← Назад

Мішаня Косий загинув у Криму. Його зв'язки з депутатом Березою та табачним контрабандом

2015-12-22 16:12 · ОРД · littoria82
Бізнес та корпоративні схеми · Енергетика · Кримінал · Місцева влада · Освіта · Правоохоронні органи · Суди та судова система · Центральна влада

Відкрити оригінал

У ніч на 22 грудня 2015 року у Криму був застрілений Мішаня Косий — Михайло Михайлович Ляшко. У кримінальному світі Донецька він був другою за величиною фігурою після Ріната. У зв'язку з цим висловлюю глибокі співчуття народному депутату Юрію Березі з фракції «Народний Фронт», колишньому командиру полку спеціального призначення «Дніпро-1» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, який «під дахом» Ляшка займався грабежами в зоні АТО та контрабандою сигарет, виробництво яких налагодили на нелегальному заводі Косого в Донецьку.

По інформації обізнаних джерел, у «реальній» українській владі нещодавно відбулася ротація, набагато значніша за заміну Захарченка на Клименка. Змінився «дядька» Александра Вікторовича Януковича, більш відомого як «принц Чугунія». Нібито в Межигір'ї було прийнято рішення замінити викритого в «крисі» «Юрця Енакіївського» на того, хто перебував у «кадровому резерві» — «Мішаню Косого», за паспортом Михайла Михайловича Ляшко.

Це був великий спеціаліст не лише з убивств та грабежів, але й з «царських» видів бізнесу — горілчаного, тютюнового та «площадкового». Саме податкові «площадки», які раніше курував «Юрець», були першими передані під контроль «Косого». Янукович — це своєрідна машина часу. За два роки він умудрився перенести Україну з XXI століття в якесь бредове середньовіччя. Де змішалися принци, царські мисливські угіддя та палаци, «дядьки-регенти», «смотрящі» та охоронці з дивними прізвиськами. І вже навіть не дивуєшся тому, що долю приватного підприємництва в нашій країні тепер визначатиме замість одного кримінального авторитета з прізвиськом «Юра Енакіївський» або «Юрець Малий» — інший бандит з прізвиськом «Мішаня Косий». До речі, цю заміну відчуватимуть не лише місцевий бізнес, але й сусідні європейські країни. «Мішаня Косий» відомий в Україні також як крупний виробник контрафактних тютюнових виробів для Європи.

Про Михайла Михайловича Ляшко з прізвиськом «Мішаня Косий» відомо не так багато. Йому було 54 роки, він почав свою діяльність як продавець Горлівського колгоспного ринку. Займався бандитизмом разом з Ахатем Брагіним, Р А та іншими донецькими персонажами. За свідченням антології «Донецька мафія», він був керівником однієї з бойових структур «Люкса». Йому підконтрольні традиційні кримінальні промисли групування — гральний бізнес та проституція. Правою рукою «Миші Косого» був деякий Володимир Парубець з прізвиськом «Ліпер», людина дуже перспективна в кримінальному світі.

Як керівник бойовиків «Миша Косий» одночасно контролював горілчаний бізнес у вигляді підприємства з розливу горілки «Олімп» та займався іншими «бізнес-проектами». Зокрема, Ляшко довгий час «прибивав» донецький «Автокразбанк». Під час цього «прибивання» у 2003 році був убитий голова правління цього банку Сергій Кириченко. Напередодні своєї смерті Кириченко звинуватив директора Агропромислового концерну Донецька Рожко в розкраданні коштів банку на суму 1 мільйон доларів. Рожко довгий час співпрацював з «Мішею Косим» і неодноразово пропонував Кириченко перейти «під крішу» Ляшко. Кириченко не погодився, що закінчилося для нього дуже сумно.

