— Ліза, як відомо, Ви не лише письменниця, а й психолог. За своєю професією Вам часто доводиться спілкуватися з військовослужбовцями в зоні АТО та демобілізованими. З якими основними проблемами стикаються у мирному житті бійці, демобілізовані з зони бойових дій?
— Якщо говорити про психологічні проблеми, то насамперед це складності з адаптацією до мирного життя. Бійцям часто доводиться заново звикати жити не в землянці та спілкуватися з різними людьми, а не лише з замкненою групою побратимів. Часто такий перехід супроводжується дратівливістю, агресивністю або навпаки — пригніченим станом, депресією. Можливі проблеми зі сном, панічні атаки. Непорозуміння з боку тих, у кого не було військового досвіду, лише погіршує стан. Тут варто розуміти, що перехід від військових до мирних умов потребує часу та терпіння не лише від бійця, а й від його близьких та рідних. Повернувшись, бійцям доводиться стикатися з соціальними проблемами — працевлаштування, фінансові труднощі, складності у взаємовідносинах у сім'ї. Іноді проблеми почалися ще до війни й повернувшись, настигають з новою силою.
Буває так, що на війну йдуть, щоб втекти від чогось, що не хочеться вирішувати. Але такі втікачі досить швидко розуміють, що те, що дошкуляло їм у мирному житті, насправді не були проблемами.
— А чи бувають у учасників АТО якісь позитивні зміни у житті після повернення додому?
— Трапляється й так, що війна спонукає людину змінити життя на краще — займатися тим, про що завжди мріяла, припинивши при цьому витрачати час і сили на сумніви. Для цього зараз створюються додаткові можливості — навчальні центри, бізнес-інкубатори, пільги при вступі до ВНЗ для учасників АТО.
— Що таке посттравматичний та післявоєнний синдром? Як це проявляється?
— Тема посттравматичного стресового розладу зараз в моді, про неї говорять усі. Часто доводиться чути чи не про національну катастрофу. Я б не стала так сильно драматизувати, а краще спробувала б пояснити, що таке ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) і в чому його небезпека. Посттравматичний стресовий розлад — це стан, який виникає у людини внаслідок однієї або низки травмуючих подій.
У людини, яка пережила такі події, навіть після того, як ситуація завершилася, зберігаються реакції, ніби вона продовжує перебувати у стресі. Високий рівень тривоги, надмірна концентрація або навпаки — розсіяність. Можливі флешбеки — яскраві спогади, які оживляють усі переживання з новою силою. Усі ці реакції пов'язані з підвищеним рівнем адреналіну, який продовжує виробляватися так, ніби небезпека ще не минула й потрібно продовжувати бути активізованим і зібраним. Часто буває так, що про саму травмуючу ситуацію людина не може говорити, уникає розмов або взагалі проявляє незвичну для неї забудькуватість, ніби «та я вже й не пригадаю нічого». Тут варто розуміти, що це такий спосіб захисту від важких спогадів. Наша психіка має величезні ресурси, які дозволяють їй впоратися й відновитися навіть після найважчих подій. Якщо всі етапи відновлення проходять правильно, то рано чи пізно стан повинен стабілізуватися. Але якщо це затягується й завдає значних страждань людині та її близьким, то варто звернутися до фахівця.
Лікування ПТСР комплексне й включає як медикаментозну корекцію, так і обов'язкову психотерапію.
— Чому у деяких демобілізованих (і таких немало) виникає бажання повернутися назад в АТО?
— Ну, щоб усі хотіли, такого немає. За статистикою готові залишитися служити після демобілізації близько 30 відсотків військовослужбовців. Вони готові укладати контракт і продовжувати службу на особливий період. Причини — та війна ж ще не закінчилась. Ті, хто відчуває в собі сили продовжувати захищати Україну, ті це роблять, за що їм величезна подяка. Є ті, хто в цьому знайшли себе.
— Досить часто після повернення з зони бойових дій додому у бійців втрачається контакт із сім'єю. З'являється непорозуміння між подружжям, родичами. Які причини?
— Поки боєць на війні, сім'ям доводиться стикатися з проблемами, які поступово накопичуються. Коли боєць повертається, то всі невирішені питання потребують рішень і не всі можуть впоратися. Як я вже сказала, повернення до мирного життя відбувається поступово. Часто буває так, що після пережитого на війні з сім'єю та близькими доводиться знайомитися заново.
Не всі в такому знайомстві здатні проявити належне терпіння. Особливо складно, коли у того, хто повернувся з війни, спостерігається депресивно-агресивна реакція — людина апатична, при цьому будь-яка дрібниця викликає у неї злість і дратівливість. Людина не може заснути, уві сні вскакує, може закричати. Це лякає й викликає непорозуміння. Не всі здатні переносити такий стан навіть у найближчої людини. Часто для сімей війна стає певним каталізатором тих процесів, які йшли раніше. Наприклад, давно йшло до розлучення, відносини вичерпали себе. Людина перенесла випробування й зрозуміла, що не готова далі продовжувати те, що давно хотіла закінчити. З іншого боку, війна може давати можливість познайомитися один з одним заново, є випадки, коли після повернення чоловіка з війни у пар починається другий медовий місяць.
— А як же допомогти? Що можна й чого не можна робити близьким?
