Уявіть собі гіпотетичну ситуацію: ви отримали серйозну рану з кровотечею. Навколо вас зібралися люди, але вони нічого не роблять, оскільки не є медиками. Ви маєте право лише на професійну медичну допомогу. Однак якщо замість слова «медична» використовувати «медикнича» — похідне від «медика», а не від «медицини» — ситуація змінюється. Ви волатимете, просити будете першого-ліпшого перехожого накласти джгут, але законослухняні люди навколо не посмітимуть це зробити без належних документів. Медики все не їдять, зайняті виправленням неправильного слова «медична» на правильне «медикнича» у всіх інструкціях та документації. Поки цю роботу не завершать, ніякої допомоги не буде, оскільки надання медичної допомоги вже не передбачено, а порядок надання медикничої ще не врегульовано.
Чому я став вважати цю гіпотезу правдоподібною? Тому що наш Президент за згодою Конституційного суду та без заперечень Венеціанської комісії наважився на те, чого жоден його попередник за два десятиліття не наважувався. Він пропонує змінити Розділ II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». До сьогодні цей розділ ніхто не насмілювався змінювати. Офіційно його тлумачили, але про зміни мови не було. Адже відповідно до статті 22 Конституції конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Президент, який є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 чинної Конституції), на думку гаранта, не всі конституційні права однаково корисні. Право на правову допомогу, на його переконання, неправильне. Тому гарант прав і свобод пропонує одне з конституційних прав підрихтувати.
Пропонується, щоб у статті 29 Конституції замість «користуватися правовою допомогою захисника» було зазначено «користуватися правничою допомогою захисника». Чинна стаття 59 Конституції встановлює: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.» Має стати такою: «Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.» Комусь явно не подобається слово «правова».
Чи не тому, що воно походить від слова «право»? І тому словозаміна виправдовується необхідністю застосувати слово, похідне не від «право», а від «правник»? Не слід вводити себе в оману розмовами про «синоніми». Якщо це синоніми, навіщо міняти? У тім то й справа, що норми Конституції, які визначають право людини і громадянина, змінюють серйозно. Змінюють назву об'єкта права з правової допомоги на правничу і додають ознаку професійності. Це уточнення означає звуження. Фактично скасовується одне право і впроваджується інше, звужене за обсягом.
Звужене! А це ж не допускається статтею 22 Конституції! Не допускається, пане Президенте! Не допускається, шановні судді Конституційного суду! З усього видно, що наміри розібратися з правом на правову допомогу більш ніж серйозні. Президент наважився змінити досі недоторканний Розділ II, Конституційний суд оперативно схвалив, навіть Венеціанська комісія начебто не заперечує. Маємо час готуватися до прощання з правом. Користуватися ним наш народ не дуже й вмів, але мав шанс навчитися.
Пригадаємо, яке воно зручне і надійне право на правову допомогу. Воно врегульоване у безлічі законів та інших нормативних актів. Двічі офіційно розтлумачене Конституційним судом. У справі про право вільного вибору захисника Конституційний суд України серед суб'єктів надання правової допомоги згадав державні органи України. Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» виділяється такий вид безоплатної правової допомоги, як первинна, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Серед інших закон зобов'язує надавати первинну правову допомогу органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Після зміни статті 59 Конституції допомогу органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування можуть від надання первинної правової відпочити, оскільки громадяни втратять конституційне право на правову допомогу. Щоб надати професійну правничу допомогу, потрібно буде з'ясувати, чи є серед чиновників того чи іншого органу правники і наскільки вони є професійні.
У рішенні у справі про право на правову допомогу Конституційний суд України зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань.
КСУ вирішив, що положення частини першої статті 59 Конституції України «Кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура, треба розуміти так, що особа під час допиту як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.
І всі ці напрацювання конституційні реформатори пропонують викинути на смітник! Навряд чи можна бути упевненим, що професійна правнича допомога легко буде визнана багатоаспектною, а тим більше такою, що кожен має право тримати незалежно від характеру її правовідносин з державними органами. Не з нашим чиновництвом. Тому після конституційної реформи все доведеться починати спочатку.
Сумно, але адвокатське самоврядування не тільки не виступило на захист права на правову допомогу, хоча реалізація саме цього права довгі роки складала сенс існування професії, а навпаки, висловилося на підтримку «правничицизації». Не хочеться думати, що така позиція обумовлена очікуваними вигодами від так званої «адвокатської монополії». Мене вже потихеньку почали звинувачувати мало не у зраді інтересів адвокатського цеху, мовляв, виступаю проти адвокатської монополії, йду проти інтересів колег. Хоча на мою скромну думку, саме адвокатам, як особам зацікавленим, та ще й матеріально зацікавленим, до запровадження так званої «адвокатської монополії» слід ставитися більш ніж обережно.
І обов'язково брати до уваги ціну. Конституційні реформатори пропонують адвокатам цукерочку у вигляді виключного права на представництво іншої особи в суді. Але що у нас забирають? Після реформи адвокатура більше не згадуватиметься у Розділі II Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Збираються виключити всю частину другу статті 59, яка встановлює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. З Розділу II Конституції адвокатуру переміщують у Розділ VIII «Правосуддя», доповнивши розділ статтею 131-2. Адвокатура діє вже не для забезпечення конституційного права на захист та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, а для надання професійної правничої допомоги. Статус адвокатури з інституту, покликаного забезпечити захист конституційних прав і свобод людини і громадянина незалежно від виду правовідносин, понижується до рівня одного з елементів системи правосуддя.
Як на мене таке пониження статусу адвокатури жодної примарної монополії не варте. Моя позиція полягає в тому, що здійснення юридичної практики має бути врегульовано. Надавати правову допомогу систематично, на оплатній основі з правом пропонувати свої послуги невизначеному колу осіб повинні мати можливість лише адвокати, які пройшли відповідний професійний відбір. Клієнти мають обирати адвокатуру не тому, що будуть змушені силою закону. Приваблювати клієнтів повинні бездоганна репутація, широкі професійні права і надійні гарантії адвокатів, що мають безумовно поважатися представниками держави. Буде повага до прав і гарантій – жодної монополії не знадобиться.
В той же час повинні бути збережені можливості роботи юрисконсультів, що працюють за наймом у штаті юридичних осіб, стосовно представлення інтересів їх роботодавців. Громадяни повинні мати можливість залучати для захисту своїх прав юристів, що не є адвокатами (викладачів, громадських діячів тощо) разово і на безоплатній основі. Бо тільки громадянин має приймати остаточне рішення з вибору захисника своїх прав.
Професійність важлива, але куди важливіше довіра. Звичайно важливо і бажано, щоб правову допомогу надавав професійний правник. Однак суть правової допомоги полягає у її спрямованості на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Головне – забезпечення реалізації прав і свобод, а не наявність у захисника ознак правничості і професійності. І не слід забувати, що «право» річ абстрактна, а «правник» як правило особа конкретна, і розібратися з тим правником, як знадобиться, простіше. Тим більше, що допомога буде не просто «правнича», а ще й «професійна». А хто визначає ступінь «професійності», той правника і контролює. Тому шкода конституційного права на правову допомогу. І хотілося б його зберегти.
Пане Президенте! Шановні законодавці! Не чіпайте Розділ II Конституції! До вас не чіпали. І ви не чіпайте.