Останніми днями увага українського суспільства, яка й без того постійно прикута до військового конфлікту на сході країни, знову звернулася на Рината Ахметова. Приводом для цього послужила інсайдерська інформація, опублікована в авторитетному українському тижневику. У статті йшлося про те, що президентові Порошенку нібито недавно була запропонована кандидатура Ахметова на посаду голови певної адміністрації, яка може бути створена на окупованій терористами території Донецької області. Читачам також повідомлялося, що не лише український президент зацікавився такою ідеєю виходу з кризи, але ця альтернатива також сподобалася й Заходу. Що характерно — позицію Кремля залишено за дужками, хоча автор статті мимохідь згадав про те, що великої довіри до Ахметова глава РФ вже не відчуває. А адже, якщо розібратися по суті, це й є ключовий тезис. З кінця минулого року позиції вічного господаря Донбасу на окупованих територіях значно похитнулися. Головних причин, що викликали невдоволення Путіна, було кілька, але всі вони зводяться до сумнівів Москви в твердості та силі впливу Ахметова на процеси як на окупованих територіях, так і в Києві.
Ахметов більше не в фаворі. По-перше, у Кремлі невдоволені політикою олігарха, який займав явно вичікувальну позицію в подіях, що відбувалися. Ахметов ніяким чином не допомагав Путіну схилити керівництво української держави до прийняття змін до Конституції щодо «особливого статусу». При тому, що способи тиску на владу у найбагатшого українського власника «фабрик, заводів і пароходів» не вичерпуються виключно парламентськими. Чого варті самі лише численні шахтарські мітинги в центрі Києва в квітні минулого року, на які були зігнані кріпацькі робітники з шахт ахметовського ДТЕК. http://www.radiosvoboda.org/content/article/26985642.html Ні для кого не секрет, що Ахметов розпоряджається величезним людським ресурсом в Україні й умів ним чудово користуватися, коли він цього дійсно хоче. Та й парламентська квота Ахметова зовсім не така вже слаба, хоча й не настільки сильна, як у часи панування Януковича. Пам'ятається, зовсім недавно деякі експерти заявляли, що Кремль був дуже невдоволений відмовою народних депутатів, контрольованих Ахметовим, підтримати відставку Кабміну Яценюка, що дозволило б ще більше ослабити державну владу в Україні, зробивши її більш сговірливою.
З іншого боку, Кремлю, ослабленому міжнародними санкціями на тлі обвалу ціни на нафту, необхідності годувати голодний Крим і війни на Донбасі паралельно з Сирією, не до виснажливих політичних ігор — вони відходять на другий план. Для керівників країни-агресора сьогодні важливіше знайти відповідь на невідкладне питання: за чийсь рахунок далі годувати «недореспубліки», утримання яких, за деякими оцінками, обходиться Росії в 1 млрд доларів на рік? Усі кошти, витрачені Путіним на підтримання ілюзії захисту російськомовних громадян і торжества ідеї «російського світу» в «ДНР», йдуть як у чорну дірку. У «республіці» розворовується й продається все й вся, аж до російської зброї. Урвати намагається кожен, від мала до велика — хто наділений хоч якою-небудь владою, або просто тримає автомат у руках. Ахметов, всупереч очікуванням Москви, навести порядок виявився не в змозі, як, втім, ніскільки не пригнічував і своєї власної жаги до наживи. Це й приводить у люте Путіна. Крім того, за останні два роки в «ДНР», схоже, виросла гідна зміна вічному господарю Донбасу в особі його колишніх молодших соратників зі старих донецьких еліт.
Війна завжди відзначалася величезною динамікою розвитку подій і процесів. Хроніка війни. Так чи інакше, але конфлікт між Кремлем і українським олігархом розпочався з кінця грудня минулого року. Тоді ж Путін замінив свого «куратора» в «ДНР». У листопаді минулого року роль московського намісника на Донбасі Владислава Суркова, давно дружившого з Ахметовим, примірили на віце-прем'єра уряду РФ Дмитра Козака. З того часу під тиск «МГБ ДНР», як філіалу ФСБ, стали потрапляти довірені особи Ахметова, які залишилися його спостерігачами в окупованому Донецьку. При чому як «офіційні», з числа керівників «республіки», так і з тіні. Своєї гарячої фази протистояння досягло в кінці року, коли в Криму був застрелений кримінальний авторитет Михаїл Ляшко, він же «Мішаня Косий» або «Михал Михалич» — людина з найближчого оточення Ахметова ще з «лихих» 90-х. «Косий» останні два роки виконував роль «смотрящого» за бізнесом того, хто виїхав у Київ Ахметова на окупованих територіях. Паралельно з його вбивством було замінено керівництво «МГБ».
