Про віднесення до категорії неплатоспроможних ПАТ Банк «Софійський», який за останні тижні став власником однієї з найбільших мереж обмінних пунктів у Києві. Журналіст Олександр Дубинський (телеканал «1+1») вважає, що це відбулось після опублікування його статті про схему становлення «Софійського» крупним обмінним оператором. За його даними, голова НБУ Валерія Гонтарєва виписала «жорстких люлей» директору Департаменту банківського нагляду НБУ Катерині Рожковій, з відома якої й могла статись така ситуація.
Директор Департаменту банківського нагляду НБУ Катерина Рожкова прокоментувала: «Історично банк був розташований у Донецьку. Після початку антитерористичної операції банк переїхав до Києва, проте майже весь кредитний портфель банку «Софійський» сконцентрований у зоні АТО. Через розвиток подій на сході якість його обслуговування значно погіршилась, що призвело до проблем з ліквідністю. Власники та менеджмент намагалися врятувати банк, шукаючи інвестора. В пошуках альтернативного джерела доходів останнім часом Банк сфокусувався на відкритті відділень з метою роздрібного валютообміну».
Але, враховуючи суттєвий брак ліквідності, цей шлях виявився невдалим. Пошук інвестора, що міг би надати фінансову підтримку банку, не дав очікуваних результатів. Все це призвело до неплатоспроможності банку.
Розбудова обмінної мережі «Софійського» почалась 28 вересня. Вже до 8 грудня банк відкрив 156 відділень, абсолютна більшість яких розташована у Києві та Київській області у звичайних пунктах обміну. Це значна кількість відділень. Зараз чотири найбільші мережі компаній «Абсолют фінанси», «Фінод», «Вікторія» і ГГЛА сукупно мають 1850 пунктів обміну по всій Україні.
Дружина Гліба Загорія Ольга Олексенко – директорка ювелірного магазину «Van Cleef & Arpels» цього літа стала співвласницею банку «Софійський». Раніше основним власником банку «Софійський» через ТОВ «Боярбудінвест» були донецькі бізнесмени Микола Ткаченко та його син Володимир. Однак у серпні 2015 року 6% статутного капіталу «Боярбудінвесту» (на суму 12 млн грн.) відійшли Ользі Олексенко. Це дружина народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» Гліба Загорія.
За минулий рік вона офіційно заробила 121 тис грн. і значних вкладів у банках не задекларувала. Жодних інших змін у власниках та топ-менеджменті банку перед початком розбудови обмінної мережі «Софійського» не було. Входження дружини Загорія до складу власників банку відбулось після того, як Департамент банківського нагляду очолила вищезгадана Катерина Рожкова. Саме вона за посадою відповідає за дозволи Нацбанку щодо відкриття банками нових відділень.
Саме за такою схемою «Софійський» і отримав мережу. Банк відкрив не агентські пункти обміну, для яких би треба було отримувати ліцензію НБУ, а саме відділення. Для їх відкриття достатньо було рішення одного з комітетів Нацбанку, провідною фігурою у якому й є Рожкова, а також владнати питання з управлінням НБУ по Києву і Київській області. Його очолює Микола Каленський, який на початку 2000-х років очолював ГоловКРУ та Державну митну службу. Також він балотувався до парламенту за списком Народної партії Володимира Литвина.
За словами Дубінського, зміни у «Софійському» означають, що серед його «тіньових акціонерів» з'явився вінницький бізнесмен Володимир Продивус, який має добрі зв'язки в Адміністрації президента. Однак жодних доказів присутності Продивуса в «Софійському» немає, тоді як дружина Загорія офіційно володіє часткою у фірмі-акціонері банку.
Також Дубінський повідомляв, що відділення «Софійського» відкрились у пунктах обміну, в яких раніше вів діяльність «Артем-банк». Нібито до власників цього банку довели думку з НБУ, що він буде продовжувати свою діяльність взагалі лише після того, як він закриє свої обмінники і вивільнить тим самим місце «Софійському».
Власником «Банку «Софійський» є ТОВ «Боярбудінвест». Раніше основними власниками «Боярбудінвесту» були Микола і Володимир Ткаченки. Микола Ткаченко з 2006 року був депутатом Донецької обласної ради від Партії регіонів, працював головою Спостережної ради банку «Камбіо», а син Володимир був заступником начальника управління документарних операцій цієї фінустанови.