С. Кириченко, 1966 року народження, був виявлений на площадці першого поверху дому, де він проживав, з 14-ма ножовими ранами. Міліцію та швидку допомогу викликав сусід банкіра, який виявив його вже в непритомному стані. По дорозі до лікарні, не приходячи до тями, С. Кириченко помер. Прокуратурою було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство). Розслідування перебувало під особистим контролем прокурора області Віктора Пшонки. На той момент слідство не мало даних про можливі погрози на адресу С. Кириченко. Не було й даних про те, що він боявся за своє життя. Прокуратура не могла говорити про загиблого як про крупного банківського діяча. Однак, за словами О. Колесника, роль С. Кириченко в структурі «АвтоКрАЗбанка» в Донецьку уточнювалася, у зв'язку з цим з банку мали вилучити документи.

Тепер Ляшко вважають горілчаним королем Донбасу. Крім того, він відомий як людина дуже близька до Бориса Колесникова, його бізнес-партнер. Наприклад, син Ляшко Вячеслав є власником патентів на цукерки «Конті» спільно з віце-прем'єром.

Існують й інші докази особливої ділової близькості Ляшко та Колесникова. Зокрема, Михайло Ляшко є одним з власників фірми «Укринком». Ця структура разом з Борисом Колесниковим колись фігурувала серед засновників торгової фірми «Юг», де нинішній віце-прем'єр довгий час працював генеральним директором. Син Михайла Ляшко Владислав є одним зі співвласників торгових марок фірми Колесникова «Конті». Цікаво, що «Мішаня Косий» колись проявляв нездоровий інтерес до будівельного бізнесу в Дніпропетровську. Особливо цікаво це стає у зв'язку з приходом «Мішани» у «велику політику» та збіглим з цим убивством дніпропетровського бізнесмена Аксельрода, власника дуже привабливих об'єктів у Дніпропетровську. Можливо, це просто збіг.

Не менш відомий Ляшко й як спеціаліст з нелегального виробництва та експорту в Європу тютюнового фальсифікату. «Офіційний тютюновий бізнес «Хамадея» невеликий. За перше півріччя 2010 року його дохід від реалізації продукції становив 148 мільйонів гривень, чистий прибуток — 400 тисяч гривень. Хоча для тютюнових підприємств з вітчизняним капіталом обороти «Хамадея» непогані. Адже в Україні офіційний тютюновий бізнес представлений переважно транснаціональними компаніями, які приватизували вітчизняні тютюнові фабрики за безцінь ще за часів Кравчука.

До речі, цим фактом у одному інтерв'ю 2009 року обурювався Борис Колесников: «Шоколадна фабрика «Україна» в Тростянці за часів Кравчука була продана за три мільйони доларів, за ціною однієї карамельної лінії! Нехай він це прокоментує! А ще втрату країною у період його президентства власної тютюнової промисловості за вісім мільйонів доларів». Таким чином Колесников у своїх звинуваченнях кинув в одну купу й «шоколадну тему», яка йому однозначно близька, й тютюнову. Це непрямий доказ того, що й кондитерська, й тютюнова галузі йому небайдужі.

Однак, незважаючи на всі перелічені вище аргументи близькості «Хамадея» до Колесникова, все одно незрозуміло, чому віце-прем'єр такий наполегливий у неприйнятті ідеї введення «страшилок» на пачках сигарет. Навіть за умови, що внаслідок антитютюнової кампанії зменшиться кількість курців «Епселя-Мопселя». Правда, як з'ясувалося, «Епсель-Мопсель» далеко не єдиний продукт Донецької тютюнової компанії.

Пятий цех «Хамадея» минулого року описав у своїй статті «Заперевальний. По долинах і по взгір'ях» автор сайту «Донецький» Євген Ясенов, розповідаючи про пригоди, які з ним трапилися, коли він опинився біля адміністративних будівель «Хамадея». «У самій управі шахти Заперевальна окопалася тютюнова фабрика — об'єкт, звісно, суворо секретний. Наша поява в її околицях охорона підприємства оцінила гідно. Послідували банальні питання, на які охорона отримала цілком передбачувані відповіді. Як звичайно, результат розмови не задовольнив жодну зі сторін. Взагалі, якщо чесно, наявність тютюнового виробництва на території Донецька стала для автора певною сенсацією. Але, як удалося з'ясувати, ніяких місцевих сортів фабрика не виробляє, а штампує сакраментальні LM, «Мальборо» та інші продавані марки».