Співробітники оновленого «міністерства» ще довго потім таскали по кабінетах тих людей з оточення ліквідованого донецького мафіозі, які виявили бажання проводити покійного в останню путь на похоронах у Донецьку. http://www.radiosvoboda.org/content/article/27457413.html Наступним кроком чекістів з «ДНР» став розгром фінансованої Ахметовим волонтерської групи «Відповідальні громадяни». У січні поточного року їх затримали й вигнали з території, підконтрольної бойовикам. Об'єднання волонтерів практично безперешкодно здійснювало свою діяльність у Донецькій області з початку літа 2014-го. За наявною у мене інформацією, трохи більше тижня тому бойовиками «ДНР» був затриманий близький Ахметову донецький бізнесмен, президент громадської організації «Конгрес Азербайджанців Донбасу» Етібар Оруджев. Ця людина входила до першого складу «Народної Ради ДНР» і навіть намагалася побороти за посаду «голови республіки» восени 2014 року. Що цікаво, про арешт Оруджева й, тим більше, про його причини повністю мовчали не лише в самій «ДНР», але й у пророс'янських ЗМІ.
Дальша доля Оруджева поки невідома. Справедливості ради відзначу, що восени 2014 року Ахметов, за допомогою колишнього співробітника УСБУ в Донецькій області, полковника Володимира Саченка, намагався поставити під свій контроль «Міністерство держбезпеки», впроваджуючи в його структуру своїх агентів. Але, як показав час, це йому виявилося не під силу. «МГБ ДНР» так і залишилося філіалом ФСБ в окупованій Донецькій області. На відміну від сусідної з нею Луганської, яка перебуває під управлінням російського ГРУ. До речі, Тимчук з «Інформаційного опору» недавно заявив, що грядуть нові зміни керівного складу в «МГБ». І вона, очевидно, теж буде не на користь Ахметова. По суті, повномасштабне наступ на Ахметова розпочалося з тиску на головного провідника волі українського олігарха в окупованому Донбасі, який має в «ДНР» офіційний статус. Я говорю про главаря терористичної групування «Схід», колишнього командира донецької «Альфи» (підрозділ СБУ) Олександра Ходаковського.
Що найбільш характерно, напади на лідера однієї з двох найбільших (поряд з «Оплотом») сьогодні терористичних бандформувань, і досі не підпорядкованої єдиному «Корпусу Міноборони ДНР», пішли не з боку російських спецслужб або «МГБ». Удар завдали, здавалося б, свої ж. Недаремно Ходаковський уже який місяць сипле зі свого блогу численними розкриттями з їдкими коментарями на адресу своїх ще вчора однодумців у керівництві «ДНР». І тим більше недаремно головний «східник» пройшовся з критикою по колишньому нардепу-регіоналу Олександру Бобкову. http://www.ostro.org/general/society/news/491541/ Але про це нижче. Кільце навколо голови «Ради безпеки ДНР» Ходаковського поступово звужується — його методично й цілеспрямовано відсувають від управління «республікою» й, само собою, від кормушки. І це мінімум, що йому загрожує при несприятливому розвитку конфлікту. Мало кому відомо, що в кінці грудня 2015-го Ходаковського позбавили «депутатства» в «Народній Раді ДНР», а разом з ним і недоторканності. Паралельно в інтернеті розпочалася кампанія з дискредитації «командира «Сходу».
