Луганський письменник і журналіст Сергій Сакадинський провів у застінках у бойовика Бетмена понад сто днів, а потім утримувався у «МВС ЛНР» — як говорили люди Плотницького, «за програмою захисту свідків». Він вийшов на волю, коли Бетмена ліквідували, і написав книгу «Луганський розлом», у якій описав події з моменту перших акцій місцевих майдану та антимайдану. Намагаючись бути «над схваткою», Сакадинський бував по обидва боки барикад, розглядав ситуацію та персоналії об'єктивно.
— Звідки в Луганську взялися російські прапори та промови навесні 2014-го? — запитує інтерв'юер.
— Депутат обласної ради Арсен Клінчаєв був головним провідником проросійської риторики. До цього він був у тіні, виступаючи рідко з екстравагантними пропозиціями на кшталт перейменування однієї з вулиць на вулицю імені Путіна. 1 березня Клінчаєв та Олександр Харитонов організували мітинг, і тоді вже з'явилася ідея про те, що Луганськ повинен приєднатися до Росії.
— Була точка неповернення, після якої події «російської весни» набули характеру необоротності?
— На багатьох етапах ситуацію можна було перенаправити в інше русло. Якщо в Донецьку була видна якась концепція, то в Луганську навіть коли захопили СБУ, вони сиділи там з барикадами і навіть «ЛНР» не проголосили. Народного губернатора проголосили лише в останніх числах квітня: три тижні сиділи і не мали розуміння — що ж робити далі. Після захоплення СБУ в квітні ще можна було або зачистити силовим методом, або домовитися і щось переграти. Але коли в Луганськ приїхав Царьов на початку травня і почав підготовку до референдуму, тоді процес уже було важко зупинити. Центральна влада не вживала дій. Якщо в Харків приїхав Аваков і купа спецназу, то там все вирішилося за один день. А в Луганську, на мою думку, ніхто нічого робити не збирався: СБУ здали – міліція пішла — люди зайшли в будинок, тут же було прийнято рішення звільнити затриманих напередодні лідерів бунту, яких СБУшники заарештували в Стаханові. Так само було і з будинком обласної адміністрації — там знаходилося 300 бійців ВВ з Луцька, їх чомусь вивели, дали команду, і в будинок зайшли сепаратисти.
— Хто дав таку команду?
— Центральна влада повністю самоустранилася, а на місцевому рівні не знайшлося людини, яка б взяла на себе відповідальність. Самі ВВшники сказали: ми були готові щось робити, але нам не дали ніяких наказів, а потім сказали виходити.
— Яка роль місцевих «регіоналів»? І коли вони втратили контроль?
— Людей спочатку на всі мітинги збирали за наказом ПР – насамперед бюджетників. Перед ними виступав голова ОДА, і з цієї масовки виділилася кількість активістів, які постійно сиділи в намітах, чекаючи приїзду людей із західної України, які «будуть щось захоплювати» (як їм говорили). Але коли їх, цих людей, прийшли запрошувати на мітинг 1 березня, по їхніх обличчях було видно, що у них є якийсь свій план, і вони не в захваті. До них прийшов Родіон Мирошник — депутат обласної ради і генеральний директор обласного телебачення – прийшов і став запрошувати їх на мітинг за стабільність, Януковича і за єдність України. А лідери «Луганської гвардії» — вітренківці Харитонов і П'ятерикова — вони стояли з кислими мінами, було ясно, що вони більш проросійськи налаштовані. Люди, які зібралися на площі, вже не були готові слухати вказівки з обласної адміністрації (де тоді ще сиділи керівники ПР).
— Слухайте, але вітренківці завжди були малочисленними маргіналами. Звідки вони взяли раптом стільки антиукраїнськи налаштованих людей?
— А тут треба розповісти передісторію: щоб зібрати і кудись повести народ, його треба розпалити. Чекали «бендерівців», про яких говорили депутати обласної ради від ПР, зібралося людей 20–30, але 22 лютого 2014 року сталася інцидент за участю місцевих лідерів партії «Удар». Її очолювали дуже одіозні персоналії — брати Серпокрилови, які неодноразово мали проблеми з криміналом. Вячеслав і Віталій Серпокрилови, колишні члени бригади авторитета Доброслава, у 2009 році разом із сепаратистом Клінчаєвим і бандитом Струком створили громадську організацію «Союз». З серпня минулого року Віталій — член БПП, а Вячеслав з січня 2016-го призначений Віталієм Кличком директором КП «Святошинське лісопаркове господарство», до цього був на хлібному місці в лісопарковому господарстві «Конча-Заспа». Вони мають довгий послужний список. Так ось один із них привів на площу людей у касках і бронежилетах, і сам то чи з муляжем автомата, то чи з автоматом, і група з палками, яка кричала «Слава Україні».
