ОПЕРАТИВНА БАЗА — 1) місце зосередження оперативних сил і засобів органів державної безпеки, що застосовуються під час проведення контррозвідувальних операцій та заходів. Оперативна база створюється з метою здійснення керівництва операціями та заходами, координації дій співробітників оперативних підрозділів (служби зовнішнього спостереження, оперативно-технічних служб та інших), які беруть у них участь. Оперативна база оснащується необхідними технічними та іншими засобами; 2) наявність на об'єкті або на території, де ведеться контррозвідувальна робота, антирадянських та інших елементів, які заслуговують на увагу органів державної безпеки.
БАЗА УКРИТТЯ РОЗВІДНИКІВ — спеціально підібране приміщення, де розташовуються розвідники, які виконують завдання зовнішнього спостереження. Такі бази організовуються в місцях постійного зосередження об'єктів спостереження, наприклад, поблизу місця роботи або проживання співробітників дипломатичних представництв капіталістичних держав у СРСР, готелів, де зупиняються іноземці та подібних місць. База укриття розвідників повинна забезпечувати конспіративне перебування на ній співробітників служби зовнішнього спостереження та дозволяти своєчасно включатися в спостереження за об'єктом. Вона обладнується необхідними засобами зв'язку та сигналізації, телевізійною технікою і, як правило, маскується під цивільну установу та організацію.
БАНДА — озброєна, стійка група з двох і більше осіб, які організувалися для здійснення нападів на державні, громадські установи або підприємства чи на окремих осіб. Банда вважається створеною з моменту, коли два (або більше) люди дійдуть згоди про спільне здійснення нападів. Якщо до цього часу група вже має зброю, тобто предмети, які за своєю природою призначені для ураження цілі і не мають господарського призначення, то банда вважається створеною. Банда, як правило, створюється для грабежу, іноді — з метою вбивства, хуліганства та подібного. Банда, яка ставить перед собою антирадянську мету, перетворюється на антирадянську організацію, яку іноді на практиці називають політичною бандою.
БАНДЕРОВЕЦЬ — учасник української націоналістичної організації, головою якої до 1956 року був Степан Бандера. За кордоном ця організація називається ОУН (Закордонні частини Організації українських націоналістів).
БАНДИТИЗМ — організація озброєних банд з метою нападу на державні, громадські установи або підприємства чи на окремих осіб, а також участь у таких бандах і здійснюваних ними нападах (ст. 77 УК РСФСР). Бандитизм належить до інших державних злочинів. Організація банди — це діяльність, спрямована на створення банди (вербування учасників, придбання групою зброї та подібне). Участь у банді означає надання згоди бути членом банди, підкріпленої практичною допомогою банді в розробленні її планів, здійсненні нападів та подібного. Як бандитизм кваліфікуються й дії осіб, які не є членами банди, але беруть участь у бандитських нальотах. Для того щоб кваліфікувати вчинене як закінчений бандитизм, достатньо здійснення однієї з перелічених вище дій.
БАНДИТСЬКО-ПОВСТАНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ (політичний бандитизм) — складна форма підривної діяльності капіталістичних розвідок, а також буржуазно-націоналістичних елементів, спрямована на порушення нормального функціонування соціально-політичних інститутів іноземних держав, і насамперед соціалістичних країн, шляхом таємного або явного здійснення різних ворожих акцій і прямої озброєної боротьби. Бандитсько-повстанська діяльність виражається в організації озброєних банд з контрреволюційних, буржуазно-націоналістичних та інших антидержавних елементів і використанні їх для підриву та повалення існуючої влади. Вона здійснюється шляхом раптового таємно підготовленого нападу на державні, громадські установи та підприємства, на сили охорони громадського порядку, державної безпеки та збройні сили, шляхом здійснення терористичних актів і диверсій, залякування, деморалізації населення та провокування його на ворожі виступи проти влади та подібного. Імперіалістичні кола відводять бандитсько-повстанській діяльності, яку вони називають «партизанською війною», дуже важливу роль в умовах особливого періоду, а також під час війни з соціалістичними країнами.
БАНДПОСІБНИК — особа, яка добровільно або під примусом надає допомогу банді, яка діє з антирадянською метою, у пошуку та облаштуванні місця для укриття, у збиранні розвідувальної інформації, здійсненні бандитських нальотів, у постачанні їх продуктами харчування та подібного. Органи державної безпеки займаються виявленням і припиненням злочинної діяльності бандпособників, які свідомо допомагають банді, яка діє з антирадянською метою.
