До мистецтва в Україні неравнодушні не лише «музейний вор» Дмитро Табачник. Навіть вчорашнім бандитам, навіть тупорилому Януковичу вистачило розуму зрозуміти, що живописний шедевр — це гарне вкладення капіталу. Причому навіть вкрадений шедевр. Все почалося із систематичного та масового грабування українських провінційних музеїв та не лише їх. Кажуть, що якщо провести мистецтвознавчу експертизу багатьох робіт, які знаходяться навіть у київських музеях, результати будуть дивовижно неприємними. Замість оригіналів — копії. Невідомо, хто почав масштабно крастися твори мистецтва в Україні. Спочатку злочин, а потім підключилися силовики, або навпаки. Але з часом «колекціонуванням» займалися не лише бандити та політики, а й генерали МВС та СБУ. А коли місцеві шедеври закінчилися, почали крастися за кордоном. Про те, що до крадіжки творів мистецтва причетні працівники міліції, зокрема хтось із кіровоградського УБОП, писали давно. Але варто це згадати.
Малиновський районний суд Одеси став місцем, яке цікавіше відвідувати, ніж деякі театри. Розгляд справи про крадіжку картини Айвазовського «Морський вид» тривав понад 150 годин, і суддя Леонід Личман у спілкуванні з журналістами визнавав, що йому самому далеко не все ясно, де вже стороннім людям розібратися. Коли-небудь матеріали цієї справи зможуть стати основою для захопливого детективу, до того ж з неминучою любовною інтригою. Розбиратися справді повинен суд, а оскільки процес відкритий, за ним можна спостерігати, попутно роблячи якісь висновки, що лежать на поверхні. Ми всі, зрештою, громадяни цієї країни та платники податків, і нам зовсім не байдуже, куди ж діваються твори мистецтва, які належать народу й зберігаються в українських музеях.
У житті можна ні сном ні духом не знати про те, що гарна історія кохання приведе до низки жорстких допитів. Харківчанка Н., відомий у місті лікар, потрапила під підозру у вчиненні крадіжки «Морського виду» та низки інших музейних раритетів, оскільки її коханий, харківський колекціонер та антиквар Вадим Гужва, був затриманий з поличним: згорнута в рулон і запечатана в пакет картина, викрадена в червні 2005 року прямо з залу Одеського художественного музею, знаходилася під сидінням його автомобіля «Опель-Астра». До того ж низка показань проти жінки дала інший учасник крадіжки, нині в місцях позбавлення волі Ігор Філоненко. Цей хлопець помітної кавказької зовнішності (за його словами, батько в нього грузин) навіть мав запасний ключ від машини Вадима, тобто теоретично міг без його відома підкласти крадене. Про справжній характер стосунків Філоненка та Гужви можна лише здогадуватися. Н. розповідала, що її бентежило навязливе присутство молодої людини, яка вела себе, ніби «старший син у сім'ї», постійно просила в Вадима грошей. Їй здавалося, що Ігор втягує її коханого «в щось протизаконне», і наодинці з Вадимом жінка заперечувала проти участі хлопця в їхніх спільних поїздках.
Поїздити довелося чимало. Закохані й познайомилися в поїзді. Разом з дітьми (Н. одна виховує дочку, Вадим вирішив відпочити зі своїми двома синами) вирушили на гірськолижний курорт, і зустріч здалася доленосною. Вони справді виявилися людьми схожих духовних пошуків: обоє любили кататися на лижах, плавати, бродити музеями. Почували себе однією великою сім'єю, подружилися з дітьми один одного. Вадим оплачував спільні подорожі в Крим, Закарпаття, до Москви та Санкт-Петербурга, до Польщі — і все це за кілька місяців. Пізніше слідчі назвали Н. утримуванкою Вадима, що викликало в нього лицарське обурення: вона поважна фахівець і добре заробляє, він просто вів себе щодо спільних витрат, як подобається чоловікові. Н. знала, що Вадим — дуже кваліфікований експерт з антикваріату, крім того, він вклав гроші в перукарню в Харкові, комп'ютерний клуб у Польщі, ще в низку закладів, і все це дає йому можливість не відчувати фінансових утруднень. Важко уявити, щоб інтелігентна жінка раптом вирішила «стояти на цинку» в музеях та антикварних лавках, як на тому наполягає Ігор Філоненко.
Н. підтверджує алібі Вадима Гужви на момент крадіжки картини Айвазовського — вони обоє перебували в Євпаторії на відпочинку з дітьми, що можуть підтвердити тренер з тенісу, господиня квартири, спільні знайомі — працівники санаторію, куди закохані ходили робити зарядку та домовлялися про проведення лікувальних процедур. «Опель-Астра», при всій повазі, не вертоліт, і навряд чи можливо лягти спати в Євпаторії, о двох ночі вкрасти картину в Одесі, а о шести ранку знову вийти на зарядку в Євпаторії. Ночі з 19 на 20 червня 2005 року, коли «Морський вид» був викрадений, в Євпаторії на мобільний телефон Вадима надійшов якийсь дзвінок, стверджує Н. Антиквар, у свою чергу, стверджує, що дзвінка не чув, а СМС, відправлену Філоненком після невдалого дзвінка, вранці отримав. Ігор Філоненко просив грошей на квиток з Одеси до Олександрії, де постійно проживає. Вадим запропонував відправити йому 50 гривень, але Ігор просив нібито на два квитки — для себе та для двоюрідного брата, який пошкодив ногу. Вадим після обіду все ж таки відправив йому 150 гривень і вважає це уликою на свою користь.
