До початку війни на Донбасі відбували покарання кожен четвертий засуджений України. Особливо густо «спецконтингентом» була заселена Донецька область — тут перебували приблизно 13,5 тисяч осіб (20 колоній та СІЗО), а в Луганській — 8 тисяч (17 установ). Усі вони, крім чотирьох пенітенціарних установ, опинилися під контролем бойовиків. Розповідаючи про тюремну систему Донбасу, варто зазначити, що порівняно з лаґерями сусідної Харківщини перебування в Донбасі завжди вважалося цілком прийнятним. Принаймні катування тут не були поширеною практикою. З приходом «народних республік» ситуація докорінно змінилася. На початку літа 2014 року пенітенціарна система Донбасу зіткнулася з низкою нових проблем — працівники адміністрації перестали отримувати зарплату й почали масово писати рапорти про звільнення. Почалися обстріли та перебої з електроенергією. Завдяки цьому бойовикам у деяких установах вдалося оволодіти зброєю. По суті, більшість таких історій була результатом змови: видаючи себе за заручників, тюремники передавали зброю своїм друзям-терористам.
Прикладом може служити інсценування захоплення на базі УІН на вулиці Червоноармійській у Донецьку. Там дислокувався так званий загін спеціального призначення при УІН Держдепартаменту України. Завданням цього «уіновського спецназу» (як називали його самі працівники) було саме протидіяння терористам, але кілька працівників, які вже на той момент вступили в «ополчення», змовилися з начальником про імітацію захоплення арсеналу зброї. «Пізніше й керівник загону підполковник Галкін, й начальник штабу Колесник відкрито перейшли на службу в «ДНР», а тоді ще коливалися, тому зобразили опір «ополченцям», — розповів «ОРД» колишній працівник Сергій Саломатін, який вийшов на пенсію з цього загону за кілька років до початку АТО. — Тоді бойовикам «ДНР» дісталися три десятки автоматів, снайперські гвинтівки. Навіть БТР був нібито «захоплений», а насправді — переданий українськими працівниками «ДНРівцям». Уіновський спецназ перейшов на службу «ДНР» майже в повному складі». У серпні 2014 року пізно ввечері п'ять снарядів влучили на територію Донецької колонії № 124, де розташована обласна лікарня для засуджених.
У момент обстрілу в колонії не було електрики, а в стінах утворилися пробоїни. В результаті один чоловік загинув і п'ять отримали поранення, у тому числі загинули два працівники. Тоді в паніці розбіглася майже вся зона. Але в «ДНР» без документів можна бігти лише до першого блокпосту. Незабаром 106 втікачів були змушені повернутися, ще 72 деякий час вважалися такими, що втекли. А на початку осені 2014 року в колоніях дізналися, що таке голод. Родичі, які живуть на підконтрольній Україні території, більше не могли, як раніше, возити передачі (те саме стосується ліків для хворих засуджених), а централізоване забезпечення відсутнювало понад два місяці. У Макіївській 32-й колонії засуджені харчувалися розведеною у воді мукою, їли буряк, натертий на терці й запарений окропом. Поступово «республіканські влади» взяли на себе частину турботи про забезпечення засуджених хлібом, змусивши сидільців відпрацьовувати пайку копанням окопів. Користуючись загальним безладом, у Донецьку знайшлися охочі влаштувати «дострокове звільнення» своїм друзям. Так вирвався на волю організатор замовного вбивства голови Конгресу азербайджанців Ігбала Махмудова (яке сталося в Макіївці в 2012 році).
