Рішення Конгресів ООН є обов'язковими для держав-членів. Держава, яка не виконує рішення Конгресу, повинна повідомити Генеральному Секретарю, чи є її відмова від виконання тимчасовою чи остаточною, з переліком підстав такої відмови. В Україні виникла ситуація, коли одне з рішень восьмого Конгресу ООН 1990 року «По запобіганню злочинам» не буде виконане, якщо Верховна Рада України проголосує законопроект № 3524 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» у його нинішньому вигляді (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?).
Що ж пояснювати Генеральному Секретарю ООН? Ретельний аналіз змін до Конституції України щодо правосуддя вже надав пан Головань (http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/56b84689eb24c/). Додам лише деякі спостереження. У законопроекті № 3524 щодо змін до Конституції України у частині реформи правосуддя суттєво звужується одна важлива норма, яку намагаються протягнути роки не менше кола осіб: право на представництво, вірніше, право людини обирати собі будь-якого представника у суді та державних органах на власний розсуд. Порушення права вибору захисника вже відбулося з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України, коли право захисту у кримінальному процесі надали лише адвокатам. Тоді вперше порушили Конституцію, яка не обмежує людину у вільному виборі захисника. Підстави прозорі – незалежний захисник заважає суддям разом з прокурорами приймати ті рішення, які їм необхідно прийняти.
Вирішили систему централізувати та перепрограмувати під себе. Міністерство юстиції у особі міністра Петренка очолило процес повернення адвокатів у радянське лоно – уся правова допомога лише від юристів держави. Але це було лише у кримінальному судочинстві, яке з часу таких змін перетворилося на фарс. Але зараз йдуть далі – залишити лише за адвокатами право на представництво, тобто обмежити право громадянина України на вільний вибір представника та захисника.
Конституцію змінюють! І Конституційний суд не побачив звуження прав людини у протиріччі власним рішенням. Рішення Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі № 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) встановило: «Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття «захисник» у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника. Інше чинне процесуальне законодавство України не містить терміна «захисник», а вживає поняття «представництво в суді». Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати». Рішенням КСУ від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України звуження прав та свобод змінами до Конституції у законопроекті не виявлено (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v001v710-16).
Але не усіма суддями не виявлено. Окрема думка судді Конституційного суду України Саса С. В. (http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?) зазначає: «Згідно зі статтею 131-2, якою Законопроектом пропонується доповнити Конституцію України, виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Конституційний Суд України вважає, що зазначене положення не передбачає обмеження прав і свобод людини і громадянина. Однак з таким висновком не можна погодитися з огляду на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати». Сас С. В. заперечує, що то ж про ту Конституцію, яка діяла, а ми приймемо зміни – і все, нові норми.
КСУ звертає увагу у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 на таке: «Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України «Про адвокатуру» дає підстави для висновку, що положення частини 2 цієї статті «для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб'єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень». Стає ясно, що це різні світогляди – діюча Конституція і та, що пропонується. У змінах до Конституції держава вже не надає людині права вибору, вона диктує і обмежує.
Пояснювальна записка до законопроекту № 3524 зазначає: «З метою істотного підвищення якості представництва особи в суді, а також встановлення конституційного підґрунтя для створення єдиної правничої професії передбачено, що виключно адвокат здійснюватиме представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Право на професійну правничу допомогу – це гарантована Основним Законом держави можливість особи отримати високоякісні правничі послуги, які може забезпечити лише професійний адвокат, який пройшов спеціальну підготовку, а не будь-яка інша особа». Змінюють у Конституції України статтю 55 «правовий захист» на «юридичний», статтю 59 «Кожен має право на правову допомогу» звужується до «на професійну правову допомогу». У цієї ж статті адвокатуру виключено як можливість забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні. Додається також стаття 131-2: «Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення».
За рекомендацією Венеціанської комісії додано: «Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена». Винятки означають, що щось не те з правилом, яке встановлюється. А ті винятки пов'язані з порушенням проектом Конституції у частині представництва Основних положень про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_835).
У тих Положеннях чітко написано: «Основні положення про роль адвокатів, викладені нижче, сформульовано так, щоб допомагати державам-учасницям у їх завданні сприяти і забезпечувати належну роль адвокатів, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспільством в цілому; ці принципи мають також застосовуватися до осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката». Норми ООН передбачають виключно забезпечення державами-учасницями можливості будь-якої людини звернутися по допомогу адвоката, а також гарантувати право користуватися допомогою не адвоката, не юриста, а представника без обмеження за професійною ознакою. І саме ці тези відображені в усіх попередніх рішеннях КСУ, окрім того рішення, яке благословляє законопроект № 3524. У Положенні ООН преамбула містить: «Статут Організації Об'єднаних Націй проголошує як одну з цілей досягнення співробітництва у створенні й підтриманні поваги до прав людини і основних свобод».
Поваги до прав людини… Щось не те зараз відбувається в нашій державі з повагою до прав. Намагаються змінити принцип – принцип презумпції невинуватості та вільного вибору. Вільний вибір – це коли людина у державі сама, на власний розсуд вирішує, що й як їй робити, і за помилки також відповідає сама. Право на помилку – невід'ємна риса цивілізованого світу. Тиранії діють інакше. У філософії держави-тиранії апріорі вважається, що люди – це нікчеми, і держава вирішує, що і як їм робити, тому що самі накоять собі біди.
Чи йдемо ми до тиранії? У СРСР будь-яка правова допомога надавалася лише державними адвокатами. Звуженням права на вільний вибір представника та захисника порушується презумпція невинуватості, оскільки людину ще ніхто не визнав винним, а вона вже обмежена у своєму праві – їй можна вибирати захисника лише з кола адвокатів, тобто обмеження як часткове визнання вини без рішення суду. Така правова природа змін до Конституції у частині представництва. Але чи варто заради тих, хто пояснює, що суди будуть йти добре, якщо захист – це тільки професіонали, що людям буде краще, тому що отримають лише професійну допомогу, порушувати цивілізаційні світові принципи?
Чому Європа просто не вижене усіх мігрантів? Чому Європейський Союз продовжує, незважаючи на мігрантську кризу, дотримуватись своїх принципів при тому, що мігранти зараз – це лихо. Європа дотримується принципів, бо розуміє: якщо вона порушить власні принципи, вона зникне. Чи варто нам вибирати цей шлях випробування держави на міцність через порушення принципів цивілізованого світу? Вирішувати депутатам, Президенту… Не нам. Наше право на рішення тут не передбачено. Чи є це правильним?