Комічність ситуації посилюється тим, що на той момент «в кишені» у Філоненка була картина, вартість якої, нагадаємо, на той час дорівнювалася мільйону гривень. Коли-небудь матеріали цієї справи зможуть стати основою для захопливого детективу, до того ж з неминучою любовною інтригою. Під час реконструкції злочину Ігор Філоненко вразив своєю нахабством працівників Художественного музею, в присутності правоохоронців пообіцявши їм повернутися та вкрасти ще щось. Вадим Гужва наполягає на проведенні нової реконструкції за участю музейників. Судячи з відеозаписи, не враховувалися показання останніх щодо сильного удару об стіну, його міг завдати великий полотно, до якого кріпився «Морський вид». Одне акуратно вийняте скло зловмисники встигли протерти, а друге впустили та розбили, не протерши, і на осколках виявлені відбитки пальців, які не належать ні Гужві, ні Філоненку. Співучасником явно був хтось третій. Як стверджують видатні експерти світу, музейні крадіжки вчиняються за допомогою або самих музейників, або охоронців.
Вадим Гужва наполягає на тому, щоб додатково був допитаний охоронець, який дозволяв собі балакати з групою молодих людей (встановлено, що серед них був і Філоненко) про тонкощі сигналізаційної системи. Нарешті, немає ясності щодо того, хто й у який момент відключив датчик, який мав спрацювати, коли зловмисники знімали зі стіни картину Айвазовського. Та й міг ли сам Гужва (забудемо на мить про його алібі) у свої не юнацькі роки залізти в музейне вікно, як сказано в описі реконструкції злочину, «не до кінця, ноги були видні з двору» і при своєму малому зрості з такого незручного положення стягнути картину? Дивно виглядають і показання Філоненка, згідно з якими Гужва, перебуваючи в музейному залі, примірявся до великого полотна Боголюбова, намагаючись вибити його з рами (?!), а після крадіжки картини Айвазовського чи не з м'ясом відірвав раму з біркою та викинув її в кущі (потім раму знайшли у морака, запасливо притягнувшого її додому, замість того щоб принести в міліцію, як того вимагає совість законослухняного громадянина).
Міг ли так поступати з шедевром антиквар? Є все ж таки різниця між професіоналом та необізнаною недорослею, вибачте за грубість. Ігор Філоненко зробив заяву, ніби виконував чиєсь «спецзавдання», внедрившись у бандитську групування, і доповідав своєму «начальству» про переміщення картини Айвазовського, яка побувала в Росії, а потім була знайдена в машині у підслідного. На запитання слідчого, чи входило в програму його завдання запобігання злочину, — вважав за краще не відповідати. Версія Гужви інша: працівники Кіровоградського УБОП, вони ж замовники крадіжки, не змогли збути картину в Росії, тоді вирішили її «знайти», отримати підвищення по службі (що й сталося). Обвинити ж вирішили його, чию колекцію можна при цьому спокійно конфіскувати. І та ж банда в погонах нібито викрала картину Поленова «Ранок у монастирі» з Севастопольського художественного музею імені Крошицького три місяці після того, як «приділала ноги» картині Айвазовського в Одесі.
Пропажу картини Поленова виявили 17 вересня 2005 року під час проведення ранкової екскурсії в глядацькому залі музею імені Крошицького. Інтелігентний старичок ввічливо звернув увагу екскурсовода на той сумний факт, що замість живописного полотна в рамі красується ламінована кольорова ксерокопія. Директор Севастопольського художественного музею Наталія Бендюкова повідомила про крадіжку в міліцію, попередньо оцінивши вартість пропалої картини в 50 тисяч доларів. Враховуючи, що ціни на твори мистецтва постійно зростають (як і майстерність злочинного світу), сьогодні слід говорити про набагато більшу суму. За словами Ігора Філоненка, Вадим Гужва планував крадіжку шедевра великого передвижника й навіть приходив разом з ним до музею, чи не на очах смотрителів зіставляв оригінал із заздалегідь підготовленою ксерокопією. На жаль, на другому поверсі Севастопольського художественного музею були проблеми з охоронною сигналізацією, смотрителі теж упускали з виду відвідувачів, однак у своїх показаннях описують як підозрілу особу зовсім не Гужву, а двох молодих людей, один з яких схожий на кавказця. За всією видимістю, поленовський пейзаж був успішно проданий.
Але 6 жовтня 2006 року в МВС Росії зателефонував невідомий і повідомив, що неподалік від будівлі Департаменту з боротьби з організованою злочинністю в Москві знаходиться поліетиленовий пакет з предметами антикваріату. Прибувши на вказане місце, працівники департаменту виявили в пакеті картину (той самий «Монастир над річкою»), бронзову статуетку та виріб з фарфору, які раніше знаходилися в Кунсткамері та Ермітажі. Звідси припущення: новий власник побоявся викриття й вважав за краще позбутися крадених раритетів, причому таким чином, щоб вони знову потрапили в розпорядження держави. Ігор Філоненко, звичайно, звинувачує Гужву в крадіжці не лише двох картин. За його словами, все той же Вадим викрав з виставки Антикварного салону в Москві діамантове намисто Фаберже вартістю два мільйони рублів, причому ціна виробу була вказана на етикетці. Вадим Гужва парирує: Фаберже не може, за умовою, ні коштувати такі смішні гроші, ні бути представленим на антикварних салонах, там працюють лише російські дилери. Та й не прийнято там писати ціни на етикетках!
