Я, Ковпак Руслан Артурович, народжений 9 липня 1971 року в місті Зарафшан, Узбекистан. Проживав і був прописаний у Автономній Республіці Крим, Україна, місто Бахчисарай, вулиця Еді Топчи, 35. Я чітко висловлював свою активну позицію щодо окупації Криму. Після цього я був змушений вилетіти до США та подати заяву про політичний притулок — номер мого кейсу USCIS A 206664476 від 21 липня 2014 року.
Моя дружина з донькою залишилися на окупованому Криму. Я був змушений звернутися до імміграційної служби в Лос-Анджелесі з проханням про допомогу, оскільки вони перебували в небезпеці. Я вивіз їх на материкову частину України. На материковій частині ми орендували квартиру в місті Кузнецовськ Рівненської області. Я не міг повернутися до США один зі старшим сином, тому що дружина не мала коштів для існування, а перебуваючи на окупованій території Криму, вона отримувала погрози щодо розправи через мої політичні переконання.
Я боявся, що її знайдуть і тут. Оскільки в імміграційному офісі залишився мій адрес у Лос-Анджелесі, я зможу вилетіти на співбесіду після запрошення. Тим часом я вклав усі свої кошти в автомобілі та займався їх купівлею-продажею для забезпечення існування. На продаж у мене були розміщені два автомобілі на сайті Авто Ріа: BMW X5 2005 року випуску з номерним знаком BB5888CK та Toyota Land Cruiser 100 2000 року випуску з номерним знаком AA9558OH.
22 грудня 2015 року мені надійшов дзвінок. Людина сказала, що хоче подивитися BMW, їде з Житомира, заїде по дороге в Рівне для покупки коліс і дисків для BMW, оскільки, за його словами, у його дівчини теж є BMW. Він також сказав, що їде до мене в Кузнецовськ через Луцьк, оскільки йому потрібно зустрітися з товаришем з Ковеля. Я запропонував йому зустрітися на перехресті в Маневичах на Київській трасі, що по дороге в Кузнецовськ. Він приїхав до мене в Кузнецовськ на VW CADDY білого кольору, вантажний, довга база, новий кузов.
Він відкрив мені свою машину і показав колеса з дисками BMW, які він нібито купував. Він подивився мою машину, сів за кермо, ми проїхалися в сторону АЕС і назад. Сказав, що машина йому сподобалася, ми домовилися про ціну. Я сказав йому, що у мене є ще одна машина на продаж. На це він відповів, що його друг якраз шукає таку саму модель. Він позвонив цьому другу при мені і сказав, що Toyota йому візуально сподобалася. Але у мене з собою не було ключа, я пішов додому за ключем від Toyota. Ми перевірили машину, завели її, я показав її зсередини. Він уїхав. Я з ним зв'язувався того дня — він ще тоді брав трубку.
Наступного дня, 23 грудня 2015 року, він один раз ще взяв трубку, потім надіслав мені SMS, що він на роботі дуже зайнятий і йому шеф «робіт вирвання годи» (дослівно). Я здивувався такій безграмотності і подумав, ким він може працювати з такою граматикою? Потім він перестав відповідати на мої дзвінки.
24 грудня 2015 року мені позвонив нібито його друг, який хоче купити Toyota Land Cruiser 100. Він сказав, що його друг уїхав на митницю по роботі, тому не відповідає на дзвінки. Він також сказав, що вони обидва хочуть купити мої дві машини і чи я зроблю знижку. Я відповів, що зроблю. Він запитав, чи я зможу зняти машину з обліку, на що я відповів — звичайно. Він сказав, що зможе приїхати в неділю і буде брати у мене авто за довіреністю. Я сказав йому, що нотаріуси у нас не працюють у неділю, і попросив його надіслати мені свої дані та гроші, щоб я зміг оформити довіреність у п'ятницю або суботу. Він уникнув відповіді і сказав, що зв'яжеться зі мною в п'ятницю. Після цього він не відповідав на мої дзвінки.