БДИТЕЛЬНІСТЬ — політична зоркість, вміння розпізнати та знешкодити класового ворога. Бдительність є одним з основних принципів діяльності в умовах антагоністичної боротьби. Бути бдительним — означає не дати ворогу застигнути себе врасплох, встигнути заздалегідь вжити заходів до запобігання або нейтралізації його підривних дій. Під політичною бдительністю радянського народу розуміється його невослаблена увага до можливих небезпек, які загрожують завоюванням соціалістичної революції. Бдительність полягає, по-перше, у своєчасному розпізнаванні таємно підготовлюваних ворожих посягань на ці завоювання та прийнятті всіх необхідних заходів до того, щоб такі посягання не досягли мети; по-друге, у суворій дисципліні та організованості, щоб не допускати дій, які можуть сприяти здійсненню посягань на завоювання революції (наприклад, розголошення державної та військової таємниці); по-третє, у передбаченні таких об'єктивних процесів суспільного життя, які можуть бути використані противником у підривних цілях, і у своєчасному прийнятті всіх можливих заходів впливу на ці процеси в потрібному для Радянської держави напрямку.
Бдительність є найважливішим принципом діяльності органів державної безпеки поряд з послідовністю та конспірацією. Особлива важливість принципу бдительності в діяльності органів державної безпеки обумовлена таємним характером дій противника, що ускладнює їх розпізнавання. Водночас необхідно проявляти підвищену увагу до того, щоб противник шляхом розконспірації оперативних сил, засобів і методів діяльності органів державної безпеки не створив сприятливих умов для досягнення своїх цілей. Висока бдительність — професійна якість кожного оперативного працівника.
БЕГСТВО ЗА КОРДОН — див. Зрада Батьківщині.
БЕЗВІЗОВИЙ В'ЇЗД (виїзд) — перетинання державного кордону без в'їзної (або виїзної) візи. Безвізовий в'їзд можливий на основі міжнародної угоди двох або кількох держав чи внутрішньодержавного нормативного акта. Так, у відносинах між багатьма соціалістичними державами встановлено на основі взаємності безвізовий в'їзд громадян за службовими справами, на навчання, відпочинок або лікування та в деяких інших випадках. Крім того, в останні роки СРСР укладав з рядом соціалістичних країн угоди про безвізовий в'їзд і за приватними справами. З громадян капіталістичних країн правом безвізового в'їзду в СРСР користуються: а) члени екіпажу іноземних торговельних суден; б) транзитні авіапасажири; в) туристи, які прибули в СРСР на суднах і літаках, зайнятих виключно перевезенням туристів за встановленими маршрутами; г) члени екіпажу літаків, які належать авіакомпаніям країн, з якими укладено угоду про безвізовий в'їзд; д) обслуговуючий персонал залізничних транспортних засобів міжнародного сполучення; е) іноземці або особи без громадянства, які звернулися до Уряду СРСР з проханням про надання політичного притулку. Цей перелік може бути розширений на основі угод СРСР з іншими державами.
БІЛОРУСЬКІ ЗАКОРДОННІ НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ — антирадянські організації білоруських емігрантів, які стоять на буржуазно-націоналістичних сепаратистських позиціях, ведуть боротьбу за відокремлення БРСР від СРСР, за відновлення в Білорусі капіталістичних порядків. Всього за кордоном налічується понад 20 білоруських закордонних націоналістичних організацій. Усі вони малочисельні, не мають серйозного впливу на білоруську еміграцію і не мають можливості вести активну підривну діяльність проти СРСР. Імперіалістичні кола використовують у підривній роботі проти СРСР переважно «Раду Білоруської народної республіки» («Раду БНР») і «Білоруську центральну раду» (БЦР).