Виявилося, що на одному з салонів справді було вкрадено не те намисто, не то браслет з діамантами. А підозра впала на двох молодих людей, один з яких… правильно, має кавказьку зовнішність. Ігор Філоненко постійно то дає суперечливі показання, то просто відмовляється відповідати на запитання слідства. Отже, нині немає ясності щодо того, хто саме залізав у вікно Одеського художественного музею та викрав «Морський вид» Айвазовського. Але ще важливіше з'ясувати особистість замовників злочину. У резонансному інтерв'ю газеті «Сьогодні», опубліковано наприкінці листопада, Вадим Гужва звинувачував правоохоронців із Кіровограда також у причетності до крадіжки шедевра Караваджо «Взяття Христа під варту» («Поцілунок Іуди»). Він стверджував, ніби в них налагоджені канали на кордоні для відправлення картин іноземним замовникам-колекціонерам. З метою приховування своєї злочинної діяльності правоохоронці нібито вилучають з справи важливі документи, наприклад розпечатки телефонних розмов підслідного.
Судові засідання тривають, істина, хочеться вірити, буде встановлена. Марія Гудима, «Вечірня Одеса».
Крастися почали серйозніше. Багато статків, у тому числі в Одесі, виросли з якоїсь однієї єдиної вкрадної картини. Кажуть, наприклад, саме на гроші від картин з'явилася колись в Одесі одна з перших приватних телекомунікаційних фірм — «Фарлеп». Але повернемося до 2005 року. Цікаво, що, як виявилося пізніше, в цьому році пограбували не лише Одеський музей, а й один музей у далеких Нідерландах. І лише в 2015 році ця історія вибухнула.
Ця історія починається десять років тому з крадіжки з музею невеличкого містечка в Нідерландах. Та вибухає вона в 2015-му, коли Україна опиняється в епіцентрі міжнародного скандалу. У цьому детективному романі є все — різні країни, політики, шахраї, великі гроші, спецслужби, продажні поліцейські та злочин. А найгірше, що українська влада, схоже, досі не зрозуміла, що вляпалася по самі вуха.
9 січня 2005 року, Музей Західної Фрісландії у голландському місті Горн. День не обіцяє нічого особливого. О п'ятій вечора останній працівник закриває за собою двері й замикає їх на замок. Тоді ніхто не здогадувався, що в приміщенні залишилася щонайменше одна людина. У неї були спільники, які допомагали непроханому гостю. Невідомі прийшли в музей, щоб вчинити злочин. За словами директора музею Західної Фрісландії Ада Гірдінка, у 2005 році в них була сигналізація, яку можна було вивести з ладу. Коли її блокували, вона цього не розуміла й не спрацьовувала. Натомість зараз, коли її намагаються заблокувати, вона сприймає це як злам і спрацьовує. Вранці 10 січня працівники виявляють зникнення 24 картин та 70 предметів зі срібла — келихів, монет, ваз, таць, столових приборів. Найціннішими були картини — 23 на полотні й одна на дереві.
Поліція знайшла на місці злочину сліди ДНК та відбитки пальців, але не може ідентифікувати злодіїв. Розслідування нахабного злочину деякий час пильно стежили голландські ЗМІ. Та коли стає зрозуміло, що в правоохоронців немає зачіпок і доля творів мистецтва невідома, хвиля цікавості поволі спадає. Тим більше, що крадене з Музею Західної Фрісландії — крапля в морі. За даними ФБР, сучасний чорний ринок викрадених артефактів оцінюється в 6-7 мільярдів доларів на рік. Тишу навколо тих подій порушать лише через десятиліття, і це стане інформаційним вибухом, який найсильніше вдарить по Україні.
На початку грудня 2015 року дирекція музею Західної Фрісландії скликає прес-конференцію. Вона заявляє, що картини, викрадені десять років тому, перебувають у руках українських збройних формувань. Ба більше, до справи нібито причетні відомі в Україні політики. Скандал знову стає темою номер один у світових, а тепер ще й в українських медіа. За словами представників музею, у справі замішаний лідер правоекстремістської партії «Свобода» та екс-голова СБУ. Українська влада виявилася не готовою до скандалу. Нічого конкретного не змогла відповісти наступного дня на запитання журналістів голова Міністерства Закордонних Справ Павло Клімкін. Міністр Внутрішніх Справ України Арсен Аваков лише сказав, що вони над цим працюють.
Нідерландський колега Павла Клімкіна коментує скандал стриманіше. Міністр Закордонних Справ Нідерландів Берт Кундерс повідомив, що вони проінформували міністра Клімкіна та Президента Порошенка, мають інформацію, що картини в руках певних груп в Україні, просять допомогти їх повернути якнайшвидше. Гадає, музей вчинив мудро, надавши розголосу цій справі. Так шансів, що картини вдасться продати, менше. Президент України Петро Порошенко відразу дає Службі Безпеки України доручення розібратися.
Відтоді минуло два місяці. За цей час не почули від офіційних осіб жодної заяви, яка обнадіяла б голландців. За інформацією, українська сторона не надто поспішає розслідувати гучну справу. Тому розслідування спробує розібратися в цій історії самостійно. Вирушаємо туди, звідки почався скандал — у Нідерланди. Королівство Нідерланди — невелика європейська держава з населенням у 16,5 мільйонів. Це одна з найбагатших країн світу. Так звана Золота доба Нідерландів — період найбільшого економічного та культурного піднесення — припало на XVII століття. Картини голландських митців — серед найвідоміших і найдорожчих у світі. Живопис для Нідерландів — національна святиня й релігія. Коли в 90-х грабіжники викрали картину вчителя Рембрандта Пітера Ластмана «Розп'яття Христа на Голгофі», збеліниця вся країна. Приблизно за рік після активних пошуків шедевр таки вдалося повернути до музею.