Вони говорили, що проводять флешмоб під назвою «Захоплення обласної адміністрації». Серпокрилов вилізнув на пам'ятник Шевченку на площі і сказав, що Майдан взяв владу. Сталася невелика потасовка з так званою «Луганською гвардією», яка «захищала Луганськ від фашистів». Це була провокація зі стрільбою та титушками, яку влаштували Серпокрилови в Луганську, щоб викликати впевненість місцевих у тому, що «злі бендерівці» — не міф.
— Пам'ятаю, була стрільба, і по місцевих каналах пройшли сюжети під соусом «Жахи Майдану». Як ви вважаєте, ці Серпокрилови тоді просто допустили помилку, чи виявилися свідомими провокаторами?
— Так, це була провокація, але хто її організував… складно сказати. Ці люди, яких привів Вячеслав Серпокрилов, зіграли роль детонатора, який вибухнув ситуацію. Після цього вечора до адміністрації почали з'їжджатися люди. Луганське болото хитнулося і зашевелилося. Вони створили нехороший прецедент. Тепер благополучно перебувають на території України.
— Хто ще впливав на ситуацію під час російської весни 2014 року?
— Було багато сил. Впливали місцеві органи влади – переважно представлені ПР. Але там же були й комуністи, й прогресивні соціалісти. Брала участь центральна влада, у якої був свій інтерес. Як я розумію, він полягав у тому, щоб провести президентські вибори так, щоб у них якомога менше брало участь проблемного електорату. І був російський інтерес. Тепер часто з'являються такі речі – наприклад, що російські війська чуть не в квітні штурмували луганський аеропорт, хоча цього всього не було, звичайно, на тому етапі. І впливали новоявлені лідери, яких винесло на поверхню: Харитонов, Клінчаєв, згодом Болотов – це люди, які впливали на натовп, і чий вплив посилювався.
— Але завдяки кому-чому насамперед «російська весна» перемогла?
— У Луганську не було альтернативних сил, які могли б проросійські мітинги згорнути. Якщо в Дніпропетровській області був Коломойський, у якого були свої інтереси і ніякого бажання допустити «російську весну», в Харкові – Аваков, і там все згорнули дуже швидко, то в Луганську й Донецьку не було альтернативи Ахметову та Єфремову.
У Луганську вся опозиція зводилася до лідерів опозиційних партій, які не робили нічого, крім того, що пиляли гроші, виділені на вибори, і просто устранилися — поїхали в Київ, де вирішувалися долі й роздавалися посади (під час майдану уїхали), а центральна влада самоустранилася і все пустила на самоплив. «Російська весна» виявилася просто єдиною силою.
— А люди місцеві? Чому вони захотіли відправитися в Росію, і яка була підтримка РФ у Луганську навесні?
— Підтекст був соціально-економічний. Люди хотіли нормальної зарплати тощо, вважали, що влада Януковича їх зрадила, а нова влада, майданівська, нічого для них не зробить, утворився згусток деструктивної енергії. У тому числі були й люди, які приходили на партрегіональні мітинги, але основна масовка на мітингах ПР зимою 2014 була бюджетна. Але після возні з нібито нападом «бендерівців» у виконанні Серпокрилова почали з'їжджатися люди, які ні до ПР, ні до влади відношення не мали.
— Найбідніші й позбавлені всього?
— Класичний пролетаріат і люди вулиці. Чому доводилося свозити на мітинги «російської весни» людей зі Стаханова й Первомайська — велику кількість людей із неблагополучних міст? Тому, що Луганськ — відносно благополучне місто, у ньому не було такої тотальної бідності.
— На мітинги антимайдана ПР свозила зі своїх підконтрольних підприємств ще зимою, а на мітинги за РФ навесні – хто?
— Свозили Клінчаєв, Хохлов та інші маргінальні депутати, яких навіть у своїх партіях вважали психами, вони організовували підвіз людей. СБУ — коли затримала Клінчаєва – розповідала, що він оплатив 500 людей для захоплення адмінбудинків, заплативши людям по 150 доларів. Де брав гроші – не розповідали. Це підказує, на чиї гроші готувалася в Луганську «російська весна» ще з осені 2013-го. Медведчук і Клінчаєв.
— А як ви оцінюєте той факт, що одіозний сепаратист Арсен Клінчаєв знаходиться на волі?
— Не розумію СБУ. Якщо заявляли, що він захоплював, організував… І скільки людей із цих 500 були затримані? Де вони? А ще народний губернатор Олександр Харитонов, який був затриманий після Клінчаєва, і якому вменяли захоплення адмінбудинків… отримав 2 роки умовно і повернувся в Луганськ. Не зрозуміла політика центральної влади. Або глобальна домовленість, або якісь конспірологічні теорії.
— А як оцінюєте роль Єфремова та Ахметова?