«Рада БНР» створена в 1947 році в Західній Німеччині за ініціативою американської розвідки з метою об'єднання розрізнених білоруських закордонних націоналістичних організацій для більш ефективного використання їх у боротьбі проти Радянського Союзу. Керівництво «Ради БНР» знаходиться в США. У перші роки свого існування «Рада БНР» постачала американській розвідці агентів для закидання в СРСР і Польщу по легальних і нелегальних каналах. Нині діяльність «Ради БНР» зводиться до участі в підготовці та здійсненні організованих імперіалістичними розвідувальними та пропагандистськими центрами ідеологічних диверсій проти Радянського Союзу, і насамперед проти БРСР. Друкований орган «Ради БНР» — газета «Батьківщина». «Білоруська центральна рада» (БЦР) була створена в 1943 році на окупованій території Білорусі як орган «самоврядування». На чолі її був поставлений колишній фашистський пособник Радослав Островський, який наприкінці війни встановив зв'язок з англійською розвідкою і згодом перебрався в Англію. В останні роки чисельність БЦР неухильно зменшується, її члени або взагалі розривають зв'язки з білоруськими закордонними націоналістичними організаціями, або переходять у «Раду БНР». Під впливом «Ради БНР» і БЦР знаходиться ряд дрібних білоруських закордонних націоналістичних організацій, розкиданих по різних країнах світу.
БІЛОЕМІГРАНТСЬКІ АНТИРАДЯНСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ — закордонні угруповання політичних противників Радянської влади, які після розгрому військової інтервенції та контрреволюції в 1919—1922 роках втекли за кордон і об'єдналися там для продовження боротьби проти молодої робітничо-селянської держави. Всього за кордоном, переважно в країнах Центральної, Південно-Східної та Західної Європи, у США і Маньчжурії, опинилося близько 2,5 млн білоемігрантів. Пунктами їх найбільшого зосередження стали Париж, Софія, Белград, Берлін, Лондон, Бухарест, Харбін, Нью-Йорк. Соціально-політичні, національні та релігійні відмінності в середовищі білої еміграції привели до створення великої кількості білоемігрантських антирадянських організацій, різних за класовим складом, партійною спрямованістю, характером діяльності, професійним та національним складом учасників.
Найбільш численними та активними білоемігрантськими антирадянськими організаціями були: «Російський загальновійськовий союз» (РОВС), «Братство російської правди» (БРП), «Російський фашистський союз» (РФС), «Національно-трудовий союз нового покоління» (НТСНП), «Партія молодоросів», Бюро з питань російських емігрантів у Маньчжурії (БРЕМ), «Закордонна делегація есерів» на чолі з Керенським, Черновим та іншими, есерівська «Трудова селянська партія» на чолі з Масловим, «Народний союз захисту батьківщини і свободи» (НСЗРіС), яким керував Савінков. «Союз торгово-промислових та фінансових діячів» («Торгпром») на чолі з мільйонерами Рябушинським, Нобелем, Ліанозовим, «Вищий монархічний совіт» (ВМС) та інші. У роки Другої світової війни багато учасників білоемігрантських антирадянських організацій співпрацювали з німецько-фашистською розвідкою, вступали до створених гітлерівцями військових формувань, таких як «Російський охоронний корпус» (РОК), «Російська визвольна армія» (РОА), карально-каральний полк військ СС «Варяг», козацький корпус Доманова, «національні легіони», використовувалися для роботи в німецьких установах на окупованій території СРСР, у таборах для радянських військовополонених, розвідувальних школах та подібних місцях.
Водночас продовжувався процес розшарування білої еміграції. Багато емігрантів виходили зі складу білоемігрантських антирадянських організацій, припиняли боротьбу проти своєї Батьківщини і навіть брали участь у русі Опору фашизму, надавали посильну допомогу радянському народу та його армії у боротьбі проти фашистської Німеччини. Після розгрому гітлерівських військ ті, хто втік на Захід, керівники та активні учасники уцілілих білоемігрантських антирадянських організацій пристосувалися до нових умов і встановили тісний контакт з розвідками головних імперіалістичних держав, які підтримували старі та почали створювати нові антирадянські організації. Значна частина білоемігрантів розірвала всякий зв'язок з білоемігрантськими антирадянськими організаціями і відмовилася від своїх колишніх антирадянських поглядів. Багато з них отримали радянське громадянство і повернулися на Батьківщину. Водночас уцілілі білоемігрантські антирадянські організації, які втрачали своїх членів також у силу природних причин, поповнилися новими учасниками з колишніх німецьких пособників, зрадників Батьківщини та антирадянськи налаштованих переміщених осіб. Таким чином, нині не залишилося чисто білоемігрантських організацій, які б проводили активну підривну діяльність проти СРСР. Навіть такі створені білоемігрантами організації, як НТС, нині не називають білоемігрантськими, оскільки головною силою в більшості з них стали переміщені особи та зрадники Батьківщини. Такі організації називають антирадянськими емігрантськими організаціями.
