Слухати Путіна, його прес-конференції та «прямі лінії» — це нестерпна нудьга та повинність гірша за каторгу. Цей смердючий політичний труп давно вже не здатен повідомити світові щось нове. Здавалося б, пряме спілкування з жителями Росії, яке багато років вважається єдиним ще діючим каналом зворотного зв'язку населення з владою, останнім способом донести до влади свої проблеми, мало б бути цілком присвячено саме внутрішнім проблемам Росії. Але ні… З 2014 року тема України не дає Путіну спокою. Усі його публічні виступи, переговори з президентами інших країн, спілкування з журналістами чи зі своїми громадянами — так чи інакше торкаються теми України, якщо взагалі до неї не зводяться.
Путін нагадує царя з казки Леоніда Філатова про Федота-стрільця: де б що не говорили — все одно зведе на баб! Путін все зводить на Україну. Щоразу йому для цього задають якийсь вдалий питанець (замість того щоб розповідати про свої проблеми, про відсутність газу в селах і туалетів на вулиці!..). І щоразу у нього виходить, що ніякої України взагалі немає, це «російські землі», «подарунки від російського народу» тощо. Що ніякого окремого українського народу немає, його вигадали в спецслужбах Австро-Угорщини. Або в її Генштабі — версії існують різні. Але цього разу прозвучало й щось нове. Посилання на історичні, етнографічні та географічні прецеденти — такі, якими їх бачить кремлівський упир з багажем «найкращої у світі» радянської освіти за спиною.
«Там є еря, мокша, ще є, мені здається, шокша, ще там три групи, але всі вони вважають себе мордвою, мордвинами. Говорять мовою однієї групи, але все одно еря та мокша один одного навіть не розуміють, у них мова відрізняється більше, ніж російська та українська. Але вони дорожать своєю єдністю», — повідомив нам Путін.
«Чому? Вони розумні й розуміють, що дробління ні до чого хорошого не приводить, воно просто ослаблює етнос». Ось так. «Вітаю вас, громадянине, брехуне». Еря та мокша — це не «один народ», як вас учили в радянській школі. Це штучно вигадана для зручності колонізаторів та русифікаторів «один народ», у який колонізатори штучно запхали два різні народи — еря та мокшу. Недарма саме від мокші походить слово «москаль», у якому після потрапляння на Захід дві букви, як це часто буває, поміняються місцями. Ніякої «мордви» у ті століття, коли це потрапляння сталося через послів західних країн та інших рідких у тих краях гостей з просвітленої Європи, ще не існувало. Її просто ще не вигадали. Можливо, це саме «брехуне» пояснюється іншою цитатою звідти ж: «Вас хтось обманув». Але виявляти снисхідність до Путіна як жертви радянської пропаганди, лжеосвіти, міфів та стереотипів не хочеться. Бо сам він не виявляє снисхідності ніколи й ні до кого. «М'яко стелить, та жорстко спати».
Далі — ще цікавіше. «Ось дивіться, євреї приїжджають в Ізраїль з Африки, з Європи, з інших країн світу, з Африки взагалі чорненькі приїжджають. З Європи приїжджають. Говорять на їдиші, а не на іврите. Ніби й не схожі один на одного, а все одно єврейський народ дорожить своєю єдністю». Власне, на їдиші в Європі ніхто не говорить уже з тих пір, як кумир Путіна Сталін укладав знаменитий пакт з Гітлером і тим самим розпочав Другу світову війну. «Їдішланд», як називали деякі єврейське населення Східної Європи, унаслідок радянської підтримки Гітлера та розподілу з ним «сфер впливу» в Європі виявився практично знищеним. Історія перепахала ці землі настільки безжально, що де-факто в Білорусі, наприклад, від довоєнних чотирьох державних мов, включаючи їдиш, живою залишилася одна — російська…
Але ще важливіше інше. Путін не згадує, що саме дозволило євреям зберегтися як народу, пройшовши через усі тисячолітні випробування, розсіяння, вигнання, погроми, Голокост тощо. Що дозволяє з давніх пір, коли розпочалася масова аліяй не в Ізраїль ще навіть, а в Палестину, на землю предків, банально викуповану у арабів, вважати «чорненьких» з Африки та «біленьких» з Європи одним народом.
Головним чинником, що зберіг євреїв як народ протягом тисячоліть у розсіянні, була релігія. Іудаїзм. Те саме, що служило головною причиною для переслідувань та погромів у всіх християнських країнах і змушувало євреїв жити окремо, замкнено, своїми громадами, просто щоб мати можливість жити за правилами своєї релігії. Дотримуватися суботи, наприклад. І цю замкнутість, обособленість, це неперетинання з навколишнім християнським населенням, небажання брати участь у його справах, все те, що описано, наприклад, у «Кіцур шулхан аруху» — євреям потім теж ставили в провину й теж використовували як причину для погромів. Хоча насправді неучасть була лише способом уникнути звинувачень у навмисному завданні шкоди тощо. А вже в радянські часи арабським народам несли «світло» антисемітизму та перекладені на арабську мову книги Гітлера не хто інший, як колеги Путіна по КДБ СРСР!.. Так що посилатися на євреїв у такій щекотливій ситуації як би навіть не зовсім прилично — але коли дотримання приличів зупиняло Путіна та Росію?
