом) даром, як кажуть у народі, то й дає такий результат.
– Але оновлення влади все ж таки відбувається. Приходять нові люди – такі, як Георгій Тука. Він говорить, що на Майдані стояв за зміну Системи й не підозрював, що поруч стояли за те, щоб у цю Систему проникнути. Чому Тука й такі як він – не змінюють правил?
– Якщо в бочку з солоними огірками покласти свіжий огірок, він засолиться. І те ж саме відбувається й з новими чиновниками – такими, як Тука – він засолиться.
– Але сьогодні вже з'являються партії, створені не олігархами – зі внесками, сформовані знизу… І їх не пускають. Вони позбавлені можливості подолати 5% бар'єр. Може, треба його знизити?
– Коли дитина народжується, вона не може писати, читати, ходити… Має пройти час і ці молоді партії встануть на ноги. А 5% бар'єр у європейських країнах – це нормально. Не нормально те, що партії формують олігархи.
– Якими політичними силами, на вашу думку, сьогодні представлені інтереси «еліт» із ПР?
– «Опозиційним блоком», «Нашим краєм». І, як не дивно, у БПП приймають людей, які погано себе зарекомендували.
– У Луганській області говорять, що партнер Іванющенка – Іван Аврамов заплатив представникам нової влади, щоб дозволили й далі через фірми-прокладки обдирати державні вугільні підприємства. А за часів прем'єрства Тимошенко Аврамов суперечив із Королевською на тему – хто представлятиме інтереси БЮТ на Луганщині.
– Ну ось тому тонна комерційного вугілля коштує дешевше, ніж вугілля, яке продає держава. Так було при попередній владі, так і тепер. Так було й при Кучмі, й при Кравчуку, й усі 24 роки – просто ми цим не цікавилися… За часів Тимошенко Королевська й Іванющенко конкурували за право отримання франшизи… Корупція – хоч у бізнесі, хоч у політиці – це політична плісень. Поки створені умови, вона розвиватиметься… Позитив полягає в тому, що те, що відбувається сьогодні в нашій країні, Америка проходила кілька століть, а ми цей етап проходимо динамічно.
– Сьогодні в кожному регіоні України є своя нова «Партія регіонів». Чи немає небезпеки, що місцеві монополісти захочуть, подібно донецьким і луганським «елітам», відокремитися?
– Все залежатиме від того, як центральна влада контролюватиме ці нові «Партії регіонів». І від рівня громадської свідомості в суспільстві. Поки у нас громадянське суспільство спить, а кримінально-олігархічна Система керує, міцніє. Щоб вплинути на це, треба брати участь у політиці не в день виборів, а постійно. Запитайте у людей – вони знають, хто у них на місцевому рівні депутат? 90% не знають. Маніпулювати голодними й малоосвіченими легко. Люди, які не мають достатку, розглядають політику як спосіб заробітку. Причому як той, хто йде до влади, так і той, хто йде голосувати – міркують однаково. Це така у більшості «позиція» – продати свій голос і отримати хоч щось від кандидата сьогодні, а завтра – буди що буди. А якби виборець не погоджувався продаватися, то й результати були б інші… Треба пояснювати людям – що таке Конституція, що таке партія, навіщо треба йти голосувати. На мою думку, неприхід на вибори – найгірше, що можна придумати. Коли не 30-40, а хоча б 60-70 відсотків прийдуть на вибори, голосами буде важко маніпулювати.
Беседувала Тетяна Заровна, «ОРД».