«Шторм на морі Галілейському» самого Рембрандта та «Концерт» Вермеєра, які винесли чверть століття тому з бостонського музею Ізабелли Стюарт Ґарднер, називають найдорожчими в історії вкраденими художніми творами. Вартість кожної картини — близько півмільярда доларів! Голландський Горн розкинувся на узбережжі озера Ейселмер, за 35 км на північ від Амстердама. Сучасний Горн з його 70-тисячним населенням живе минулим. Колись тут базувалася Голландська Ост-Індська компанія — казково багата приватна фірма, що торгувала з країнами Ост-Індії та Китаю й проіснувала два століття. Ця пристань досі пам'ятає запах прянощів, які привозили кораблі з заморських країв. Згодом місто стає центром торгівлі сільськогосподарською продукцією та важливим транспортним вузлом.
Про славетну минувшину Горна нагадує його культурна спадщина. Музей Західної Фрісландії відкрили наприкінці XIX століття в цій будівлі. Тут зберігали велику колекцію картин, історичної зброї, порцеляни, срібла, предметів побуту. Колекція виставлена в 25 кімнатах. Після війни під будівлею виявили підвали XV століття. Відтак у цьому приміщенні виставили історичні знахідки Горна та його околиць. Багата колекція приваблює в мистецький музей відвідувачів з усіх куточків країни та закордону. Найбільше тут пишалися своєю збіркою живопису, хоч імена авторів картин були не такі відомі, як, скажімо, Рембрандт чи Ван Гог.
За словами альдермана з культурних питань м. Горн Джудіт де Йонг, Горн був дуже важливим містом у XVII столітті, і колекція була створена саме в цей період. Цей живопис є культурною спадщиною, ці картини належать музею й загалом Горну. У музеї з'ясовується цікавий факт — вкрадені картини були далеко не першорядними. Серед експонатів були й значно цінніші. Працівники переконані, що злодії були дилетантами в мистецтві й діяли навмання. Відповідно, твори мистецтва винесли саме для перепродажу. Вони викрали каталог, тобто картини різних жанрів. Сумніваюся, що вони викрали їх для якогось конкретного замовника. Щоб поцупити твори мистецтва, злодії вивели з ладу сигналізацію й заховалися під чорним рядном, яке вкриває саркофаг. Тоді воно сягало підлоги. До речі, після інциденту рядно підрізали й тепер щовечора охорона музею перевіряє, чи не заховався тут хтось знову.
Артур Бранд — нідерландський приватний детектив у галузі мистецтва з 20-річним стажем. Він займається цією справою вже півроку. Бранд постійно контактує з місцевими правоохоронцями, які розслідують, хто міг вивезти картини з Нідерландів і в чиїх руках вони можуть зараз перебувати. І ця інформація пояснює, чому українські правоохоронці — зокрема, Служба безпеки — не надто поспішають допомагати своїм голландським колегам. За словами Бранда, є дві версії. Вони мають людину в Голландії, яку підозрюють і яка могла перевезти картини до України. Тривається поліцейське розслідування, і він не може розкривати деталей. І, звичайно, вони мають зараз великий скандал з корумпованим поліцейським, який, за інформацією медіа та поліції, зводив нідерландських злочинців в Україні з працівниками Служби Безпеки України.
Мова йде про Марка Мільчарека, екс-працівника голландської кримінальної поліції з польським корінням. Неймовірно, але з травня 2013 року голландський правоохоронець хотів перебратися з багатих та ситих Нідерландів до зубожілої України. Підтвердженням цього є його резюме, яке знайшли на одному з українських сайтів. Можливо, відіграло свою роль одруження Мільчарека з українкою рік тому. За словами кримінального журналіста газети «NRC» Марселя Хенена, це найгучніша корупційна справа останніх років. Він копіював та продавав секретну інформацію з баз даних поліції голландському криміналітету. У нього були передплатники. Тобто, за суму від 1000 до 5000 євро вони могли щомісяця купляти в нього інформацію про себе, перевіряти, чи поліція веде проти них розслідування. На цьому він заробляв купу грошей.
За даними голландської прокуратури, останніми роками Мільчарек щомісяця на кілька днів їздив у Київ, де зустрічався з представниками Служби Безпеки України та представниками українського криміналітету. Окрім того, він міг організовувати зустрічі для злочинців з Нідерландів — з одного боку, та українського криміналітету й працівників Служби Безпеки України — з іншого. Голландські гості приїжджали з півдня Нідерландів, з провінції Брабант, яка відома виробництвом та трафіком наркотиків. Його підозрюють в організації кримінальної діяльності в Україні. Він був причетний до трафіку наркотиків — таких, як амфетаміни та екстазі. Поки що немає ніяких доказів щодо цього, але голландська прокуратура вже звернулася до української влади по допомогу у проведенні розслідування. Він запрошував до Києва провідних голландських наркоторговців і проводив з ними деякий час в київському готелі.
Такі зустрічі нібито дали свої плоди. Як стало відомо з джерел, саме рік-півтора тому в Україні з'явилися потужні лабораторії з виробництва екстазі. Головною темою розмов є продаж, транспортування та виробництво наркотиків, та саме під час однієї такої зустрічі українська сторона нібито запропонувала купити й крадені картини з Горна. Вертаємося в Україну, щоб спробувати знайти українців, причетних до скандалу з краденими картинами. На думку голландських правоохоронців, перші спроби продати вивезені твори мистецтва на території України зафіксовано після 2010 року.
Це зображення ще ніколи не з'являлося в медіа. Це фото картини Флоріса ван Шутена «Сцена на кухні». До картини долучене видання «События Недели». Судячи з заголовку — «Скандал з Пореченковим. Якими патронами стріляв актор» — це випуск кінця жовтня-початку листопада 2014 року. Голландцям щонайменше про три спроби продати цю картину з використанням цього фото й одну — вживу. Останній раз, кажуть вони, «Сцена на кухні» засвітилася в Києві. І пропонували її працівники СБУ. За словами джерела, цю картину пропонували в Україні українському криміналу. Джерело отримало цей знімок від свого інформатора, який добре знається на цій темі. Він підтверджує, що це робили працівники Служби Безпеки України та представники збройних угрупувань.
