«Шершель» Терещенко, або Киса Воробйянинов Глухівського повіту

Патріархальну тишину міста Глухова (Сумська область) буквально розтрощило з порошенківської подачі нове керівництво міста на чолі з мером Мішелем Петровичем Терещенком. Прихід Мішеля на посаду мера нагадував приходження місіонера в африканську глушину з метою навернення місцевих недалеких, але вкрай добрих і чуйних туземців у істинну, у цьому випадку суто європейську, віру. Якщо хтось ще не зрозумів, Мішель справді є французом, але з українськими корінням. А то багато хто вважає, що «Мішель» – це прізвисько. Ні, все правильно: відносно новий глухівський мер є багаторазовим «пра-пра» відомого мецената Терещенка. До самих предків Мішеля немає жодних претензій. Гідні люди, меценати й гуманісти. Правда, фінансували, на свою голову, революцію проти Царя-Батюшки, виступали, отже, за демократію. Однак, як виявилося, хороший генний матеріал, навіть будучи переданим цілком природним шляхом, сам по собі ще нічого не означає. Дивлячись на вічно посміхаюче обличчя спадкоємця славної фамілії, невільно замислюєшся: ну, як так сталося, що він дивовижно нагадує людину зі специфічними відхиленнями.Хоча шийний хустку повязаний елегантно, і та сама посмішка постійно «ввімкнена», та от же: невільно очікуєш (підсвідомо), що Мішель от-от пустить слину. Недарма у «Ідіоті» Федора Михайловича Достоєвського сказано: «Русские за границей – это фантазия». Втім, відповідно до високих стандартів європейської журналістики, ми не будемо акцентувати увагу читачів на геномі глухівського мера. На цей момент Терещенко є останнім представником так званого «набору інтуристів» у регіональні органи державної влади. Мішель чомусь любить представлятися то французьким підданим, то колишнім офіцером ВМС США, то, як Киса Воробйянинов, «барином з Парижа». Але щось нам підказує: просрав спадщину предків і обанкротившись унаслідок власного шахрайства, кинувши решту родичів, Мішель вдало зображає вічно посміхаючогося божевільного, забігши в глушину України й зустрівши там розуміючих спонсорів. Вони водять посміхаючогося мера по різноманітних прийомах, розводячи амбіційних журналістів і держслужбовців на спілкування з розтраченими рештками колишньої могутності роду Терещенків.А в тому, що це саме інтелектуальні рештки, сумнівів немає, оскільки за 15 років перебування в Україні Мішель говорить українською й російською мовами гірше, ніж середньостатистичний грузин. Усі тексти, що входять у посміхаючуюся голову Мішеля й виходять з неї, йдуть виключно через лінії інтерфейсів помічників-аферистів і постійно змінюваних дворових дівок барина, які заполонили сьогодні виконком колись гетьманської столиці України. Терещенко, звісно, не гарячий грузин, а француз, у терміновому порядку отримавший українське громадянство з рук самого президента Порошенка. На жаль, поки що не всі жителі Глухова вивчили французьку, і тому є певні труднощі в спілкуванні з новим мером. Але зате він практично все розуміє. Наприклад, якось прийшла до нього на прийом бабуся з проханням допомогти з похоронами. Так він, на його честь буде сказано, одразу зрозумів, про що йдеться, і з істинно французькою елегантністю послав бабулю в досить еротичному напрямку. Що й казати… Галантен у звертанні з жіночою статтю.Недарма ж його постійно супроводжує приємна в усіх відношеннях жінка Олена Єськина: то чи особистий помічник, то чи перекладач, то чи людина, яка допомагає скрашувати перебування в дикій (за європейськими мірками) країні, де не завжди є освіжувач повітря в місцях громадського користування. Мер Глухова з безпосередністю істинного француза буквально прикипів одним усім відомим місцем до госпожі Єськиної, яка на цей момент розглядається городянами як природне продовження самого Мішеля. Втім, однією Єськиною Терещенко не обмежується. Його натура підстарілого, глупо розумного діяча вимагає багато. Тому особливу увагу з перших днів свого мерства Мішель став приділяти проблемам боротьби з безробіттям. Він регулярно оплачує працю юних дівчат-глухівчанок, які через недотрах повністю готові до інтеграції в Європу. У їхньому середовищі Мішеля ласкаво називають «Шершель Терещенко». І дівчатка активно готуються до участі в голландському референдумі в кварталі червоних ліхтарів на підтримку інтеграції «нянечки» в Європу. Повнолітні й не дуже особи жіночої статі, що відповідають високим європейським стандартам (зріст під два метри й пропорційна довжина ніг), можуть сміливо розраховувати на працевлаштування.