Справа Лесника змусила по-новому поглянути на іноземців, які прибули в Україну на хвилі Майдана й продовжили свою боротьбу з Путіним на українській землі. 9 грудня СБУ затримала в Києві трьох громадян РФ та стільки ж українців за підозрою в підготовці терористичних актів. Під час затримання загинув розвідник «Правого сектора» з позивним Лесник, якого СБУ назвала керівником російської диверсійно-розвідувальної групи. Він відкрито закликав до збройного повстання. Розповівши про деталі нічного вибуху біля магазину «Рошен» у Харкові (підрив стався напередодні), він фактично дав зрозуміти, що це справа його рук. І судячи з великої кількості боєприпасів, які зберігалися в квартирі, де відбулося затримання, він не збирався зупинятися. Незабаром стали відомі імена росіян, які нібито готували теракти в столиці під керівництвом Лесника. Терористами виявилися двоє добровольців та волонтер громадянського корпусу, які спалили мости з батьківщиною. Обговорення їхніх особистостей викликало бурхливі баталії між громадськими діячами, які ще вчора були однодумцями.
Сама операція з ліквідації «групи Лесника» виявилася насправді не такою блискучою, як розповідали центральні ЗМІ.
За словами сусідів, з терористами, які засіли в скромній київській квартирі на Оболоні, не велися переговори. Більше того — спецназовці чекали, поки в квартиру увійде господиня з дитиною (хоча логічніше було б чекати, поки життю дитини не буде загрожувати небезпека). Власники квартири — подружжя Валерія та Олена Кукель затримані, а дитина, на очах якої сталося вбивство «альфовця» та лідера терористів, передана в спеціальний прийомник. Правозахисники, які турбуються про долю 6-річного Богдана, який пережив шок, вважають, що хлопчика передали під опіку держави, щоб надавити на батьків. «Ребенка бабушке не отдают, говорят, что старая, какой-то сестре не отдают — слишком дальнее родство. Подруге не отдают — вообще не родственница. Обещают, что отдадут в приемную семью. Похоже, что ребенок заложник», — розповіла одна з активісток, яка відвідує дитину.
Представлення про деталі операції дав Валерій Кукель — їх можна знайти в Єдиному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/54366961 Тут господар квартири, на якій Олег Мужчиль (він же — Сергій Амиров, він же — колишній начальник розвідки «ПС» з позивним друг Лесник, він же — Дорже Жамбо-лама) зберігав боєприпаси, розповідає про те, що приютив свого духовного наставника, не підозрюючи про його плани. Духовного учня, священнослужителя «Духовного управління буддистів України» Валерія Кукеля, за словами його друзів, при затримані роздягли до нага, побоюючись можливості самопідриву. І потім оголеного возили по Києву, в такому вигляді доставили в ІВС. У суді Кукель заявив, що йому вибили зуби й він досі не може зігрітися. Він отримав сильне переохолодження й постійно відчуває холод.
Слідчий суддя дійшов висновку про необхідність зобов'язати слідчого в ОВД 4 відділу 1 управління попереднього розслідування ГСУ СБУ, який входить у групу слідчих за кримінальним провадженням №22015000000000402, забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження підозрюваного, а також провести дослідження фактів, викладених у усній заяві підозрюваного щодо застосування до нього фізичного та психологічного насильства.
Хоча ця диверсійна група встигла повоювати лише з бізнесом влади, в СБУ впевнені, що розкручувався план кремлівських кураторів. Представники «Правого сектора», з якого Мужчиль вийшов після протесту 31 серпня, неохоче вірять у «руку Москви». Але більшість «правосеків» погоджуються з характеристикою, яку дала Мужчилю Олена Білозерська (боєць «ПС» та блогер) — якщо Мужчиль і був ФСБшником, то глибоко законспірованим, давно внедреним, з легендою. Вона описала його як талановитого авантюриста й революціонера з нестійкими принципами, якого Дмитро Ярош поважав за професіоналізм і якому не довіряв.
