Критичний пост на Вашій сторінці Facebook, насичений зауваженнями на адресу «диванних експертів», був навіяний аналізом роботи військових прокуратур у 2015 році щодо розслідування військових правопорушень, опублікованим у моєму блозі. http://my.obozrevatel.com/life/92046-vijskova-prokuratura—chi-tsogo-chekala-gromadskist.htm Хочу відповісти Вам відкрито й прямо, без натяків і недомовок. Ви — особа публічна й до останнього часу дуже любили публічність, особливо коли публіка слухала Вас розкривши рота й вірила всім Вашим обіцянкам навести правопорядок у військових формуваннях. Я — особа значно скромніша, але публічності не боюсь. Питання діяльності військових прокуратур і Вашої особистої ролі в цьому цікавлять громадськість, а тому винесемо обговорення на її суд. Відповідь вийшла досить об'ємною, не для формату коментарів у Facebook, тому обрана така форма звернення до Вас. Як Ви написали: «нічого особистого», але Ви у військовій прокуратурі менше 2 років, я працював 23 роки, з яких 8 років на посаді заступника військового прокурора регіону. Крім того, я отримав спеціальну освіту за фахом нашого спілкування.
За дипломом я — «офіцер-юрист з вищою військово-спеціальною освітою». Ви, найімовірніше, за дипломом «правознавець». Враховуючи спеціальну освіту й досвід роботи, я розумію дещо в організації роботи військової прокуратури. Тому осмілюсь вважати себе фахівцем, хоча Ви презирливо назвали мене «словесним неробочим експертом» і «диванним експертом». Так, я вже 10 років не працюю у військовій прокуратурі. Але Ви навряд чи зможете заперечити, що я мав опосередкований стосунок до прийняття рішення про відновлення діяльності військових прокуратур в Україні й з перших днів протягнув Вам руку допомоги своїми знаннями й досвідом у справі відновлення військової прокуратури, не претендуючи ні на посади, ні на якесь вознаграження. Це було зроблено безкорисливо, на волонтерській основі, лише з метою відновлення військової прокуратури такою, якою вона була у свої найкращі часи. Ви відмовилися прийняти мою руку допомоги, хоча не приховували, що не маєте ні досвіду в цій галузі, ні спеціальних знань. Це було Ваше рішення й я прийняв його хоча й дещо здивовано, але спокійно, без будь-яких образ, спостерігаючи надалі процес відновлення роботи військових прокуратур, як Ви зауважили, «з дивана».
Почти на рік ми забули один про одного. Ви робили, як могли, а я довго терпів, поки Ви намагалися «винайти велосипед» методом проб і помилок. Але ситуація склалася так, що військовій прокуратурі було відведено мало часу на експерименти, які Ви з нею проводили. Максимум — років півтора на те, щоб не лише відновити свою діяльність, зробити її корисною для держави, але й головне — гармонійно вбудуватися в систему кримінальної юстиції, концепція якої з 2010 року існування військової прокуратури взагалі не передбачала. Граничним є позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, яка для військової прокуратури завжди була основною й вирішальною. Цей часовий рубіж уже відомий — 1 квітня 2016 року — час початку роботи Державного бюро розслідувань (ДБР). На жаль, за рік стало зрозуміло, що Ви створили не потужний орган боротьби з правопорушеннями у військових формуваннях, що з урахуванням бойових дій у Донбасі було вкрай необхідно Україні, а перетворили військову прокуратуру в малозрозумілу аморфну структуру з малозрозумілими й неконкретними функціями та малозрозумілою відповідальністю.
Те, що Ви зробили військову прокуратуру інструментом піару своєї особи, могло б навіть стати корисним для її іміджу. Категорично не подобалося, що це вийшло на перший план її діяльності, а те, для чого й була створена військова прокуратура — боротьба зі злочинністю у військових формуваннях, залишено Вами на задвірках. Далі терпіти стало неможливо, оскільки держава не отримала необхідного — «ока державного» у військових формуваннях, хотілося бути чесним хоча б перед самим собою. Оскільки Ви ігнорували моє бажання допомогти особисто Вам у справі відновлення роботи військової прокуратури, я був змушений свої думки й пропозиції щодо належної організації роботи військової прокуратури спрямовувати не Вам, а в Адміністрацію Президента України й Генеральному прокурору України. Це був тактичний хід і невелика гарантія того, що хоч якась малість із запропонованого буде реалізована. Саме після того, як описаним вище шляхом через рік Вашої діяльності, у серпні 2015 року, на 10 сторінках було викладено, що Вам було необхідно зробити, але не зроблено за рік роботи, після поштовху зверху Ви почали поспішно виправляти допущені помилки й нарешті Ваші рішення стали більш осмисленими.