Найцікавіше, що досвід євреїв щодо збереження народу через релігію дивним чином повторюється зараз — тільки не з євреями, а з совками та, як їх почали називати за останні роки, «ватниками» та «совкодрочерами». І релігія у них, природно, інша — але не менш авторитарна, і самі ці персонажі не менш «жорсткошиї», ніж ветхозавітні іудеї. Країни Європи за останні 30 років виявилися затоплені тими, кого можна умовно назвати «російськими». Але насправді це різні національності, і історія їхнього потрапляння в ці країни теж різна. Хтось, наприклад, виїжджав у ту ж Німеччину як етнічний німець, нащадок висланих у Казахстан у 1941 році німців Поволжя, а хтось — як нащадок євреїв, на спокуту німецької вини за Голокост прийманих у Німеччині нарівні з Ізраїлем. Хтось банально одружився на місцевих або — частіше — вийшов заміж. Був і чинник так званої «ковбасної еміграції», чисто за кращим у матеріальному сенсі життям, і цей чинник був і залишається за значенням далеко не останнім. А вже про колишні республіки СРСР, куди російських у свій час відправляли за розпорядженнями ЦК КПРС та ЦК комсомолу піднімати цілину або відновлювати розбомблені заводи та шахти, що й говорити!
І тепер величезні маси цих колишніх ватно-совкових «співвітчизників» живуть у такому розсіянні, як євреї, і дивляться на Москву, як на такий собі Єрусалим, молять на неї, дивляться лише на «Russia Today», або Перший канал росТВ, або «Росію-24», черпаючи виключно звідти свої уявлення не лише про Росію та світ у цілому, але й про країни, у яких вони безпосередньо живуть. Мабуть, саму цю їхню релігію, на відміну від релігії світового комунізму у ХХ столітті, точніше буде назвати переможобісяння. Бо «перемога» Сталіна над Гітлером у 1945 році — її центральний елемент, її різдво та пасха одночасно. Світовий комунізм зник майже без сліду — а ось гравець у ньому підпорядковану роль «свято перемоги» залишився й розросся за тридцять років до головної, несучої ідеологічної конструкції всієї нинішньої російської державності.
Так що примітивні ритуали на кшталт «дідів на палицях» у кожному великому місті Європи, США, навіть Австралії та Нової Зеландії щоразу дев'ятого травня, примітивні символи на кшталт колорадської стрічки, нехитрий набір ритуальних одежин на кшталт солдатських гімнастерок та пілоток 40-х років минулого століття, нехитрі мантри про «спасіння» Росією Заходу та всього світу — цілком собі катять за новітню «ватну» (совкову) релігію, завдяки якій Путін маніпулює громадською думкою Заходу через живих там нових «євреїв» у вигляді «ватників»-переможобісів, ментально чужих західному суспільству та західній системі цінностей куди сильніше, ніж були їм чужді років 300 тому євреї. Ця переможобісна релігія зі своїми імперсько-мілітаристсько-реваншистськими символами виявилася несподівано потужною силою, здатною не гірше мусульманських громад протиставляти себе об'єднаній Європі в цілому та влаштовувати в ній політичні бурі.
Саме ця загроза — головна й для сьогоднішної України, де такого населення повно, і воно має українське громадянство, і всі права, включаючи виборче, і має спеціально для збирання та накопичення таких голосів створений (ж)опозиційний блок у парламенті… У Латвії та Естонії, де совків-окупантів, приїхавших у супроводі російських танків у 1940-му, теж було 30 років тому повним-повно, не знайшли нічого кращого, як при найформальніших та найнезначніших вимогах натуралізації (екзамени з мови та історії країни) роздати їм майже всім громадянство. Так що ряди цього «народу» Путіна зараз там скоротилися — але це зовсім не означає, що ті, хто отримав паспорт громадянина «ватники», стали лояльні до своїх нових незалежних країн і перестали мріяти про новий захист їх Путіним. Тому що найважливіша відмінність новітніх путінських переможобісних «ватників» від згаданих Путіним євреїв — у тому, що євреї щороку говорили: «наступного року в Єрусалимі», а «ватники» ні під яким приводом не збираються виїжджати в Москву, покидаючи свої затишні європейські країни! Навпаки, вони мріють, щоб Росія прийшла до них і захопила ці країни знову, — принаймні ті з них, що входили до складу СРСР.