Проти Ходаковського висловлювалися главарі інших бандформувань на кшталт «Гіві» або «Хмурого». Але найбільш красномовним є той факт, що проти Ходаковського в кінці конців виступив і сам «глава ДНР» Олександр Захарченко. Не лише на словах. В останні дні січня поточного року наказом Захарченка керівником нової адміністративної одиниці «республіки», Ясинуватського району, був призначений колишній «народний губернатор» Павло Губарев. Ясинувата ж, разом з Макіївкою, є вотчиною Ходаковського й «Сходу» з того самого часу, як їх, після жорстоких вуличних боїв у Донецьку в липні 2014-го, відтіснила туди терористична група Стрілкова-Гіркіна, який прибув у столицю Донбасу після свого виходу зі Слов'янська. http://www.ostro.org/blogs/furmanyuk/160597/ До призначення Губарева «мером» Ясинувати був колишній бойовик «Сходу» Юрій Яненко, особисто призначений Ходаковським. Щоб відстояти свою «вотчину», улюблений терорист Ахметова навіть зібрав мітинг у кількості 100–150 осіб.
Ясинувата просто необхідна олігарху з простої причини. Після знищення під час бойових дій дебальцевського залізничного вузла основний потік вугілля з шахт і «копанок», розташованих на окупованій території, рухався завдяки залізничному сполученню Ясинувата–Скотоватая, яке до самого останнього часу було єдиним зв'язком між Україною й окупованими територіями. Саме цим шляхом йшла основна частина поставок для ахметовського ДТЕК. Хлопець йшов до успіху… Схоже, сьогодні хтось руками Захарченка намагається обмежити вплив Ходаковського, а значить, і Ахметова в «ДНР». І цим «кимось» є ніхто інший як представник «старих донецьких» середнього рівня — Олександр Бобков, якого ще два роки тому нікому й голову б не прийшло ставити в один ряд з всемогутнім господарем Донбасу. Вперше Бобков прибився до тоді ще лише формувавшегося в кривавих війнах Донецького клану в 1994 році — одразу ж після вбивства у Донецьку Євгенія Мінайлука. З убитим кримінальним авторитетом, відомим у тих колах під прізвиськом «Сідий», який не відзначався розбірливістю у зв'язках, «комерс» Бобков (у ті роки «Бобик») був у дружніх стосунках.
Року в 92-му їх навіть «приймали» разом співробітники донецького УБОПА в одній з донецьких кав'ярень. Мінайлук у зв'язці з кримінальним бізнесменом Михайлом Дворним ворогував у той час з злочинною групуванням «хрещеного батька» Ахметова Ахатя Бражина («Алік Грек»), яка ліквідувала раніше їхнього старшого товариша — вора в законі Едуарда Бражинського («Чирик»). Врешті-решт обидва також були розстріляні на вулицях Донецька бойовиками Михайла Ляшка й Гіві Немсадзе протягом вересня місяця. До речі, під «крищу» останнього дуже скоро й перейшов Бобков. З цього моменту його справи повільно, але невпинно йшли в гору. Сфера його напівкримінальної підприємницької діяльності обмежувалася Буденновським і Пролетарським районами Донецька — вотчиною Немсадзе й Ляшка. Логічно, що саме в Буденновці в 2002 році він, при всебічній підтримці своїх паханів, став головою місцевої райради, якою й керував безперервно протягом 8 років.
Усі ці роки вибори всіх рівнів у тому районі супроводжувалися жахливими фальсифікаціями, побиттями спостерігачів і навіть вбивствами політичних опонентів регіоналів. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2218545.html Під час президентських виборів 2003–2004 років у ті місця не совали носа навіть журналісти. Одразу після Помаранчевої революції щодо голови Буденновської райради були порушені аж 3 кримінальні справи, які, на жаль, так і не були доведені до логічного завершення. А вже на парламентських виборах 2012 року кандидат у народні депутати від ПР Бобков поставив всеукраїнський абсолютний рекорд, набравши 81% голосів виборців. У січні ж 2014 року нардеп-регіонал відправляв членів ОПГ Немсадзе на столичний Євромайдан для викрадень і катувань активістів. Але це все буде пізніше, а в 2006 році майбутній народний обранець, у той час паралельно з керівництвом районом, очолював Донецьку міську організацію партії Януковича, затаїв велику образу на своїх старших однопартійців.