Усього запланована створення чотирьох тисяч робочих місць у Глухові. У Мішеля чудовий стартовий потенціал, плюс сучасна медицина творить чудеса з еректильною функцією. Але чотири тисячі… Скоріше за все, це перебір. До речі, менеджерами проекту зі створення інтегрально-повійницьких робочих місць у місті Глухові є трудолюбиві сутенери, завалені замовленнями з мерії. Починається все м'яко й пристойно: дівчаток запрошують на тренінги з комунікації. Але потім відбувається демонстрація комунікацій у натуральну величину. Так би мовити, м'який європейський введення. І справді: іноді на Терещенка накочується хвиля якогось глибокого розчарування. Як правило, це відбувається ближче до вихідних. Його вже не радує напруженість стегна, затягнутого в порвану в процесі боротьби за комунальну власність спідницю тієї ж Єськиної. Вічна посмішка стає страшно відстороненою. «Мішель сумує», – перешіптуються члени мерської свити-кодли. Усі вони, звісно, дуже гідні люди з кристальною біографією: досвідчені контрабандисти, які прикривають потоки на кордоні з Росією, вбивці з непогашеною судимістю, які виконують адвокатські функції (Руслан Павленко), злодії й просто проходимці.Наприклад, дружина колишнього начальника Глухівської митниці, нинішнього ворогуватого заступника Мішеля, Ольги Вискуб організувала чудову роботу магазинів «duty-free» на пунктах пропуску Катеринівка й Бачівськ. Місцеві жителі беруть у цих магазинчиках не парфуми, віскі й шоколадки, а дешеву горілку. Усі знають, чим у результаті закінчиться період смутку елегантного француза: він полетить у Париж на вихідні плюс наступний тиждень, традиційно не оформивши відпустку. Ну, хоч одна людина в Глухові може реалізувати вічну «радянську мрію» простого трудівника – уїхати в Париж на гулянку. Ми, звісно, не знаємо, чим він там займається. То чи проводить порівняльний аналіз мешканок Булонського лісу й площі Пігаль з їхніми глухівськими аналогами, то чи віддається філософствуванню. Дуже амбіційна й, не побоюся цього слова, сексуальна мета. У цьому місці слід згадати про спонсорів першого приходу француза-реформатора в Глухів. Це панове Уткін і Таруга. Чесно кажучи, не знаю, що спонукало цих, скажімо так, бізнесменів вкладати кошти в кретинськи посміхаючогося Мішеля. Давати бабло на піар у центральних ЗМІ, у т. ч. за наїзди на опонентів, причому задорого.Можливо, вони вірять у його потенцію й щиро бажають створення чотирьох тисяч робочих місць у Глухові. Хоча з цією метою доведеться залучати моделей з інших районів країни. У це «глухівське чудо» вже вбухали близько 350 тисяч «зелених», але «лайнер» все одно не злітає. Майже за три місяці, відповідно до опитувань, Мішель втратив половину людей, які за нього голосували. Його рейтинг коливається в межах 22% від загальної кількості жителів і 33% – від тих, хто прийшов голосувати. Навіть місцевий слюсар-інтелігент зі середньою освітою Євген Довгополий, він же головний редактор ТРК «Глухів», який метить на керівництво й розворовування комунальної власності, своїми зализаними статтями й сюжетами не може нічого зробити. Виходить усе якось через «ж»: претензія на аналітику, в'янучий кущ кохання, інтеграція в Європу в позі ракетника (або ракетниці) й помідори на ніч. Тепер розповімо трохи про реальні справи глухівського «Шершеля». Почав Мішель цілком демократично, у чисто гасконському дусі. Він покорив і продовжує покорювати в кабінеті, а також кімнаті відпочинку вже згадану госпожу Єськину.Потім завів собі двометрову секретарку. Причому, покорюючи секретарку в кабінеті, отримав скандал від раптово повернувшої Єськиної. І все ж: з чого почати війну європейського світла? Мішель довго не думав над проблемою й з ходу завдав розящого удару. Дивно, але першими жертвами галантного француза знову стали жінки. Можливо, вони не змогли дати Мішелю те, що він отримав від Єськиної: теплоту й розуміння. Тому досталося головній редакторці глухівської газети «Неділя» Оксані Коваленко. На одному з засідань міськради Мішель Терещенко, буквально поскуливаючи й покряхтуючи від почуттів, що охопили його, силою вивів Оксану з залу. «За що?!» – запитає неискушений читач, незнайомий з місцевими особливостями імплантації європейських цінностей. А журналістка не розгледіла в Мішелі видатного реформатора, мецената й неймовірно талановитого менеджера рівня Євросоюзу. Більше того, глупувата посмішка Терещенка в сукупності з елегантно повязаним шийним хустком не справила на неї жодного враження.