Президент Російської Федерації Володимир Путін не припиняє розпалювати імперіалістичні амбіції. Людина, яка називала розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», раптом почала критикувати творця обожнюваної ним держави — Володимира Леніна. Мовляв, Володимир Ілліч «закладав атомну бомбу під будівлю, яка називається Росією, і вона потім вибухнула». Насправді виходить до смішного парадоксальна картина. Щойно українці з ентузіазмом валили пам'ятники Леніну, як тут же Путін взявся лаяти Іллічу. Просто якась паноптикум. Однак, якщо розібратися й подумати, справжній Ленін набагато складніший за сучасні його трактування. «Чи прийняли ми з достатньою дбайливістю заходи, щоб дійсно захистити іноземців від істинно російського держиморди» — над цими словами революційного вождя варто задуматися. Дійсно, саме Ленін наполягав на тому, щоб СРСР був створений як союз національних республік, а не як російська держава з національними автономіями. ( http://www.radiosvoboda.org/content/article/24821767.html ) Вірогідно, саме цей підхід мав на увазі нинішній російський президент, коли взявся критикувати Леніна.
Очевидно також, що Путін якраз і є втіленням того «великоросса-шовініста, по суті підлеця й насильника», про небезпеку якого попереджав Ленін. Цікаво, що більше за інших у цьому питанні російський Ульянов-Ленін докоряв полякові Дзержинському й грузину Джугашвілі-Сталіну, відзначаючи, що «Обрусілі іноземці завжди перебільшують щодо істинно російського настрою» (до речі, цей тезис цілком співвідноситься й з осілими в Москві сучасними українськими ренегатами). Загалом, невдивно, що колись українські й кримськотатарські дисиденти апелювали до ленінської національної політики (правда, потім вони почали цього якось трохи соромитися). Володимир Ілліч не був гуманістом, скоріше — навпаки. Однак він розумів, що Російська імперія себе вичерпала, і для стійкості нової держави, створеної на її основі, необхідно було вирішити національне питання. Лідер більшовиків взагалі був генієм політичних компромісів. Голова Ради Народних Комісарів Ленін думав про життєздатність створюваної держави. Про що думає президент Путін, відновлюючи російсько-радянську імперію в найбільш потворних її формах, залишається лише гадати.
У всякому разі, очевидно, що в байку про «братські народи» засідлий у Кремлі «російський держиморда» не вірить. І взагалі, сучасну Російську Федерацію навряд чи можна назвати справді федеративною державою. Це досить централізована структура, за винятком одного специфічного регіону — Чечні, лідеру якої Москва платить своєрідну данину (замасковану під дотації), а той натомість забезпечує лояльність Північного Кавказу. Взагалі, кадирівці (не знаю, чи варто в цьому разі говорити про всіх чеченців) виступають своєрідними опричниками путінського режиму, що помітно дратує московських силовиків — своєрідну земщину. Дуже вірогідно, що така потворна державна система навряд чи переживе свого творця. Причому, як відзначив один осілий в Україні петербурзький політичний емігрант — активіст інгерманландського руху, якщо в РФ за українським зразком почнеться свій Майдан, то він найвірогідніше почнеться в регіонах під гаслом «Хватит кормить Москву!» та/або «Хватит кормить Кадырова!». ( http://www.radiosvoboda.org/content/article/27303484.html ) Також видається, що складена ситуація — це гарна можливість для реабілітації лівих сил — причому як у Росії, так і в Україні.
Возможно, автор цих рядків — невиправний романтик, але йому хочеться вірити, що українські ліві нарешті повинні розірвати пуповину, яка досі намертво пов'язує їх навіть не з Мавзолеєм (ладно б ще!), а з Кремлем, причому незалежно від того, яка нечисть окопалася на Боровицькому пагорбі. Звичайно, було б дурно очікувати такого морально-інтелектуального оздоровлення від дуету Симоненко-Вітренко, але сподіваюся, що на них історія лівого руху в Україні не закінчується. Історичний і просто життєвий досвід свідчать, що навіть із проблемними сусідами краще жити в мирі й уміти знаходити спільну мову. Однак не менш очевидно, що реальна нормалізація відносин з нашим східним сусідом неможлива доти, поки той не вилікується від імперіалістичної білої гарячки.