Всупереч усім очікуванням Бобкова, на виборах мера Донецька ПР зробила ставку не на нього, а на вже перевіреного партією на цій посаді Олександра Лук'янченка. Багато в чому саме ця подія й визначила подальшу політичну лінію регіонала, який у пошуках нових могутніх покровителів звернув свій погляд на Росію. Через деякий час Бобков заимів особисті виходи на дружнього Ахметову Суркова й інших впливових москвичів, обзавелся нерухомістю в Підмосков'ї, Ростовській області й Криму. Як показав час, зі своїм вибором народний депутат не помилився. «Російська весна» стала для нього справжньою зіркою. Сьогодні на роль «сірого кардинала» «ДНР» від старих донецьких еліт Бобков підходить вже більше, ніж Ахметов.
Нові господарі Донецька? Саме призначення главою «Донецької народної республіки» Олександра Захарченка дійсно узгоджувалося з Владиславом Сурковим у Москві. Однак, клопотав за нього не стільки Ахметов, як писали деякі ЗМІ, скільки Бобков. Хоча просив, зрозуміло, з відома українського олігарха. У березні 2014-го Донецький клан відкрив ящик Пандори. Ахметову, просто не встигавшому сорієнтуватися в умовах стрімко розвивавшейся на Донбасі «російської весни», при затвердженні кандидатур на ролі главарів місцевого люмпену, який надів колорадські стрічки, й бойовиків (спочатку з битами, потім з палицями), доводилося задовольнятися пропозиціями «регіоналів» простіших, але які були «в темі» й могли контролювати весь цей людський хлам. Найкомпетентнішим серед них уже давно був Бобков. Мало хто пам'ятає, що саме народний депутат Олександр Бобков в квітні 2014-го носився з ідеєю проведення місцевого референдуму в Донецьку, яку пізніше дещо видозмінять і візьмуть на озброєння терористи. Бобков у ті дні навіть зареєстрував відповідний законопроект у Верховній Раді, а презентував його в захопленій «губарівцями» ДонОДА під їхні бурхливі оплески.
Він також провів круглий стіл у донецькому готелі «Шахтар Плаза», присвячений необхідності децентралізації й федералізації України. Окремо варто згадати, що ніхто інший як Бобков стояв у витоків створення скандального відомого харківського «Оплоту», а потім став автором однойменного донецького. Завдяки його ж домовленостям главою озброєного донецького «Оплоту» став мало кому відомий тоді Олександр Захарченко. «Бобок» (так Бобкова сьогодні називають за спиною в «ДНР») профінансував також створення «Оплот-ТВ», яка мовить сьогодні в окупованому Донецьку. Отже, Олександр Захарченко з давніх пір був людиною Бобкова, як і нинішній «міністр доходів і зборів» в «ДНР» — Олександр Тимофєєв (позивний «Ташкент»). У листопаді 2015-го завдяки зв'язкам свого покровителя в Кремлі останній зумів не лише уникнути арешту представниками «МГБ», але навіть зберегти облаштовану посаду. У той час як Ходаковський, підтримуваний Ахметовим, не зміг надовго утримуватися в кріслі «міністра МГБ» навіть влітку 2014-го — задовго до того, як у Донецьку стали вповні хозяйничати російські спецслужби.
Брати Тимофєєви розпочинали свою кар'єру наркоторговцями у Волновасі, а через деякий час перебралися в Донецьк, де займалися наданням послуг кабельного телебачення й інтернет-зв'язку населенню. Але основний дохід їм приносив контроль над шахтою імені Кисельова. Сьогодні, до речі, підприємство цілком собі офіційно продовжує поставляти вугілля з окупованих територій в Україну, являючись нібито «національним» в «ДНР». За даними моїх джерел, «Ташкент» сьогодні й кроку не ступить, щоб не доповідатися своєму босу «Бобку». Зв'язок з ним він як правило тримає через найближчого помічника Бобкова Володимира Муськіна. Таким же керованим для Бобкова є й дальний родич Тимофєєва — Олександр Захарченко. До подій березня 2014-го майбутній «глава ДНР» відповідав за вугільний напрямок нелегального бізнесу тогочасного народного депутата: стежив за роботою «копанок», легалізував видобутий з них вугілля. Про давню й тісну зв'язок Бобкова й Захарченка дуже скоро стало добре відомо й Ахметову.