26 грудня 2015 року о 20:00 вечора мені знову надійшов дзвінок. Людина сказала, що шукає Toyota Land Cruiser вже три дні, зараз вона перебуває в місті Рівне по справах і деякий час буде зайнята в Рівному, їде до Польщі, повертатиметься у вівторок, а зараз хотіла б подивитися на машину і залишити задаток. Він також запитав, чи я зможу зняти авто з обліку, на що я відповів — звичайно. Він сказав, що буде зайнятий і буде пізно, чи це буде зручно. Не підозрюючи нічого, я сказав добре.
Я йому перезвонював о 23:00 і близько 00:00 ночі номер був відключений. На початку першої ночі він з'явився в мережі, я одразу перезвонив, і він сказав, що вони пробили колесо і вже виїхали з Рівного. Говір людини був не із західного регіону. Я йому перезвонив ще через годину, він сказав, що вони тільки підїжджають до Луцька. На це я запитав, навіщо їхати через Луцьк, якщо через Сарни ближче? Він сказав, що там дорога погана. Загалом я попросив їх позвонити мені, коли будуть повертати з Київської траси, щоб я встиг одягтися.
Вони мені позвонили о 3 годині ночі 27 грудня 2015 року і сказали, що вони вже перебувають у місті на заправці Журавлина. Я пояснив, як їхати по телефону, і вони підїхали до машин. Тим часом я одягнувся, вийшов на вулицю. Мою машину розглядали двоє людей, поруч стояв ЗАВЕДЕНИЙ VW CADDY темного кольору, імовірно чорного. Я здивувався, чому вони не гасять авто, і запитав. На це один з них підійшов і загасив машину і розмовляв зі мною як покупець. Другий був у червоній шапці, високий. Вони попросили мене відкрити капот, розглянули машину, після чого сказали, давайте проїдимося трохи.
Я сів за кермо. Справа від мене сів той, хто нижче ростом. Ззаду сів той, хто вище ростом. Той, хто нижче ростом, завжди радився з тим, що сидів ззаду. Я їм показував роботу підвіски, повертався і розмовляв з тим, хто сидів ззаду. Після цього вони попросили проїхатися. Ми поїхали в сторону Рівненської АЕС. Доїхали до першого блока, розвернулися і поїхали в зворотному напрямку. Проїхавши дві третини шляху, вони попросили зупинитися і сказали, що потрібно перевірити роботу роздавача. На це я відповів, що для цього необхідне болото, і запропонував з'їхати на піщану дорогу, щоб її перевірити. З головної дороги є з'їзд на грунтову вздовж посадки. Я звернув, почав перемикати передачі, проїхали по бездоріжжю близько сотні метрів, і вони самі попросили повертати назад.
Я розвернувся, доїхав до асфальтованої дороги і виїхав на неї. До кільцевої розв'язки міста залишалося менше кілометра. Щойно почавши їхати в сторону міста, той, що нижче, просто попросив мене дати йому сісти за кермо, щоб відчути машину. Ми вийшли з машини, помінялися місцями. Він завів машину, почав рушати, і в цей момент я почув і відчув розряди електрошокера у себе за вухом на голові. Мене почали скручувати судороги від електричних розрядів, але я почав тягтися до ручки двері, встиг її відкрити. Той, хто нижче ростом, почав бити мене в живіт, але я з усіх сил почав вивалюватися з машини. Той, хто сидів ззаду, продовжував безперервно бити мене електрошокером в шию. Він перелізнув через передній сидіння, продовжуючи бити мене струмом.
Я відчув, що задихаюся і що зараз зупиниться серце. Крізь зуби почав їм хрипіти і повторювати «УЇЖДЖАЙТЕ-УЇЖДЖАЙТЕ, забирайте машину, тільки не вбивайте, у мене зараз зупиниться серце». Але незважаючи на це, він продовжував мене бити, другий вибіг з машини, скрутив мені руки назад і почали стягувати мені кисті рук пластиковими стяжками. Я почав кричати, оскільки дуже боляче стягували руки. Після цього вони почали піднімати мене за кисті вгору, я став запитувати, чого вони хочуть від мене, і сказав, нехай забирають машину і уїжджають.