Так що ж насправді виробляє «Хамадей»? Популярне «Мальборо», як свідчить Ясенов? (Правда, його може легально виробляти лише розташована в Харкові фабрика «Філіп Морріс»). Чи все ж таки екзотичний «Епсель Мопсель», як зазначено на сайті компанії? І те й інше. Принаймні про це свідчать рекламні повідомлення в Інтернеті оптових продавців тютюнових виробів. Що ж це означає? Тютюнова фабрика в Донецьку штампує нелегальну продукцію? Чи у «Філіп Морріса» є договір з «Хамадеєм» щодо випуску їхньої продукції?

Ніякого договору немає — у донецькому філіалі «Філіп Морріса» відмовилися від коментарів, але категорично заявили: «З Донецькою тютюновою фабрикою ми не маємо нічого спільного». А у журналіста склалося враження, що питання їх порядно налякали. «Вони дійсно злякалися, — пояснили автору на умовах анонімності знавці з сфери вітчизняного тютюнового ринку, — Звісно, «Філіп Морріс» в курсі, що в Донецьку нелегально виробляють їхню марку. Очевидно, вони намагалися з цим боротися, але коли дізналися, хто їх «крише», бояться навіть журналістам скаржитися». У центральному київському офісі «Філіп Морріса» спілкуватися з журналістом також відмовилися. Лише анонімно один із співробітників підтвердив, що у них «існує проблема з «Хамадеєм». Однак корпорація не вважає за потрібне її оприлюднювати та вступати в конфронтацію з владою.

Звісно, оголошення в Інтернеті — це не найкращий доказ того, що на фабриці друзів Колесникова виробляють контрафакт. Але у автора є докази з авторитетних джерел. З сайту СБУ можна дізнатися, що вперше контрафактне виробництво сигарет у «Хамадеї» «накрили» у 2005 році: «Ліквідовано та припинено контрафактне виробництво сигарет на дочірньому підприємстві тютюнової компанії «Хамадей», — сказано в минулорічному прес-релізі. Останній раз їх «трясли» у 2009-му. Цитую сайт СБУ: «19 травня 2009 Служба безпеки України розкрила та припинила протиправну діяльність організованої злочинної групи, яка налагодила виготовлення у виробничих масштабах контрафактних сигарет з метою їхнього контрабандного вивезення за кордон та продажу в країнах Євросоюзу. Невраховані сигарети виробляються на дочірньому підприємстві однієї з тютюнових компаній Донецького регіону під прикриттям виготовлення продукції власної торгової марки… Контрафактна продукція прикрашалася підробленими марками акцизного збору».

Хтось може зауважити, що тут не зазначено, що це саме дочірнє підприємство тютюнової компанії «Хамадей». Але в Донецькому регіоні єдине підприємство, яке виробляє легальну тютюнову продукцію. І це «Хамадей»! Однак, незважаючи на перелік наведених вище фактів, важко повірити, що бізнес-структура, близька до високих політичних кіл, займається підробкою сигарет. І тоді автор звернувся до донецького колеги Артема Фурманюка з проханням особисто переконатися в правдивості наведеної інформації — наведатися на шахту «Заперевальна». На відміну від Ясенова, Фурманюку ніхто з працівників фабрики не хотів розповідати про «Мальборо» або «ЛМ». Навпаки, як тільки журналіст задавав питання, його респонденти налякувалися. Чому ніхто не йшов на контакт, згодом удалося дізнатися від одного з колишніх працівників «Хамадея» — зі всіх працівників брали розписку про нерозголошення процесу виробництва сигарет. «Там все секретно. У цех не можна було навіть входити з телефоном. Деякі спочатку таємно проносили мобільники. Але охорона кілька разів виявляла порушників і демонстративно розбивала телефони. Після цього припинили», — розповів він. На питання, які марки сигарет підробляли, відповів: «Не лише «Мальборо», різні популярні марки».