Тому-то приблизно з кінця весни 2014-го він поспішив обзавестися власною бойовою одиницею в Донецьку, зробивши ставку на «Схід» Ходаковського, бойовики якого з того часу змінили «оплотівців» на ролі охоронців виробничих об'єктів, резиденції й стадіону українського олігарха в контрольованій бойовиками частині Донецької області. Сьогодні й Тимофєєв й Захарченко по-прежнему вірні Бобкову. Основними ж його партнерами є народний депутат України V і VI скликань Андрій Орлов і його тесть Володимир, який узяв собі ту саму фамілію після одруження на рідній сестрі Андрія Вікторовича Ользі. При чому першу скрипку, всупереч думці багатьох, у їхньому партнерстві грає саме Олександр Бобков. Хоча навіть у свій час він числився (виключно номінально) лише директором належного їм Горлівського коксохімічного заводу. Андрій Орлов був у Донецькій області не найбагатшим олігархом. Громадськості він запам'ятався головним чином як партнер донецького олігарха з московською пропискою Віктора Нусенкіса (рік тому його фактично витіснили з «ДНР»), і мисливець за власністю найбільшого вугледобувного підприємства України — «Макіївугля».
Однак у тій схватці він у 2010 році поступився ще більш сильному хижакові — народному депутату Юрію Іванющенку, відомому всій країні під прізвиськом «Юра Єнакіївський». Тим часом Орлов володів і володіє немалими активами. Серед них 8 вуглеогатувальних фабрик — «Антрацит», «Дзержинська», «Кондратьївська», «Селидівська», «Стаханівська», «Пролетарська», «Торезька» й «Чумаківська», а також вищезгаданий Горлівський коксохімзавод, транспортна компанія «Енергротранс», металургійний завод «Енергокапітал». Дружина олігарха також володіє готелем «Європа» в окупованому росіянами Криму, який вона вже давно перереєструвала відповідно до російського законодавства. Усі підприємства Бобкова й Орловів працюють по сей день, а їхні прибутки, судячи з усього, багатократно перевищують довоєнні. Нелегальне вугілля, видобуте на шахтах і копанках цієї ФПГ, що залишаються на окупованих територіях, легалізується на їхніх підприємствах, розташованих на звільнених українських землях, проходячи за всіма паперами як видобуте в Україні. А люди «міністра» Тимофєєва сьогодні контролюють усі «національні», а інакше кажучи, «відібрані» фірми в Донецьку.
До речі, як Олександр Бобков періодично безперешкодно наведується в Київ (останній раз його бачили мої знайомі в центрі столиці весною 2015 року), так і Володимир Орлов регулярно їздить у свій робочий офіс у Донецьку. До послуг ФПГ й Європромбанк, офіційно належний сім'ї Орловів, чий єдиний офіс, що знаходився до війни в Донецьку, після початку бойових дій на Сході переїхав у Київ. У січні 2015 року правління НБУ прийняло постанову про визнання Європромбанку проблемним, однак він ведеться свою діяльність по сей день. Показово, що до квітня 2014 року главою правління сімейного банку Орловів була Ірина Нікітіна. Одразу після свого звільнення вона очолила так звану «Республіканський банк ДНР», який сьогодні також контролюють Бобков й Орловы. https://www.youtube.com/watch?v=U4KMeEnjWgw Таким чином, на сьогоднішній день майже вся влада й основні фінансові потоки в терористичному анклаві майже належать ФПГ Бобкова–Орловых. Ділитися їм доводиться лише з Кремлем і його ставленниками на Донбасі. І навряд чи «старі донецькі», так успішно перетворилися на «нових», збираються поступатися своїми завоюваннями.
Їм вигідніше саботувати повернення окупованих територій в Україну. Козирі Ахметова. З іншого боку, політичні, економічні й кримінальні вплив і зв'язки Бобкова й Орловых у вільних від окупації областях України не йдуть ні в яке порівняння з ахметовськими. Це дуже добре розуміють у Кремлі, який ще не відмовився позбутися тягаря у вигляді Донбасу, запхавши його назад в Україну. Зацікавленість російської владної верхівки в Ахметові вичерпується не лише міркуваннями політичної й економічної доцільності. Вона проявляється й на набагато більш примітивному рівні. Не секрет, що за час війни багато впливових московських групувань встигли обзавестися власними джерелами збагачення на Донбасі. Однак без допомоги Ахметова справи багатьох з них ризикують прийти в занепад. Наприклад, за інформацією з інсайдерських джерел автора цієї статті, один з найбільших російських цехів з випуску нелегальної тютюнової продукції, розташований у Підмосков'ї й належний вихідцям з російських спецслужб, давно здійснює транзит свого контрафакту в Європу, використовуючи канали збуту, давно налаштовані в Україні відомою донецькою фабрикою.