«Він міг працювати на будь-яку розвідку світу, розраховуючи всіх переграти», — заключила боєць. Донецькі учні Мужчиля (вихідця з Авдіївки) відгукуються приблизно в тому ж ключі. Як про майстра бойових мистецтв, який викликав захоплення й жах, і міг убити голими руками. І як про монаха, який у своєму монастирі в Ольгинці прищеплював український націоналізм. Він не приховував і в «Правому секторі», що побував у російській тюрмі ще в радянські часи й був судимий. Називав себе співробітником розвідки Ічкерії, стверджував, що має знаки відзнаки від Дудаєва. І при цьому на Майдані його ніхто не бачив. А найулюбленіший учень Олега Мужчиля, яким той гордився, пішов на роботу в «ДНР». «У його монастирі був культ Бандери, і не думаю, що це була гра. Підлітком я ним захоплювався, потім побачив не тільки його брехню, але й те, що цій брехні він сам вірив. Людина була геніальна й неадекватна одночасно», — розповів один з учнів.
Двійний агент і тактика «Факел»?
«Думаю, що він почав співпрацювати з КГБ ще у другій половині 80-х, коли проходив за справою «Народно-трудового союзу», — розповідає донецький священнослужитель, знайомий близько 25 років з Мужчилем і донецькою СБУ, яка чи не в повному складі перейшла на роботу в «ДНР». — Було багато невідповідностей у його легенді. Було видно, що це «легенда». А на його заклики до різанини, до збройної боротьби з режимом Порошенка українські силові структури чомусь довго ніяк не реагували. Це типова практика спецслужб — виставити маячок, на який прийдуть ті, хто готовий цим займатися. Олег Мужчиль сам таким чином попався в 80-х. Тому це йому знайоме — пережито на власному досвіді…»
До речі, легендами овіяна й сама смерть Мужчиля — прихильники вважають, що Лесника вбили навмисне, але є й такі, хто вірить: цінному затриманому зберегли життя. А можливо, й вивели з гри, давши іншу «інкарнацію». Підставою для цього є факт, що СБУ досі не видала тіло для поховання.
Близьких родичів у Олега Мужчиля немає, а якщо представникам Духовного управління буддистів України вдасться витребувати останки, то це може бути урна з кремованим прахом — що не суперечить релігійним уявленням Олега Мужчиля. Про свої плани воювати проти «режиму внутрішньої окупації» Мужчиль-Лесник повідомляв у своєму Фейсбуці регулярно, і було б дивно, якби його активність залишилася без уваги. Його могли використовувати втемну. Але так само й він сам міг використовувати тих, хто був готовий йти за ним. Знавці Олега Мужчиля за багато років до війни не виключають, що він виступив у ролі попа Гапона, працюючи одночасно — і на ФСБ, і на СБУ. «Нам він розповідав про цю тактику спецслужб, вона називається «Факел» (на вогонь летять метелики), але знаючи його як борця з режимом, не можу повірити в таку підлу тактику», — коментує учень. А характеристика, яку дала двом затриманим у квартирі з Мужчилем громадянам РФ вже згадана Олена Білозерська, говорить, що вони могли піти за наставником у вогонь і воду. Павло Пятаков (Рагнар) і Ольга Шевельова (Хільда) — росіяни, яких затримали на Оболоні — були знайомі з Мужчилем з першого дня свого перебування на базі «Правого сектора».
Там вони й жили довгий час — на базі в Миколаївці, беззастережно підкоряючись Мужчилю. І, як і він, вийшли з «ПС» через відмову його лідерів від опору українській владі. У Пятакова — серйозне порушення мовлення, у Шевельової — сильна близорукість, їхня головна робота проходила в інтернеті, інші «правосеки» називали Ольгу й Павла «півтора бійця» — розповіла Білозерська. Добре знаючи північанина Пятакова й москвичку Шевельову, вона рішуче не вірить, що вони свідомо могли працювати на Кремль, якого ненавиділи. Історія волонтера Анастасії Леонової, яку затримали окремо від решти, викликала ще більше суперечок. В останній день літа вона залишила волонтерство, приїхала в Київ, зняла квартиру й почала підробляти сомельє. За словами адвоката, на орендованій квартирі у Леонової не знайшли ніякого компромату, не кажучи вже про вибухівку. За Леонову вступилися кілька московських опозиціонерів, які, пам'ятаючи її з антипутінських акцій у Москві, вважають, що в число «терористів» вона потрапила випадково — щоб ліквідована банда була важчою, принесла більше слави погонам.
