«Донецькі» перед прийняттям «особливого статусу»: повернення старої еліти та нові схеми збагачення

Хто як не «донецькі» краще за всіх знають, чи прийме Рада найближчасом закон про «особливий статус» окупованих територій? За всією видимістю, у них особливих сумнівів щодо позитивного для себе результату немає. Недарма вони вже другий десяток років шантажують всю Україну, наполегливо змушуючи її «почути голос Донбасу». Криваві події на сході країни — це лише апогей психозу, викликаного їхнім величезним страхом перед переможцем 2014 року Майданом. Страхом втратити все нажите величезними кримінальними зусиллями в бурхливі 90-ті, а також за часів перебування Януковича на президентському крісло. У будь-якому разі, Донецький клан уже вовсю готується до скорої здачі Донбасу Україною. Про це говорить не лише й не стільки недавня заява вічного сірого кардинала колишніх «регіоналів» Левочкіна про те, що Опозиційний блок нібито готовий взяти участь у місцевих виборах в ОРДЛО. Подібні заяви періодично озвучуються в українських ЗМІ. Справа в тому, що невидимо для стороннього ока: в останні місяці в Донецьк почали наїжджати окремі дуже знакові представники так званої старої донецької еліти.Як середньої ланки, так і вище. Насамперед це свідчить про їхнє бажання повністю відновити своє колишнє влияння та старі схеми збагачення. Різноманітні нові наглядачі, ставленики та посередники старих «донецьких» з числа нуворишів невизнаних республік були потрібні виключно на той час, поки в Донбасі велися активні бойові дії, а справжнім господарям регіону було просто лінь слухати вибухи й свист снарядів над головами. Судячи з усього, тепер усі перевдягнені «сепаратисти» — відпрацьований матеріал.Ну, навіщо з ними ділитися кровно заробленим? Мавр зробив свою справу. Та й зі своїми старшими «братками» з російського ФСБ, які вовсю керують областю протягом останніх півтора року, ще потрібно встигнути закрити всі питання.Ще в вересні минулого року я чув від одного знайомого донецького євромайданівця, що він з кінця літа двічі стикався в швидких поїздах «ІнтерСіті» з екс-главою Донецької міліції Максимом Кириндясовим. Той їхав з ним в один бік, у напрямку Донецької області, але, правда, першим класом. Причому мій знайомий завжди сходив на станції Славянськ, а колишній начальник Донецька в обох випадках їхав далі. Був одягнений в діловому стилі, з багажу з собою — лише легка сумка. Помилки бути не могло. Персона Кириндясова занадто добре запам'яталася донеччанам з активною громадянською позицією у зв'язку з подіями революційної зими 2013–2014 років та, особливо, «російської весни» в Донецьку.Спочатку начальник міського управління Донецької міліції крізь пальці й з посмішкою спостерігав за нападами горлівських титушок Армена Саркісяна на донецький євромайдан, а потім — також бездіяльно спостерігав за захопленням прихильниками відділення Донбасу від України адміністративних будинків та під час кривавого мітингу 13 березня 2014 року на центральній площі Донецька. Більше того, того трагічного вечора менти пакували й доставляли в відділки саме учасників мітингу за єдину Україну, де деяким з них довелося дуже нелегко. Неудивительно, що через кілька днів донецька міліція почала переслідувати саме донецьких самооборонців, захисників проукраїнського мітингу, намагаючись повісити на них смерть одного з їхніх же побратимів, убитого на мітингу титушкою. Фотографії розшукуваних патріотів тоді були вивішені на сайті Донецького облУВД з підписом «Розшукуються правопорушники». Ще раніше ім'я Максима Кириндясова засвітилося й у так званому «люстраційному списку» донецьких чиновників, підготовленому активістами донецького євромайдана для Турчинова.