Замість того, щоб зомбувати жителів Глухова чудовими казками про «світле майбутнє», газета «Неділя», керована Оксаною Коваленко, висвітлювала такі «пошлі теми», як викрадений Мішелем на попередньому місці роботи ПДВ у держави, дивні махінації з коноплею глухівського «Лубінституту». Вона розповідала правдиві історії життя злочинців і контрабандистів, а також професійних дівчат по викликах з оточення Терещенка. Цілком зрозуміло, що подібна поведінка дратувала Мішеля. Сказати толком він нічого не може, оскільки мовою слабо володіє. Ну, як слабо… Єськиній і провінційним дівчатам вистачало. Крім того, й за руку вивести з мерії «Шершель» виявився спроможним. Що, власне, він і продемонстрував. Лише журналісти, які проникнулися реформаторськими ідеями «гіганта думки» й «батька глухівської демократії» Терещенка, мають право внимати одкровенням просвітителя. Оксана Коваленко була вигнана з «європейського раю». Так, у Парижі подібний номер не пройшов би. Там би піднявся страшний скандал, оскільки посадова особа, яка використовує силу щодо журналістів, тим більше жінки – це якось не по-європейськи.Однак у Глухові зовсім інша справа. Губернатор разом з міліцією за вказівкою президента прикриває підстарілого жиголо в спробі зберегти вже сильно пошкоджену «вітрину європейських реформ» на кордоні з агресором. Треба сказати, сам Мішель повеселішав, коли побачив: а нічого йому за це все не буде. Усі по-колишньому намагаються читати проплачений піар у центральних ЗМІ – статті й сюжети, вірять у те, що барин з Парижа має повноваження заявити: «Крепітесь! Заграниця нам допоможе!». Велика «реформаторська війна» Терещенка продовжилася ще з однією газетою. На цей раз мер Глухова вирішив невдрогнулою рукою знищити видання «Народна трибуна». За іронією долі «НТ» готувалася святкувати столітній ювілей з дня свого заснування. Пережившши цілу епоху, причому навіть не одну, «Народна трибуна» так і не навчилася коливатися в унісон із генеральною лінією партії. Навіть кривавий режим Януковича не зумів знищити газету. Я вже не кажу про легендарний тридцять сьомий рік. Але ось першого в історії Глухова мера-гастролера («бе-бе-бе-бе») й аферисти комунальне видання переживає з трудом.Європеєць-місіонер розгорнув бурхливу діяльність зі закриття «Народної трибуни», керованої, до речі, теж жінкою. Головна редакторка Світлана Халименко стала об'єктом цілеспрямованої травлі. «Шершель» на чолі кодли божевільних адептів з топором організував боротьбу за демократію методом захоплення газети «Народна трибуна». Апофеозом стало хапання особисто Мішелем за горло охоронця видання в присутності місцевого начальника міліції. Останній почував себе не дуже комфортно, адже, погодьтеся, відривати барина з Парижа від органів дихання охоронця – це чревато сильним когнітивним дисонансом. Спасло лише те, що у Мішеля не було бритви, як у Киси Воробйянинова. Спроба зачистки місцевих видань, які критикували діяльність влади, – це єдиний результат майже ста днів діяльності Мішеля Терещенка. Ще були спроби розмов з батальйонами комерційних патріотів, щоб обкласти данню машини, які проїжджають повз Глухів, і отримувати мзду не лише від контрабандистів (нинішніх членів глухівського міськвиконкому типу Вискуба й Михайлика), але й просто «обілічувати» транспорт, що проїжджає по трасі Київ–Москва.Хоча ні, брешу: ще за ініціативою Терещенка знесли пам'ятник Леніну в Глухові. Звергли, так би мовити, тирана з п'єдесталу. На цьому явні ознаки перетворення провінційного міста на «українську вітрину європейських реформ» закінчилися. Мішель зосередився на своїх підірваних політичною боротьбою відчуттях і надовго де-де пропадає з госпожою Єськиною й друзями-контрабандистами. Але друзі-контрабандисти, по ходу, даремно стараються, оскільки «Шершель», як Киса Воробйянинов, усе спустить на повійниць і втече з України, перерізавши горла своїм спільникам.