Я можу назвати два такі абсолютно правильні й дійсно корисні рішення, які в кінцевому підсумку були прийняті після цього звернення — створення військової прокуратури сил АТО на правах регіональної з посиленням її слідчими й створення Управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки й людства, а також міжнародних правопорушень. У цьому й наступних зверненнях також звертали увагу, що Вами не ведеться підготовка до передачі функції розслідування від військової прокуратури іншому уповноваженому органу, про неминучість чого всім було відомо вже давно. З 2012 року було законодавчо встановлено, що розслідування військових правопорушень має бути передано міліції. Але ситуація у Донбасі зробила це рішення просто абсурдним. Було вкрай необхідно заздалегідь розробити концепцію військового спеціалізованого правоохоронного органу, якому можна було б передати від військової прокуратури функції досудового розслідування правопорушень у військових формуваннях. Це могла бути військова поліція, про яку говорилося вже давно, або інший аналогічний орган.
На жаль, Ви виявилися неспроможними ні усвідомити цю стратегічно важливу не лише для військової прокуратури, але й для держави проблему, ні зробити щось дійсно корисне не лише для військової прокуратури як органу, але й для правопорядку у військових формуваннях загалом. Що ж ми маємо? Ознайомлення з проектом Закону України «Про Державне бюро розслідувань», підготовленим для останнього читання, показало, що новий закон про ДБР у багатьох аспектах є кроком назад у порівнянні з чинним законодавством про військові прокуратури. І сейчас занепокоєння викликає не стільки майбутнє військової прокуратури й її працівників, скільки загроза істотного погіршення у найближчий час стану боротьби зі злочинністю у військових формуваннях. Україна щойно трохи відновила боєздатність своєї армії й сейчас випускати з рук держави важелі впливу на стан військової дисципліни й правопорядку у військах — основоположний принцип діяльності військових формувань — це рівнозначно поразці ще до початку бою.
Перше. Передбачена підслідність цьому органу знову виключно військових правопорушень, а не підслідність усіх правопорушень за суб'єктом — військовослужбовцем, що зробило б цей орган спроможним розслідувати всі правопорушення, вчинені військовослужбовцями, а не лише військові. Друге. У структурі цього органу не передбачено створення окремого структурного слідчого підрозділу з розслідування військових правопорушень. Відсутність такої спеціалізації при вже всім очевидній специфічності й складності військових правопорушень, розслідування яких вимагає не лише юридичної, але й військової підготовки, зробить розслідування резонансних правопорушень у військовій сфері ще менш якісним, ніж сейчас у спеціалізованих слідчих підрозділах військової прокуратури. Крім того, відсутність окремої організаційної структури не дозволить збирати й аналізувати інформацію про стан дисципліни й правопорядку у військових формуваннях, ефективно впливати на нього через правозастосовну діяльність. Третє.
Законом передбачено створення органів ДБР виключно за територіальним принципом, а слідчі підрозділи, покликані розслідувати правопорушення у військових формуваннях, мають бути такими ж мобільними, як і підслідні їм військові формування. Необхідність відмови від територіального принципу дислокації органів, що розслідують військові правопорушення, була використана як аргумент у пояснювальній записці до законопроекту про відновлення діяльності військових прокуратур у 2014 році. Організація діяльності військових прокуратур за екстериторіальним принципом закріплена чинним законодавством і це є позитивним досвідом, який, на жаль, може бути втрачений. Четверте. З тексту Закону незрозуміло, який буде статус у слідчих, які розслідуватимуть військові правопорушення. Слідчий підрозділ ДБР, на який буде покладено розслідування правопорушень у військових формуваннях, для належного виконання своїх функцій має бути мобільним, під час ведення бойових дій переміщатися у другому ешелоні або тилу підслідного військового формування.