Найактивніше крадені картини намагаються продати в 2014 році, причому роблять це доволі примітивно. Крадені твори мистецтва пропонують незнайомим людям і дрібним дилерам, обдзвонюючи їх по телефону. 7 лютого на одному з мистецьких сайтів з'являється повідомлення від користувача під ніком «Іларіон 2011» із зображенням підпису художника — «Шановні! Допоможіть розпізнати підпис, якому художнику він належить. Всім дякую». За півтори години — нове повідомлення. «Внесу ясності». У ньому — ще чотири зображення якоїсь картини. Наступного дня користувач під ніком Джейн До відповідає, що це твір Яна Лінсена «Елієзер і Ребекка біля колодязя» 1629 року, і що її вкрали з музею в місті Горн. Це та єдина мальована на дереві картина, яку винести зловмисники. Після цього «Іларіон» не повертається до цієї теми.
Розслідуванню вдається домовитися про зустріч з автором повідомлень. Його справжнє ім'я — Вадим. Він живе в Київській області неподалік від столиці. На його прохання закривають йому обличчя й змінюють голос. За словами Вадима, свого часу він був менеджером по збуту побутової техніки, мотався по всій Україні й у нього було хобі — він займався антикваріатом. Розвішував попутно в деяких селах, біля магазинів розвісив свої оголошення з текстом «куплю антикваріат, картини, ікони», ну, як щас багато хто робить. Вадим каже, що за чотири дні до виставлення оголошення, на початку лютого 2014 року йому зателефонував невідомий. За словами Вадима, невідомий запитав, чи він займається антикваріатом та скупляє картини. Вадим відповів так. Невідомий запитав, чи він може купити картину високого рівня. Вадим сказав, щоб надіслали йому на пошту фотографії, він подивиться, що за картина, щоб він розумів, про що річ. Вони прислали фотографії, Вадим подивився, що картину він не розуміє, тому що вона якась незрозуміла. Він подумав, люди з форуму допоможуть, він зареєстрований на багатьох форумах, продає там, перепродає. І йому відповідають на форумі, що картина вкрадена. І він відписується людині, що, мабуть, продавайте її самі, бо вона дуже погана, йому пояснили, що вона ворована, йому нецікаво нею займатися й все на цьому розговір закінчився.
Ціну за картину невідомий не озвучив. Сам цікавився, що можна за неї отримати. А історію походження твору пояснив так: нібито його босс, знайомий, товариш, він відїжджає у Францію й доручив йому продати картину, але говорить, що типа сильно не висвічуйте його, тому що антикварний бізнес не любить, коли є засвічені речі, тому що вони тоді погано продаються. Вадим йому говорить, ви мені скажіть, що за художник, щоб він найшов там аналогічні проходи по аукціону, щоб він складав хоч цінову політику. Той каже — я сам не знаю. Ну балакав він звичайно, як сільський хлопець, не представницького класу, не як менеджер якийсь там, звичайним суржиком, як це в нас спілкуються.
Вадим каже, що йому пропонували лише одну картину, однак з дзвінка аноніма було зрозуміло, що їх може бути й більше. Можливо, що якщо приїде хазяїн назад з Франції, то, може, він ще якісь речі зі своєї колекції продавати, але поки доручив продавати одну картину. Випадок з Вадимом підтверджує, що картину точно намагалися продати на чорному ринку ще під час Майдану. Тобто, ще до заходу загонів майданівської Самооборони до маєтків заможних чиновників колишньої влади й тим більше до подій на Донбасі. І це категорично спростовує офіційну версію про знаходження картин, яку озвучив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. За словами Аваков, їм відомі факти, що в одній з донецьких дач група людей виявила колекцію, яку ідентифікують як таку, що має відношення до колекції, яка пропала кілька років тому з голландського музею, й їм відомо, що є ймовірність того, що цю колекцію намагаються продати на чорному ринку.
Аноніму, який дзвонив до Вадима, міг бути як власником картин, так і посередником. Олександр Брей, знаний експерт на ринку живопису в Україні, який працює на ньому вже близько 40 років, стверджує, що картини в Нідерландах вкрали у період розквіту посередництва в мистецтві. За словами Брея, бум почався десь після 2004 року. Люди відчули смак легких коштів, заробленої легко, таких багато людей дуже виникло, таких посередників, і їх можна було б вести рахунок вже на тисячі. До світу прекрасного тягнувся навіть екс-президент України Віктор Янукович. Ось на цьому відео з його дня народження 2011 року гості несуть пакунок, схожий на картину. Окрім того, на відео втечі Януковича з Межигір'я видно, як він вивозить багато мистецьких творів.
За словами Олександра Брея, у цей час живописом найбільше цікавляться бізнесмени, банкіри та чиновники, часто не розуміючи його цінності. Це раніше відносилось до подарунків. От людині подарували й вона там мала якусь там велику посаду, так. Як наш там Янукович, й їм там купували інші чиновники чи бізнесмени. Другий публічний витік інформації про те, що картини з Горна активно пропонують купити в Україні, стається за півтора року після пропозиції Вадиму. Ключова подія, яка дає початок легенді про перебування творів мистецтва у зоні бойових дій на сході України, відбувається в посольстві Нідерландів у Києві.
