Дружина Яценюка нібито є сестрою дружини Кириленка. Однак ця обставина може не допомогти нинішньому міністру культури. Проблему може створити лист про ганебну історію з науковим плагіатом пані Кириленко, особливо враховуючи її зв'язок з Поплавським як обтяжуючу обставину.
На початку квітня 2015 року в Київському національному університеті культури і мистецтв (КНУКіМ), почесним ректором якого є Михайло Поплавський, у приміщенні бібліотеки корпусу на вулиці Щорса, 36 відбулась презентація підручника «Культура і наука» (К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2015). Підручник підготувала кандидат філософських наук, завідувачка кафедри філософії цього закладу Катерина Кириленко, дружина віце-прем'єра з гуманітарних питань і водночас міністра культури України В'ячеслава Кириленка. На презентацію було зібрано працівників бібліотеки, студентів, викладачів кафедри культурології та кафедри філософії. Засідання вів проректор з наукової роботи Безклубенко С.Д., який також є професором кафедри філософії, що перебуває під керівництвом пані Катерини. Кар'єра Катерини Кириленко у цьому університеті стрімко піднялась вгору, як тільки у березні 2014 року стало зрозуміло, що Майдан переміг.
Не чекаючи завершення навчального року і достроково розірвавши контракт з професором Безклубенком С.Д., який на той момент очолював кафедру філософії (контракти з професорсько-викладацьким складом у цьому університеті укладаються терміном на один рік — до 31 серпня кожного року), на його місце Поплавський через виконуючого обов'язки ректора І.Бондаря терміново призначив К.Кириленко. Справа в тому, що дружба Поплавського з чоловіком К. Кириленко розпочалася задовго до того, як в Україні змінилася влада. Незважаючи на показну опозиційність, пан В'ячеслав стояв на сторожі інтересів роботодавця своєї дружини і за часів Януковича, а Поплавський не ображав його дружину, яка з конспекту читала лекції дрімаючим студентам. Її чоловік регулярно відвідував приватний салон Поплавського Palace, розташований у приватному житловому будинку, побудованому на землі державного Університету, де за 400 гривень його обслуговували. Пан міністр відвідував цей заклад навіть при зарплаті у 6 тисяч гривень, на яку, як сказав відомий діяч, депутатам і держслужбовцям прожити неможливо, — пишуть співробітники університету.
Тож чому б не призначити чиюсь дружину завідувачкою кафедри та не провести з помпою презентацію її книжки? А якщо підручник такий, що не відірватись? Недаремно ж презентували його під гаслом: «Культура і наука» — шлях до інноваційно-освіченої особистості. Щоб оцінити науковий доробок, звернулися до спеціалістів. Як виявилось, це було виправдано. Попри те, що Катерина Кириленко є дружиною помаранчевого міністра, текст її книжки справляє враження, що писав його якийсь прихильник «руського міра» і радянського минулого. З усіх українських авторів на згадку міністерської дружини заслужили чотири-п'ять філософів, які загубились на тлі цитувань Енгельса, Маркса та цілої когорти маловідомих радянсько-російських авторів середини минулого століття. Але набагато цікавіше виявилось те, що текст підручника пані Катерини місцями повністю співпадає з текстом, розміщеним на одному з сайтів студентських рефератів.
У якості прикладу наводимо текст підручника К.Кириленко зі сторінки 89: «У процесі розвитку індустріальної культури все глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, особливо марксисти, вже в ХІХ столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини-працівника. В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов'язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства…»
А ось вступ реферату, розміщеного на сайті http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/profesiina-kultura-zagalne-ponyattya-pro-kulturu-praci-kultura-virobnictva-profesiina-kultura-osnovni-aspekti-ponyat-kulturologiji-imidzheologiya-konfliktologiya: «В процесі розвитку індустріальної культури все більш глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, в особливості марксисти, вже в XIX столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини. В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов'язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовнішнього примушування і контролю в умовах автоматизації виробництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутрішньої відповідальності за свою роботу і самоконтролю».
Продовження реферату співпадає з текстом на сторінках 87-88 «підручника» К.Кириленко: «На сьогодні зв'язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами». Тут пані Катерина випустила одне речення, яке є в рефераті: «Прикладної культурології як такої поки що не існує». Це випущено невипадково, оскільки воно свідчить, що сплагіачений К.Кириленко текст був написаний давно, адже прикладна культурологія вже існує. Далі текст продовжується: «Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є ніщо інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає – низьку». І далі до кінця абзацу слово в слово текст на вказаних сторінках підручника повторює текст реферату: «На сьогодні зв'язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами. «Прикладної культурології» як такої поки що не існує. Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є не що інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає — низьку. Віднайти які-небудь загальні критерії культури праці, не враховуючи різних її особливостей, які залежать від історичних умов, від соціокультурних особливостей суспільства, від специфіки різних видів трудової діяльності тощо, напевно взагалі неможливо. Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались».
Ще один абзац книжки К.Кириленко на сторінці 88: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський». К.Кириленко не звернула увагу на те, що прізвище написано з помилкою — правильно: Котарбинський. З такою помилкою прізвище наведене у рефераті, який виявили в Інтернеті, що знов доводить: цей текст кандидат філософських наук Катерина Кириленко списала у якогось студента. «У 40-50-х роках ХХ століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецького «праксис» – справа, дія, «логос» – вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуючи окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте теоретичний зміст праксеології в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до цього часу не отримала і статусу загальноприйнятої теорії не набула».
А тепер цитуємо реферат: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котарбинський. В 40-50-х роках XX століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецької «праксіс» — справа, дія, «логос» — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте теоретичний зміст праксеології в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула». Усього ж перші п'ять сторінок реферату (названі «Вступ» і «Загальне поняття про культуру праці») повністю сплагіачено на сторінках 88-92 книжки К.Кириленко.
Можливо, автор реферату списав з книжки К.Кириленко? Ні, список літератури, доданий до реферату, свідчить, що її книжки там і близько немає, оскільки вона вийшла щонайменше десятьма роками пізніше за ті, які вказані. Однак рекомендувала до друку цей підручник Вчена рада КНУКіМ, протокол № 6 від 3 жовтня 2014 року. Рецензентів було аж чотири, усі з науковими ступенями. І тут на нас чекала приємна несподіванка: компанію рецензентам-співробітникам КНУКіМ склав доктор філософських наук, доцент кафедри української філософії і культури Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка Руденко С.В. Це той самий Сергій Валерійович Руденко, який у 2012 році позивався до свого ж Університету з вимогою скасувати присудження наукового ступеню кандидату політичних наук Соні Кошкіної (Ксенії Василенко) і навіть виграв суд першої інстанції у відомому Шевченківському суді міста Києва. Причина позову: нібито виявлений особисто С.В.Руденко плагіат в її кандидатській дисертації. Як стверджувала сама Соня, 29-річний С.Руденко просто погодився виконати замовлення Д. Табачника, А.Портнова та його партнера В. Олійника, трансльоване через заступника міністра освіти Є.Сулиму.
До речі, А. Портнов, а також Олійник Володимир Володимирович, є власниками квартир у приватному будинку, побудованому Поплавським (як кажуть, на пару зі старшим сином Януковича) на поцупленій у державного університету землі за адресою Щорса 36в. То ж не дивно, що високодостойний борець з плагіатом С.В.Руденко не помітив його в книзі К.Кириленко. Авторка ж підручника — не якась там проста журналістка, а дружина самого віце-прем'єра з гуманітарних питань, того, що так боровся з посіпаками Януковича, якому, зі слів Соні, прислужував С.В.Руденко, і до якого тепер по рецензію звернулась пані Катерина. Може тому він однаково затребуваний тими, хто владу має, що зарекомендував себе як безвідмовний у прислужуванні їй, якого б кольору — синьобілого чи помаранчевого — вона не була. Через це до С.В.Руденка питань немає, а ось до влади є.
До Міністерства освіти і науки (підручник видано під «шапкою» МОН): чи контролює Міністерство діяльність вчених рад Вищих навчальних закладів на предмет їх відповідальності за необґрунтовані рекомендації рукописів? Які заходи вживатиме Міністерство з приводу виявленого плагіату у підручнику, адресованому студентам, яким пропонується навчатися за вкраденими текстами? Які заходи будуть вжиті до Вченої ради КНУКіМ?
Особисто до пана міністра культури і, за сумісництвом, чоловіка своєї високонауково освіченої дружини: за чий рахунок видавався (між іншим, під «шапкою» Мінкульту) цей плагіат накладом 400 примірників? Судячи з того, що, як нам сказали студенти, з вересня 2014 року до навчальних планів КНУКіМ було введено нормативний предмет «Культура і наука», це було зроблено за рахунок державного Університету. І головне запитання: чи не буде пан Міністр зобов'язаний віддячити шефові своєї дружини М.Поплавському, приміром, виділенням його університетові великого державного замовлення із відповідним асигнуванням з бюджету? Нагадаємо, що саме міністр культури В. Кириленко, у чиєму підпорядкуванні знаходиться КНУКіМ, в якому працює його дружина, вирішує питання розподілу бюджетних місць (державних коштів) між галузевими вищими навчальними закладами.
Останне запитання — це запитання до Президента України і Генерального прокурора: тільки ми вбачаємо у діях віце-прем'єра і міністра культури України В'ячеслава Кириленка ознаки корупції?