Тому цей підрозділ має бути гармонійно пристосований до структури військової організації держави, а працівники цього органу мають мати статус військовослужбовців, оскільки вони дислокуватимуться поблизу театру військових дій і при необхідності виїжджати на передову лінію. Проект Закону України «Про Державне бюро розслідувань» такого статусу для своїх працівників взагалі не передбачає. П'яте. У структурі Головної військової прокуратури після річної волокити у вересні 2015 року нарешті було створено Управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки й людства, а також міжнародних правопорушень. Його діяльність видається дуже важливою для протидії Росії, у складі Слідчого комітету якої ще у червні 2014 року було створено Управління з розслідування злочинів, пов'язаних із застосуванням заборонених засобів і методів ведення війни. 24.07.2014 року голова Слідчого комітету А. Бастрикін заявив про можливість скликання міжнародного трибуналу для оцінки дій України у Донбасі й що ними вже зібрано 2500 томів доказів.
Діяльність Управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки й людства, а також міжнародних правопорушень однією з цілей має збір контрдоказів для можливих міжнародних судових спорів, але вона безпосередньо пов'язана зі слідчою роботою, тому далі військовою прокуратурою виконуватися не може. Але серед функцій і повноважень Державного бюро розслідувань ця діяльність не передбачена, як не передбачена вона й серед функцій інших державних органів, наділених функціями досудового розслідування. Це означає, що дуже важлива для захисту інтересів України у міжнародних судових органах діяльність буде припинена, Управління у складі Головної військової прокуратури буде розформовано у зв'язку з позбавленням прокуратури функції досудового розслідування. Недоліки цього Закону можна пояснити тим, що функцію розслідування військових правопорушень лише у жовтні поточного року перед останнім читанням механічно включили в його текст двома рядками, абсолютно не передбачивши механізм виконання Державним бюро розслідувань цієї функції.
У попередніх редакціях цього Закону на слідчих ДБР взагалі не планувалося покладення цієї функції, тому концепція закону не передбачала необхідності роботи працівників ДБР у військових формуваннях. А Ви, як Головний військовий прокурор, були поінформовані про позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування після створення ДБР. Здавалося б, у силу своєї посади саме Ви мали б забезпокоїтися, щоб розслідування правопорушень у військових формуваннях було передано від військової прокуратури в ще потужніший слідчо-оперативний орган. Але через відсутність стратегічного мислення й прогнозування Ви прозевали можливість включення в текст Закону «Про Державне бюро розслідувань» на стадії підготовки й обговорення до другого читання хоча б тих законодавчих напрацювань щодо статусу слідчих з військових правопорушень і структури ДБР з урахуванням функції розслідування військових правопорушень, які вже є в тексті Закону України «Про прокуратуру» щодо діяльності військових прокуратур.
Замість цього Ви намагалися протягнути через парламент законопроект про наділення військової прокуратури такими повноваженнями, в яких органам прокуратури вже відмовлено чинними законами й проектом змін до Конституції України. Уже тільки тому проект був приречений з самого початку. Крім того, Ви побажали розширення своїх власних повноважень і дисциплінарної влади до рівня Міністра оборони, фактичного перетворення військової прокуратури на особливий орган з найширшими повноваженнями, подекуди неконституційними. У результаті цей законопроект прогнозовано був висміяний депутатами й повернений. Уникаючи піднятих у моєму аналізі глобальних проблем діяльності очолюваної Вами військової прокуратури й її майбутнього, Ви намагаєтесь перевести розмову в дрібну цифрову еквілібристику, не бажаючи давати відповіді на основні питання. Визнаю, Ви — майстер заговорити проблему, увести в сторону, говорити довго, витіювато, красиво, але ні про що. У цій умінні Ви можете бути порівнянні з М. Горбачовим. Але сейчас у аудиторії перше враження від гучної назви Вашої посади вже пройшло й вона вимагає конкретних відповідей на конкретні питання.