БЕСІДА ВЕРБУВАННЯ — завершальний етап вербування агента, коли оперативний працівник або агент-вербувальник відкрито говорить вербуваному про необхідність його таємної співпраці з органами державної безпеки СРСР (якщо вербування здійснюється «під чужим прапором», то бесіда вербування ведеться від імені органів розвідки або контррозвідки іншої держави, від імені спецслужб монополій або буржуазних партій) і узгоджує з ним умови такої співпраці. Під час беседи вербування вербувальник здійснює вплив на вербуваного, щоб переконати його в необхідності та можливості таємної співпраці. Характер і способи впливу на вербуваного визначаються насамперед основою, на якій проводиться вербування, та психічними особливостями його особистості. В основі беседи вербування лежить безпосередній словесний вплив вербувальника на психіку вербуваного.
БІПАТРИД — особа, яка має подвійне громадянство у силу: шлюбно-сімейних відносин (наприклад, іноземка, яка вийшла заміж за піддана Великобританії, автоматично набуває підданства чоловіка, не втрачаючи свого колишнього громадянства); натуралізації іноземця, який при цьому не втратив свого колишнього громадянства; у силу колізій законів держав, які мають різний порядок визначення громадянства. Якщо дитина народилася від іноземців у країні, яка визначає громадянство за місцем народження (за принципом «права грунту»), а за національним законом батьків вона автоматично набуває громадянства батьків (за принципом «права крові»), то дитина має подвійне громадянство. У ряді капіталістичних країн подвійне громадянство офіційно дозволено (закон про громадянство 1913 року в Німеччині. Цей закон зберіг свою силу в ФРН). Біпатрид може мати два національні документи. Зазвичай за кордоном за такою особою визнається якесь одне громадянство за ознаками постійного проживання, знаходження майна або сім'ї та подібного. Як правило, національний документ, у якому проставлена виза держави, визнається єдиним документом, що підтверджує громадянство іноземця.
БЛИЗЬКА РАДІОЗВ'ЯЗК — радіозв'язок, розрахований на невеликі відстані (від кількох метрів до кількох кілометрів), здійснюваний за допомогою маломіцних радіозасобів. Розвідники капіталістичних держав використовують близьку радіозв'язок для обміну радіограмами та обумовленими сигналами з агентами, а іноді й між собою під час проведення розвідувальних операцій, а також для отримання інформації за допомогою радіозакладних пристроїв. Для маскування близької радіозв'язку противник використовує переважно діапазон ультракоротких хвиль (хоча може використовувати всі інші діапазони хвиль) і застосовує швидкодіючу радіоапаратуру надкоротких передач.
БЛОКУВАННЯ — 1) спосіб дій оперативно-військових груп та інших сил по ізоляції району (пункту) ймовірного знаходження порушників кордону, іноземних агентів, диверсійно-розвідувальних груп та формувань противника, учасників банд та інших ворожих елементів з метою недопущення виходу їх за його межі, обмеження району пошуку та забезпечення їх затримання. Рубіж блокування повинен бути займаний нарядами раніше, ніж на нього можуть вийти блоковані. З найбільшою щільністю прикриваються ймовірні шляхи руху осіб, пошук яких ведеться в блокованому районі, напрямки, що ведуть до лісових масивів і в райони з сильнопересіченою місцевістю, а також у райони, де ці особи можуть мати пособників. Розташування нарядів на рубежі блокування повинно забезпечувати зорову та вогневу зв'язок між ними; 2) дії оперативних працівників по ізоляції приміщення (місця), де проводиться обшук або негласний огляд, наприклад, місця закладення таємниці іноземної розвідки, з метою запобігання спробам вилучення його вмісту під час огляду закладених у нього матеріалів.
БЛОКНОТ КЛЮЧОВИЙ — блокнот, що складається з таблиць з нанесеними на них елементами ключів шифру. Після використання таблицю знищують, що належним чином оформлюється. Брошурування та упаковка таблиць виконуються так, щоб виключити можливість їх негласного огляду.