А 1 травня 2014 року Кириндясов вийшов до «ополченців», які оточили Донецьке горуправління міліції, і заявив їм, що «міліція з народом». http://www.radiosvoboda.org/content/на-самооборону-намагаються-навісити-загибель-донеччан—активіст/25316576.html Так ось, 14 січня поточного року Кириндясова було застукано переселенцями з Донецька, коли він перетинав блокпост бойовиків у селі Жовтень на маріупольському напрямку. Більше того, його авто проїхало без черги, а чергові «ополченці» чи не честь Максиму Геннадійовичу не віддали. Зазначу, що таке можливо лише при наявності спеціального пропуску від голови «ДНР» або від російських ФСБівців. До того ж мої джерела в середовищі українських силовиків підтверджують, що Кириндясов у період з осені до Нового року не менше двох разів виїжджав з Краматорська в Донецьк. У «столицю ДНР» він добирався через український пропускний пункт у Майорську та захоплену бойовиками Горлівку. Свій серед чужих?.. Чужий серед своїх?.. Цікаво виходить. Багато хто з українських патріотів-вихідців з Донецька сьогодні й не мріють хоча б на денек-другий навідати малу батьківщину, оскільки для них це чревато великими ризиками.М'яко кажучи. Найбільш активним з них уже давно неуютно навіть у Києві. Через пильну увагу до них з боку місцевих властей. На відміну від колишнього ментівського начальника, у якого все в повному порядку по обидва боки збройного конфлікту. І в Києві до нього претензій немає, і у терористів йому — повага й шанування. Що стосується ставлення до Кириндясова в «ДНР», то справа навіть не стільки в колишніх послугах, надданих екс-главою Донецької міліції бойовикам на зорі виникнення «молодої республіки». Секрет полягає у зв'язках Кириндясова з тамтешньою маріонеткою верхівкою. Наприклад, посаду «заступника міністра МВС ДНР» сьогодні займає колишній заступник Кириндясова, коли той був главою міліції Донецька — Микола Крюченко. Навесні 2014 року Крюченко завідував МОБ (міліцією громадської безпеки) у Донецькому ГУ. Саме з ним, за наявною у мене інформацією, і зустрічався Кириндясов під час свого останнього візиту в Донецьк у кафе «Старий шансон». Нехай нікого не вводить в оману відносно скромна посада, яку займав екс-главмент Донецька навесні 2014 року.За день до його вступу на посаду навіть місцеві газети писали про зв'язки Кириндясова з тогочасним главою МВС та одним з яскравих представників «Сім'ї» Януковичів — Віталієм Захарченком. З давніх часів ще тісніша дружба пов'язувала новоспеченого міліцейського начальника з іншим «сімейним» — його однолітком Артемом Пшонкою. Обидва провели дитинство й юність у Краматорську. Майбутній син Генпрокурора та впливовий нардеп від партії влади й став тим важелем, який прискорив злет Кириндясова по кар'єрній драбині. Ходить версія, що з периферії в Донецьк Максима Кириндясова перевели його високі покровителі, заздалегідь готуючи честолюбцю генеральські погони. Інакше, який інтерес був Кириндясову залишати Харцизськ, у якому він, керуючи тамтешньою міліцією, почував себе повновладним господарем? Будучи главою Харцизького горвідділу, Кириндясов контролював у місті й околицях весь можливий кримінальний бізнес, починаючи від наркотрафіку й закінчуючи ігровими закладами. У 2010 році ВБ і прокуратура навіть проводили службову перевірку щодо Кириндясова — у відповідь на скарги громадян.Але або руки у них були короткі, або він відкупився. Треба сказати, що Максим Кириндясов був дуже багатий за мірками навіть корумпованого міліцейського начальника. Хочете вірте, хочете — ні, але у голови Харцизької міліції навіть був особистий вертоліт. Про це я чув не від однієї його колишньої колеги. Чого ж тоді дивуватися розповідям про розкішний стіл у кабінеті тоді ще першого заступника начальника Славянського горвідділу міліції Кириндясова вартістю 100 тисяч доларів США з тризубцем посередині, шпонованим дорогими сортами дерева.Ось яким патріотом був наш герой! Основну статтю доходів Кириндясова становило крищування вугільних «копанок». Дві найбільші з них — цілі кар'єри в околицях Іловайська — за наявною у мене інформацією, приносили дохід у вигляді 450–550 тисяч доларів США чорним налом щомісячно. Показово, що крищування «копанок» Максим Геннадійович здійснював через своїх довірених осіб — Дмитра Колесникова, прописаного в Зугресі, та Олександра Кишинця, прописаного в Єнакієво, але проживав на Раздольній у Донецьку. Обидва вони брали найактивнішу участь у подіях березня–червня 2014 року в Донецьку. Природно, на боці терористів. Останній тоді навіть був арештований українськими силовиками, але пізніше звільнений у рамках обміну полоненими. Потім Кишинець протягом деякого часу навіть виконував обов'язки «міністра оборони» у самому першому складі невизнаної республіки.