Засудженого Західа Ахмедова невідомі бойовики визволили під час етапування. Втім, припускають, що це звільнення було щедро оплачено. Що ж стосується малозабезпечених засуджених, для них почався період «пересиджування» — ті, кому давно пора було вийти за УДО (умовно-дострокове), а також підслідствені, які мали шанс змінити в суді запобіжний захід на не пов'язаний з арештом, — опинилися забутими. Єнакіївська 52-а колонія — установа зі складною долею. Кілька місяців 52-а перебувала на лінії вогню, в буферній зоні між «ДНР» та українською армією. Під час артилерійських дуелей з усіх будівель повилітали вікна, а засуджені разом з охоронцями ховалися в підвалах. Рік тому «Ураган» зруйнував будівлю їдальні, і можна вважати щасливою випадковістю те, що всередині перебувало лише кілька кухонних працівників. Обвалена перекриття покалічила одного з них і вбила другого. У радянські часи режим Єнакіївської колонії називався «особливим», в останні роки вона отримала максимальний рівень безпеки. Тут є локальний сектор для довічників — тюрма в тюрмі, де сидять ті, хто вбив більше одного разу.
А на решті території установи № 52 сидять, як кажуть, не за крадіжку курей, але настрої в зоні переважно проукраїнські (можливо, тому, що тут перебувають не лише уродженці Донбасу й чимало «блатних»). Цих поглядів не розділяв, як виявилося, заступник начальника на прізвище Мєшков, який самопроголошення «народної республіки» відзначив гулянкою, а потім вирішив займатися вихованням «любові до Донбасу» у засуджених. Згадують, що п'яний представник адміністрації влаштував «салют» з нагоди зміни влади й наказав поставити на коліна найбільш гордовитих «підопічних» як «ворогів». На будівлях досі видні дірки від автоматних черг, випущених цим заступником начальника. Минулої зими довічники провели при мінусовій температурі й у темряві. І деякі настільки одичали, що коли навесні їх вирішили вивести в баню (а в бані вони не були близько року), сховалися під нари, не бажаючи виходити. Були готові скоріше повірити в те, що їх розстріляють, ніж мити. Здавалося б — засуджені до найвищої міри, перебували в немислимих умовах — але й ці люди хотіли жити.
Серед засуджених до найвищої міри, які утримувалися в 52-й зоні, був і Вадим Болотських за прізвиськом Москвич. Ключовий член банди Євгена Кушніра, який дожив до наших днів (кіллер, який заявив у суді, що особисто розстріляв Євгена Щербаня в листопаді 1996 року на льотному полі) — Болотських виявився одним із тих 8 «смертників», які втекли в 2014 році. До війни ідея втечі з тюрми для довічника була з царини фантастики. Але через обстріл УІН-52 опинилася без електроенергії. Втікачам допоміг і змовок з одним із помічників адміністрації, який відчинив двері камер і допоміг вибратися за межі внутрішньої тюрми, натягнувши тросики. Є відомості, що шістьох втікачів згодом було вбито, але не Вадима Болотських. Таку саму неймовірну (в минулому) задачу вирішили шістьох засуджених-«смертників» з Луганська. Усі вони утримувалися в місцевому слідчому ізоляторі й, як і єнакіївські «колеги», скористалися аварійним відключенням електроенергії. Одного з втікачів «ЛНРівці» розстріляли, решта сховалися. Родичі добивалися передачі українських засуджених Україні. І так званий «прем'єр народної республіки» Захарченко був не проти — по 52-й зоні він навіть видав окремий «державний указ».
Але передати змогли лише кілька десятків осіб. До числа щасливців потрапили 20 арештантів 52-ої колонії (з п'ятисот, які там утримуються, включаючи 130 довічників). Їх перевели в сусідній Артемівськ, підконтрольний Україні. Повернулися в Україну й ще 20 мешканців Донецького СІЗО, яких транзитом занесло в Донецький централ (були доставлені для участі в судових експертизах в український город, і раптом опинилися в «ДНР»). Обидві акції були розтрубовані як успіх омбудсменки Валерії Лутковської, але суттєвого впливу не мали. А поле для прикладання зусиль правозахисників у «Л-ДНР» величезне. Після того як 52-а колонія з розряду ніким не контрольованих перейшла в число «ДНРівських», сюди почали надходити новачки, засуджені так званим «республіканським судом». Відновилися й «спецназівські навчання»: «народна республіка» в першу чергу завела в зону «ОМОН» і жорстоко побила засуджених. Одному пошкодили хребет і він тепер пересувається на милицях. За останні три місяці в Донецькій 124-й колонії п'ятеро були вбиті під час прийому етапів. Це відомий спосіб, що дозволяє ломати новоприбулих, але раніше тут не практикувався.