І саме для цієї мети, для підготовки та, так би мовити, морального виправдання цього (мрійованого) захоплення й використовується Москвою за межами російських кордонів переможобісяння як нова найважливіша всесвітня релігія совків. Коротко кажучи, посилання на євреїв чудово ілюструє, що «ватники» та переможобіси російські (їх там абсолютна більшість усіх національностей), українські, латвійські, німецькі та навіть ізраїльські (де таких теж повно й весь цей культ з Путіним на чолі чтять дуже палко) — це теж «один народ», незважаючи на всі національні відмінності та попередні історичні колізії. І українців з москалями Путін теж хоче бачити «одним народом», єдиним у цьому переможобісянні, загнаним знову в це пафосно-огидне імперське стійло, де українцям «льстять», називаючи їх «одним народом» з російськими — але насправді українцями легко жертвують, влаштовуючи їм голодомори та всі 33 інші утіхи, якщо вони раптом почнуть ворушитися й бунтувати проти «старшого брата». Тому що насправді цьому самому «старшому братові» потрібні виключно землі українців, а самі вони — не потрібні.
І мантра «одинарід», навіть якщо сам Путін у неї щиро вірить, — це всього лише засіб заманити українців знову в це імперське стійло. Обабрати хитрими вкрадливими мовами та посиланнями на «спільну історію», обманути, розвести — щоб вони, розвісивши вуха, пішли туди самі. Саме цього чекає від них Москва. Ну й мантра про «зовнішнє управління» Україною, під яке її віддав Зеленський, як же без цього… Набридла дурна мантра — і вже навіть не хочеться гадати, вірить сам Путін у те, що говорить, чи ні. Тому що цілком очевидно: для зовнішнього вживання ця мантра теж працює на заманювання та обдурювання, а для внутрішнього (оскільки обдурити та заманити українців так і не вдалося) — це просто психологічна компенсація того жорстокого факту, що Україна з 2014 року більше не перебуває під зовнішнім управлінням Росії (а з 1991 — і під внутрішнім, коли вона була частиною імперії). Москалі — не один Путін, а саме москалі як ціле! — назойливо переконують весь світ, щоб переконати самих себе, що Україна нібито не може бути просто САМА ПО СОБІ, незалежною, нікому не підзвітною, ніким, крім своїх власних органів влади, не керованою.
Це в чистому вигляді комплекс, прямо-таки азбука психології: навязливо представляти Україну під «зовнішнім управлінням США», щоб не так гірко був той факт, що вона більше не під зовнішнім управлінням Росії й що її не вдасться більше під це управління повернути…
Але найсмішніше не це. Найсмішніше у всій цій довгій виставі — те, що Путін сказав про примусову вакцинацію, розпочату недавно в Росії. Що він, мовляв, її не підтримує, — зокрема, у випадках, коли для неї є медичні протипоказання.
Що тут смішного? А сам метод. Це типово кримінальний метод, класика жанру бандитського наїзду: спочатку загрози та максимальний тиск, те, що мовою Путіна називається «кошмарити» (у спілкуванні з підданими в попередні роки він це вираження вживав). Потім, нагнавши достатньо страху, трохи збавити градус агресії, відступити й явити царську милість, що полягає у поверненні підданим деяких з відібраних у них прав.
Прямо як у пісні Круга: Чому ж ти, фраєр, відступив? Не по масті я тобі… На жаль, це поки що не про «росіян». І триває це «поки що» всю їхню історію. Путін зі своїми вірними росіянами — однієї масті, однієї крові, вони одним світом мазані. І про нього навіть не можна сказати, як у Гюго у «Соборі Паризької Богоматері»: «Immanis pecoris custos, immanior ipse», тобто «Пастир люте стада ще лютіший за пасомих». Ця латинь теж не про нього, бо магма, розпечена біомаса, що кипить там, внизу, під ним зі своїми «прямими лініями» та прес-конференціями, та сама біомаса, середнім арифметичним від смаків та запитів якої він є й тільки нею й утримується при владі вже 21 рік, — ця біомаса ще гірша й реакційніша за нього, свого ставленика.
І так само мріє задушити в «братських» обіймах Україну, і наголос відмовляється визнавати втрату колоній у 1991 році, і молить на культ розбісяного переможобісяння по всій Росії та Європі, і носить дідів на палицях, і мріє «повторити», і клеїть на свої німецькі машини наклейки «На Берлін!», і одягає своїх дітей у солдатську форму 40-х… хоча якщо по совісті, якої у цих підлих рабів ніколи не було, то треба було б одягати одразу в камуфляж, який носять 8-й рік окупанти та обстрілювачі українських земель «їхтамнети». Якщо в першому акті п'єси на стіні висить гвинтівка, то в останньому вона неодмінно повинна вистрілити, — такі закони драматургії. Дай боже, щоб ці недоумки, масово одягаючі своїх трьох- або п'ятирічних дітей у форму попередної війни, у 18 або у 19 отримували їх назад з нинішної або майбутної у вигляді «вантажу-200»!..