Впевнений, що Кириндясов раптово з'явився в Донецькій області, курсуючи туди й назад маршрутом Краматорськ–Донецьк–Маріуполь, не просто через ностальгію. (До речі, у Маріуполі, де сьогодні знаходиться Донецьке облУВД, також дуже багато колишніх сослужбовців Кириндясова). Занадто добре у нього виходить робити гроші собі й покровителям, щоб у неповних 40 років спочивати на лаврах у Києві чи Краматорську. У Росії, де у нього, за чутками, дуже багаті й впливові родичі по лінії дружини, і куди він спочатку було подався, видимо, щось не склалося. Незважаючи на те, що рідний батько Кириндясова Геннадій у своєму інтерв'ю журналістам розповів, що його син спочатку перейшов на бік сепаратистів, а одразу ж після «російської весни» на Донбасі разом зі своєю сім'єю переїхав у Москву, де нібито став генералом, «вписавшись у кремлівський режим».Не пощастило Кириндясову так, як колишньому главі міліції Києва Валерію Коряку та його заступнику Петру Федчуку, які розігнали Євромайдан 30 листопада 2013 року, а вже навесні наступного року плавно перейшли на службу в російську поліцію, не втративши жодної зірочки на погонах. До речі, про Федчука, який взяв участь у розганянні мітингу на Манежній площі в Москві вже в російській формі, передали всі українські ЗМІ, а ось про те, що Коряк очолив поліцію в Саратові, у нас поки що ніхто не повідомляв. http://gordonua.com/publications/ZHurnalist-Kirindyasov-Moy-syn-eks-nachalnik-milicii-Donecka-pereehal-v-Moskvu-vpisalsya-v-kremlevskiy-rezhim-i-stal-generalom-66992.html Кириндясов же, за його власним визнанням, на посаду нижче своєї колишньої — начальника міліції міста-мільйонника — не погоджується. Швидше за все, він чекає свою годину з прийняттям «особливого статусу» Донбасу.І не сидить, склавши руки…У грудні минулого року раптом засвітилося світло в вікнах ще одного «переселенця» з Донецька — Андрія Кісельова. Цього протеже великих донецьких босів уже давно можна причислити до команди «молододонів» Саші Стоматолога. Нинішній народний депутат від «Опозиційного блока» ще молодший за Кириндясова, але не в приклад тому багатший і впливовіший. Ще до війни на сході країни 29-річний тоді керівник «Союзу молоді регіонів» та голова фракції ПР у Донецькому горсоветі був дуже багатий. Колишній однокурсник молодшого сина президента Януковича та кум екс-міністра доходів і зборів Олександра Клименка керує заснованим ним ще в 2005 році ТОВ «Укрмет», через яке, за повідомленнями ЗМІ, обналичувалися гроші «Сім'ї», отримані кримінальним способом. До кінця правління Януковичів «Укрмет» практично витіснив з ринку торгівлі металобрухтом самого Юрія Іванющенка, відомого також як Юра Єнакіївський — давнішнього монополіста в цій галузі. За пару років компанія Кісельова стала номером один у своїй галузі з оборотом 3,3 мільярда гривень і взлетіла на 65-те місце в рейтингу «Forbes-Україна».Цікаво, що «Укрмет» був сусідом «Індустріального Союзу Донбасу». Його невиразний на перший погляд, без єдиного вивіски центральний офіс розташовувався прямо навпроти будинку ІСД. Після того як 4 травня 2014 року охоплені безкарністю сепаратисти розгромили дітище губернатора-бізнесмена Тарути, у місцевих інтернет-форумах промайнула інформація про те, що нібито саме Кісельов замовив грабіж — щоб нашкодити своїм конкурентам. Так чи інакше, але війна на Донбасі якимось чином навіть поліпшила статус Кісельова. Через втечу за межі України багатьох видатних представників Донецького клану у великій політиці найбільший збирач металобрухту влетів у Верховну Раду народним депутатом, потрапивши аж на 17-й рядок виборчого списку Опоблока одразу за сестрою Левочкіна.