— Те саме й Єфремов – всі кричали: зачинщик. Його роль була однією з найважливіших. Якби Єфремов та Ахметов хотіли згорнути все це безобразництво, та той же Єфремов міг сказати вірним депутатам, які перед ним стояли по стійці «смирно» – сховатися, не проводити сесій, не приймати звернень, і все — вибити ґрунт з процесу легітимізації референдуму. Те саме й Ахметов. Ну, зібралося «правительство ДНР»? Могли б приїхати спеціально навчені люди і відвезти це правительство кудись…
— У посадку?
— Так. І возити кожне нове «правительство» — доки не закінчаться охочі. Але ці люди розраховували так: ми будемо заохочувати людей на площі, нехай бунт розгорається, а ми будемо торгуватися, отримаємо автономність або особливий статус. У випадку Єфремова – це було б ідеально: автономний статус Луганської області записати в Конституцію, і щоб Єфремов – пожиттєвий губернатор.
— А якщо цей особливий статус «республікам» все-таки буде проголосований у ВР, як ви думаєте — виграють Ахметов та Єфремов?
— Старі еліти втратили там всю підтримку. Що стосується Ахметова – він туди возить гуманітарку, демонструє, що він з народом, а Єфремов хоч «газельку» в Луганськ відвіз? Але було розслідування – про те, що весь склад «ЛНР» — близькі до Єфремова люди… І Плотницький – колишній працівник Луганської ОДА!
— Це люди з третього ешелону, у яких при Єфремові не було шансу, а тепер вони стали міністрами, великими начальниками, і Єфремов не може ними диригувати – вказувати, що робити, вони стали владою – факт свершився.
— Повинні Клінчаєв та Харитонов знаходитися в місцях позбавлення волі, як ви думаєте?
— Я не думаю, що це тепер уже щось змінить. Першочергово тепер не це, а ті люди, які залишилися заручниками в «ЛНР». І переселенці, від яких держава відмахується, і робить все, щоб вони зібралися й поїхали назад, в «ЛНР». Я вважаю, що децентралізація повинна бути реалізована на практиці. Тому що перетягування каната між центральною владою й місцевими елітами самі бачите, чим закінчилося.
Треба повернути модель самоврядування, яка була, і яку при Кучмі поховали: коли на місцях мери будуть вирішувати питання, що стосуються розвитку території, самостійно, без бюджетного повідка, без вказівок зверху.
— Як оцінюєте політику на підконтрольних Україні ділянках Луганщини?
— Там створили буферну зону і якоїсь проукраїнської політики не проводиться. При владі в більшості міст ті самі колишні регіонали. Люди, які раніше представляли ПР, представляють тепер БПП і «Наш край», і керують цими територіями.
— А знаєте Сергія Шахова – представника Порошенка в Луганській області? Як оцінити його «патріотизм»?
— Він з Єфремовим знаходився в жорсткій конкуренції — вороги не на життя, а на смерть. Шахов відвоював собі Стаханов і там посадив свого мера. І ось що цікаво – цей же Шахов підвозив людей на антимайдани… Він якийсь час підтримував стосунки з місцевими комуністами, сам у їхніх мітингах брав участь. І він же першим пішов на переговори в захоплену СБУ. Ходили чутки про якісь 50 тисяч, які він комусь то чи за захоплення, то чи за звільнення заплатив… І ось він волонтер і представник Порошенка в регіоні… Розповідають, що в «російську весну» відпрацьовувався сценарій заміни Єфремова на Шахова.
— Ким відпрацьовувався такий сценарій?
— Не самостійна фігура цей Шахов. За ним стоять якісь люди… Стоїть Тополов. Може, він і просунув Шахова в оточення Порошенка? До 2004 року Шахов на ринку скупував золото й ще якісь речі (на чому заробити мільйони складно), а потім його починають рухати, і в нього звідкись з'являються гроші на вибори… На вибори 2012 були спущені божевільні гроші.
— Які висновки треба зробити, щоб не повторити сценарій, реалізований на сході? І можливо чи — повторити?
— Я думаю, що нестабільних регіонів в Україні предостатньо. І неконтрольованих елітів теж. Те саме Закарпаття — де правлять Балоги, плюс там угорська діаспора сильна, багато дестабілізуючих факторів. Я, чесно кажучи, був впевнений, що там більш вибухонебезпечно.
А висновки такі: не можна пускати у владу людей, які там були, і показали себе не з найкращої сторони. Тепер влада робить те саме, що вона робила в 2004 році, коли Ющенко переміг. Вони могли змінити всю вертикаль, але замість цього почали брати гроші з «регіоналів» на місцях і переставляти їх з однієї посади на іншу: начальник райвідділу став замом в іншому райвідділі, а в принципі люди ті самі… Костяк ПР — вони ж були й у фракції «Нашої України» в обласній раді. Тасується одна й та сама засалена колода — і це головна проблема України.
