Дмитро Різниченко, активіст та доброволець батальйону «Донбас», висловлює різку критику ідеї введення миротворців ООН у зону АТО. На його думку, про миротворців можуть мріяти лише перелякані українські обивателі, які вважають, що іноземні солдати будуть воювати проти Росії або захищати від російських військ.
Різниченко посилається на принципи Макіавеллі, стверджуючи, що запрошення союзників, сильніших за себе, призводить до втрати власного впливу в регіоні. За його словами, союзні військові сили завжди служать своєму володарю, але ніколи не слухаються того, хто їх запросив, і залишаються доти, поки їх володар не наказує їм піти. Активіст наголошує, що найнадійніше від загострення ситуації на Донбасі рятують не миротворці, а генерали — як українські, так і російські, — які забороняють своїм солдатам не лише стріляти, а навіть виходити за межі встановлених позицій. Ті військовослужбовці, які наважуються почати бойові дії на власний ризик, здаються командуванням обох сторін.
Різниченко зазначає, що на Донбасі зараз панує мир, хоча й виснажливий, важкий та безсенсовий. Більшість втрат на фронті, за його твердженням, походять не від ворожих куль, а від алкоголю. Він критикує українців за те, що вони, навіть після революції та успішної оборони від російських військ, не позбулися мрії про доброго окупанта та невіри у власні сили. Різниченко проводить паралель з ХХ століттям, коли українці сподівалися, що прийдуть сильні й прогресивні німці, виженуть росіян, і під німецькою владою Україна розквітне.
Євген Карась, активіст об'єднання націоналістів «С14», розглядає питання миротворців крізь призму історичного досвіду. Він згадує, що Канада відправила полк легкої піхоти умиротворювати конфлікт на розломах Югославії. Під час однієї з операцій першого етапу війни хорватська армія розпочала наступ, щоб повернути окуповані території. Після відступу сербів хорвати вступили у перестрілку з миротворцями, унаслідок чого було кілька убитих і десяток поранених з обох сторін.
Карась наголошує, що миротворці забезпечують стабільність і заморожування конфлікту, а не визволення окупованих земель. На його думку, миротворці дають мир, але не перемогу. Він ставить питання: навіть якщо миротворці допоможуть контролювати кордон з Росією, скільки крові це коштуватиме? Карась припускає, що Росія може відновити хаотичні озброєні групи, дати їм зброю, і ті почнуть нападати на пости миротворців, унаслідок чого в останніх зменшиться бажання контролювати всі шляхи та поїзди.
Карась аналізує, як насправді перемогла Хорватія. Він зазначає, що в Хорватії тотально все суспільство хотіло перемоги, ледве не половина країни взялася до зброї. На його думку, там не було старих зрадників у Генштабі та пропитих псевдо-генералів, не було телеканалів, які б розколювали суспільство. Хорватія мала загартоване військо і монолітну у своїй боротьбі націю. Карась висновує, що для повернення територій необхідно контролювати власний уряд та вишколювати військо. Він скептично ставиться до можливості введення миротворців і вважає, що Україна має розраховувати на власні сили.
Маруся Звіробій, командир добровольчого батальйону «Марусині Ведмеді» у складі 79-ї бригади ВДВ ЗСУ, висловлює сумніви щодо того, чи поверне введення миротворців ООН окуповані території. Вона припускає, що це призведе до ескалації конфлікту. За словами Звіробій, її бійці висловлювали думку, що необхідно або дати наказ атакувати та вичистити російські війська з української території, або здати Донбас і припинити класти там українських солдатів. Вона вважає, що ескалація конфлікту могла б привести саме до такого визначення: перемога або здача території. На її думку, це могло б бути краще, ніж нинішній замороженний стан конфлікту, який тривав уже тоді невідомо скільки часу й міг тривати роками.
Олена Білозерська, боєць ДУА (Добровольча Українська армія), категорично заперечує необхідність миротворців. Вона стверджує, що введення миротворців ООН у так звану «зону АТО» легітимізувало б знаходження на Донбасі російських окупантів і колаборантів. За її словами, вони перестали б бути злочинними угрупуваннями та озброєними бойовиками невідомої належності, а стали б повноцінною політичною стороною конфлікту зі своїми правами. Тому Білозерська вважає, що миротворці Україні не потрібні.