У липні 2015-го про картини в посольстві розмовляють п'ятеро людей. Це Борис Гуменюк, який представляється заступником командира батальйону ОУН, двоє працівників посольства — громадяни Нідерландів, перекладач-українка, яка невдовзі покинула зустріч, та людина, яка прийшла з Гуменюком і виконувала функції перекладача. В посольстві Гуменюк туманно пояснює, що може допомогти повернути викрадені картини. Полотна нібито перебувають на непідконтрольній Україні території, а інформацію про них він отримав від українця, який є чи то військовослужбовцем, чи то партизаном. Мовляв, вперше той подзвонив у липні 2014-го, а про картини Гуменюк спілкувався з ним до приходу в посольство тричі. Телефоном.
За словами Гуменюка, начебто в передмісті Донецька, в одному з маєтків, який належить людині з близького оточення Януковича, знайдено велику колекцію живопису. Походження колекції, як господар її набув, в законний чи незаконний спосіб тощо — все це не було нічого відомо. Йому здавалося, що картин там є багато, більше 30. Що люди хотіли? Скажемо так, це було туманно, це виглядало так — люди дають йому інформацію. Постать Гуменюка дуже суперечлива. З серпня 2014 року він справді перебував у зоні проведення АТО — в селі Піски під Донецьком. На запитання, чому невідомі звернулися саме до нього, відповідає, що всі знали — він займається скупкою та продажем картин і є професіоналом.
За словами Гуменюка, топ-галеристи України брали в нього якісь роботи, які потім ставали окрасами музеїв, музеїв і які прикрасили, ну, скажемо так, топ-колекції відомих і дуже відомих в Україні людей. Гуменюк справді виставляв оголошення про те, що купує картини українських майстрів та антикваріат переважно на тернопільських сайтах. Це свідчить про те, що він був радше дрібним дилером. Сам Гуменюк називає себе заможною людиною, якій нічого не потрібно. Каже, пішов у посольство, бо просто хотів допомогти голландцям. За словами його колишнього керівника, командира добробату ОУН Миколи Коханівського, Гуменюк був шахраєм, який не гребував нічим і якого він особисто вигнав за це з батальйону ще у березні минулого року.
За словами Коханівського, вже давно були підозри, що волонтерська допомога не вся до них доходить, але прямих фактів не було. Гуменюк вивів з батальйону сім машин, по суті, вкрав, вкрав значну частину їхнього складу, дві третини вивіз з батальйону, і це стало останньою краплею. Розповісти більше про розмову в посольстві міг би перекладач Гуменюка. Це — Юрій Круликовський, директор Благодійного Фонду сприяння розвитку мистецтва й директор галереї «АртХол» — людина зовсім іншого калібру, ніж Гуменюк. Ось він на фотографіях разом з послом України в Королівстві Нідерланди Олександром Горіним і дружиною очільника українського МЗС Наталією Клімкіною. Вона, до речі, працює першим секретарем, відповідальним за політичні та культурні питання посольства України в Королівстві Нідерланди.
За словами Круликовського, він погодився зв'язати Гуменюка з посольством Голландії й не більше того. Він відгукнувся на пропозицію Бориса, тому що, дійсно, в нього дуже гарні зв'язки з дипломатичним корпусом і саме з посольством Голландії. В даний час він не буде давати жодного інтерв'ю з певних причин. За даними розслідування, після зустрічі на прохання голландців Борис Гуменюк надсилає електронною поштою три зображення картини Генріка Боґарда «Сільське весілля» з актуальним номером видання «Україна молода». Це мало підтвердити, що Гуменюк справді контактує з людьми, які нібито перебувають на Донбасі й мають картини. Хоча як на непідконтрольній території дістали свіжий номер української газети — загадка.
Через місяць на розмову з Гуменюком приїжджає приватний детектив Артур Бранд. За даними розслідування, їхня розмова відбулася в галереї Юрія Круликовського. На зустрічі, окрім Бранда та Гуменюка, присутній представник посольства Нідерландів та сам Юрій Круликовський як перекладач. За словами Бранда, посольство попросило музей продовжувати самим, оскільки Борис Гуменюк просив не повідомляти українські органи. Звичайно, йому це гарантували. Представники нідерландського посольства зв'язалися з музеєм і сказали, що хтось хоче повернути картини, й у цьому немає нічого протизаконного. Чи хочете ви вести переговори? Вони мусили самоусунутися, тому що інша сторона попросила не повідомляти українських правоохоронців.
Непорозуміння між сторонами виникли тоді, коли мова зайшла про ціну картин. За словами Бранда, Гуменюк думав, що картини коштують близько 50 мільйонів євро. Тоді він отримав би 5 мільйонів, тобто десять законних відсотків. Бранд пояснив йому, що колекція коштує півмільйона. І десять відсотків — це лише 50 тисяч євро. Це був лише один відсоток з того, що він собі науявляв. Гуменюк нібито погодився, але сказав, що є одна проблема. Йому буде важко переконати своїх людей, але він попробує це зробити.
Під час розмови Борис запитав Бранда: якщо ми домовимся щодо картин, як бути зі сріблом? Його запитання стало для Бранда бомбою, бо в посольстві він нічого не згадував про нього. Бранд запитав: то ви маєте й срібло? Гуменюк відповів «так». На запитання, чи він фізично бачив картини, Гуменюк відповів, що ніколи. На запитання, чи люди з ним контактували після скандалу, він сказав, що не буде про це говорити, він не хоче брехати й не… є органи, які б мали б цим всім займатися. Гуменюк не хоче обговорювати тему крадених творів мистецтва невипадково. Він знає набагато більше, ніж каже.