Вагоме слово на захист сказали російські журналісти Євген Левкович і Аркадій Бабченко, а також українські воїни: екс-комвзводу «Айдара» Максим Козуб, колишній «кіборг» Максим Музика, волонтер Діана Макарова. Так це чи ні, але ніхто з знайомих Лесника не знає Леонову. А той факт, що Настя утримується не в ІВС СБУ (де знаходяться інші терористи з «групи Лесника»), а в звичайному СІЗО — підказує, що СБУшники й самі не впевнені у своїх аргументах. Втім, деякі, знайомі з нею по волонтерству, назвали москвичку «мутною й гламурною». Вона прагнула бувати скрізь і часто робила фотки на айфон, що можна розцінювати як збір інформації. Відомий вихідець з РФ Сергій Лойко навіть назвав її «малознаною тусовщицею, яка примазалася до волонтерства заради популярності». Ставлять у «вину» Леоновій і те, що вона має квартиру в Москві й зовні схожа на подружку Джеймса Бонда. Але умовам, у яких опинилася Леонова, не позаздриш. З 12 січня вона оголосила голодування (що підтверджують і наші джерела в СІЗО), а крім того — її кидають з камери в камеру, що можна розцінювати як додатковий тиск.
«Хоч убий, не розумію, чому мене повинна навчити ця історія. Навіщо я повинна спати на нарах, обіймаючи пластикову пляшку з окропом, щоб не окостеніти від холоду? Дуже хочеться зарідати в голос. Адськи холодно. Адськи самотньо й при цьому неможливо побути самій», — написала дівчина з Лук'янівського централу. «Причетна вона чи ні — не знаю, готувала чи покушення на теракт — не можу сказати, але з такими обтічними формулюваннями (які висунуті в підозрі — прим. ред.), я позбавлений можливості ефективно захищати», — говорить адвокат Віктор Губський.
Коли найстрашніше — повернення додому, а Україна — промінь світла
«Потрібно домогтися справедливого розслідування, і головне — невидачі їх у РФ, бо там їм не жити», — написала Білозерська про затриманих побратимів Хільду й Рагнара. А мама затриманої Леонової в коментарі розповіла, що Анастасія жадала отримати українське громадянство й саме це звело її з Мужчилем. «Вона хотіла продати квартиру, яку купила в Москві в 2009 році (37 кв.м загальної площі) й купити житло в Києві. Разом ми підшукували варіант. З Лесником созванивалася щодо отримання громадянства (обіцяв поговорити з якимись своїми знайомими). З Росії зараз дуже багато хто виїжджає, жити тут мислячій людині нестерпно…», — говорить Ольга Леонова.
Активісти центру «Миротворець» і руху «Стоп-Террор» щодо затримання «пучка громадян з РФ» виступають з компліментами на адресу СБУ: РФ активізувала свою діяльність зі внедрення агентури саме в волонтерське й добровольче рухи. А волонтер Віктор Майстренко (один з небагатьох росіян, які отримали українське громадянство), стверджує, що Леонову треба розглядати не як «потрапилу під роздачу» (як висловився «організатор безладів» на Болотній площі Левкович), а як контакт людини, яка зберігала вибухівку. Однак, і без будь-якої «руки Кремля», все частіше добровольці повертаються з фронту розчарованими, щиро вважаючи, що головний ворог України сьогодні вже не Путін (або — не тільки він). Як продовжити свою боротьбу за світле майбутнє — кожен вирішує сам: хтось йде в офіс до Ахметова й хуліганить, хтось мітингує під ВР проти «особливого статусу» й відправляється в тюрму, а хтось, як Олег Мужчиль — бачить себе лідером нової «хунти».
У будь-якому разі — судити росіян, які потрапили в цей рух, слід в Україні. Про те, що існує небезпека видворення в РФ Шевельової й Пятакова, заявив деякий старовірський єпископ Алімпій (теж втікач з Росії), особисто знайомий з обома. Він записав відеозвернення з проханням не видавати росіян у РФ, бо там їх чекають тортури. «Можливо, мої духовні чада винні в порушенні закону, але незачем їх депортувати — судіть їх тут, за всією суворістю українських законів. Але побойтеся Бога — не наводьте напрасну, не звинувачуйте в роботі на ФСБ», — заявив священик. Адвокат Тетяна Іванова вважає, що екстрадиція в РФ заклятих ворогів Путіна — не страшна казка, а реальна загроза. Вона захищає в суді російського журналіста Олександра Ричкова, який висвітлював події в Одесі 2 травня 2014 року, а потім виїжджав в АТО, став отримувати погрози на батьківщині й просить статус політичного біженця. Адвокат говорить, що втішити Ричкова нічим, крім того, що поки тягнуться суди, його, принаймні не видворять з країни.