БЛОКНОТ ПЕРЕШИФРУВАННЯ — блокнот з таблиць, що містять цифрову або буквену гаму. Виконується у вигляді блокнота ключового. Зазвичай використовується для шифрування тексту, попередньо зашифрованого нескладним шифром.
БЛОКНОТ РАЗОВИХ КЛЮЧІВ — блокнот, що містить елементи разових ключів шифру.
БЛОКНОТ ДОБОВИХ КЛЮЧІВ — блокнот, що містить елементи ключів шифру, термін дії яких обмежений однією добою.
БНД — див. Федеральна розвідувальна служба ФРН.
БОЙОВА НАЦІОНАЛІСТИЧНА ГРУПА — бойовий підрозділ антирадянського націоналістичного формування, створений для виконання завдань їх керівників. Бойові націоналістичні групи створювалися керівниками існуючого в західних областях України і Білорусі, а також у республіках радянської Прибалтики озброєного антирадянського націоналістичного підпілля за сприяння розвідок головних імперіалістичних держав. Керівники підпілля покладали на учасників бойових націоналістичних груп здійснення терористичних актів: проведення бандитських нальотів на радянські установи, військові підрозділи та колгоспи; розправу з окремими мирними громадянами; охорону націоналістичних керівників, ліній конспіративного зв'язку, підпільних формувань. Бойові націоналістичні групи укривалися, як правило, у бункерах, спеціально створених та облаштованих у лісі або в населених пунктах у тих місцевих жителів, які надавали допомогу націоналістам.
БОЙОВИК — учасник бойової націоналістичної групи в період існування озброєного націоналістичного підпілля в західних областях України і Білорусі, а також у республіках Прибалтики.
БОЙОВКА — скорочена назва бойової націоналістичної групи.
«БРАНДЕНБУРГ-800» — спеціальне диверсійно-терористичне та розвідувальне формування, яке підпорядковувалося абверу-2. Створено в 1939 році як рота спеціального призначення. Згодом перетворено в батальйон з дислокацією в м. Бранденбурзі, в 1940 році — у полк «Бранденбург-800», в 1942 році — у дивізію. Підрозділи дивізії «Бранденбург-800» комплектувалися спочатку з німців, які знали іноземні мови, та антирадянськи налаштованих елементів, а пізніше з завербованих німцями військовополонених західних держав і громадян СРСР — злочинців та ворогів Радянської влади, які перейшли на сторону німців. Підрозділи «Бранденбург-800» за завданням абверу проводили розвідувальну та диверсійно-терористичну діяльність у тилу військ країн, які воювали з фашистською Німеччиною: збирали розвідувальну інформацію про стан їх тилу, захоплювали стратегічно важливі пункти та утримували їх до підходу основних сил німецько-фашистської армії, створювали банди для дій у тилу противника, руйнували комунікації та військові об'єкти та подібне. Під час дій на радянсько-німецькому фронті вони часто маскувалися під радянські військові підрозділи, для чого окремі групи військовослужбовців та підрозділи «Бранденбург-800» постачалися зброєю, одягом та документами військовослужбовців Радянської Армії. Підрозділи «Бранденбург-800» брали також участь у карально-каральних операціях на тимчасово окупованій території СРСР, знищуючи радянський та партійний актив (наприклад, у масових вбивствах у Львові в липні 1941 року).
«БРАТСТВО РОСІЙСЬКОЇ ПРАВДИ» (БРП) — білоемігрантська антирадянська організація монархічно-чорносотенного спрямування, яка діяла в період з 1921 по 1940 рік, готувала та засилала на територію СРСР на кошти та за вказівкою розвідок головних імперіалістичних держав свою агентуру зі шпигунськими, диверсійними та терористичними завданнями. Центр організації, так звана «верховна коло», розташовувався в Парижі, керував ним племінник колишнього російського царя — Романов Микита Олександрович. До складу центру входили найбільш активні білогвардійці (отаман Краснов, князь Ліфен та інші). Робота організації будувалася за принципом суворої конспірації. Кожен член БРП отримував «братський номер» і міг знати лише свого безпосереднього начальника. Філіали БРП були в Фінляндії, Латвії, Польщі, Франції, Югославії, Англії, Маньчжурії, Японії, Кореї та інших державах. БРП мала свої школи, які готували кадри диверсантів та терористів. У цих школах агенти вивчали техніку виготовлення вибухових пристроїв та застосування отрут. Перекидані на територію СРСР члени БРП постачалися, крім зброї та вибухових пристроїв, антирадянськими листівками з погромно-чорносотенними, терористичними закликами. Керівники БРП засилали антирадянські листівки в СРСР на адреси радянських громадян та установ, взяті з радянських телефонних та інших довідників. З Маньчжурії учасники БРП перекидали антирадянські листівки на територію СРСР за допомогою повітряних куль, а також у пляшках за течією річок. У 1940 році ця терористична організація розпалася.
