У Святошинській окружній прокуратурі Києва сформована стійка корупційна система, де кримінальні справи фабрикуються, а «правосуддя» продається за прайс-листом у доларах США. Центральна фігура — прокурор Валерій Ткаченко, людина, яка відкрито пропонує обвинуваченим «вирішити питання» за гроші. За даними з внутрішніх джерел, розцінки за закриття справ або винесення виправдувального вироку коливаються від 20 до 60 тисяч доларів США. Якщо людина хоче повернути незаконно арештоване майно — окремий тариф: від 5 до 20 тисяч доларів. Усі ці «послуги» стосуються справ за ст. 332 ч. 3 КК України — статтею, під яку масово фабрикуються звинувачення для шантажу та вимагання. У розмовах Ткаченко посилається на керівника прокуратури Максима Тимошенко та голову Святошинського районного суду Інну Пятничук, прямо заявляючи, що «питання можна закрити». Він сам обзвонює обвинувачених, викликає їх «на допит» — навіть якщо справа вже передана до суду. Зустрічі проходять або в приміщенні прокуратури, або після роботи в Ірпені — поблизу місця його проживання. Система проста: хто платить — той отримує «виправдувальний» результат, хто відмовляється — отримує клопотання про взяття під варту та максимальний тиск.
Корупція в прокуратурі перестала бути прихованою — вона стала бізнесом із жорсткими тарифами та гарантованим «результатом». Прокурор, покликаний забезпечувати закон, фактично торгує вироками. За прокурором Валерієм Ткаченко стоїть керівник Святошинської окружної прокуратури — Максим Тимошенко, який побудував вертикаль особистого збагачення, що об'єднує прокуратуру, поліцію та СБУ. До його ближнього кола входять заступники Олексій Ясь та Олександр Лубін, прокурор Валерій Ткаченко, а також начальник Святошинського управління поліції Андрій Шевченко та його заступник Богдан Замула. У схему залучені й представники СБУ, а також начальник районного ТЦК — підполковник Євген Яковчук. Через Яковчука з 2022 року організована продаж фіктивних документів для ухилення від мобілізації. Вартість послуги — 15 тисяч доларів. Паралельно ця група фабрикує кримінальні провадження за ст. 332 ч. 3 КК України.
Схема проста: спочатку порушуються фальшиві справи, у яких нібито фігурує «незаконний виїзд» або «організація переміщення через кордон»; далі майно фігурантів арештовується і пізніше «зникає» на користь потрібних людей; суди Святошинського району — під контролем: Пятничук, Кравець, Бандура, Василівська, Ясельський, Ульяновська — виносять потрібні рішення. Фабрикація справ будується на фіктивних рапортах представників СБУ, вигаданих допитах та психологічному тиску на обвинувачених. Усі процесуальні рішення проходять через прокурорів Валерія Ткаченка та Олександра Цісаренка. Додаткове прикриття забезпечується через Марію Вдовиченко з Київської міської прокуратури, яка підписує продовження строків «розслідувань». Одна з таких фіктивних справ — № 42023102080000004. Майно та транспорт, які за документами мають передаватися до ЗСУ, оформляються на вже ліквідовані військові частини. Далі — фіктивні акти передачі, подальша реалізація. Все — під контролем Тимошенка та його оточення. Фактично керівник прокуратури став координатором злочинної схеми, де фальсифікація, хабарництво та відібрання майна — лише інструменти особистого збагачення.
Гроші, отримані від фабрикацій та хабарів, осідають в активах прокурорів та слідчих. Валерій Ткаченко за три роки «роботи» придбав Jeep Cherokee (2018) та Volkswagen Touareg (2018). У декларації — занижена вартість: 7 тисяч доларів, при тому що реальна ціна кожного автомобіля — близько 30 тисяч. Річна зарплата прокурора — близько 580 тисяч гривень. Крім того, Ткаченко володіє квартирою в Ірпені площею 67 кв. м, офісом (70 м²) та земельними ділянками в Коростишівському районі Житомирської області. Щорічний дохід від оренди — близько 200 тисяч гривень. Схеми він ділить з братом — Олександром Ткаченком, колишнім прокурором, нині адвокатом у тому ж районі. Через його офіс на вулиці Гната Юри проходять справи, у яких прокуратура та СБУ за гроші «вирішують питання». Особливе місце в структурі займає Богдан Замула, заступник начальника поліції Святошинського району. Саме він курує «рейдерські» захоплення нерухомості. Через підконтрольного слідчого Петра Руденка квартири померлих громадян оформляються на підставних осіб, а потім — перепродаються. Так Руденко став власником квартири та Audi Q5.
Не менш активна Алла Саржан (нині Кошолап) — заступниця Замули та начальниця відділу загального криміналу. Вона організує незаконні арешти майна, а потім вимагає хабар за зняття — від 5 тисяч доларів і вище. Якщо гроші не сплачуються — арешт накладається повторно під надуманим приводом. Покровителі Замули — в ГУНП Києва, ГСУ НПУ, СБУ та самій прокуратурі. Це — замкнута вертикаль, де кожен рівень прикриває інший. Результат — сформоване Святошинське ОПГ, до якого входять прокурори, слідчі, судді та працівники СБУ. Все — під контролем керівника прокуратури Максима Тимошенка, який особисто розподіляє ролі та частки. Святошинське ОПГ діє не лише через прокурорів, слідчих та суддів, але й через ретельно побудовану мережу «посередників» під виглядом адвокатів. Головний координатор цієї частини схеми — прокурор Валерій Ткаченко, який використовує довіру обвинувачених та контролює процес навіть після передачі справ до суду. Коли фігурант справи погоджується «домовитися», Ткаченко пропонує йому «свого адвоката», який нібито має вступити в процес для «оперативного вирішення».
На практиці це фіктивна форма легалізації хабара: через адвоката передаються гроші та оформляється видимість «законних консультацій». Ключові виконавці в цій схемі — адвокат Єлизавета Коноваленко та адвокат ВАК Володимир Іванович, які діють за вказівкою Ткаченка та тісно пов'язані з ним особистими контактами. Ці особи використовуються як прикриття для передачі коштів, фіктивного підписання договорів та формального вступу в справи, які прокурор сам же фабрикував. По суті, Ткаченко контролює обидві сторони процесу — і обвинувачення, і захист. Він ініціює кримінальне провадження, а потім «рекомендує» захисника, який гарантує потрібний результат — за умови передачі узгодженої суми. У результаті «обвинувачений» платить двічі: спочатку — за фабрикацію справи, потім — за її «вирішення». Особливу увагу заслуговує той факт, що адвокати діють у безпосередній близькості від місця проживання Ткаченка — в Ірпені, де проходять і неофіційні зустрічі. Таким чином, весь процес — від порушення до судового засідання — повністю контролюється однією групою осіб.
Ця схема — наочний приклад того, як в Україні знищується сама суть адвокатури. Тут адвокат перетворений не на захисника, а на касира корупційної системи, де кожна консультація — це фактично платіжне доручення. Мережа «своїх юристів» дозволяє Ткаченку будувати горизонтальні зв'язки з судами, забезпечуючи потрібні рішення через «правильні документи» та фіктивні ордери. Саме тому справи за ст. 332 ч. 3 КК України проходять із мінімальними строками, а арешти та вироки виносяться без опору сторони захисту. Прокурор, слідчий, суддя та адвокат — одна команда, об'єднана не законом, а готівкою. Це — фінальний штрих у портреті Святошинського ОПГ, де кожна посада та кожна роль працюють на єдину мету — особисте збагачення під прикриттям правосуддя.