Вони сказали, що будуть мене вбивати. Я запитував їх за що? Вони відповіли — дізнаєшся!!! Закинули мене в машину. Високий сів поруч, той другий, хто нижче, сів за кермо знову. Мені було боляче, руки були настільки стягнуті, мене били в голову і сказали, щоб я лежав, щоб мене не було видно з вікна. Машина рушила, і по черзі вони почали говорити, що вони є співробітниками спецслужб і щоб я їм все розповідав. Я не розумів суть питання і запитував, що я їм повинен розповісти. На це вони мені відповіли, що вони давно за мною і нашою НІБИТО якоюсь групою стежать. Сказали, що вони взяли невідомого мені Юру Коржа і Васю Мелека, які нібито вказали на мене.
Вони сказали, що ці особи крадуть машини, перебивають номери на кузовах, перереєструють їх і продають, і що я беру участь у цій схемі. Я їм кричав, що я не маю ніякого відношення до цього, що я не знаю цих перелічених вище людей, і що я маю всі підтверджуючі документи на те, що мої машини куплені законно, чесно у Молота Сергія Олександровича, зареєстрованого по вулиці Вільямса, 3А, кв. 165, м. Київ (імовірно, колишнього працівника СБУ, зараз працює в службі безпеки компанії W). Його теща імовірно проживає в місті Василькові в Київській області. У мене все лежить дома, і якщо ви дійсно працівники спецслужб, можна проїхатися додому, і я все покажу.
Високий (Сергій Пилипчук) сказав тому, хто нижче, викликай оперативну групу — будемо везти в відділ. Сказав, що посидиш у СІЗО три дні і все згадаєш. Почувши це, я обрадувався — може, дійсно міліція, і там розберуться, і вбивати не будуть. Я просив їх везти мене в міліцію. Вони відповідали, що до того, як ми приїдемо в міліцію, я повинен все розповісти, і якщо я цього не зроблю, то живим мене вони не відпустять.
Тим часом ми підїхали кудись у місто — було освітлене місце, я побачив, що на вулиці стояли ще люди, вони почали сідати в машину. Я бачив їхні обличчя і почав кричати голосно — ВІДПУСТІТЬ, сподіваючись, що хтось на вулиці мене почує. На це один з тих, хто сів, новий третій, ще нижче ростом, сказав високому (Пилипчуку) — бий шокером, щоб не орав. Високий (Пилипчук) сказав, що шокер розрядився, на що третій сказав — «понабираєш вас. Заряджай значить.» Той, хто був за кермом, запропонував, «давай задушимо його тут, а потім скинемо».
Я кричав і просив, «за що???? забирайте і другі ключі від іншої машини у мене тех. паспорт у кармані на BMW — тільки не вбивайте!» Мені відповідали, що їм не потрібні ці машини, а що їм потрібна інформація від мене про те, як нібито я з якоюсь групою (невідомою мені) займаюся продажем викрадених автомобілів. Постійно вони вбивали мені в голову, що є працівниками спецслужб і що будуть знищувати таких як я.
Далі ми кружляли по якихось дорогах, відчував, що повертаємо, потім їхали по грунтовій. Тривало близько 10 хвилин. Ми приїхали в якесь місце, відкрили двері, витягли мене за руки, вивертаючи плечі, я став орати, мені було дуже боляче, кинули мене на землю обличчям вниз, почали стягувати ноги такими ж пластиковими стяжками. Я не міг пошевелитися. Мені було так боляче. Почав дергатися, просив розслабити хоча б на ногах, тому що не можу лежати на животі — задихаюся. Але мене ніхто не чув. Фари освітлювали всіх присутніх, я піднімав голову, кричав і просив, щоб мене не вбивали.
Потім я почув, що підїхала ще одна машина, з якої вийшли ще люди — оскільки на мені був капюшон, вони не помічали, що я часто дивився з-під нього. Їх було 6-7 осіб. Один з них підійшов і, звернувши вниз, бив мене в потилицю ногою, щоб я не піднімав голову. Стрибали по черзі зверху колінами мені на спину — на хребет. Вони мене обшукали, почали перепитувати моє прізвище (побачивши його, видимо, у водійських правах), скільки дітей, і ці питання задавалися часто протягом усіх катувань. Я відповідав, що у мене троє дітей. Але ця інформація відома лише кузнецовським людям — у Криму про це не було відомо.