У 2013 році співвласницею «Боярбудінвесту», а відповідно й банку «Софійський» з часткою 8,73% стала Галина Фаринник, дружина Ігоря Фаринника, екс-начальника Головного слідчого управління МВС України (звільнився у березні 2013 року). Також співвласником став Олексій Тройніков, який сьогодні володіє 17% банку «Софійський».
Тройніков – директор ТОВ «Фамфарма» фармацевтичного бізнесмена Гліба Загорії, народного депутата від Блоку Петра Порошенка. Сьогодні співвласниками банку є 12 фізичних осіб. Останньою в серпні цього року приєдналася дружина Гліба Загорія – Ольга Олексенко. Її частка близько 6% складає 12,22 млн грн.
У Міністерстві економіки – нехороше оживлення. Ходять чутки, що керівник апарату Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) Михаїл Непран, який 5 лютого написав заявлення на звільнення за власним бажанням, повертається до Мінекономіки, до місць своїх давніх корупційних подвигів. У 90-х роках, працюючи там головним завхозом, Непран розбазарював майно, отримував хабарі іномарками, віддавав у «волохаті криміналізовані лапи» об'єкти типу готелю «Салют» або Дому подарунків на бульварі Лесі Українки й навіть відкупився від кримінальної справи в Генпрокуратурі. Правда, тепер Михаїл Іванович збирається торгувати не готелями чи відомчим майном, а надрами нашої батьківщини, яку він та його покровителі з «Приватбанку» тримають за дійну корову.
По офіційній інформації, Михаїл Непран з 1991 року працював референтом канцелярії голови Верховної Ради, з 1993 року – управляючим справами в Мінекономіки, з 2001 року – керував службою віце-прем'єр-міністра Василя Рогового (свого давнього приятеля та партнера по «лавочному бізнесу»), з 2003 року став завідувачем відділу секретаріату президента. 15 грудня 2004 року Леонід Кучма скасував посаду виконавчого секретаря Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку й запровадив посаду керівника апарату ДКЦПФР, призначивши на неї Непрана. З тих пір цей упитаний і спритний господин розгорнув свій власний корупційний «бізнес» з надання послуг бізнес-структурам, передусім – «Приватбанку», де він контактував персонально з Геннадієм Корбаном.
Трудовий шлях Миші Непрана розпочався на «стратегічному продовольчому об'єкті» – Прилуцькому м'ясокомбінаті. Там він круто просунувся комсомольською лінією й незабаром перебрався до столиці, залишивши про себе шлейф неприємних спогадів у земляків. Спустя кілька років, у 1998 році одна з прилуцьких газет опублікувала коротку замітку про Непрана відомого журналіста та рухівця Віктора Лави, яку перепечатала обласна газета «Сиверщина».
Суть замітки вже ніхто не пам'ятає, але в пам'яті земляків залишився судовий процес: дотепні адвокати колишнього комсомольського діяча, а тоді вже працівника міністерства економіки затравили провінційну пресу позовами.
У 1991 році, як ми вже сказали, «комсомолець» Миша пристроївся до Кравчука у Верховну Раду. За випадком познайомився з начальником управління економіки Кабміну Василем Роговим і при його допомозі через пару років перебрався до Мінекономіки керівником апарату. Незабаром до Мінекономіки перекочував і сам Роговий, влаштувавшись на посаду заступника міністра. І ось тут розпочався справжній розквіт творчої думки Непрана (у площині «що можна стибрити»). Спираючись на широке (внаслідок переїдання) плече заступника міністра, він почав таскати все, що, на його погляд, погано лежало. Благо на той момент українське міністерство економіки – спадкоємець радянського Госплану – було одним із найбагатших відомств на постсовітському просторі.