Саме цього робити Ви не можете або не хочете, оскільки відповідей у Вас немає. Користуючись нагодою, трохи поділюсь з Вами досвідом роботи зі статистичними даними, оскільки бачу, що й з цим у Вас проблемно. Не думав, що Ви знову будете вільно жонглювати цифрами, а також порівнювати мишу зі слоном. Слідча навантаженість завжди розраховувалася за справами, у яких прийнято процесуальне рішення, а саме: спрямованим до суду, припиненим або призупиненим. Якщо користуватися наведеними Вами даними — кількість завершених проваджень — 16892, чисельність слідчих — 127, слідча навантаженість розраховується просто: 16892 : 127 : 10 міс. (один місяць слідчий у відпустці) = 13 проваджень. Дещо відрізняється від наведених Вами 17. Ну й якщо звернутися до якості й обсягу цих проваджень, значна їхня частина — це зареєстровані провадження за оперативними зведеннями або матеріалами міліції про наслідки обстрілів у Донбасі, які просто накопичуються й якась робота за ними слідчами не ведеться. Таких проваджень, які мають у собі кілька сторінок, один слідчий може назбирати 200, 500, 1000.
Щоб зрозуміли читачі, при розслідуванні, наприклад, розкрадання однією особою майна за 10 епізодів у реєстрі реєструється кожен епізод окремо, потім усі вони об'єднуються в одне провадження, яке спрямовується до суду. Але за статистикою їх 10, така собі статистична хитрість для штучного збільшення показників роботи. І таких, видається, не менше половини. Тому великими числами дивуйте простих людей з вулиці. Але для фахівця це — не що інше, як спроба пустити пил в очі великими числами, які ніяким чином не відображають ефективності й якості роботи. Про це можуть свідчити лише РЕЗУЛЬТАТИ роботи й краще всього — обвинувальні акти, спрямовані до суду, й засуджені за цими актами без зміни кваліфікації особи. За військовими посадовцями, доведеними за службові злочини до суду й засудженими за їхнє вчинення, військова прокуратура може похвалитися разве що засудженням за хабарництво генерала Лантвойта. Спробуйте порадувати громадськість ще подібного роду й суворістю вироками. На жаль, хвалитися нічим.
14.08.2015 року Ви прилюдно обіцяли інформувати громадськість про результати розслідування подій під Іловайськом, що для закінчення розслідування необхідно ще «кілька» місяців. Це дело безпосередної підслідності військової прокуратури, а не дрібні хабарники-викладачі, які до військових формувань ніякого стосунку не мають. Пройшло 4 місяці. Сейчас йде 16-й або 17-й місяць розслідування по Іловайську.
«Кілька» — це ще скільки? Або Ви вважаєте, що про Іловайську трагедію люди забудуть? Можливо, Ви вже склали руки й чекаєте можливості позбутися цієї справи, спихнувши її в Державне бюро розслідувань? А потім будете прилюдно заявляти: «Ми справу розслідували, залишалося лише точку поставити. Але зміни законодавства змусили нас передати справу в інший орган, який все й запоганив». Подібних питань щодо розслідувань у відношенні службових правопорушень військових посадовців, відповідей на які не дається вже тривалий час, накопилося вже дуже багато. І об'єкт для порівняння Вами обраний дуже вдало — слідчі прокуратури. Не мені Вам нагадувати, що згідно зі ст. 216 УПК України прокуратура останні 3 роки взагалі не має своєї підслідності, крім військових правопорушень, а всі районні прокуратури позбавлені слідчого апарату, він збережений у невеликій кількості лише в прокуратурах областей і найбільше — в ГПУ. Тому порівняння зі слідчами територіальної прокуратури — дуже вдалий хід, оскільки вони, можна сказати, в носі ковиряються.