Розслідуванню вдалося з'ясувати, що він намагався продати картини задовго до приходу в посольство Нідерландів. І до голландців він звернувся тоді, коли стало зрозуміло — на чорному ринку покупців на товар не знайти. До розслідування зателефонував чоловік, який попросив не називати його імені. За його словами, восени 2015-го одеський арт-дилер на ім'я Олена звела його з таким собі Юрієм Волошиним, який пропонував картини нідерландських художників. Зокрема — «Сільське весілля» Боґарда, яке Гуменюк надсилав до посольства. За словами джерела, Юрій мені каже, а навіщо вам фотографія? Ви можете самі піти й подивитись, сфотографувати й оцінити. На запитання, чи це в Києві мало бути, джерело відповідає так, в Києві. Тобто, роботи в Києві, скоріш за все? Так, так, в Києві. А їх кількість? Він сказав, що робіт 12-15 нібито, і вони розійшлися «по хатках», як він сказав. Джерело запитав цього Юрія, а яка ж ціна? Він відповів «50». За одну роботу? За одну.
Розслідуванню вдалося ідентифікувати Юрія Волошина за цим відео. Він сидить у студії одеського телеканалу в жовтні 2014 року разом з Борисом Гуменюком. В обох — нашивки батальйону ОУН, і вони розповідають про війну на сході України. Розслідування їде до Одеси, щоб особисто поспілкуватися з Юрієм Волошиним про викрадені картини. Той каже, що є трейдером та адвокатом. Питання про твори мистецтва захоплюють його зненацька. На запитання, чи він людям пропонує приїхати в Київ і безпосередньо подивитися картини й називає ціну в 50 тисяч євро за одну картину, чи він говорить, що має картини від 12 до 15 картин, які є розкидані по хатках, в Києві, Волошин відповідає, ну, мабуть, так. У нього є ця переписка, вона збережена на вайбері.
На запитання, чи він знає, де картини, Волошин каже, що точно також був дзвінок, був розповідь, що є такі картини, якщо у тебе є мистецтвознавці — запропонуй. На запитання, хто дзвонив, Волошин каже, що, на жаль, видалено, не може сказати зараз, ну опять же, це від тих, з ким і були стосунки. За даними розслідування, восени 2014 року знайти покупця на картини Волошину пропонували Борис Гуменюк і такий собі Вадим Сливич. Ось Сливич на фотографії разом з Гуменюком. За словами Волошина, коли Гуменюк і Сливич втягували його в історію з картинами, то озвучили йому іншу версію їхнього походження. За словами Волошина, розповідь був такий, що їх подарували, хтось із господарів, яких вони вивозили. На запитання, звідки вивозили, Волошин відповідає, вивозили то ли з Луганська, то ли… ну, з зони АТО, що людина потрапила в полон разом з сім'єю, її спасали й вона відблагодарила.
Волошин недарма згадує саме Луганськ. За словами колеги, який також розслідує справу про картини, їх викрали з голландського музею невипадково, а на замовлення конкретної людини. Так полотна потрапили в Україну. Про це журналісту повідомив екс-працівник українських правоохоронних органів, який виїхав закордон. За словами джерела, картини вкрали на замовлення деякого «Футболіста», який був одним із совласників або засновників футбольного клубу «Алчевськ Сталь». «Футболісту» відомо про спроби зв'язатися з ним, щоб він підтвердив чи спростував цю версію, але він мовчить.
За інформацією розслідування, згодом на замовника картин нібито прийшло орієнтування, і працівники Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю влаштували обшуки в його помешканнях в Києві та Луганську. Найімовірніше, горезвісних «голландців» знайшли в столиці. За однією з версій, замість віддати конфіскат, ГУБОЗівці — чи то у змові зі своїм начальством, чи то з власної ініціативи — сховали картини й розділили їх між собою. Так, кажуть джерела, щонайменше три з них потрапили до луганчанина Івана Клименка, який працював у міжнародному відділі ГУБОЗу МВС України. За словами джерела з правоохоронних органів, він як раз курував контрабанду й спеціалізувався на картинах.
За даними розслідування, після 2007 року Клименко робить спробу перейти на роботу в СБУ, подарувавши потенційному начальству щонайменше одного «голландця». Однак в Службу Безпеки його не беруть. Натомість він опиняється в транспортній міліції. У 2011-му Клименко завершує кар'єру в правоохоронних органах і проживає в Києві. Розслідування видзвонило його. Свою причетність до справи Клименко заперечив. На запитання, чи це неправда, Клименко відповідає, що, звичайно, такого факту не було. На запитання, чи він не виїжджав і голландські картини, які вкрадені були з Хорна, у нього не фігурували, особисто у нього, Клименко відповідає однозначно ні.
У розмові Іван Клименко не заперечує, що чув про викрадені голландські картини, але давно, ще десять років тому. Каже, що побачив якусь публікацію в Інтернеті. За словами Клименка, в 2006 чи в 2005 в Інтернеті після крадіжки з'явилось повідомлення про те, що ці картини вкрадені, якісь там картини вкрадені на таку-то суму, невелика замітка. На запитання, в якому Інтернеті він це бачив, Клименко каже, що ні, це було на російському, російський репост був, переклад. У нього навіть була посилання на те медіа, яке це друкувало. На запитання, чого він тим цікавився, Клименко відповідає, ну, тому що це зрозуміло. Він же працював у ГУБОЗе. На той випадок, що якщо де-небудь буде проскакувати в них в Україні інформація, то щоб знати, ну, як-бы, що ось вона є, де, до кого звертатися по поводу, якщо вони щось знайдуть, ось так-вот. Він розпечатав її навіть на пол-листочка, вона така буквально на кілька рядків.