Третій, ще нижче ростом (якого я бачив, коли він сідав у машину в місті), сказав, що зараз поїдемо до тебе додому, розважимося з твоєю молодою дружиною і вб'ємо всю твою сім'ю, і ніде ви не поїдете ні в яку Америку. Кожні 15 хвилин знову надівалися нові стяжки на руки, було настільки боляче, що я виття від болю і блював. На це вони сказали, що простріляють колені, і тоді я дізнаюся справжній біль.
Той, хто нижче третій, почав дуже умілим чином ламати мені пальці, спочатку на лівій руці мізинець зламав, потім на правій. Потім ще раз затягнув руки і почав вивертати суглоби. Через деякий час знову один з них почав надівати мені петлі на пальці, щось просовував під ці петлі, і починав скручувати, була нестерпна біль і відчуття, ніби пальці відрізають.
Я міг бачити, хто до мене підходить, але частина з них були в масках. Потім вони почали обговорювати, будемо ли рити яму або кинемо в канаву? Потім частина з них сіла в машину і уїхала. Залишилося три або чотири людини, які продовжували мене катувати, вивертаючи мені решту пальців і вивертаючи суглоби. У якийсь період дістали автомат — поставили мене на коліна, вивернули руки вгору, ударили затискачем по спині, приставили ствол автомата до потилиці, але я не міг так стояти на колінах і впав, вони приставили автомат до скроні, і сказали, що якщо протягом хвилини не розповім все — то вони вистрелять.
Я лежав і почав голосно молитися Богу, плакав і кричав, вони почали голосно сміятися надо мною. Я просив їх не вбивати мене, адже у мене діти, їх потрібно виховувати, уїжджайте, і я нікому нічого не розповім і завтра ж уїду. Я їм постійно повторював, що якщо вони працівники спецслужб, то я прекрасно розумію їх, що вони борються з бандитизмом, але вони перепутали мене з кимось. Я говорив, що я сам у Криму був у опорі, на що вони мені відповіли, що їм БАЙДУЖЕ мій КРИМ, говорили про те, що у мене не вийде свалити до америкосів і завалять мене тут за те, що такий грамотний.
Говорили постійно — «Поки при владі Порошенко і Яценюк вони будуть діяти без суду і слідства, що будуть розстрілювати сім'ї таких як я, щоб не було навіть потомків.» Я їм сказав, що я сам днями в однокласниках написав Саакашвілі, розповівши свою історію, і про те, що я можу бути корисний країні в боротьбі з корупцією. Сказав, що вони помилились, і мені здалося, що у них виникла пауза. Я говорив їм, що я переселенець, що вклав останні гроші в ці машини, і що дома немає ні копійки навіть на ліки дитині. На це вони грубо відповідали, що нічого було їхати сюди.
Просмотрівши потім в інтернеті подібні випадки, у мене почало складатися враження, що це новоявлена банда Цапка. Було враження, що їм приносить задоволення катувати беззахисну людину. Протягом усього часу мені вивертали пальці, суглоби, а потім один одному сказав — «Кінчай його»!!! Вони взяли якусь удавку — хтось з них упирався ногами мені в спину і почав душити горло, я став задихатися і хрипіти, не міг нічого сказати, оскільки не було повітря — у мене посвітліло в очах, видимо, втратив свідомість, тому що перестало бути боляче.
Я не знаю, скільки пройшло часу, але я очнувся від того, що мене било в конвульсіях і почав ніби хапати повітря. Я почув, що один з них почав говорити — «Давай відпилимо йому голову як Пукач Гонгадзе». Я їх хрипіючи почав умовляти, що вони знову таки помилились, що я ніякий не бандит, що Гонгадзе вбили за правду, а мене будуть вбивати за мною ж куплену чесно машину. Вони сказали, навіщо нам твої машини — разве що спалити?