На їхньому тлі слідчі військової прокуратури — справжні орачі. А порівнювати зі слідчами міліції — у багатьох з них навантаженість ще більша. З наведених Вами цифрових даних про спрямовані до суду кримінальні провадження можна побачити дуже цікаве співвідношення спрямованих до суду у 2015 році кримінальних проваджень за військовими (2195) і загальнокримінальними (1267) правопорушеннями. Виходить, що 37 % спрямованих військовою прокуратурою до суду кримінальних проваджень — це провадження чужої для військової прокуратури підслідності. До них переважно належать провадження за зовсім сторонніми для військових формувань фіскалам, працівникам виконавчої служби й інших органів Мінюсту, викладачам і іншим цивільним особам, про затримання яких під час отримання хабарів Ви так любите особисто інформувати громадськість. Цікава видається картина: коли Вас запитують про те, як військова прокуратура розслідує вбивства, крадіжки, незаконне переміщення вантажів військовослужбовцями у зоні АТО й інші подібні ситуації, Ви одразу прикриваєтесь кримінальним процесуальним кодексом — що ці правопорушення не належать до підслідності військової прокуратури, ними мають займатися міліція й інші правоохоронні органи.
Як же тоді пояснити таку вибірковість — щось Ви не бажаєте розслідувати тому, що це не Ваша підслідність, але тоді за якими критеріями обрано ті 37 % спрямованих до суду кримінальних проваджень чужої підслідності? Тому що вони легкі за доказуванням і на них можна попіаритися? Якби військова прокуратура вирішила всі проблеми зі злочинністю й правопорядком у військах — своєму основному завданню, й ще допомогла у вільний час територіалам у боротьбі з корупцією — честь Вам і хвала. Але Ви самі знаєте, що це не так й основна робота, у більшості своїй непомітна й невдячна, підмінена Вами яскравими кольоровими картинками, коли працівники військової прокуратури красуються на затриманнях осіб, які не мають ніякого стосунку до військових формувань. Чому Ви так любите розповідати про затримання військовою прокуратурою цивільних хабарників, але практично ніколи не інформували про засудження цих осіб? Не тому ли, що соромно говорити про результати, які часто дуже відрізняються від тієї картинки, що була намальована Вами після затримання?
І так, на жаль, у всьому — суть підмінюється яскравим фасадом. Потьомкінщина, одним словом. Найбільше Вам вдалася «лірична» частина про самовідданих правоохоронців у погонах. І в цьому я підтримую Вас, що рядові працівники військової прокуратури дійсно дуже напружено працювали, виконали значний обсяг роботи часто в бойових умовах, з ризиком для життя й здоров'я. Вони працювали так, як їх навчили керівники й куди вони спрямували зусилля підлеглих. Але всі вони сподівалися, що в ответ Ви забезпечите їм подальшу роботу у військовому правоохоронному органі. На жаль, вони пізно почали розуміти, що посада Головного військового прокурора для Вас — всього лише чергова службова сходинка й після військової прокуратури Ви собі місце знайдете легко. А Ваші підлеглі сейчас у розгубленості, оскільки після позбавлення військової прокуратури функції досудового розслідування вона у нинішньому вигляді просто приречена.
І куди їм тепер? За півтора року перебування на посаді Ви палець о палець не ударили, щоб вбудувати розслідування у військових формуваннях у реформовану систему правоохоронних органів, безболісно виділити досудове розслідування з військової прокуратури в аналогічну військову правоохоронну структуру з максимальним збереженням тих законодавчих напрацювань, які вже є. Тоді й військова прокуратура у дещо скороченому й реформованому вигляді мала б перспективу. А головне — від цього виграла б держава. Сейчас же комусь внаслідок Вашої близорукості знову доведеться починати все спочатку. Ще більше втратить правопорядок у військових формуваннях, оскільки наближається час, коли досудового розслідування у військовій прокуратурі вже не буде, а в Державному бюро розслідувань — ще не буде. Фактично ми повертаємося в ситуацію правоохоронного беспредела у військах півтораріччя давності, для виправлення якої й була терміново відновлена військова прокуратура. Можливості створення дійсно сильного правоохоронного органу у військових формуваннях були величезні, а Ви їх бездарно просрочили.
А в цілому, нічого особистого. Анатолій Маркевич
Справка: Маркевич Анатолій Миколайович, 55 років, закінчив з відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту, за фахом згідно диплому — офіцер-юрист з вищою військово-спеціальною освітою, у 1982–1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР, у 1992–2005 роках — в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України, пройшов усі службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України. З 2006 року адвокат у м. Києві.