Тут уместно нагадати, як живеться інакомислячим у сучасній Росії. Розправа над Борисом Немцовим під прицілом десятків відеокамер і під наглядом «топтунів». Отруєння 18-річного Влада Колесникова, якому влаштували травлю родичі, однолітки й сусіди за антипутінську позицію. Три роки тюрми за одиничний пікет активісту Ільдару Дадину. Звинувачення в екстремізмі 75-річному прихильнику Росії без Путіна Володимиру Іонову. Позбавлення права на професію сільського вчителя Олександра Бившева, який у рідному селі став вигнанцем за «бандерівський» вірш. І ще сотні, навіть тисячі зламаних доль через якийсь пост ВКонтакті або за вихід на Болотну. Україна в порівнянні з РФ — просто світоч демократії. Але ті, хто закликав Путіна на голови простих українців, досі сидять у парламенті й заробляють на війні, тоді як ті, хто втратив здоров'я й друзів в АТО — замість почестей отримують статті, іноді навіть не замишляючи нічого проти влади (ліс рубають — щепки летять). Мішенями стали в сучасній Україні й місцеві добровольці, а іноземні й зовсім — опинилися між молотом і ковадлом. Серед тих, хто публічно бореться за свої права — «азовець» Олександр Валов.
«Мавр зробив свою справу, мавр може йти». А тут ще й не мавр зовсім, а москаль, кацап і русня, про яких весь фейсбук гудить. Зараз все роблять для того, щоб ми в Україні легалізовані не були (ну, принаймні більшість)», — написав цей боєць. Валов — один з небагатьох, хто наважився стати публічним, у себе на батьківщині він так само не приховував своїх націоналістичних поглядів і відкрито виступав в опозиції до путінського режиму. У зв'язку з чим у Росії на нього завели кілька справ. Восени 2014 року цей житель Мурманська Валов порушив підписку про невиїзд і опинився в Маріуполі, був поранений в бою за Широкино. І зараз представляє образ класичного «карателя» в уявленні московських ЗМІ. І одного разу Валов отримав «подяку» у вигляді предписання Міграційної служби — «зобов'язаний покинути територію України». Лише втручання колишнього радника міністра МВС Антона Герасченка допомогло відбитися. У зв'язку з останньою інформаційною хвилею щодо затримання росіян Олександр Валов нагадав, що українське громадянство було обіцяно з трибуни самим Петром Порошенком, але Україна досі не визнає таких, як він — комбатантами.
«Чесних виходів для влади всього два. Перший — виконати обіцянку щодо громадянства, або ж офіційно (і задокументовано) оголосити, що такі комбатанти були й є (не волонтери, не інструктори, як нас офіційно називають у довідках, а саме бійці), але тепер нахрен не потрібні. Такий поворот подій дасть нам можливість отримати політичне притулище або статус осіб, які потребують захисту в інших країнах. Є Женевські конвенції. У них сказано все про біженців, про притулище, про комбатантів, про війну. Але в Україні це не працює», — написав з цього приводу Олександр Валов. Як живеться людині без паспорта — Валов пояснив популярно. «Уявіть, що у вас є паспорт іншої країни, вам загрожує смерть у ній і ви тут хочете жити або, можливо, навіть воювати. Навіть квиток на поїзд при таких обставинах не купиш».
Він готовий відмовитися від виборчого права — отримати статус біженця або особи, яка потребує захисту за підставами політичного переслідування в РФ, але за 1,5 року спроб переконався, що Міграційна служба України виявилася непробивною скалою. «Навіть якби тобі відпилив голову бензопилою особисто Путін, а ти її пришив і виїхав з Мордору — у міграційній службі України, спустя рік, тобі пояснять, що РФ — демократична держава й таке просто неможливо. Шви на шиї можна й навмисне собі запилити», — говорить Валов.
І в такій поведінці чиновників «міграційки» немає нічого дивного. Адже законодавчо в Україні ніякої війни немає — є «АТО», у якій за ідеєю не повинні брати участь збройні сили, тим більше — іноземці. Звідси як би логічно, що чиновник «міграційки» пропонує добровольцю піти в посольство своєї країни (або смотатися на батьківщину) й взяти недостатню довідку. Щоб отримати український паспорт, треба просити особисто українського Президента. Процедура видається більшості непрохідною, так що деякі й не починають, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Деякі говорять: може, тому й не дають громадянства іноземцям, щоб, якщо що, за рахунок прибулих на фронт з РФ, РБ і Грузії закрити чергову ДРГ, подібну лесниківській?
А тим часом 12 кримінальних справ завів слідчий комітет Беларусі на своїх громадян, які воюють у Донбасі (сім'ї 2 бійців батальйону «Донбас» уже побували в тамтешньому КГБ). З грузинів, які воюють за Україну, громадянство отримав лише один. Волонтер Віктор Майстренко, щодо українського громадянства якого указ вийшов ще 22 лютого 2015 року, так і не зміг отримати новий паспорт, через що потрапив у замкнутий круг: «Є направлення в Міграційну службу, а паспорта немає, бо немає реєстрації. Щоб отримати реєстрацію, потрібен паспорт, а щоб отримати паспорт, треба реєстрацію. Російський паспорт здав у російське посольство — з ним долати блокпости було можна, а зараз мене на першому ж блокпості завернуть». Зазвичай зірки української політики й депутати з числа захисників України можуть лише посумувати іноземних комбатантів. Запропонувавши піти на якісь хитрощі — наприклад одружитися (вже одруженим). Або купити паспорт за хабар у 700 доларів. Втім, недавно держава запропонувала другий шлях — підписати контракт у ЗСУ або НГУ, і багато іноземних добровольців сподіваються, що це дасть щось на кшталт виду на проживання.
Але факт прийняття закону не означає його реалізацію. Тим більше, що серед комбатантів уже є й такі, хто став непридатний до служби й отримав інвалідність в АТО. Для захисту своїх прав найвідоміші, як Валов, збираються звертатися до Європейського суду з прав людини. Але адвокат Тетяна Іванова вважає це звернення малоперспективним. «Відмовляючи в наданні політичного притулища, українські суди не порушують норми законодавства, бо офіційно у нас військових дій з РФ немає. І навіть резолюція, прийнята ПАРЄ в червні минулого року, де йдеться про агресію Росії, нічого не змінює. ПАРЄ — консультативний орган Ради Європи, чиї акти не мають законодавчого характеру. Знову ж таки — Верховна рада рік тому проголосувала постанову про те, що «Л-ДНР» — терористичні організації, і Росія прозвучала там як агресор у загальних словах. Але який юридичний характер носить цей документ? Юристи вже зламали голови, а я вважаю, що це фількина грамота».
Чорна невдячність по-українськи
По великому рахунку наша держава не святкує права й власних громадян. Тим більше — добровольців, які розуміють сенс Майдана як повний слом усіх януковичевських схем і бачать військову поразку в реалізації Мінських домовленостей щодо «Л-ДНР». Єгор Превір — блогер, київський активіст, один з «В'язнів Банкової» (якого чи не вбили «беркутівці») сьогодні врізався в тему російських добровольців: збирає інформацію про людей, які приїхали захищати Україну й потрапили тут у біду. «Я сидів при Януковичі, за справою, заведеною при Януковичі (за участь в Євромайдані). Януковича вже 2 роки як немає, а справа проти мене — досі не закрита. Думаю, що навмисне, щоб тримати «на короткому повідці». Так і з іноземцями: влада ними скористалася, а потім сказала: всім спасибі, йдіть на… Щоб зрозуміти причину — просто вважайте, що українська й російська влада — це два філіали однієї антинародної транснаціональної організованої злочинної групування, якій небезпечно мати на своїх територіях неконтрольованих їм озброєних людей».
На жаль, настроями такого роду: убирайтеся додому, ми не хочемо нічого чути ні про вас, ні про війну — охоплена значна частина українців, приклад яким демонструє все-таки влада. Причому не треба думати, ніби між ставленням до українських і до іноземних комбатантів є велика різниця. Важко сказати, вдасться чи одними карними мірами укротити радикалізм людей, які показали свою готовність до сміливих проступків спочатку на вул. Грушевського, а потім і в АТО. Вони здатні замахнутися на саме «святе»: не тільки на бізнес, але й на трон. І тепер українська влада й її вчорашні захисники вирішують дві взаємовиключні задачі: влада шукає способу відділатися, а добровольці — способу вижити. «Бачив Україну прикладом для РФ, а тепер — як би на шибениці не опинитися або в рові під Ростовом…» — з гіркотою поділився один з іноземних бійців, якого загоняють у кут кримінальними справами й там, й тут. Можливо — розумніша політика щодо добровольців (і щодо українців, і щодо іноземців) могла б знизити градус агресії й взаємних образ. І показати владу такою, яка не розкидається обіцянками, якій можна довіряти.