«БУНАСТ» — периферійні підрозділи західнонімецького Федерального відомства з охорони конституції. Розташовуються в містах: Ганновері, Любеку, Касселі, Гофе та Західному Берліні. Свою основну роботу ведуть у районі державного кордону ФРН з соціалістичними країнами. На території ФРН підрозділи «Бунаст» вербують агентів з метою негласного контролю за міжзональним сполученням, виявлення нелегальних переправних пунктів через державний кордон, а також для контррозвідувального спостереження за діяльністю прикордонної поліції, паспортно-контрольної та митної служб ФРН. Перед агентами, завербованими на території ГДР, ставлять завдання — вивчати оперативну обстановку в прикордонній смузі, яка безпосередньо примикає до державного кордону ФРН, та збирати відомості про радянські військові сили в ГДР та розвідувальні органи. «Бунаст» робив спроби розробляти партійних та державних працівників ГДР, насамперед співробітників розвідки та контррозвідки, і створювати шпигунсько-диверсійні групи з завданням провокувати в прикордонній смузі безпорядки у разі загострення внутрішньополітичної обстановки в ГДР.
БУНКЕР — замаскований притулок однієї особи або групи осіб, а також озброєння, спорядження та інших предметів. Бункер може бути облаштований у населених пунктах (у підвалах будинків, погребах, стволах шахт, колодязів та подібних місцях) і в лісах. Бункери широко використовувалися учасниками націоналістичних банд для укриття, зберігання зброї, боєприпасів та продовольства.
БФФ — див. Федеральне відомство з охорони конституції ФРН.
ШВИДКОДІЮЧА РАДІОАПАРАТУРА — спеціальна автоматична радіоапаратура, яка дозволяє здійснювати радіопередачу або радіоприйом інформації з високою швидкістю (наприклад, від кількох сотень до кількох тисяч знаків азбуки Морзе на хвилину). Швидкодіюча радіоапаратура дає можливість агентам здійснювати так звану надкоротку передачу (НКП), тривалість якої вимірюється в секундах.
БЮРО З ПИТАНЬ РОСІЙСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ У МАНЬЧЖУРІЇ (БРЕМ) — білоемігрантська антирадянська організація, створена японською розвідкою в 1934 році в окупованій японськими імперіалістами Маньчжурії з метою об'єднання під своїм керівництвом усіх без винятку російських емігрантів, які проживали в Маньчжурії, та різних білоемігрантських антирадянських організацій для боротьби проти Радянського Союзу. Антирадянська робота керівників БРЕМ спрямовувалася центральною японською військовою місією в Харбіні. Керівний центр БРЕМ знаходився в Харбіні, називався «Головне бюро з питань російських емігрантів у Маньчжурії», керував ним агент японської розвідки генерал-майор білої армії Власьєвський. Головне бюро складалося з шести відділів: перший організовував антирадянську пропаганду серед білоемігрантів і відав виданням антирадянських газет, брошур та листівок; другий займався військовою підготовкою білоемігрантів для використання їх на боці японців у війні проти СРСР; третій здійснював контррозвідувальну роботу серед російських емігрантів і підбирав серед них агентів для японської розвідки, організовував спостереження за співробітниками радянських представництв у Маньчжурії з метою виявлення радянських розвідників та їх розробки; четвертий керував діяльністю різних білоемігрантських асоціацій у Маньчжурії («Товариство домовласників і землеробів», «Союз службовців торгово-промислових підприємств», «Товариство російських лікарів та інженерів» та інші) та вів серед них антирадянську роботу; п'ятий та шостий відали канцелярією та фінансовими справами. Головному бюро підпорядковувалися три районні бюра з питань російських емігрантів, які у свою чергу керували діяльністю двадцяти шести відділень БРЕМ у всіх населених пунктах, де проживали емігранти. Всього БРЕМ об'єднувало 62 тисячі білоемігрантів, багато з яких не брали участі в антирадянській діяльності. БРЕМ видавало білогвардійські газети та журнали: «Голос емігрантів», «Харбінський час», «Російське слово», «Емігрантський голос», «Час», «Промені Азії», «Рубець», «Східний огляд», «Захінганський голос» та інші, а також брошури та листівки, за допомогою яких вело антирадянську пропаганду, дружню до японців. Для використання російської еміграції проти СРСР як військової сили, готової виступити на боці японців, керівники БРЕМ за вказівкою японської військової розвідки організували військову підготовку білоемігрантів і створили з них три спеціальні резервні загони на чолі з полковником японської армії Асана, а на північному заході Маньчжурії — Захінганський козацький корпус, яким командував колишній заступник отамана Семенова генерал-лейтенант білої армії Бакшеєв. Керівники БРЕМ постачали японським військовим місіям агентів з числа білоемігрантів, які після спеціальної підготовки перекидалися японськими розвідниками на радянський Далекий Схід. У 1945 році під час війни проти імперіалістичної Японії БРЕМ було розгромлено радянськими органами державної безпеки, а його верхівка на чолі з отаманом Семеновим, генералами білої армії Власьєвським, Бакшеєвим та іншими арештована.
БЮРО РОЗВІДКИ ТА ДОСЛІДЖЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ США — орган відомчої зовнішньополітичної розвідки. Завданням бюро є збирання та оцінка інформації з зовнішньополітичних проблем, вивчення внутрішньополітичної обстановки в іноземних державах. Бюро активно бере участь у визначенні курсу держдепартаменту, здійснює суттєвий вплив на зовнішню політику США, конкуруючи на цій ниві з ЦРУ. За наявними даними, агентурну розвідку бюро не ведеться, а збирає інформацію, використовуючи можливості дипломатичних представництв США за кордоном. Крім того, до бюро надходять для оцінки матеріали з інших розвідувальних служб. Бюро очолюється директором у ранзі помічника державного секретаря. До складу бюро входять 6 регіональних відділів, які займаються збиранням та оцінкою матеріалів про іноземні держави за окремими районами світу. Проти Радянського Союзу працює відділ аналізу та досліджень країн радянського блоку. До складу бюро входять кілька функціональних відділів, які досліджують важливі проблеми міжнародних відносин і дають розвідувальні оцінки в глобальному масштабі.
ВАЛЮТА — 1) грошові знаки тієї чи іншої держави; 2) тип грошової системи (золота, біметалева, паперова); 3) грошова одиниця, яка лежить в основі грошової системи країни (наприклад, валюта СРСР — рубль). Валюта в першому значенні поділяється на радянську та іноземну. За способом обігу валюта поділяється на обратну, конвертовану, тобто вільно обмінювану на іншу валюту (американські долари, англійські фунти стерлінгів та інші), замкнену, або неконвертовану (радянський рубль, польські злоти та інші), та обмежено обратну, тобто конвертовану лише в деякі інші валюти, як правило, у межах певної валютної зони (стерлінгова зона та подібне). У країнах з неконвертованою валютою встановлено певний валютний режим, порушення якого карається законом.
ВАЛЮТНА ОПЕРАЦІЯ — угода з валютними цінностями. Посередством валютної операції встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. До валютних операцій належать, наприклад, купівля-продаж, обмін, дарування, заставлення, передача у спадщину валютних цінностей. На території СРСР вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінні камені та вироби з них обертаються вільно, однак спекуляція ними становить валютний злочин. Цивільний обіг інших видів валютних цінностей звужений і підпорядковується валютному режиму, порушення якого також становить валютний злочин. Валютні операції з валютними цінностями бувають законними та незаконними. У останньому випадку вони становлять валютні злочини або адміністративно-карні проступки (див. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 березня 1970 року «Про відповідальність за скупку, продаж та обмін у невеликих розмірах валюти та скупку речей у іноземців»). У чекістській практиці термін валютна операція часто вживається у вузькому значенні для позначення лише незаконних валютних угод розроблюваної або перевіреної особи з іншими особами.
ВАЛЮТНА ЦІННІСТЬ — предмет, який служить засобом платежу в міжнародних розрахунках або може служити замінником міжнародних розрахункових засобів. Валютні цінності складаються з: готівкової іноземної валюти (грошових знаків), платіжних документів, виписаних іноземною валютою (чеків, векселів та інших), іноземних цінних паперів (акцій, облігацій та інших), золота, срібла, платини та металів платинової групи в будь-якому вигляді (монеті, злитках, ломі, сирому вигляді та виробах), дорогоцінних камінь, перлів та виробів з них. Дорогоцінні (благородні) метали у сирому вигляді зустрічаються у вигляді руди (пісок розсипних родовищ дорогоцінних металів), шліху (суміш дорогоцінних металів з посторонніми важкими мінералами, яка утворюється в результаті збагачення пісків) та шламу (проміжні продукти або відходи виробництва, які містять дорогоцінні метали). Чистота дорогоцінних металів (відсоток чистого дорогоцінного металу без домішок у злитку, виробі та подібному) виражається в пробі. За чинною системою 100%-на чистота позначається пробою 1000. Вага дорогоцінних камінь виражається в каратах. Один карат дорівнює 0,2 г.
ВАЛЮТНІ ЗЛОЧИНИ — порушення правил про валютні операції або спекуляція валютними цінностями чи цінними паперами (ст. 88 УК РСФСР). Порушенням правил про валютні операції є здійснення на території СРСР кимось, крім Держбанку СРСР або уповноважених ним установ, операцій з купівлі-продажу, обміну, виробництва або прийняття платежу, переводу через державний кордон СРСР з такими видами валютних цінностей: готівковою іноземною валютою; платіжними документами, виписаними іноземною валютою; іноземними цінними паперами; золотом, сріблом, платиною та металами платинової групи в монеті, злитках, ломі або сирому вигляді. Порушенням правил про валютні операції є також здійснення за кордоном угод з радянською валютою (купівля-продаж, обмін та подібне). Спекуляцією валютними цінностями або цінними паперами вважається скупка та перепродаж з метою наживи будь-яких видів валютних цінностей (включаючи вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінні камені та вироби з них) або цінних паперів облігацій державних позик, сертифікатів, відривних чеків серії «Д» Зовнішторгбанку СРСР.
ВАЛЮТНИЙ РЕЖИМ — сукупність встановлених законодавством СРСР або підзаконними актами правил про валютні операції. Найбільш важливими актами валютного законодавства, які визначають валютний режим, є постанова ЦВК та РНК СРСР від 7 січня 1937 року «Про угоди з валютними цінностями та про платежі іноземною валютою», постанова РМ СРСР від 25 жовтня 1948 року «Про порядок вивезення, ввезення, переводу та пересилання через кордон і з-за кордону валюти та валютних цінностей», Статут Державного банку СРСР, Правила митного контролю. Цими актами визначається порядок здійснення угод з валютними цінностями, здійснення розрахунків валютними цінностями, переводу та переміщення валютних цінностей через державний кордон СРСР. Порушення валютного режиму може спричинити застосування заходів громадського впливу (при незначності порушення), або адміністративного впливу (наприклад, при незаконному переміщенні через державний кордон СРСР невеликої кількості валютних цінностей) або притягнення до кримінальної відповідальності за валютний злочин або контрабанду.
ВАТИКАН — організаційний та політичний центр католицької церкви та католицизму, один з основних центрів антикомунізму. Ватикан за своїм міжнародно-правовим статусом є самостійною теократичною державою, яку очолює обрана збором кардиналів (на конклаві) особа, яка носить титул папи. Ватикан (від пагорба того ж названия) розташований у межах столиці Італії м. Рима. Курія (центральний апарат) Ватикану складається з конгрегацій (міністерств), канцелярій, комісій, трибуналів та інших установ, за допомогою яких здійснюється загальне керівництво практичною діяльністю всієї католицької церкви. Верховна та фактично необмежена влада у всіх питаннях, які стосуються діяльності Ватикану та католицької церкви в цілому, належить папі. Найбільш важливими органами Ватикану є: держсекретаріат (міністерство закордонних справ), який займається, крім вирішення зовнішньополітичних питань, збиранням політичної та релігійної інформації в інших країнах з використанням своїх дипломатичних представництв, а також монаших орденів, місіонерів, численних світських католицьких організацій, християнських профспілок та подібного; Конгрегація з питань віровчення, яка розробляє папські декрети з ідеологічних проблем; Конгрегація з питань східної церкви, яка ведеться антикомуністичну діяльність проти соціалістичних країн.