Недавні події змусили нас повернутися до питання про адекватну відповідь агресору, яку ми зобов'язані дати. Спочатку варто розібратися з термінологією. Що саме розуміти під адекватною відповіддю? Якщо йдеться про формулу «постріл на постріл» або щось подібне, то необхідно дивитися правді в очі та визначити, з ким і як ми воюємо. Очевидно, що з часів Криму ми воюємо з армією Російської Федерації. Нагадаємо, що під приводом «навчань» до наших кордонів було стягнуто всю техніку, яку вдалося привести в рух. Ударні угруповання Збройних сил РФ розгортались задовго до початку Майдану, а бойове планування операції вторгнення — ще раніше. Знаменитий візит Януковича в Сочі в листопаді 2013 року був присвячений одному питанню. Путін поставив його в відомість про те, що станеться, якщо буде підписана Євроінтеграція. Те, що вже перебувало в Криму, особливо не приховувалось, і Янукович легко отримав підтвердження від місцевої СБУ. Будучи давно розкритим боягузом, Янукович відступив, що й привело до революції. Але його страх ґрунтувався не лише на обсягах сил, які накопила РФ, а й на знанні стану справ у Збройних силах України та силових структурах, які відкрито співпрацювали з росіянами.
Розраховувати на допомогу Заходу він не міг, на народ — теж. Вступити в бій з наявною армією — абсурд. Об'єктивно наша армія була розвалена з любов'ю та основательно. До цього процесу доклали руку всі міністри оборони від Кузьмука і до Анатолія Гриценка, якому не вистачило мужності застрелитися, але вистачає наглості лізти то в президенти, то в парламент, то в борці з корупцією. Ці безсовісні персонажі поводяться так, ніби армію розвалювали інопланетяни, а вони — білі й пухнасті. Унаслідок цього ми майже повністю втратили авіацію та засоби протиповітряної оборони, а боєздатні сухопутні з'єднання залишилися лише в одиничних екземплярах. Чудові міністри оборони скоротили армію до 100 тисяч осіб, залишивши при ній 450 генералів. Отже, про адекватну відповідь. Ми могли б забезпечити широкомасштабну партизанську війну по всій території. Найімовірніше, в якийсь момент втрати Збройних сил РФ стали б такими, що подальша війна здалася б їм уже не такою бажаною. Тим більше, що на території України розташовані ядерні об'єкти, які можуть бути використані так, що європейська частина РФ стане радіоактивною пустелею.
Тобто, це й була б адекватна відповідь, але при цьому те, що ми зараз бачимо в Хомсі, Алеппо та Хамі, ми б спостерігали в Дніпрі, Києві та Харкові. Зрозуміло, що противник залишив би в Україні всю свою регулярну армію, але й наші втрати йшли б на десятки й сотні тисяч. Це треба розуміти чітко й без ілюзій. Ніхто не може нас позбавити права на тотальну війну, але робити цей варіант єдиним — занадто легковажно, особливо коли існують й інші варіанти. Отже, адекватна відповідь — зупинити противника й після цього — відновлювати боєздатність армії до такого стану, щоб вона могла успішно воювати саме з армією РФ. При тому, що всі резерви були давно розграбовані, треба було налагодити нову логістику, бо навіщо потрібен автомат, якщо до нього немає патронів?
І другий термін — хто такі «ми»? Усі добре пам'ятають бравих фельдмаршалів Яроша та Семенченка, які були готові воювати без «будь-яких генштабів»? Ось ці люди якраз і пропонували варіант тотальної війни. У нашому випадку ми не самі, і за нашою спиною встали наші партнери. Так, вони це зробили не так, як нам би хотілось, але вони роблять те, що ми не в змозі зробити. Поки що. Простий приклад. Росіяни не соромляться застосовувати армійську броньовану техніку та артилерію на полі бою. Навіть ті зразки техніки, яких у нас ніколи не було.