Сьогодні журналісти причисляють донецького нуворишу до найбагатших мішків у новій ВР. http://www.theinsider.ua/business/denezhnye-meshki-v-novoi-rade/ Дивно, але на позиціях Андрія Кісельова ніяким чином не позначилася навіть низка гучних скандалів в українському інформаційному просторі, пов'язаних з його ім'ям. Спочатку журналісти розкопали, що західноукраїнський медіа-холдинг «ZIK» контролюється, серед іншого, бізнес-структурами Кісельова, а тому виробляє й тиражує замовлену пропаганду, угодну попередньому режиму. Потім з'ясувалося, що основним бенефіціаром «Грін банка», яким влітку 2014 року зацікавилася Генеральна прокуратура у зв'язку з можливою причетністю установи до фінансування терористів на Донбасі, є батько донецького молодоолігарха. ЗМІ тоді повідомляли, що протягом 2013–2014 років банк Кісельових провів фінансові операції з обналичування коштів на загальну суму близько 20 мільярдів гривень.На думку журналістів, саме через «Грін банк» «Сім'я», втікаючи з країни, виводила награбовані кошти. Паралельно з цим Миколаївська податкова спробувала довести причетність компанії до схеми незаконного збору металів. Як показав час, все це не завадило Кісельову й далі жити по-старому в «новій» Україні Порошенка. Більше того, народний депутат вовсю піарить себе на звільнених територіях Донбасу — підтримує благородний образ мецената й благодійника, беручи приклад з Рената Ахметова. Як, наприклад, у Красноармійську й Димитрові, використовуючи в цих цілях, серед іншого, місцевий телеканал, який належить, мабуть, найбільш одіозному генпрокурору за всю історію незалежної України — Геннадію Васильєву. Йдеться про ТРК «Орбіта».Відео: https://www.youtube.com/watch?v=HGSwpnMAnRk Не гірше обстоять справи у «молодого, та раннього» й на окупованих територіях. Кісельова, який вирішив навідати рідні краї, не налякала навіть недавня ліквідація російськими спецслужбами донецького кримінального авторитета Мішані Косого. Як і той факт, що людьми з оточення Михала Михальовича, які прийшли на його похорон, живо цікавилося тамтешнє «МГБ». Тим часом з убитим «молодого й перспективного опозиційного політика» пов'язували як мінімум спільні справи по ФК «Олімпік», який фінансував Кісельов. Нагадаю, що керує футбольним клубом у 90-х неодноразово притягуваний до кримінальної відповідальності Владислав Гельзин — у недалекому минулому права рука застреленого авторитета. http://www.radiosvoboda.org/content/article/27457413.html Та й чого власне було боятися Кісельову, якщо за майже два роки війни обидва його розкішні будинки, розташовані по сусідству в самому центрі донецької Гладківки, абсолютно не постраждали. Їх якимось чудом минули артилерійські обстріли, які, нагадаю, у серпні–вересні 2014 року буквально сотрясали поселення.Не чіпили їх і бойовики, які мали звичку селитися в найкрутіші залишені жителями будинки в Донецьку. А поживитися там було чим, і ніяка охорона не врятувала б. Хоча її Кісельов усе ж передбачливо залишив на весь час своєї відсутності. Схоже на те, що й бізнес народного депутата продовжує працювати на окупованих територіях. По крайній мірі, влітку минулого року на це дуже прозоро натякнула «Україна криміналь», опублікувавши статтю про гігантські обсяги контрабандного вітчизняного металобрухту, вивезеного через Одеський порт. http://cripo.com.ua/?sect_id=6&aid=196415 Таким чином уже сьогодні можна говорити про те, що військовий конфлікт на сході країни негативно позначився лише на рядових жителях України — як у Донбасі, так і за його межами. Усі інші сторони від нього, якщо й не виграли, то вже точно не програли. Сьогодні на війні роблять цілі стани й «донецькі», й «київські», й, звичайно, Лубянська державна кримінальна група (як колись назвав «кремлівських» загиблий майор Литвиненко). Причому найчастіше разом.Поки на лінії зіткнення продовжують щодня гинути українські бійці й мирне населення, олігархи вовсю будують плани на найближче й радісне майбутнє. Тільки тепер весь цей нескінченний кошмар можуть повністю узаконити зміни до Конституції.