Контрабанда на всю Європу? Цікаво було б подивитися кримінальну справу, порушену проти Донецької тютюнової фабрики СБУ у 2009 році, щоб дізнатися, які обсяги контрафактної продукції в ній фігурують. Власне, інформація, що всплива в звітах різних контролюючих структур, демонструє, що Донеччина, яка відстає у сфері легального виробництва сигарет, є одним з регіонів-лідерів у виробництві контрабандної продукції. Приклад — звіт податкової міліції в Одеській області, яка затримала минулого року в порту поліграфічні заготовки для виготовлення пачок сигарет марки «Мальборо» загальною вагою майже… 25 тонн. Друкована продукція була виготовлена в Китаї й під виглядом гофрованого картону спрямовувалася в Донецьк. 25 тонн обкладинок — це приблизно 3 мільйони пачок сигарет!

Про масштаби нелегального виробництва сигарет у Донецькій області свідчить і повідомлення прикордонної служби України. Минулого року «завдяки спільній операції прикордонних служб України та Росії в Таганрозькій затоці був затриманий катер типу «Чибіс», на якому були виявлені пачки сигарет марки «L&M» (65 500), які донеччани намагалися незаконно переправити з території України в Росію. За попередніми даними весь товар є контрафактним». Що в цій історії найбільше дивує — це те, що в Краснодарському краї, куди контрабандисти везли «L&M», є власна тютюнова фабрика, яка виробляє ліцензійні сигарети Філіп Морріс. Так що такий рейд мав сенс лише тоді, коли донецький «L&M» був нелегальним, а значить дешевший за ліцензійні російські сигарети та дешевший за російський контрафакт…

Однак навіть ці повідомлення не дають змоги уявити весь грандіозний масштаб виробництва контрафактної продукції на Донбасі та в Україні загалом. У західних ЗМІ все частіше з'являються повідомлення про те, що українські сигарети завойовують чорний ринок Євросоюзу. Західні експерти вважають, що Україна поставляє Заходу тютюнову контрабанду обсягом майже мільярд доларів щорічно. Це доходи, за які можна й костями лягти. Може, саме це пояснює, чому уряд тричі відмовлявся затверджувати антитютюнові картинки, а в четвертий раз підписав лише найм'якші зразки? До речі, досі під відповідним постановою уряду не вистачає всіх підписів, щоб вона набрала чинності. Офіційно це пояснюється поважною причиною — хворобою Бориса Колесникова. Однак незважаючи на всю викладену вище історію картинок, немає впевненості, що після його одужання не знайдеться нових причин для волокити.

УП звертався до Бориса Колесникова за коментарями, але отримав відмову. Тому УП звернувся до Тетяни Бахтеєвої, яка нині очолює комітет ВР з охорони здоров'я, а також добре знайома з Колесниковим, оскільки була його особистим лікарем. Розмова відбулася за день до затвердження урядом картинок. Далі — цитата. «Хоча було тиск з боку бізнесу, ми (депутати) відстояли необхідність введення картинок на пачках сигарет. Тому що в Україні жахлива статистика: жінки курять, діти курять. Кожна третя-четверта дитина 12-14 років уже курила сигарети, а у нас і так жахлива демографічна ситуація. Я сьогодні буду у Миколи Яновича. У мене до Азарова маса питань, у тому числі буду говорити про затягування з введенням картинок на пачках сигарет. Впевнена, це не пов'язано з позицією Колесникова або «Хамадеєм». Тютюнова фабрика в Донецьку входить у п'ятірку найкращих фабрик, її продукція відповідає міжнародним стандартам. Вони навіть «L&M» випускали – перші сигарети американського зразка. Я не думаю, що вони були б настільки дрібними, щоб виступали проти глобальних тем. Адже коли ми бачимо курящу дитину, коли школи в сигаретному диму – у кожного зупиняється серце».

Татяна ЧОРНОВІЛ, Українська правда

В загальному, за «принца» Александра Януковича можна не хвилюватися. Він потрапив у надійні руки, мимо яких не пройде жоден прибутковий бізнес в Україні.