У його власності знаходилась нова, розкішна (у всякому разі, за тими часами) готель «Салют», побудована 1984 року разом з рестораном на 150 місць, Дім подарунків на бульварі Лесі Українки, бази відпочинку, санаторії, кілька добудованих і недобудованих будинків Мінекономіки (на Лівобережній та на Дмитрівській біля цирку), допоміжні господарства й багато всякої всячини. Зрозуміло, що у колишнього комсорга прилуцького м'ясокомбіната від такої кількості скарбів розбігалися очі. Але він швидко взяв себе в руки й почав переоформлювати власність на підставних осіб, перетворюючи її на ТОВ та МП. Першим ділом він поставив у «Салюті» своєї людину й потім перевів на неї власність. Є свідки, що «ставленик» чи не щодня приносив босу виручку готівкою, і той пухлими пальчиками розсовував її по кишенях. А прибуток був немалий. Більшість номерного фонду готелю здавалась бандитам та фірмачам, частина використовувалась під бордель, але найкращі апартаменти неформально належали Непрану.
Видимо, справи пішли в гору, оскільки Михаїл виявив невластиву йому щедрість. Зокрема, він подарував своєму водієві сіру «Таврію» 1993 року випуску номер А7029КI, а племінниці – квартиру біля поліклініки Кабміну, у районі проспекту Дружби Народів за адресою вулиця Верхня, 3. Сам переселився з мамою в комфортабельніше житло. Якщо не помиляюсь, у районі бульвара Лесі Українки. Там же, неподалік від військового училища зв'язку, проживав Роговий. Забігаючи вперед, зазначу, що Миша незабаром виявив на першому поверсі дому Рогового аптеку. Звичайну таку аптеку з трьома бабусями-фармацевтками. Це йому не сподобалось і він виселив аптечну установу з престижного житла. Замість неї поселив свій з Роговим магазинчик «Домашні продукти». І почав продавати мешканцям дому продовольчі товари останньої свіжості. Поговорюють, ніби з чотирьох дівчат, що працювали в магазині, оформлені лише дві. Враховуючи, що отримують вони мізерну зарплату, економія на податках у Михаїла Івановича виходить «фантастична».
Але жадібність – це така хвороба, яка виражається саме в дрібницях. Взагалі, дитячі та юнацькі роки, проведені в умовах прилуцького м'ясокомбіната, не пройшли даремно. Мішу завжди тягло до харчових продуктів. І бажано поближче від дому чи роботи. Навпроти Кабміну є продовольчий магазин, багато разів змінивший назву. Зараз він іменується ніби «Чумацьким шляхом». Там, у цього магазинчика, є потайна дверка, яка вела прямо до фірми Непрана. Управління справами Мінекономіки в робочий час бігав у свою фірмашку через дорогу від робочого кабінету й перевіряв рахунки за поставками ковбаси.
Але у читача може скластись спотворене уявлення про масштаби комерційної діяльності молодого Непрана. Вона не обмежувалась магазинчиком і готельними бордельчиками. Справжній широкий бізнес Михаїл Іванович розгорнув на ниві відчуження відомчого майна. Крім готелю, він умудрився за копійки (у прямому сенсі слова) збагрити Дім подарунків на Лесі Українки. Потім продав базу відпочинку в Конча-Заспі. Приватизував і спихнув відомчі «домики» в Осокорках, названі базою «Дніпро». Наступною його жертвою став піонерлагір міністерства імені Крупської на 27-кілометрі Житомирського шосе. І оздоровчий центр на Труханівому острові (так званий РОП).
Але найбільші чудеса Непран творив з численними будинками Мінекономіки. Зокрема, він нібито найняв для ремонту й добудови корпусів міністерства югославську фірму «Градинг». Причому процес найму субпідрядника добре запам'ятався рядовим працівникам відомства тим, що Непран і Роговий закривались у кабінеті й чимось таємничо довго там займались. Мабуть, розкладали щось на дві купки… Так ось, через кілька років КРУ (або якась інша ревізія) поїхала дивитись нібито завершений євроремонт, за який уже було перераховано 5 млн дол., і виявила, що абсолютно ніяких робіт не проводилось. Більше того, сором'язливо приховуючи очі, Непран повідомив, що зв'язку з фірмою немає, її югославські телефони не відповідають, «пропали гади, кинули нас бідних». Матеріали перевірки пішли до Генпрокуратури, а слідом за ними туди, з виглядом побитого пса, поскакав Миша. За чутками, він швидко «обкорешився» з місцевими мешканцями й домігся «індульгенції». За матеріалами перевірки кримінальну справу порушено не було.