Тим часом приїхала решта людей, запитали, що у мене в кишенях, я сказав забирайте все. Запитали, де мій телефон, на що я відповів, не знаю, може, в машині, де били шокером. Вони знову мене обшукали, зняли з мене золотий ланцюг 750 проби вагою 100 гр. і хрест 750 проби вагою 17,39 гр. Я вже потім зрозумів, навіщо вони мене обшукували ще раз, адже у мене лежав ключ мультилока від BMW — в якій коробка була заблокована. Періодично вони звонили комусь з телефону. Обшукавши мене знову, частина людей уїхала, залишилися зі мною лише двоє людей.
Ще пару разів мені вивертали пальці і суглоби, говорячи, що поки не приїхали решта, я повинен їм все розповісти, якщо цього не зроблю, то вони мене тут і прикінчать. Вони говорили, що стежать за мною давно, що все про мене знають — я їм відповідав, що я всього лиш рік тут живу, мирно, готов уїхати завтра ж з сім'єю, тільки не вбивайте. Вони говорили, згадуй, що ти робив раніше, за що я повинен відповідати. На це я їм відповідав знову, що до цього жив у Криму, нічого поганого нікому не робив, заробляю копійки чесно, щоб якось прожити. Я їм говорив, що я не зрадник Батьківщини, вони мені відповідали, що у тебе немає Батьківщини, і що з такими як я багато спілкувалися і не вірять ні одному моєму слову.
Говорили, що ви переселенці, по-наїхали і сіли на шию людям. Потім почали говорити, що моя Toyota Land Cruiser нібито викрадена і була вкрадена у дуже відомої людини, теж нібито працівника спецслужб з керівництва. Раптово проїжджала десь машина неподалік. Один з них сказав — «Паливо!» Вони мене почали піднімати з землі, мені було дуже боляче, і я став кричати, що я краще сам піду. Вони погодилися. Швидко кинули мене в якусь канаву, лягли поруч, укрили капюшоном, сказали, щоб я лежав мовчки, інакше зараз же вб'ють.
Я розумів, що якщо я буду кричати, то там далеко все одно ніхто в машині мене не почує і тільки погіршу своє становище. Машина проїхала. Я став просити знову — «Ребята, уїжджайте, я нікому нічого не скажу, уїду з сім'єю завтра ж». Мені знову повторювали, що ніде уїжджати не потрібно. Ми вилізли вгору з канави, говорячи мені — «Жити хочеш, живучий». Потім приїхала машина моя Toyota Land Cruiser, їх було на той момент п'ять осіб. Один з них тримав у руках пластикову білу каністру. Він її відкрив і почав обливати мене бензином. Я дуже сильно злякався, оскільки уявив, що якщо мене підпалять, то це буде дуже боляче. Став їх просити — «Краще застрелите мене, ніж підпалювати, адже це дуже боляче». Мені говорили стій рівно, я намагався підійти ближче до них, вони розбігалися. Він обливав мене всього — голову, обличчя, куртку, ноги.
До останнього моменту я не знав, залишуся ли я живий чи ні??? Вони відходили в сторону, звонили комусь і радилися, що робити? Потім раптово підійшов третій (найнижчий) і сказав — «Нам чужого не потрібно, але Toyota Land Cruiser ми забираємо, оскільки вона викрадена у якоїсь впливової людини». Поклав у кишеню водійські права, тех. паспорт на BMW, один з ключів від машини від BMW. Далі Панасюк мені сказав, що уїжджати мені не потрібно, що я, сподіваюся, розумію, що якщо я куди-либо звернуся, то розстріляють всю мою сім'ю. Що він все одно знайде, хто вкрав цю машину, і якщо вони вкажуть на мене, то вони мене вб'ють однозначно, і щоб я не думав, що встигну свалити до америкосів.
А інший, міцної статури (був у масці), високий, але не Пилипчук — сказав мені молодець, що я витримав катування і не здав якихось своїх нібито сообщників. Я їм знову повторив, що вони мене видимо перепутали з кимось. На це вони знову сказали, що на допитах їм так завжди говорять, і що не вірять ні слову. Вони сказали мені, що мене відпускають, я їх попросив розрізати мені натяжки на руках, оскільки відчував нестерпну біль при русі, вони не погодилися.
