Втративши доступ до державних закупівель ліків, люди, які заробляли на цих закупівлях, розпочали справжню інформаційну війну проти міжнародних організацій — «Програми розвитку ООН», «Дитячого фонду ЮНІСЕФ» та британської компанії Crown Agents. Саме їм у 2015 році уряд доручив провести закупівлі всіх ліків та вакцин для державних програм. Люди, які давно повинні були сидіти за ґратами за корупцію, стали ключовими противниками реформи закупівель ліків, яка багатьох з них залишила без значних заробітків. Вони поширюють страшилки, спрямовані на дискредитацію міжнародних закупівель і залякування батьків. Недавно такі міфи поширив редактор сайту та голова правління громадської організації «Медконтроль» Ігор Щедрин. Він є давнім партнером Дмитра Підтуркіна, медексперта та радника Раїси Богатирьової з питань закупівель у 2011–2013 роках. Саме через схеми та зловживання під час державних закупівель у МОЗ Богатирьова зараз переховується від слідства та українських правоохоронців. Однак опубліковані міфи підхопили засоби масової інформації, які почали писати, що дітям купуватимуть неякісні ліки через «міжнародників».
Тепер конкретніше про оприлюднену інформацію. Міф № 1 стверджує, що міжнародні організації будуть закуповувати неякісні препарати, які зареєстровані лише у відсталих країнах. Йдеться, наприклад, про «Іматініб» під торговою назвою «Алвотініб». За твердженням критиків, крім України, він зареєстрований лише в Боснії та Герцеговині та в Казахстані. Мальтійська фірма Pharmadox, яка його нібито виробляє, має лише сайт-візитку. Насправді Pharmadox — посередники, а виробник розташований на Балканах. Препарат ніколи раніше не тестувався на дітях. Однак фото з інструкції цього препарату, який уже закуповують в Україні у Львові, показує виробництво на Кіпрі. Цей же препарат зареєстрований у Польщі та Нідерландах. Препарат відомий і вітчизняним лікарям. У Львові його вже давно закуповує Інститут трансфізіології та патології крові НАМН України. У 2016 році його збираються купити майже в 22 рази дешевше від брендового аналога, який закуповували у 2015 році. Один і той же препарат, тільки іншого виробника, у 2015 році коштував бюджету 96,5 дол за упаковку, а в 2016 році «міжнародники» можуть придбати його за 4,4 дол. Загальна економія становить близько 436 592 дол.
Міф № 2 твердить, що препарати, які закуповуватимуть «міжнародники», не можна давати дітям до 2 років. За цим твердженням, закуповуються препарати, які ніколи раніше навіть не тестувалися на дітях: Іматиніб, Вінкристин мілі, Етопозид мілі. Мовляв, малюків будуть використовувати як піддослідних. Однак інструкція «Алвотінібу», препарату вартістю 4,4 дол, та інструкція оригінального препарату «Глівек» з тією ж діючою речовиною виробництва «Новартіс фарма», який у 2015 році коштував 96,5 дол, показують, що інструкція брендового препарату навіть менш категорична щодо використання для дітей. Ключова маніпуляція полягає в тому, що виробники більшості препаратів, як оригінальних, так і генериків, самі пишуть в інструкціях, що використання для дітей до двох років залишається на розсуд лікаря. Це розуміє невелика кількість пацієнтів, тому маніпуляція працює.
Міф № 3 спрямований на препарат, який закуповує британська Crown Agents. У своїх контрактах Crown прописала, що для забезпечення якості лікарських засобів всі виробники зобов'язані надати сертифікат аналізу для кожної партії готової продукції, що буде поставлена. Це означає, що «міжнародники» будуть гарантувати якість кожної партії ліків, які завезуть в Україну. Неважливо, з якої країни вони походять: з Великобританії, Індії, Кіпру чи Нідерландів. Якщо препарат неякісний, до українських пацієнтів він не доїде. Препарат високої якості за доступною ціною — ось що гарантують міжнародні організації Україні.