Тепер дуже просте питання: чому вони не застосували авіацію? Ясно, що їм щось завадило, але не наші Повітряні сили та протиповітряна оборона — точно. Вони лише зараз починають приходити у вменяємий стан. Якщо хто забув — нагадаємо, у періоди загострення ситуації, коли над Кримом хмарами літали штурмовики та бомбардувальники Повітряних сил РФ, до району Одеси обов'язково підходив есмінець УРО ВМС США з системою «Іджис» на борту, а в Егейське море входила ударна авіаносна група того ж флоту. Варто сказати, що навіть один есмінець здатен покласти весь Чорноморський флот РФ другим шаром біля пам'ятника загиблим кораблям і спалити авіацію росіян у районі Криму. Причому все це він може зробити одночасно. Якщо ж з авіаносця підтягнеться штук 30–40 F-18, то можна покласти ще й третій шар якогось російського залізяки. Багато хто наводить приклад Ізраїлю та того, як він бравурно розправлявся зі своїми противниками. Але це порівняння некоректне. Ізраїль отримав мандат на свої території й почав будувати державу в ворожому оточенні. Він був змушений мілітаризуватися з моменту свого заснування й до сьогодні. Крім того, за його спиною стояв повноцінний союзник — США, який поставляв озброєння в тих обсягах, які запитувались.
Тобто Ізраїль одразу сів на безодню ресурсів. У нас же все навпаки. З моменту здобуття незалежності ми вели демілітаризацію, і наш найбільший військовий та економічний партнер не стояв як захист за нашою спиною, а сам став агресором. Тобто у нас абсолютно протилежна ситуація. Але найголовніше навіть не це. Наші партнери обрали асиметричні методи впливу на РФ, які вже зараз дають свої очевидні результати. Вони наносять монотонні, руйнівні удари в сам фундамент РФ, і ми прямо зараз спостерігаємо ті тріщини, які розповзаються по всьому курнику, що стоїть на 1/7 суші. Далі ми виложимо свої спостереження та припущення щодо того, куди й як все рухається.
Продовжуючи тему, хочемо нагадати про те, що Туреччина після збиття російського Су-24 запросила НАТО про військову допомогу. Насамперед було запрошено посилення авіації, а також протиповітряної оборони. Як відомо, до Туреччини вже були направлені комплекси «Патріот» зі Збройних сил Німеччини, Іспанії та інших країн, а на авіабазу Інджирлік підтягуються важкі винищувачі F-15 та «Торнадо» з Люфтваффе.
Це важливо розуміти на тлі того, що сама Туреччина має в строю понад 220 легких винищувачів F-16 та власні засоби протиповітряної оборони. Тобто навіть потужна турецька армія не махає семенченківською чи ярошівською шашкою, а тверезо оцінює ситуацію, готуючись до реальних бойових дій, а не до дешевої показухи! Туреччина показує приклад вменяємої позиції, будучи інтегрованою в велику оборонну гру. Ми теж є одним з елементів величезної гри, причому — не найголовнішим. Цю роль ми руйнували всі 24 роки своєї незалежності. Тому ми граємо за правилами, які написані не нами, але які ми зобов'язані чітко виконувати для досягнення бажаного результату. А результат один — деокупація наших територій і повне відновлення обороноздатності. Варто зазначити, що наші Збройні сили відновлюються просто неймовірними темпами. Порівнювати армію кінця 2013 та кінця 2015 років просто немає сенсу. Це вже різні структури й різні можливості. Крім того, у нас відновлена Національна гвардія, яка отримала важке озброєння й стала настільки численною й оснащеною, що багато хто задається питанням — навіщо?
На нього ми відповімо в кінці матеріалу. Отже, наш оборонний потенціал потихеньку виходить на позиції, коли ми зможемо успішно воювати з військами РФ на нашій території. Що стосується угруповання, створеного росіянами в Луганськ-Донецькій області, то це вже не противник. Якби не гарантоване втручання РФ, то вся ця дрань буде розгромлена за пару тижнів, але поки цього не робиться, оскільки резерви РФ стоять біля кордону. Природно, що для успішної операції з визволення Донбасу, а потім і Криму, необхідно привести резерви Збройних сил РФ у небоєздатний стан. Цього можна досягти двома шляхами — прямим впливом шляхом масового вогневого ураження, або створенням умов, коли їхня боєздатність рухнеться зсередини. Плюс ще один момент — необхідно мати гарантований варіант нейтралізації залишків ядерної зброї РФ. Почнемо з останнього, бо в якому б стані вона не перебувала й які б засоби перехоплення не існували, бажано, щоб вона взагалі була нейтралізована й не могла бути використана в принципі. Тут важливо розуміти коренну відмінність військових часів СРСР та сучасних російських військовиків.
За часів СРСР військові вищого ешелону були напівбогами й практично жили при комунізмі. Вони мали все, що могли собі придумати. З цієї причини вони були відані ідеї, яка взметнула їх у верхні шари суспільства. Те саме можна було сказати й про вище партійне керівництво. Їх дуже важко було збити з ідейної платформи й майже неможливо купити. Тим більше це стосувалось КДБ. Зараз ситуація абсолютно протилежна. Ідеї як такої — немає. Справді, ніхто з осіб при владі ні на секунду не проникся ідеєю, влитою в вуха дегенератів. «Російським світом» їх не обманеш, бо цінності, сім'ї, коханок та інше вони вивозять з Росії, а гроші зберігають на валютних рахунках іноземних банків. Тобто, дивлячись на самого Путіна й на будь-якого керівника країни чи армії, кожен бачить, як ті кують собі незліченні статки. Це означає, що всі «принципи» й «ідеї» давно монетизовані й є лише інструментом, що дозволяє відчинити двері в більш ситу кормушку. З цієї причини в потрібний момент управління ядерною зброєю буде передано тим особам, яких укаже меценат, що зробив десяток російських генералів доларовими мультимільярдерами.
Є підстави вважати, що такі особи давно відібрані й давно дали згоду на виконання низки обумовлених дій при отриманні певного сигналу. Але це станеться тоді, коли розпочнеться паралич влади. А ось цей момент настане дуже скоро. Якщо хтось думає, що російські грошові мішки не розуміють, що буде в кінці шляху, устеленого санкціями й падаючою ціною на нафту — глибоко помиляються. Вони все чудово розуміють. Все може вийти з-під контролю просто завтра вранці, і тоді Росія стане не тим місцем, де їм буде затишно й безпечно.
А лояльність «запасних аеродромів» у Лондоні, Ніцці та Майамі треба чимось заробляти! Ось саме в цей момент Росія миттєво стане безядерною країною. У цей момент або навіть трохи раніше почнуться найцікавіші події, про які — в останньому епізоді нашої історії.
Відштовхуючись від викладеного вище, ми плавно переходимо до моменту, коли РФ стає зовсім не до ігор у Луганськ-Донецькій області та «Крим наш». Грубо кажучи, виникає ситуація, коли треба вирішувати питання життя й смерті в межах Садового кільця Москви. Саме туди висунуться найбоєздатніші підрозділи Збройних сил, ФСБ та інших структур для того, щоб або підтримати похитнуту кормушку, або щоб змінити чергу біля її краю, а можливо й те й інше — разом. Саме в цей момент, як учив мудрий Сунь-Цзи, й слід обирати час для битви. Рівно те саме зробив Путін. Поки ми були на Майдані, а потім — намагались відійти від того, що сталось на Грушевського, Інститутській та біля Жовтневого, він двинув уперед свої війська. Але одного разу скориставшись горем сусіда, не варто очікувати його співчуття, коли та ж біда прийде в твій дім.
Як мінімум, сусід повернеться те, що було в нього вкрадено! Як ми писали вище, ось ці самі два «армійські корпуси молодих республік», позбавлені резервів і логістики з РФ, будуть перетворені на фарш за пару тижнів, якщо ніхто не буде поспішати. Є ймовірність, що в Криму навіть воювати не доведеться. Там зіграє свою роль бажання їсти й жити в світлі й теплі. Так що кримчани можуть зробити свій звичний вибір — у бік холодильника. Для цього просто треба вимкнути телевізор, хоча можуть бути й варіанти. І ось тут кожен може включити власну спостережливість і пройти слідами автора, уважно дивлячись по сторонах.