Я не розумів, де я перебуваю, і запитав їх, в яку мені сторону йти. Один з них — той, хто міцної статури — направив мене в протилежну сторону від міста. Якби я дійсно пішов у тому напрямку, то я 100% не вижив би. Вони сіли в Toyota Land Cruiser і поїхали, я вирішив йти за машиною — сорієнтувавшись, що світиться АЕС. Я побачив в метрах трьохстах проїжджаючу машину і подумав — піду краще на дорогу, де їздять машини. Я на колінах вилізнув до дороги. Встав і пішов в іншому напрямку від міста, пройшовши метрів триста, я зрозумів, що потрібно йти в зворотному напрямку. Пішов назад.
Проїхало пару машин, але вони не зупинилися, оскільки я не міг їм махати рукою — вони були затягнуті ззаду. Я зрозумів, що поки не дійду до кільця, на якому поворот у Кузнецовськ, я не зможу зупинити ні одну машину. Не доходячи до кільця метрів 50, я побачив, що їде якийсь мікроавтобус з Кузнецовська. Я розумів, що на кільці машина сповільнює хід, навіть подумав, що якщо я встану на дорогу, то машина мене збіжить, але не насмерть. Йти далі з дуже затягнутими руками далі не міг, тому що фізичний біль був настільки сильний, що я думав, що втрачу свідомість у будь-який момент.
Я встав на дорогу, і на мою щастя, мікроавтобус зупинився. Це виявилося маршрутне таксі з маршрутом Кузнецовськ-Луцьк. За кермом був молодий хлопець і один пасажир, літній, у світло-коричневій куртці і темній шапці. Я зайшов в автобус, пояснив, що мене катували всю ніч, і щоб вони мені розрізали стяжки на руках. Водій сказав, що у нього немає ножа, але я кричав від болю і щоб він знайшов хоч що-небудь і допоміг мені зняти ці стяжки, тому що я не міг уже витримувати цей біль. Водій знайшов якийсь тупий кухонний ніж, почав розрізати мені стяжки, я дуже кричав, оскільки було дуже важко просунути ніж крізь ці стяжки, а руки нагадували надуті рукавиці. Він мені їх розрізав, почала надходити кров у руки. Я кричав від нестерпної болю, що водій злякався. Він мені сказав, що йому потрібно їхати в Луцьк, і щоб я виходив.
Я вийшов і пішов у напрямку в сторону Кузнецовська, пройшовши ще метрів 200, я побачив, що зі сторони котеджів їде червоний вантажний Рено Трафік. Я встав на дорогу, оскільки він рухався повільно. Я пояснив водієві, що мене катували і потрібно їхати в швидку. Водій запропонував сісти в кабину, але я сказав, що весь облитий і пропитаний бензином, що испорчу йому кабину, і краще лягу в кузов. Водій довіз мене до швидкої допомоги і завів усередину.
Я переживав за зламані пальці, попросив, щоб медсестра викликала лікаря, щоб оглянув мені руки. Прийшов лікар — оглянув і сказав, що суглоби і кості, по-моєму, цілі. Лікар сказав мені, що вони зобов'язані викликати міліцію. Але я попросив нікого не викликати, оскільки був дуже налякан тим, що якщо я куди-либо звернуся, то розстріляють всю мою сім'ю. Крім того, я не знав, що з моєю сім'єю (адже вони говорили, що вони направляються до мене додому і будуть вбивати мою сім'ю), я дуже туди поспішав і боявся побачити там всіх убитими. Я швидко пішов додому.
Прийшовши додому, я все розповів, що зі мною сталося. Дружина мене помила, в голові був туман, кружилася, руки не діяли. Я ліг на ліжко і почав аналізувати ситуацію. Також позвонив одному з товаришів, який підтвердив мене в думці про те, що потрібно терміново йти знімати побої і подавати заяву в міліцію. Ми з дружиною пішли на швидку. Там викликали хірурга і невропатолога, а також рентгенолога і поліцію.