Міф № 4 використовує пацієнтські страхи та найпоширеніші чутки про Індію. Міфи та легенди про неякісні індійські ліки та жахливі умови виробництва — улюблена тема «Великої фарми». Вона зацікавлена якнайдовше отримувати прибутки від власних оригінальних препаратів і всіляко відтерміновує появу на ринку їх більш дешевих аналогів — генериків. У більшості випадків вони нічим не гірші, крім, мабуть, неможливості отримувати з них надприбутки.
16 років тому лікування одного ВІЛ-позитивного пацієнта для України коштувало понад 10 тис дол на рік. Грошей в бюджеті було обмаль, і з такою ціною на препарати їх вистачало лише на невеличку групу пацієнтів. Інші помирали. У 2000 році ситуацію врятували індійські фармацевтичні компанії. Тоді перші якісні ліки-аналоги вперше були зареєстровані в Україні. Спочатку їх почали закуповувати поважні міжнародні організації — Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, а потім і уряд України. Саме завдяки цьому за лікування ВІЛ-позитивного пацієнта зараз держава платить лише 250 дол на рік. Така практика дала шанс на життя десяткам тисяч пацієнтів. Використання генеричних препаратів — розповсюджена практика в світі. Наприклад, система охорони здоров'я США у 2014 році зекономила 245 млрд дол за рахунок використання саме препаратів-аналогів.
Редактор «Медконтролю» пише, що погані індійські генерики виробляються «в гаражі на пагорбі біля виробничого парку Джармаджи», в ангарі, «до якого веде грунтова доріжка на картинках на «Гугл мепс». Однак представлена автором картинка навмисне зроблена так, що там геть нічого незрозуміло. Наближене фото дослідницького центру цього виробника ліків показує зовсім іншу картину. Місто Бадді у штаті Хімачал Прадеш — відомий фармацевтичний «хаб». Це місто є фармацевтичною столицею Індії. Компанія Venus Remedies має виробничі потужності не лише в Індії, вона отримала маркетингову ліцензію у Німеччині та європейський сертифікат GMP.
Редактор «Медконтролю» також посилається на дані індійського сайту про імпортовану та експортовану продукцію, що нібито свідчать про змову «міжнародників» з українською фарммафією. Офіційних даних щодо тендерів ще ніде немає — він виклав проміжні, ніким не затверджені документи. Однак Борис Литовський уже завіз до України «Вістрексат», один з препаратів, яким лікують дитячі онкологічні захворювання. Борис Литовський уже певен, що «Вістрексат» закуплять, що акцепт відбудеться, і вже навіть заздалегідь поставив препарат до України.
Умисно чи ні, але викривач «міжнародників» робить висновок, що саме цей «Вістрексат» і купили міжнародні організації для українського МОЗ. Однак препарати, що потрапили в Україну, зовсім іншого дозування та, відповідно до постанови Кабміну, що регулює перелік препаратів для міжнародних закупівель, мають бути закуплені у вдесятеро більшій кількості. Але навіщо звертати увагу на факти, якщо люди повірять і так?
Розвінчувати міфи про провал міжнародних закупівель ліків та вакцин можна нескінченно, але який в цьому сенс? Річ не в дітях чи якості препаратів, а в величезних грошах. За даними СБУ, у 2012–2014 роках на закупівлях МОЗ було перевитрачено 157 млн дол. Дискредитаційна кампанія тільки починається. На жаль, ті, хто виступають проти реформи закупівель та лишилися за бортом «великого кешу», мають достатньо ресурсів, щоб виграти цю війну. Далі нищівній критиці піддадуть препарати для ВІЛ/СНІД, знайдуть трупи щойно вакцинованих немовлят. Мор почнеться і серед дорослих, але вже від препаратів, які не будуть лікувати невиліковні хвороби. Найцинічніше, що в цій війні будуть використовувати найогидніші методи — аж до маніпуляцій батьками хворих дітей, яких хвилює якість препаратів та життя близьких.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми. Точка зору редакції може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації.