Третій розділ цієї історії присвячений Мариуполю — місту, яке став кузнею мародерів, вимагачів та гідних спадкоємців справи Папи Мюллера. Прочитавши попередній матеріал про «подвиги» працівників Волхновахського відділу СБУ, деякі можуть запитати: чи такі «темні» справи творяться лише на периферії, куди не дотягується «око» керівництва? Відповідь: ні. Такі «справи» поширені й «під носом» у керівників Управління. При цьому деякі співробітники, крім супроводження контрабандних вантажів у «ДНР», активно займаються вимаганням, залякуванням, а часто й убивством звичайних громадян — це вони називають «контррозвідкою». Так, наприклад, заступник начальника головного відділу «К» — начальник 4-го відділу цього ГО Донецького управління СБУ Підполковник Кривошеєнко Сергій Володимирович у листопаді 2014 року в Углегдарі, перестарався під час допиту й застрелив людину нібито за спробу втечі — і йому все сійшло з рук.
Але вбитий ним був громадянином України, і його симпатії до «сепаратистів» були під великим питанням! Це має лише одну назву — умисне вбивство, а той, хто його вчинив, — убивця. Я не захищаю сепаратистів: якщо він з зброєю в руках — з ним потрібно розмовляти мовою зброї, якщо без зброї — мовою прокурора й судді, і місце йому в тюрмі. Але ніхто, крім суду, не має права присвоювати собі роль судді! У цьому зв'язку потрібно торкнутися й такої делікатної проблеми, як застосування катувань до затриманих сепаратистів і підозрюваних у пособництві. Безсумнівно, їх потрібно допитувати, адже злочинець повинен сидіти в тюрмі. Але оскільки наша країна прагне вступити в Європейський Союз і зобов'язана адаптувати законодавство й моральні цінності до європейських, то місця катуванням у ній немає. Крім того, катування «отупляють» співробітників, формують у них спрощеність у роботі з викриття злочинців. І найголовніше — застосування катувань до підозрюваних, а часто абсолютно невинних людей, перетворює їх із можливо лояльних або навіть патріотично налаштованих українських громадян у ворогів України, у прихильників сепаратизму «ДНР».
І найголовніше — це спотворює душу й свідомість самих співробітників СБУ. Я вже згадував вище про завершеного садиста Василя Чинчика-Шарика. Однак, на велике жаль, цим шляхом пішли й інші. Так, заступник начальника 1-го відділу головного відділу контррозвідки Майор Ляшко Олександр Олександрович, який у цьому «впіймав свою зірку», під час допитів прагне добиватися «потрібних» визнавальних показань від затриманих за допомогою катування електричним струмом і водою. І що дуже важливо, це йому дуже подобається — колеги, які спостерігали цей процес, відзначають блиск у його погляді — він відчуває майже сексуальне задоволення від цього.
Це потенційний Чикатило! До цієї «команди» можна записати й старшого оперуповноважено головного відділу ЗНГ Старшого лейтенанта Пасекуна Сергія Олексійовича та Старшого лейтенанта Кальмера Михайла Миколайовича (колишній старший оперуповноважений того самого головного відділу, переведений у вересні-жовтні 2015 року до Києва), які вже стали справжніми «майстрами заплічних справ». А як же законність, якою повинні керуватися органи СБУ? До того ж це прямий шлях до фальсифікації кримінальних справ! «Де жа вю» — адже це вже було за Леніна й Сталіна.
Нам потрібні «чикатила» у Службі? Не чураються таких методів допитів і вищезгаданий заступник начальника головного відділу контррозвідки Донецького управління СБУ Полковник Олександр Іванович Харабер'юш, іменований у народі як Хара (хоча він «ягня» порівняно з «Ляшко енд компані»). Як він робить зі своїми найближчими помічниками «робить результат» — відомо всім. Для цього у нього завжди було під рукою кілька «відморозків» з «Азова». Якщо затриманий не бажає визнати свою вину — уявну чи реальну — ті швидко «пояснюють» йому, що потрібно говорити й підписувати — їхньому «босу» потрібен результат! Хоча, заради справедливості, потрібно відзначити, сам він рідко «пачкається» (лише може приставити пістолет до голови допитуваного, стрілити над його вухом або дати затрещину). Не царська це справа… На це є підлеглі й помічники. Однак, коли настає «туга зелена» — сам підходить до цієї «потрібної» справи з гумором. Одним із таких «прикольних» випадків був допит жителя Мариуполя Коляснікова (прізвище потребує уточнення — занадто багато часу пройшло, міг забути) у серпні 2014 року на території аеропорту.
Виколачуючи визнання в сепаратизмі, Харабер'юш разом зі своїми найближчими помічниками заступником Майором Яценко Артемом Сергійовичем і майором Лісуном Денисом Анатолійовичем (нині заступником начальника 2-го відділу цього ж ГО) катуванням довів нещасного до потрібної «кондиції». Потім «Хара» дав нещасному пістолет і запропонував застрелитися. Тому настільки набридло суспільство цих «гумористів», що він не задумуючись, поднес пістолет до скроні й спустив курок… Клацання… Ха-ха, хі-хі… жарт! Такий ось гумор у окремих наших співробітників. А ж ми прагнемо в Європу й зобов'язані дотримуватися всіх гуманітарних прав арештованих — навіть терористів і сепаратистів!
І що!? У грудні 2015 року співробітники Місії ООН з прав людини в Україні провели інспектування Маріупольського СІЗО й на зустрічах з арештованими лише дивувалися від тих гестапівських методів, які застосовувалися щодо них. За результатами розгляду підготовленого співробітниками ООН звіту Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу щодо співробітників слідчого відділу Управління. У зв'язку з цим начальник слідчого відділу Підполковник юстиції Іванченко Ірина Валеріївна, її заступник Полковник юстиції Шевцов Олександр Борисович і начальник 2-го відділення слідвідділу Майор юстиції Фролов Андрій Олександрович своїми «попами» намагаються «спрогнозувати», чим вона закінчиться.
У чергу вишикувалися й «попи» старшого слідчого по ОВД 1-го відділення слідчого відділу Капітана Юстиції Холіна Антона Андрійовича, слідчих того ж 1-го відділення Лейтенанта Журко Леоніда Юрійовича, Старшого Фесенко Станіслава Сергійовича, слідчих по ОВД 2-го відділення Підполковника Мартинюка Олексія Володимировича, Майора Нікітенко Павла Олександровича, слідчих цього ж відділення Лейтенантів Ковальова, Челах Юлії Олександрівни, які теж аж ніяк не чураються застосування методів «папи Мюллера» (чергу, гадаю, слідчі ГПУ поділять по справедливості). Ну що ж, ми подивимося.
Так хочеться надіятися! Однак повернемося до нашого героя Хари — це дуже колоритна особистість, про яку потрібно розповісти більш детально. У мирний час він разом з Денисом Лісуном мав свій «гешефт» з обдирання «банабаків» (іноземців) через паспортні столи Донецька, «крищування» продажу викраденого ГСМ, торгівлі металобрухтом, вугіллям і підприємствами вугільної й металургійної промисловості, переміщення нелегальних мігрантів і контрабанди через кордон, продажу іноземцями мобільних телефонів на донецьких ринках тощо. При цьому Лісун був його касиром і «управляючим» їхної спільної «концесії». Тим не менше, коли в червні 2014 року до Харабер'юша додому прибули бойовики відомого бандглавара «ДНР» «Абвера» (один із керівників служби безпеки озброєних бандформувань сепаратистів) з вимогою назвати прізвища відомих йому колег по управлінню СБУ, які мають «значні запаси грошей» — той без мук совісті склав цілий список «багатих Буратіно», у числі яких указав і свого «подільника» Дениса Лісуна. При цьому, будучи людиною дуже «оборотистою», умудрився домовитися з бойовиками про свою «частку» в цьому розбійному бізнесі (і отримав).
По цьому списку Денис Лісун був викрадений бойовиками кілька днів потому. Коли ж батько викраденого Анатолій Миколайович Лісун для викупу сина у бойовиків передав 300 тис. гривень — той гроші взяв, але й пальцем не шевельнув, щоб допомогти своєму колезі й «подільнику», який потрапив у біду, а після звільнення останнього завдяки зусиллям батька (бойовикам був сплачений великий викуп і передано кілька дорогих автомашин) — відмовився повертати указані гроші. До речі, дуже яскравим фактом, що характеризує Хару як людину, є те, що коли бойовики привезли пораненого (бойовики йому прострелили ногу) до нього додому — наш славний «борець із сепаратистами» відмовився поручитися за нього й видати запрошену ними суму (яку отримав у батька Дениса) — «гроші» для нього були дорожче життя свого колеги. Це приклад найвищого прояву військового товариства в нинішньому СБУ: вчасно підставити товариша замість себе! Про беззасадність Хари свідчить і те, що він не гребує торгівлею «трафіками» (з матеріалів ОТМ) — його підлеглі про це чудово знають. Ось за такими вовчими законами живе пан Полковник Олександр Харабер'юш.
Правда, він постарався якось «згладити» ситуацію, поновивши з Лісуном «бізнес» уже з позиції Мариуполя й всіляко сприяючи його просуванню по службі. Однак після цього довіра до свого «босу» значно зменшилася. Безсумнівно, Харабер'юш є дуже активним і непримиренним борцем із терористами, всіляко підкреслюючи свою відданість справі забезпечення безпеки України. З його допомогою були арештовані й притягнені до кримінальної відповідальності багато сепаратистів і їхніх пособників, і навіть розоблачений, нібито, зрадник-шифрувальник у рядах співробітників «рідного» управління. Однак вся справа в тому, що він є людиною абсолютно беззасадною й головною ідеєю для нього є «золотий телець», а рушійною силою на цьому поприщі — прагнення добитися повної довіри до себе з боку керівництва — адже у нього теж є свій «скелет у шафі». Справа в тому, що протягом багатьох років він є близьким другом одного з головних сепаратистів у «ДНР» — «міністра внутрішніх справ ДНР» «Героя ДНР» «генерала поліції» Олексія Олександровича Дикого, який забезпечує безпеку його бізнес-інтересам у окупованому Донецьку.
Тому «Хара» періодично під легендою «зустрічей з цінною агентурою» виїжджає до Донецька на зустрічі з другом (безпеку цих поїздок, природно, забезпечує останній — щоб бойовики з «МГБ» випадково не схопили його й не розшифрували ці поїздки). Одна з таких зустрічей відбулася в травні 2015-го в кафе «Ракушка» на Набережній. Природно, розмови велися не про рідних і дітей. Ну а знаючи Лешу Дикого, матерого опера-УБОПовця, можна не сумніватися в наявності у нього на цих зустрічах прихованої відеокамери — адже він завжди забезпечував надійний контроль над своїми «подільниками»: чому повинен бути винятком? Тому не дивно, що сепаратисти «ДНР» часто швидше за деяких наших керівників дізнаються про плани командування АТО. У цьому контексті дружба головного контррозвідника управління з одним із головарів сепаратистів «ДНР» з руками по ліктях у крові наших патріотів виглядає більш ніж дивно, якщо не сказати більше… Втім, одне одному не заважає — боротися з «сепарами» й таємно їм допомагати — адже головним у цій справі є бізнес-інтерес.
До речі, іноді в Донецьку й Макіївці з'являється й надійний «Санчо-Панса» «Хари» (його щастя, що «МГБ» сепаратистів являє собою «колгосп «Червоне дишло»), який вирішує «робочі» питання щодо забезпечення все тих же бізнес-інтересів на окупованій території. Втім, навіть у активній боротьбі з сепаратистами умудряється на всьому робити «гешефт» (копійка гривню береже): всі підозрювані в сепаратизмі обираються ним і його підлеглими «до нитки» — забирається все: автомашини, ювелірні вироби, гроші й побутова техніка (все, що можна продати). (Згадай, пане Олександре, хоча б «справу Чехова»!) Чим більше сепаратистів — уявних і справжніх — тим більше «доходу».
А ж це мародерство, а не захист безпеки держави й боротьба з сепаратизмом! Допомогу контррозвідникам-мародерам у збуті награбованого й «вилучених (тобто викрадених) на користь контррозвідки» автомашин надає, взаємодіючий (дуже-дуже тісно) старший оперуповноважений відділу кіберінформаційної безпеки Старший Лейтенант Тритяк Сергій Сергійович через свої особисті зв'язки серед підприємців на авторинку й в автомагазинах Мариуполя, що приносить йому теж непогану «копійку». До речі, прізвище в перекладі з грецької мови («нова елініка» — сучасна грецька мова) перекладається як «Чорна рука», а тими, хто його добре знає — воно сприймається як «Загребуча рука». Є в Донецькому управлінні СБУ й «беспредельщики». Одним із них є колишній старший оперуповноважений по ОВД 1-го відділення головного відділу захисту національної державності Підполковник Богач Василь Володимирович, який зараз, навіть при такій «терпеливій» нашій Фемід, перебуває під слідством. 6 вересня 2014 року о 17 годині в торговому центрі «Амстор» у районі АС № 2 міста Мариуполя Василь Богач разом зі своїми колегами по головному відділу в м. Мариуполі: начальником сектора контррозвідки Майором Іллюшко Юрієм Миколайовичем і оперуповноважених відділу контррозвідувальної захисту економіки Старшим лейтенантом Франчуком Денисом Ігоровичем, а також заступником начальника Новоазовського горвідділу СБУ Майором Вороною Дмитром Анатолійовичем вчинили викрадення громадянина України Пивня Дмитра Володимировича, нібито підозрюваного в сепаратизмі, труп якого з ознаками насильницької смерті був знайдений наступного дня в лісосмузі біля с. Шевченко Першомайського району. Те, що це було викраденням, а не арештом, свідчили надіті на них «балаклави» й бандитські дії. Однак багатодосвідчений у таких справах Богач вчинив фатальний «прокол» — піднявши маску в магазині, його обличчя було запечатлено на відеокамеру. Ну а далі «справа розшукової техніки» — прибулі співробітники міліції швидко вийшли на слід викрадачів і вбивць. У управлінні СБУ піднявся великий скандал. Природно, ніхто не повірив у «казку про білого бичка», яку намагався «вдути в вуха» тогочасному ВРІДО начальника управління Полковнику Лізогубу В.М.: нібито затриманий був ними звільнений і висаджений у районі аеропорту.
Але коли існує круговорот взаємної відповідальності й коли на кону стоїть «честь мундира» — йому «повірили» (а Віталій Лізогуб тоді дуже хотів стати повноправним начальником управління й отримати бажане генеральське звання). Тому «засвітившемуся» Васькові Богачу «за несанкціоноване проведення контррозвідувальних заходів» був оголошений суворий выговір, а кримінальна справа № 12014050710000570 по ч.1 ст.115 КК України, порушена 7 вересня 2014 року слідчим відділом Першомайського РО ГУ МВС України за фактом вбивства Дмитра Пивня, перетворилася на «висяк». Інші «подільники» Богача відійшли «легким переляком». Відчуваючи свою безкарність, Василь Богач не витяг необхідного «уроку» з цього — його кримінальна сутність лізла назовні й… вилізла. Увечері 13 серпня 2015 року, перебуваючи в службовій командировці в місті Святогірськ Донецької області разом з начальником сектора захисту національної державності (ЗНГ) головного відділу в м. Мариуполі Підполковником Барняковим Михайлом Михайловичем і старшим оперуповноважених по ОВД 1-го відділення головного відділу ЗНГ Капітаном Сорокіним Андрієм Вікторовичем, традиційно добре «прийняли на грудь» у родичів останнього.
Після цього Богача потягло на «подвиги». Вийшовши в місто разом зі своїм приятелем Мартинівим, затіяв побутовий конфлікт — п'яних з тверезим — з місцевим жителем Остроцьким. Коли ж останній спробував втекти від них на своїй автомашині «Субару-Легасі» гос. номер АН 20-08 ІВ, то бдильний опер Богач одразу ж заподіяв у ньому «сепаратиста». Разом вони догнали того, що втікав, побили його й відібрали як «бойовий трофей» автомашину. Шокований таким наглим бандитським «наїздом» Остроцький А.А. звернувся до міліції зі скаргою про напад, викрадення автомашини й крадіжку у нього грошей. Спустя кілька хвилин Мартинів були затримані співробітниками ДАІ й Святогірського ГОВД за підозрою в учиненні злочину по ч.3 ст. 289 КК України «незаконне завладіння транспортним засобом». При огляді службової автомашини «ДЕУ-Ланос» гос. номер 029-14 ЕС Богача співробітники міліції виявили в сумці гранату Ф-1, походження якої той вразумливо пояснити не міг. Довелося оборзілому «оперу» разом з Мартинівим «приземлитися» в камері Славянського РОВД.
У той же день Військова прокуратура сил АТО порушила щодо них кримінальну справу № 12015050510002031 за цілим «букетом» злочинів: по ч.3 ст.329 (втрата документів, що містять державну таємницю), ч.2 ст.187 (розбій) і ч.2 ст.146 (викрадення людини) КК України з обвинуваченням у тому, що він «здійснив незаконні дії, спрямовані на відчуження особистого майна третьої особи», а він сам спочатку був поміщений під домашній арешт, але потім звільнений під грошовий залог. Керівництву управління цього разу не вдалося «замяти» справу, але він був відсторонений від посади, виведений у розпорядження й зараз, як справжній бандюган, чекає суду. (Продовження слідує)