Воспрянувши духом, Непран потягнувся до іншого відомчого об'єкту – будинку на Дмитрівській. Пішовши звичним шляхом, він підписав договір про спільну діяльність від 25 червня 1995 року між Міністерством економіки України в особі управління справами Непрана Михаїла Івановича та Фондом ділового співробітництва «Україна» в особі голови Плужникова Ігоря Олександровича. На кількох сторінках цього документа пестрить гучна беллетристика, а ось завершальна частина дуже цікава: «Міністерство для забезпечення виконання Фондом державних завдань, спрямованих на розвиток ринкової економіки в Україні, забезпечує Фонд нежилою площею в адміністративній будівлі по вул. Дмитрівській, 30 (м. Київ) загальною площею 1570,8 кв.м. Фонд зобов'язується відремонтувати й обладнати на п'ятому поверсі в двотижневий строк кабінети для заступника міністра й начальників відділів департаменту підтримки підприємництва. Міністерство буде сприяти наданню Фонду адміністративної будівлі по вул. Дмитрівській, 30 загальною площею 6800 кв.м.».
А тепер про головне – у будинку поселився телеканал «Інтер» (до якого в нас, зрозуміло, немає ніяких претензій), а пан Роговий незабаром став видним соціал-демократом, на всі посади його підтримували й просували есдеки.
У загальному, Непран вніс будинок Мінекономіки до «статутного фонду» майбутньої партії Медведчука як вступний внесок за підтримку свого покровителя. Той не залишився в боргу: переходячи то до Адміністрації президента, то ще куди-небудь, Роговий тягнув за собою Мішу доти, поки той не присосався до «Приватбанку».
У багатьох виникає питання: як познайомились «Приватбанк» і Миша. Відповідаю – на ґрунті машин. Справа в тому, що Непран знайшов собі ділових партнерів у особі фірми-постачальника «Пежо». До речі, Мінекономіки досі їздить переважно на «Пежо». Він не лише закуповував у них машини великими партіями, але й поселив їх на базі АТП міністерства. Причому була придумана хитра схема, за якою за оренду продавці «Пежо» платили… 50 коп. за квадратний метр, при індикативній орендній ставці 2,50. За воду й електроенергію не платили взагалі. Тобто платили особисто Михаїлу Івановичу – машинами. За співробітництво він був винагороджений особистим «Пежо» 407 та ще одним автомобілем цієї марки – для службових розїздів.
Але треба було якось облагородити схему з орендним дисконтом. І фірмачи розраховувались автозапчастинами. Так сталось, що серед цих запчастин виявлялись зайві. І одного разу Непран продав «жменю» лівих деталей комусь із керівництва «Приватбанку». З тих пір вони не розлучаються. Люди Коломойського безпомилково впізнали в Непране «свого». Справді, таких проходимців треба поискати.
Поступово керівництво виконавчої влади розібралось у Непране, який остаточно обнаглів. Відкрито лобіював інтереси «Приватбанку» у конфлікті з НЗФ, прикривав рейдерські атаки «Приватбанку» й навіть за допомогою людей Коломойського намагався взобратись у крісло голови комісії з цінних паперів. За період роботи в ДКЦПФР на Непрана неодноразово складались протоколи про корупцію, але він щоразу ухилявся від покарання. Але межа наглості була перейдена, й керівнику апарату порадили звільнитись. Тоді-то він і запропонував свої послуги «зв'язному» від «Приватбанку» – Гені Корбану, переконавши допомогти йому пролізти до Мінекономіки на посаду заступника міністра за квотами. Якщо фінт вдасться, Михаїл Іванович буде курувати питання ліцензування й експортні квоти. Інтерес «Приватбанку» полягає в тому, щоб добувати з його допомогою дозволи на експорт нафти, природного й зрідженого газу українського виробництва, а також отримання квот на зерно.
Іншим завданням, яке вирішував би Непран, є лобіювання запровадження ліцензій на виробництво й реалізацію нафтопродуктів, оскільки застарілі НПЗ групи «Приватбанку» вже кілька років відчувають труднощі з продовженням строків дозволів на виробництво бензину й дизпалива.
У Мінекономіки повернення заматерілого Миші чекають зі страхом: бояться, що після його художеств відомство просто розформують…