Усі бачать, наскільки більше стало Національної гвардії, у дівоцтві — Внутрішніх військ? Їх стало не просто більше, а дуже на багато більше! Причому, крім змінено екіпіровки, у них кардинально змінився набір техніки. Ті, хто вечорами переїжджає мости через Дніпро, знають, про що я. Навіть вантажівки й автобуси у них як з голки й дуже багато — іноземного виробництва. Відомо, що перші партії БТР-3 та БТР-4 пішли в НГ. Туди ж йдуть і модернізовані танки, броньовики й інше, включаючи стрілецьку й снайперську зброю новітніх зразків. Крім того, обмундирування НГ одразу й безпомилково відрізняється від такого ЗСУ. Що характерно, у формі НГ ходить дуже багато дорослих чоловіків. Причому це не лише офіцери, але й сержанти. Значить — НГ дуже конкретно укомплектовувалась контрактниками. З цього випливає, що третій ешелон наших військ готується до дуже серйозних бойових дій, бо така вогнева потужність уже порівнянна з армійською. Зрозуміло, що після того, як ЗСУ розбомбить основні сили противника, слідом піде НГ й буде добивати все те, що не складло зброю, й виконуватиме поліцейські функції до закінчення періоду стабілізації становища.
Але ось що цікаво. На Яворівському полігоні саме частини НГ найпершими проходили тренінги, проведені іноземними інструкторами. Причому, наскільки відомо з відкритих джерел, загальна кількість НГ, яка пройшла навчання, перевищувала чисельність ЗСУ, які переважно тренувались на полігоні Широкий Лан. Що ж це виходить, нашим партнерам НГ потрібна більше, ніж ЗСУ? З одного боку, мобілізовані військові показали досить високий рівень загальновійськової підготовки й західні фахівці дали досить високу оцінку їхнім можливостям, але навряд чи цим можна виправдати явний перекіс уваги в бік НГ. Тут ми дамо деяке пояснення й висновок, що з нього випливає, який може прояснити ситуацію. Отже, нам часто незрозуміло те, що роблять або не роблять наші військові на передовій. Мало того, найімовірніше цього не знає більшість старших офіцерів. Їм невідомий загальний задум усієї операції. Думаю, що весь план, включаючи всю взаємодію з нашими партнерами й черговість тих чи інших заходів, в Україні знають лічені одиниці найвищого керівництва країни.
Отже, їм якраз відомо, чому ми стоїмо й чому не відповідаємо. Мало того, їм відомо, коли ми не лише відповідатимемо, але й робитимемо те, що зобов'язані за Конституцією — вибивати нечисть з нашої землі. Але це загальний, великий план, у якому ми діємо не на головному напрямку, тому чекаємо команди. Тим не менше, плани передбачають певну роль для сил України на всіх етапах операції. Як ми бачимо, операція силами НГ передбачається більш широка або більш тривала. Тут згадуються деякі репліки емоційного Ердогана або те, що іноді проскальзує у Бжезинського, але все зводиться до того, що розбісяне російське керівництво вже винесло вирок Росії як такій. Дуже скоро вона дійде до стану, коли почне руйнуватися зсередини. Ось у цей самий момент буде проведена операція, від якої Захід утримався в 1991 році, за що зараз весь світ розплачується сплеском міжнародного тероризму, всі нитки якого ведуть у Кремль. Більше Росії не буде, і трансформація її територій відбуватиметься за участю міжнародних поліцейських сил.
Тобто, на час, поки будуть визначатися кордони нових суб'єктів міжнародного права, утворених на обломках РФ, утримання порядку, недопущення конфліктів між окремими частинами колишньої імперії, а також контроль за потоками біженців, гуманітарною допомогою й пресечення бандитизму, будуть покладені на підрозділи, подібні до НГУ. Таким чином, Національна гвардія, найімовірніше, братиме участь не лише в зачистці територій, звільнених від окупації, але далі, вже під мандатом ООН. Можливо, це занадто сміливе припущення, але якби хтось у 1990 році сказав, що через рік СРСР рухнеться й на його обломках виникне безліч нових держав, частина яких опиниться в НАТО, хто б у це повірив?