Масове побиття для «профілактики» застосовують і в Донецькому слідчому ізоляторі. «Там тепер регулярні «маски-шоу», — розповів «ОРД» Павло Панич, колишній засуджений, який нині допомагає арештантам боротися за свої права. — Щоб ударити людину, теж потрібна сміливість і навик. Потрібна «жива маса». І донецький СІЗО для таких «тренувань» чудово підходить. «Омоновці» набивають руку, щоб у разі масових протестів у Донецьку ніхто не соромився». Найсумнішою колонією «ДНР» сьогодні називають 27-у в місті Горлівка (середній рівень безпеки — колишній суворий режим). Тут 16 вересня 2014 року сталося справжнє побоїще. Звикнувши до того, що їм при Україні не забороняли дивитися футбол до відбою (відбій, згідно з внутрішнім розпорядженням, був о 22.00), засуджені образилися, що їм раптово рано вимкнули світло, й почали барабанити в двері. Зазвичай було так: постукали — футбол подивилися — світло вимкнули. Але цього разу дежурний у відповідь на стук чомусь зробив постріл угору. З-за паркану це почули «ДНРівці» й прийняли за бунт.
«Ворвалися з автоматами п'яні, наколені, поклали обличчям у землю адміністрацію, потім почали стріляти по стінах, — розповів один із колишніх працівників колонії. — Дежурний, який дурнувато першим вистрелив, злякався за своє життя й був змушений сказати, що засуджені вибухали петарди й буйнували. «ДНРівці» увійшли в той сектор і почали бити засуджених прикладами, стріляли по нарам. Троїх вбили. Один залишився каліцею — його довго били прикладом по голові. Ще одного ранили так невдало, що довелося йому ампутувати руку. Всього було 19 поранених». Кажуть, з тих пір катування в 27-й колонії стали звичайною справою. Особливо популярна екзекуція під назвою «троллейбус». Засудженого саджають у клітку, всередині якої є іграшковий кермо. По боках для розваги приділали колеса. Цей «троллейбус» стоїть на плацу. Того, хто провинився, саджають усередину й виставляють на посміховище на 2-3 доби. Іноді — навіть у лютий мороз. Потрапити в таку клітку можна за будь-яку дрібницю — наприклад, за відмову пройти «відпрацювання». «Не хочеш мести зону — отримай «проїзний» на «троллейбус», — так «жартують» в цій зоні. Ті засуджені, кому вже за строком пора на волю, потрапляють у колізію — їх саджали за українськими законами, а на території «ДНР» діють російські.
І щоб начальство виявило прихильність, треба платити. Наприклад, за свідання з родичами місцеве начальство хоче 30 тисяч рублів. Недавно в цій зоні відбувся своєрідний «референдум». Засудженим було запропоновано вибрати — де б вони хотіли відбувати покарання — в Україні чи в «ДНР». Абсолютна більшість, сподіваючись, що це не просто опитування (а раптом за ними, як і за тими двадцятьма єнакіївцями, приїде сама Валерія Лутковська?), вибрала Україну. В результаті такого «голосування» не більше сотні з понад тисячі засуджених побажали сидіти в «ДНР». Зіткнувшись з таким «непорозумінням», начальство почало викликати «проголосувавших» по одному й пропонувати «добре подумати». В результаті близько 50 осіб виявилися непохитними й тепер чекають репресій.