Несмотря на те, що її господаря Михайла Ляшка усунули самі ж росіяни, управляти «Хамадеєм» продовжує його син В'ячеслав і права рука Володимир Парубець («Ліфер»). На стороні України одним з «смотрящих» за безперебійним здійсненням нелегального трафіку є кримінальний авторитет з Донецька Олександр Прокопенко («Прокоп»), з давніх пір керуючий силовим блоком в ОПГ «Олімпік» Володислава Гельзина й дружащий з відомим українським вором у законі Лероєм Сумським. У Криму за те саме відповідає донецький бандит Віталік «Метла», до недавнього часу керуючий підрозділом у тисячу бойовиків у «Сході» Ходаковського. Тим часом Ахметов, чудово відчуваючи всю шаткість свого нинішнього становища, прагне застрахуватися й іншим способом — купуючи лояльність до себе з боку населення окупованих територій.
На минулому тижні гуманітарний Штаб олігарха значно збільшив обсяги допомоги, відправляємої в Донецьк — до 100 двадцятитонних фур з продуктами. http://dn.vgorode.ua/news/sobytyia/288996-100-fur-shtaba-akhmetova-v-techenye-nedely-dostaviat-pomosch-na-donbass У той же час, вірний Ахметову Ходаковський збільшує свою присутність у публічній площині, раскручуючи підконтрольний йому «громадський рух» «Патріотичні сили Донбасу» у Ясинуваті на випадок проведення виборів відповідно до Мінського плану. Без майбутнього на горизонті. Гірше за все те, що в самому Кремлі, судячи з усього, немає чіткого плану щодо майбутнього ОРДЛО.
Експерти вже заговорили про створення якихось «власних органів влади» Росії на Донбасі — військових адміністрацій з кадровими військовими на чолі ( http://apostrophe.com.ua/news/society/accidents/2015-06-16/rossiya-hochet-sozdat-na-okkupirovannom-donbasse-sobstvennyie-organyi-vlasti/27032 ), й про утворення певного конфліктного «трикутника кремлівських кураторів» на окупованих територіях, що виник унаслідок недовіри Путіна до свого ж оточення й про багато іншого. http://dn.depo.ua/rus/dn/na-okupovanomu-donbasi-utvoryuetsya-trikutnik-kuratoriv—16112015124100 Я ж вважаю, що істина набагато більш банальна. У кремлівської верхівки просто немає ніякої довгострокової стратегії щодо майбутнього Донбасу. Важко поспорити з думкою російського журналіста Олександра Невзорова. Наводжу його слова з недавнього інтерв'ю: «Ніхто від України відв'язатися не може, адже це пов'язано з такими колосальними іміджевими видатками, з якими не впорається навіть російська пропаганда. Відцепитися вони не можуть, але й рухатися далі вони не можуть, незважаючи на суттєві причини: по-перше, усі ті кадри, які вони затвердили на Донбасі, виявилися просто злочинцями.
Росія це бачить, вона бачить, що всі матеріальні кошти, які вона вкладає в Донбасс, як у безодню, проваливаються в кишені всіх цих лугандонських і інших дельців. Ніщо з цього не доходить до населення, все безглуздо розворовується лише тому, що може бути розворовано. Що робити ніхто не знає, а коли в Кремлі ніхто не знає, що робити, то кажуть: «Та й чорт з ним, все само собою розвивається, подивимося що буде». Ось я підозрюю, що так буде й тепер.» На жаль, але, схоже, реальність саме така. Навряд чи варто сподіватися на розв'язання ситуації в обозримому майбутньому. У будь-якому разі спасіння України по-прежнему залишається справою рук самої України. Я маю на увазі перш за все народ, а не безсилу постмайданну владу.