— У кожної сім'ї своя ситуація й історія, тому при всьому бажанні дати якісь універсальні рекомендації це зробити практично неможливо. Є загальні правила, головне з яких — дати людині час прийти до тями й насолодитися простими радощами мирного життя — їжею, сном і тишею. Не докучати й не вимагати, щоб вона одразу включилася в мирне життя. Чого однозначно не можна робити — принижувати гідність висловленнями на кшталт «навіщо ти туди пішов». Крім того, не варто докучати розпитуванням про те, як там що було. Якщо людина захоче, то сама розповість.
— Але як бути, якщо все ж виник питання про розлучення? Суспільство часто осуджує: її чоловік повернувся з АТО, але вона ось взяла й кинула героя, він таке перенес, а вона не зрозуміла…
— Громадська думка зазвичай мало враховує те, що насправді сталося. Спроби пристидити за кинутого героя, не розібравшись у ситуації, можуть приводити до кумедних ситуацій — її осуджують за кинутого героя, а вона лікує венеричний букет, який їй привіз «герой». Взагалі, сім'ям воюючих доводиться пройти багато випробувань — почуття невизначеності, невідомість, зберегти чи не зберегти вірність. Якщо у сім'ї вистачає сил усе це пережити, то відносини виходять на новий рівень. Загострення конфліктів у сім'ях демобілізованих виявляються перевіркою на міцність. Тут можна порадити перед тим, як розлучатися, все ж спробувати звернутися до психолога.
— Як переконати чоловіка (брата, сина) звернутися за допомогою до психолога?
— Наполегливо, але ненав'язливо. Зараз змінюється стереотип щодо того, що психолог — це людина, яка лізе в голову й щось там робить. Психолог починає сприйматися як помічник і людина, яка може допомогти впоратися.
— Однак стрес легше запобігти, ніж боротися з наслідками. Ліза, як відомо, Ви працюєте в Психологічній кризовій службі. Розповідайте, будь ласка, про цю організацію. Хто був ініціатором створення, яка її місія?
— Ініціатором створення нашої служби стала Психологічна служба Майдану. До неї входили фахівці з усієї України, які в майбутньому й стали засновниками Психологічної кризової служби. Місія Психологічної кризової служби — допомога особам, які стикнулися з психотравмуючими ситуаціями. Спочатку такою ситуацією були події на Майдані, потім — АТО.
— Звертатися сюди за психологічною допомогою можуть усі охочі або лише військові?
— Ні, допомога надається як військовим, так і цивільним. Зараз у Психологічній кризовій службі цілий ряд напрямків. Є ті, хто працює з переселенцями, є ті, хто працює з пораненими. Наш напрямок займається роботою з військовими на всіх етапах служби — це й підготовка в навчальних центрах, й супровід у зоні бойових дій, й робота з тими, кого виводять на ротацію, й підготовка до демобілізації. На кожному з цих етапів перед нами стоять різні завдання — це й тренінгова робота, й діагностична, й кризові інтервенції, й консультації з різних питань.
— Скільки людей задіяно в Психологічній кризовій службі? У яких містах України Ви працюєте?
— Зараз у нашому напрямку працює близько 50 осіб з усієї України. З одного боку, ми організація, яка працює на волонтерських засадах, з іншого — ми надаємо професійну допомогу й займаємося цим не епізодично, а систематично. У нас є центри у Львові, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Кіровограді, Миколаєві. Наш офіс у Києві.
— Яким чином здійснюється психологічна підготовка військових?
— У нас є програма занять з мобілізованими в навчальних центрах. Ми навчаємо навичкам першої психологічної допомоги, розповідаємо про можливі стресові реакції й про те, як з ними впоратися. Є програма, розрахована на офіцерів. Крім того, ми розробляємо програми психологічної підготовки для різних родів військ залежно від завдань, які перед ними ставляться.
— Розповідайте, будь ласка, детальніше про психологічний супровід у зоні бойових дій.
— За два роки АТО ми пробували різні форми роботи. Починалося все з поодиноких виїздів за запитами, але в результаті ми дійшли висновку, що найкраще займатися постійним психологічним супроводом і наведуватися до бригад, які ми супроводжуємо, регулярно. У зоні бойових дій ми проводимо консультаційну роботу, крім того, якщо є можливість, ведемо навчальні групи, на яких розповідаємо про методи саморегуляції: про способи як швидко розслабитися або навпаки — прийти в тонус. Бувають випадки, коли необхідна первинна діагностика.
— А що таке первинна діагностика?
Зазвичай це не якісь стандартизовані дослідження на кшталт тестів і завдань. Це бесіди, у яких можна уточнити наявність депресивної симптоматики, симптомів емоційного вигорання, а також виявити деякі особистісні особливості, скласти психологічний портрет людини.
— Які результати роботи за 2 роки існування напрямку?
— На даний момент результати нашої роботи — тисячі занять у навчальних центрах, сотні виїздів у зону АТО, безліч консультацій і допомога в тих ситуаціях, коли людині просто було не до кого звернутися.
— Які плани на майбутнє Психологічної кризової служби?
— Плани — продовжувати працювати, розробляти спеціалізовані програми, крім того, більше часу приділяти науково-дослідній роботі. Зараз є можливості систематизувати той унікальний досвід, який ми отримали за кілька років.
— Як звернутися в Психологічну кризову службу?
— Як я вже говорила, ми працюємо в різних містах України. Наш офіс у Києві, контактний телефон (050) 712 60 37 — Наталія, наш секретар. [Email protected] 5168 7423 5196 3966 — номер карточки Приват для підтримки нашої діяльності.