Невропатолог запропонував мені лягти в лікарню, оскільки у мене було сотрясення мозку. На це я відмовився, оскільки переживав за безпеку сім'ї в мою відсутність. Також мені зробили рентген, виявили перелом пальця. Накладали гіпс на ліву руку. А на правій руці були тріщини пальців. На швидкій допомоги зробили опис. Поліція мене з дружиною забрала і повезла до мене додому, оскільки я був не в стані передвигатися. Приїхав додому начальник кримінального розшуку м. Кузнецовськ на ім'я Руслан (моб. тел. 80675270373) — він попросив, щоб я на його машині проїхав по тих місцях, де мене викрадали і катували.
Ми поїхали, знайшли те місце, де мене катували, в полі співробітники поліції м. Кузнецовська виявили там мої сліди, а також сліди моєї Toyota Land Cruiser. Там пахло бензином, і вони зібрали велику кількість пластикових стяжок. Після поля ми поїхали до BMW, оскільки подумали, що якщо вони брали ключі, то відповідно були в машині, і там можуть бути відбитки пальців. Приїхавши, я помітив, що знята кришка з лівого дзеркала, а також з машини вкрадені чотири колеса з дисками.
Я зрозумів, що вони мені повернули ключі від BMW, оскільки не змогли розблокувати коробку — вони просто не знайшли цей ключ у мене в кармані від мультилока. І зіграли в псевдо благородство. Відповідно я дав усі показання і написав заяву, що у мене забрали автомобіль Toyota Land Cruiser, пограбували, викрали, катували, намагалися вбити.
28 грудня 2015 року я був змушений йти в поліцію, оскільки начальник кримінального розшуку м. Кузнецовськ Руслан сказав, що дадуть мені якісь направлення для отримання судово-медичної експертизи. Мене опитав слідчий, я підписав якісь папери. Але так мені ніхто не дав нічого для судово-медичної експертизи. Я сам пішов до судово-медичного експерта, на що він мені сказав, що я не повинен ніде ходити, що це вся робота поліції, а я повинен лікуватися. Я позвонив начальнику кримінального розшуку м. Кузнецовськ Руслану, від підтвердив слова судово-медичного експерта, хоча до цього говорив мені протилежне.
Я був змушений сам займатися власним розслідуванням, в результаті якого я відновив номери телефонів, з яких мені звонили 22 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року, 26 грудня 2015 року і 27 грудня 2015 року.
28 грудня 2015 року до мене додому приїхав начальник кримінального розшуку м. Кузнецовськ Руслан і два співробітники з обласної поліції, один з яких Сергій (80975156455). Руслан повідомив мені, що мій автомобіль був зафіксований камерами і пройшов пост 27 грудня 2015 року о 21:14 вечора на Караваєвих Дачах м. Києва, але на тому ж посту автомобіль був зафіксований раніше ще до мого придбання цього автомобіля. Я запитав, чому тоді не затримали їх — на що Руслан мені відповів, що помилка, і машина пройшла пост на початку 10 ранку 27 грудня 2015 року. Я їм повідомив ці номери телефонів і свою версію про те, що покупець, який приїжджав у вівторок 22 грудня 2015 року, а також його друг, який звонив 24 грудня 2015 року, і бандити, які звонили 26-27 грудня 2015 року, це все пов'язані між собою люди. Якщо їх можна назвати цим словом.
Уже того ж дня працівник Кузнецовського відділення поліції Ерій Водько надіслав моїй дружині у контакті фотографію, по якій я одразу опознаю людину, яка била мене шокером і приїжджала ночі 27 грудня 2015 року. Я одразу перезвонив Руслану і повідомив, що я впізнав одного з злочинців.
Потім Руслан мені сказав, що на Сергія Пилипчука, уродженця Новограда-Волинського, вони вийшли по тому, що я їм дав номери телефонів тих, хто звонив мені, і якраз у вівторок 22 грудня 2015 року та людина, яку я бачив удень і приїжджав дивитися BMW X5, звонила з телефону Пилипчука. А вже 30 грудня 2015 року співробітник поліції з м. Рівного Сергій надсилає мені фото Качерака Олександра, жителя Новограда-Волинського. Того, хто приїжджав до мене 22 грудня 2015 року.