Розслідуванню вдається знайти дочку Клименка — Ірину. На своїх сторінках у соцмережах вона пише, що працює у київській компанії «White Peacock Holding». Це кіпрський офшор, який торгує Україні металом та нафтопродуктами. Контактною особою вказаний такий собі Геннадій Струтинський. В мережі він виступає контактною особою й інших компаній ТОВ «БІОМІГ» та ТОВ «Біотепло» з луганською пропискою. На здивування розслідування, в Інтернеті знаходимо й інші оголошення: «White Peacock Holding» продає… картини. Наприклад, ще з 2011-го пропонує на ринку картину голландського митця Мельхіора де Хондекутера — за 5 мільйонів євро.
Розслідування телефонує в компанію й представляється потенційним покупцем. Нам пояснюють, хто продавець й натякають, що до нього буде не так легко підібратися. За словами Геннадія Струтинського, бізнес-менеджера, той, хто продає, від СБУ або правоохоронної системи. На запитання, чи це так, Струтинський відповідає, так, ви правильно, він від тих. З СБУ? Нууу, бувший, скажемо так. А їх же бувших не бувають, ви розумієте, у них же зв'язки божевільні, тому пробити це йому так, як два пальці.
Відчайдушний вчинок колективу голландського музею — прес-конференція — остаточно ховає невдалі спроби продати викрадені з музею в Горні твори мистецтва. Та публічний скандал мав і конкретні наслідки. За даними нідерландської сторони, злякавшись, злочинці вже розділили колекцію картин, щоб її важче було знайти. За інформацією джерел, більшість із них досі в Києві та його околицях, частину вже вивезли за межі України. В одну з європейських країн, але в яку саме, поки що говорити не можна, тривається розслідування. Розслідування не вірить словам Гуменюка, що вони знаходяться на непідконтрольній території.
Нині голландський детектив обережніший у своїх звинуваченнях щодо екс-голови СБУ Валентина Наливайченка. Однак він досі наполягає, що до спроб продати картини в Україні безпосередньо причетні працівники Служби Безпеки України. За словами Бранда, є група людей, в якій є працівники Служби Безпеки України, які досі пропонують картини. За словами Гуменюка, він зустрічався з генералами СБУ. На запитання, в чому був контакт з генералами СБУ, чи він говорив про картини з генералами СБУ, Гуменюк відповідає, ні-ні, ні, ні, вони не будуть про це говорити.
Артур Бранд ще категоричніший щодо лідера партії «Свобода» Олега Тягнибока. Той відповів на звинувачення у «Фейсбуку», запропонувавши замість крадених картин повернути зображення українських націоналістів. За словами Бранда, підозри щодо Олега Тягнибока вони надіслали українському Інтерполу. У свою чергу через кілька тижнів Україна відповіла Нідерландам, що вона має підтвердження того, що справді Тягнибок причетний до цієї справи. Під час зустрічі Борис зазначив, що радився з високопоставленими політиками, і саме вони сказали йому йти до Нідерландського посольства.
Борис Гуменюк був кандидатом у депутати до Київської Міської Ради від Всеукраїнського Об'єднання «Свобода» на останніх виборах. Прес-секретар Олега Тягнибока Христина Равлюк не заперечила особистого знайомства її керівника з Гуменюком, однак звинувачення проти лідера партії назвала смішними. За словами Равлюк, вони бачать у цьому слід російських спецслужб, зокрема, ФСБ, яким потрібно черговий раз роздмухати черговий скандал й очорнити патріотичний рух в Україні.
Наприкінці минулого року розслідування надіслало інформаційні запити в Адміністрацію Президента, Генеральну Прокуратуру, Службу Безпеки України та Український Інтерпол. СБУ за дорученням Президента вже кілька місяців перевіряє інформацію, оприлюднену у ЗМІ. А в українському Інтерполі «вважають надання коментаря передчасним». За словами Бранда, 6 жовтня голландська поліція передала весь список імен, які він їм надав, українській поліції. Наскільки йому відомо, нікого з цих людей досі не допитали. Уже чотири місяці минуло, відколи вони надали всі імена. Мовчання української влади просто вражає.
Ніхто досі не заперечив, що крадені картини в Києві й що вони в руках працівників Служби Безпеки України чи українського криміналітету. У квітні в Нідерландах відбудеться так званий консультативний референдум про ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Це остання країна-член ЄС, яка досі не схвалила цього історичного документа. За попередніми даними, голландці не надто мріють мати Україну своїм економічним партнером — не в останню чергу через скандал з картинами. Влада Нідерландів заявила, що врахує настрої своїх громадян. Тому для української влади повернення творів мистецтва голландцям — це вже не тільки справа честі, а, можливо, ще й питання перспективи спільного європейського майбутнього.
За словами представників музею, їхні твори — ніякими грошима не можна оцінити й байдуже, скільки вони коштують. Там десять мільйонів чи сто, це немає ніякого значення. Вони просто хочуть, щоб картини повернулися до Горна. Вони думають, що це також відповідальність українського уряду, щоб допомогти їм. Вони запевнили їх, що вони хочуть їм допомогти. Вони вірять уряду України, що він допоможе їм повернути картини до Горну.
Поки картини не повернулися на Батьківщину, в музеї Західної Фрісландії створили окрему кімнату з порожніми рамами, які нагадують кожному відвідувачу про трагедію, що сталася тут десять років тому. Інсталяція з'явилася тут не лише на згадку, а й як знак надії. У Горні вірять, що викрадені твори мистецтва рано чи пізно повернуться додому. Для цього українським правоохоронцям треба хоча б почати виконувати свою роботу. Здається, ця історія далеко не закінчена, а тільки починається. Давайте разом згадаємо, хто з міліцейських та СБУшних генералів славиться своїми художніми колекціями? Або засвітився з подібними подарунками.