— І тасується ця колода всі роки нашої незалежності?
— Так. Як прийшли у владу партійна номенклатура радянська на чолі з Кравчуком та Кучмою, так вони там і залишилися. Йде у них внутрішньокланова боротьба. Але по суті влада не змінюється, і вони собі вирощують нове покоління…
— Тополови вирощили Шаховів.
— Шахови теж наперстниківців вирощать на зміну якихось? (Сміється) — Абсолютно вірно. Не видно альтернатив. На лавці запасних немає людей.
— Як сьогодні живе Луганськ — при «ЛНР»?
— Адекватної соціології немає, можемо лише фантазувати, але говорити про зростання антиукраїнських настроїв не варто. Є образа на державу, яка не захистила – багато хто говорить: «Ми були не за тих, не за цих, були впевнені, що держава розбереться, а держава кинула». І інший момент: люди тепер бояться. Пройшло 2 роки, люди вбудувалися в нову систему, зрозуміли, що живуть у невизнаному утворенні, де є якісь структури — податкові, силові… І той же бізнес почав працювати потроху… І тепер бояться – а раптом прийде українська влада і нам пред'являть фінансування терористів і контрабанду?
— Що отримали прихильники? Ті, які хотіли в Росію?
— Ну не хотів Луганськ у Росію… Були еліти, які качали… Якщо Крим з 1991 року намагався відокремитися, то в Луганську таких тенденцій не було. Людьми маніпулювали. Люди голосували проти української влади, яка себе дискредитувала, починаючи від Ющенка й Януковича – голосували й проти нього у тому числі.
На його ім'я плювали вже в березні-квітні, говорили, що він зрадив Донбас. А референдум — це була маніпуляція: людям сказали — не хочете жити з цими уродами, давайте відокремимося, і буде, як у Криму. Їм показали Росію як цукерку, люди сказали: окей. Явка на референдумі була не така, як малюють, але явка була. А потім було обіцяння про референдум 18 травня – уже про вступ у РФ. Людям говорили, що 11-го ви йдете за акт підтримки «ЛНР», а 18-го за акт підтримки РФ. Хто адекватний, той бачив єдиний варіант піти в Росію, а не в Придністров'я. А Царьов приїжджав і розповідав, я думаю, Болотову: «Валера, все буде — ми на прямому зв'язку з Володимиром Володимировичем, і через 2 тижні ви будете в РФ». А потім почалася війна, і все те, що ми спостерігали — у багатьох градус упав, соціологію не знаю, але думаю, що велика частина людей розуміють, що вони опинилися в дуже нехорошій ситуації. Але питання не в тому. Якби в 2014 році ця ситуація розв'язалася, все б було нормально: невдоволені поворчали б, хтось уїхав би, але пройшло два роки… Люди живуть, і люди розуміють, що в найближчий час ситуація не розв'яжеться, вони вбудовуються.
І для них по великому рахунку все одно — який прапор буде висіти, лиш би не стріляли. Якісь податки збираються, якийсь вугіль продається… Найбільш одіозних командирів у Луганську зачистили ще на початку 2015 року, сталася концентрація влади в руках правительства Плотницького.
— До речі – про одіозних командирів. Розповісте подробиці вашого звільнення?
— 3,5 місяця я знаходився в підвалі у Бетмена, і моє питання не вирішувалося. Бетмен був готовий обмінювати, але коли цікавилися можливістю на українській стороні, результату це не давало. Я вийшов у результаті розборок Бетмена з Плотницьким, нас звільнили як свідків злочинів Бетмена, ми були козирі в політичній грі «республіки» — щоб можна було тиснути на Бетмена. Там ловля людей тоді була поставлена на потік, збирали пачками, одночасно могло й 70 людей знаходитися в підвалі. У мене відібрали машину й висунули звинувачення, щоб цей відбір виправдати, нібито у мене в машині знайшли чи не почесну грамоту від Дмитра Яроша, а потім тримали мене, щоб просто не почав розповідати про ті безобразництва, які там відбуваються.
Потім нас звільнили й охороняли, оскільки була небезпека, що ліквідують, і вийшов я лише після того, як 1 січня 2015 року Бетмена було вбито. А при наявності політичної волі зі сторони України можна швидко звільнити всіх полонених «ЛНР». У широкому сенсі — всіх влаштовує все: центральну владу влаштовує, що відрізали шматок незручного електорату (якби не ситуація на Донбасі, вінницьких і дніпропетровських у владі не було б). Це влаштовує місцевих лідерів — які отримали повну владу на цих територіях, і стали заможними, поважаними людьми, і дрібніших гравців — які пилять заводи під цим соусом… І тому ніхто не поспішає, і проблема залишається в замороженому стані, і, думаю, це надовго.
Бесідувала Тетяна Заровна, «ОРД».