Моя дружина, Ковпак Люфтіє Фікретівна, народжена в м. Янгіюль, Узбекистан, почала в контакті переглядати зв'язки Сергія Пилипчука, по яких я виявив його друга і впізнав хлопця низького зросту, який ламав мені пальці — Назарія Панасюка (імовірно, одеситу, імовірно, закінчив військову медичну академію). Зараз проживає в м. Ірпінь, Київська область, вулиця Озерна або вулиця Михайла Стельмаха.
Також, переглянувши ще раз друзів Пилипчука, знайшли ще одного на 99%, який приїжджав з ним ночі 27 грудня 2015 року як покупець Toyota Land Cruiser — Женю Гончара, імовірно, уродженця Вознесенська, працюючого в поліції в м. Києві в в/ч 3027.
Основна інформація про злочинців була відома до Нового року, але поліція не вживає ніяких заходів, посилаючись на свята і нове законодавство, щоб працювали суди. Лише 4 січня 2016 року мені позвонив начальник Руслан, що мені потрібно терміново їхати у Володимирець до слідчого. Я запитав — навіщо їхати у Володимирець і тільки зараз. На це він відповів, що злочин вчинявся не на території м. Кузнецовська, а на території Володимирецького району.
Мене привезли у володимирецьке відділення поліції, де слідчий Рак Юрій, номер телефону 80966528570, почав показувати мені фотографії, щоб я опознавав злочинців. Але з тих фотографій (які йому надіслали з Кузнецовська, за його словами) збігався лише Сергій Пилипчук. Решта були інші особи. Я позвонив дружині, і вона надіслала на електронну пошту фотографії тих, кого я опознав.
Він відкрив справу лише 4 січня 2016 року. На моє питання — чому він нічого не робить щодо судово-медичної експертизи, він мені відповів, що я це повинен робити сам. Я йому почав пояснювати, що мені сказали, що це повинен робити слідчий, тим самим вводячи мене в оману і затягуючи хід подій. Тим часом було вже близько 16:00, а у нього нічого ще не було написано. Він мене попросив розписатися на порожніх папірах, де були вклеєні фотографії злочинців. Я розписався, про що зараз шкодую. Оскільки я зрозумів потім, що слідчий не збирається взагалі займатися моєю справою.
У наступні дні я намагався до нього дозвонитися, але він всього один раз відповів на мій дзвінок і сказав, що йому немає часу займатися моєю справою, у нього є більш важливі справи, і повісив трубку. Також ще, коли я був у його кабінеті 4 січня 2016 року, він постійно говорив, що не розуміє, чому йому доручила цю справу Кузнецовська поліція, а не займається цією справою сама. Він говорив, що у Володимирці немає ніякої технічної і фізичної можливості займатися такими серйозними справами, як затримання озброєних угруповань.
Для якого потрібна не одна машина, повна озброєних офіцерів, які вміють чітко виконувати дії по захопленню. З його слів я зрозумів, що якщо у нас станеться щось серйозне, то нікому буде надати опір. Крім того, я позвонив начальнику кримінального розшуку м. Кузнецовськ, який відправив мене у Володимирець на машині, і запитав, як мені добратися назад у місто, перебуваючи за 25 км, на що він мені в нецензурній формі відповів, що йому все одно, де я буду ночувати і як я буду добиратися, і щоб я до нього більше не звонив.
Я був просто шокований таким ставленням після всього, що сталося зі мною, що на волі перебуває банда, яка погрожувала мені і сім'ї фізичною розправою, і про це знає поліція і бездіяльна, і далі піддає небезпеці. Я просто не бачу виходу з цієї ситуації, і розумію, що існує реальна загроза фізичної розправи надо мною і моєю сім'єю. Це може зрозуміти лише той, хто перенес такі катування, як я. Тим більше, якщо мені пів ночі намагалися вбити в голову, що ці люди є працівниками спецслужб — що може прийти людині в голову???