Р А продовжує збирати в парламенті людей, пов'язаних кримінальним минулим з засновником його імперії Аліком Греком. Розповідь про цю людину, кандидата в народні депутати під прохідним для Партії регіонів номером 192, потрібно починати з 1983 року. Саме в цьому році в Донецьку було скоєно вбивство гравця в карти Олексія Прохорова, відомого в кримінальному середовищі під прізвиськом «Утьонок». Як свідків по цій справі проходили взорваний у 1995 році на стадіоні в Донецьку Ахать Брагін (прізвисько — Алік Грек — попередник Ріната Ахметова на посту президента ФК «Шахтер»), та наш герой — Василій Петрович Стельмашенко.

Фабула тієї історії така: 1983 рік. Радянський союз. Куйбишевський район Донецька. Громадянин Вагін продав громадянину Просвітову вівчарку, а потім запропонував обмити угоду. Для цього він запросив до дому Просвітова своїх друзів: Ахатя Брагіна, Василія Стельмашенко (прізвисько «Картавий») та того самого Прохорова. Після невдалої для господаря вівчарки гри йому оголосили, що він програв 30 тисяч радянських рублів. На наступний день, як стверджує Просвітов, до нього знову приїхали Стельмашенко, Прохоров та Брагін і з погрозами почали вимагати програні гроші. Зрештою, у сплату карткового боргу пішов дім, який охороняла «обмита» вівчарка… «Потім Прохорова вбивають пострілом дробу біля виграного ним дому…»

У поле зору слідчих через схожість з цим вбивством тоді потрапили матеріали про аналогічне замахування, скоєне також пострілом дробу. Потерпілим у цьому інциденті був продавець Горлівського колгоспного ринку Михайло Ляшко. У народі та в книзі «Донецька мафія» Михайла Ляшко ще називають Мішею Косим і приписують йому, вже в сучасному Донецьку, контроль над гральними закладами міста та керівництво бойовиками Ахметова.

Цікаво, що тоді, у далекі вісімдесяті, спочатку він чомусь приховував справжні причини своїх ран. Як випливає з матеріалів справи, міліції він сказав, що отримав ранення правої ноги, лівої руки, грудної клітки та живота через нібито потрапивши в вогонь з сміттям мисливського патрона. Цю брехню слідству тоді підтвердили й друзі Ляшко, вже знайомі нам Ахать Брагін та Василій Стельмашенко. Аналогічні пояснення дав і керівник потерпілого, помічник завідувача ринку, на якому той працював, нині — відомий донецький підприємець Геннадій Узбек. Але згодом сам Ляшко спростував свою та їхню неправдиву свідчення, розповівши міліції, що ранення отримав від пострілу з мисливської рушниці, зробленого невідомою людиною.

Зачим вся компанія брехала правоохоронцям, невідомо. Однак уже ця історія показує, наскільки близькі були кандидат у депутати Стельмашенко та один з головних героїв «Донецької мафії» — Ахать Брагін, а також нинішнє найближче оточення Ріната Ахметова – Ляшко та Узбек. До речі, після показань підозрюваного Просвітова, 27 липня 1983 року Київський РОВД Донецька порушив кримінальну справу № 4066 проти Василія Стельмашенко за статтею «шахрайство». Справа була передана до суду, але там, видимо, і затонула. Подальша її доля за базою МВС не простежується.

Зате простежується зростання Василія Петровича в кримінальному світі. Принаймні газета «Грані плюс» у 2005 році називає Василія Стельмашенко вже членом ОПГ братів Кушнирів, які прославилися тим, що на них згодом повісили чи не всі резонансні вбивства в Україні: Вадима Гетьмана, того самого Брагіна та нардепа Євгена Щербаня. «Як розповів нам один дуже обізнаний чоловік, спочатку у групування Брагіна був союзник — ОПГ братів Кушнирів, до якої входили такі колоритні особистості, як Рябін та Василій Стельмашенко з прізвиськом «Картавий». Наприкінці 1980-х у групувань були спільні кримінальні «проекти» та спільні покровителі у владі… Однак у 1992 році між групуваннями Грека та Кушніра пробігла чорна кішка…», — писала газета.

Якщо вірити джерелу «Граней» та власним джерелам, то після 1992 року Брагін та Стельмашенко були по різні боки барикад. Більше того, знаючі люди стверджують, що вже після смерті Алика Грека, коли почався планомірний відстріл членів групування Кушніра, кілери приїжджали й по душу Василія Петровича, але йому вдалося від них сховатися.

Яким же чином колишній ворог хрещеного батька Ахметова міг тепер потрапити в число кандидатів у фракцію партії, контрольованої останнім? У Донецьку кажуть, що Ринат такого не прощає… На цей рахунок існує не дуже приємна для нашого героя, але поширена в певних колах Донецька версія. Після того, як Ринат Ахметов очолив імперію взорваного Брагіна та почалося знищення членів групування Кушніра, нібито організованих тим трагічним вибухом, Василій Стельмашенко залишає Донецьк та переїжджає в оточений лісами Святогірськ. Він купує дім на мальовничому березі Сіверського Донця, але не ховається, а займається бізнесом – відкриває лінію з розливу горілки та засновує кілька комерційних структур, у тому числі ТОВ «Імперіал-Вест». У той же період часу, навесні 1998 року, неподалік від села Піски під Донецьком був тяжко поранений «головний ворог» брагінської групування – Євген Кушнір. Він приїхав у Донецьк на кілька днів з Ізраїлю, де ховався від куль конкурентів, але якимось чином вороги встигли дізнатися не лише про його приїзд, але й про маршрути його пересування.

Другого травня того ж року, вже майже оправившись від ран, Кушнір помер у санчастині слідчого ізолятора від серцевого нападу. Причиною стала алергія на ліки, введені лікарями. Лікарі, звісно, не несли жодної відповідальності…

У зв'язку з тим, що нинішній кандидат у депутати залишився одним з дуже небагатьох живих членів групування Кушніра, та більше того, став мелькати в репортажах з футбольних матчів поруч з Ринатом Леонідовичем, а тепер ще й отримує квиток у депутатську недоторканність, багато хто робить висновок, що він зіграв не останню роль у інформуванні тих, хто замахувався на Кушніра, про його плани. Втім, це лише версія.

У долі Василія Петровича Стельмашенко є й не менш цікаві факти. Наприклад, те, що засновані ним комерційні структури звинувачувалися у використанні кримінальної схеми з ухилення від сплати податків. Суть її полягала в тому, що за домовленістю з податківцями нововідкритому підприємству видавалися податкові векселі з відстрочкою податкових платежів. Після надання кількох таких векселів підприємство фіктивно банкрутувало та закривалося. При цьому всі підприємства працювали та виробляли горілку. Якийсь час, у зв'язку з кримінальною справою з цього приводу, Стельмашенко навіть ховався за межами України. Але у 2000 році повернувся у Святогірськ, де знову займався бізнесом. А деякі місцеві бізнесмени стверджують, що й не лише своїм…

В загальному, біографія кандидата в депутати від Партії регіонів досить неоднозначна. Цікаво, що навіть народні депутати від ПР, у яких автор цікавився особистістю їхнього майбутнього колеги, не змогли сказати про Василія Стельмашенко нічого. Механізм його потрапляння в списки для членів партії також незрозумілий. Хоча, незрозумілий, скажімо так, — лише офіційно. Насправді людина, яка грала в карти з попередником А — Ахатем Брагіним, та ще й називаючи себе другом Бориса Колесникова, могла потрапити в партійний список лише через широко відчинені двері вдячних нащадків Алика Грека.

Інше питання – навіщо Ахметов запалює такі політичні зірки? Адже чергова його прив'язка до криміналу минулих років показує, наскільки далеко він не відійшов від того смутного часу, коли подавав карти «Грекам», «Сучкам» та «Картавим». Він тягне своє темне минуле з собою, руйнуючи створюваний його дорогими піарниками імідж європейського бізнесмена, «смотрящого в майбутнє». Може й «смотрящий», але…

#МішаняКосий #ДонецькаМафія #КримінальнийСвіт #ТютюновийКонтрабанд #ПолітичніЗвязки #УкраїнськаПравда #АхметовБізнес #ІванСпринський #ІванСпринськийРозслідування #ІванСпринськийЖурналіст #ІванСпринськийЖурналістськіРозслідування