Рано чи пізно суд у Гаазі над Путіним та його прибічниками відбудеться — у цьому переконані троє простих громадян України, які зробили для міжнародного визнання РФ країною-агресором більше, ніж високопоставлені Климкін, Стець та Матіос за два роки. Львів'янин Юрій Яценко та біженці з окупованої Донеччини Олександр Хомченко, Ірина Довгань розповіли правду про війну Путіна на Донбасі. І це були не ті набридлі фрази, які звичайно лунають з уст тих, хто виступає від імені офіційної України. Сонна аудиторія загострила слух і розширила очі, коли жертви катувань розповіли, що з ними сталося в застінках ФСБ РФ та «МГБ ДНР".
За відсутністю власних досягнень українські дармоїди піарять себе на польському звіті. У ЗМІ України ці слухання в Європарламенті подаються як перший крок, зроблений нашою країною для притягнення Росії до відповідальності за окупацію Криму та Донбасу. Хоча автором звіту «Російські військові злочини в Східній Україні у 2014 році» є пані Малгожата Госевська, а виступ українців в Європарламенті — ініціатива, проявлена нашими польськими братами.
Якщо вірити Анатолію Матіосу, прокуратура повним ходом збирає матеріали «про тих, хто прибув без дозволу української держави на територію України з зброєю та вчинив злочини проти українських громадян», але де хоч один результат? І чому роботу зі збору показань для Європарламенту провели не «орли Матіоса», а польські поліцейські? Поляки детально опитали понад 60 українців, потерпілих від російської агресії. Це немало, оскільки, за даними польського видання «Wojciech Pięczak», далеко не всі, хто пережив катування, можуть свідчити через важкий психічний та фізичний стан. «Наприклад, група «кіборгів», які після тривалого перебування в полоні були звільнені. Їх обливали окропом, прижигали праскою. Вони залишилися практично без медичної допомоги й кажуть, що армія та чиновники ними не цікавляться», — пояснив один із тих, хто брав участь у підготовці слухань, — польський офіцер Адам Новак.
Що ж це за показання, які вразили аудиторію в Брюсселі? І чому, незважаючи на вироблений ефект, звіт не вплинув на результати референдуму в Нідерландах «з українського питання», який пройшов буквально наступного дня?
Юрій Яценко — львівський студент, який за європейський вибір стояв на Майдані. Він був викрадений російським ФСБ 6 травня 2014 року, коли поїхав у Росію за своїми справами. Засуджений за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні 41 грама пороху, рік провів у путінській тюрмі. Коли його відпустили, розповіддю Юрія в Україні зацікавилися лише журналісти. Через 11 місяців Яценко запросили на ефір Шустера, і там він зміг звернутися безпосередньо до Матіоса. Лише після цього головний військовий прокурор України дав наказ своїм підлеглим допитати хлопця.
«У Брюсселі я розповів, як РФ робить з українців диверсантів, як там виготовляють образ ворога з громадян України, щоб виправдати свою гібридну війну. Прямо в готелі мене затримали, як тільки я в'їхав у Курську область. Вивели в відділення поліції, і там представник ФСБ показав моє фото з Євромайдану. Вимагав, щоб я по росТВ заявив, що мене Україна послала, щоб я вів диверсійну діяльність, а я, мовляв, звертаюся в ФСБ з проханням про допомогу, оскільки не хочу виконувати ці накази. Спочатку пропонували гроші. Коли я відмовився — дали зрозуміти, що все одно змусять. Били, не давали їсти й спати, закочували рукав, підводили шприц і говорили, що ця речовина буде так впливати, що я підпишу будь-які документи й 15 років проведу в тюрмі. Представники ФСБ Курської області переконували, що американці захопили владу в Україні й фінансують нашу опозицію, бажаючи українському народу зла, і я, як український патріот, зобов'язаний їм допомогти. Після однієї з таких розмов, почувши мою відмову, мене велили увести зі словами: «Поробіть з ним». Зрозумівши, що знову будуть катування, я попросився в туалет, і там розбив собі голову, тому що вони били, намагаючись не залишати слідів. Вони сказали: «Ти забув, де ти знаходишся — тут тобі нічого не допоможе».
І знову — мішок на голову, наручники на руки, і повезли в ліс (зрозумів це за шумом листя й комарячим писком). Викинули з мікроавтобуса, відчув удар в пах, а потім били по голові предметом, схожим на мішок з піском. Душили. Втрачав свідомість кілька разів, підвішували за наручники, продовжуючи бити мішком з піском по животу й голові. Імітували мій розстріл. Стріляли біля моєї голови. Наступного дня перерізав собі вени — не міг це терпіти. Моя справа підтверджує, що Росія безпідставно хапає українців, щоб формувати потрібний їм фон у ЗМІ, і довести, що українці небезпечні, з патріотів України створюють образи нацистів та карателів. Я не раз наголошував, що в російському полоні був не я один, там 23 захоплених русами українських полонених». Яценко вважає, що частині європейських держав невигідно визнавати війну в Україні результатом російського вторгнення. «За досвідом спілкування з представниками Конгресу США та депутатами Європарламенту я можу сказати, що більшість добре поінформовані про те, що відбувається. Але низці країн — таких як Італія, Франція — хочеться підтримувати дружбу з РФ заради економічної вигоди. Хоча й для них очевидно, що без підтримки терористів РФ Україна давно б навела порядок на тій території».
Ірина Довгань — жителька Ясинуватої, яка була захоплена бандою «Схід» за те, що допомагала речами й продуктами українській армії. Цей загін бойовиків був організований навесні 2014 року колишнім офіцером СБУ з Донецька, але на 90% складався з громадян РФ — кадирівців та осетинів. 25 серпня 2014 року «сходівці» приковали Ірину Довгань до «стовпа сорому», піддали публічним знущанням та катуванням. Вона вижила завдяки тому, що випадково потрапила в об'єктив фотографа «Нью-Йорк Таймс» під час мучень. «Один із слідчих, які мене допитували в полоні у батальйоні «Схід», був росіянин. Коли мене мучили кавказці, я запитала його: «Як ви могли слов'янську жінку, бабусю, віддати на розтерзання мусульманам — ви ж християнин?». На що він мені відповів: «Це були осетини — вони не мусульмани». Росіянин був професіоналом. Коли мене почали бити, я запитала: «Якщо ви любите вашого Путіна, чому я його повинна любити?», і він мені холодно відповів: «А хто вам це сказав? Я його дуже не люблю» (тобто — нічого особистого, просто бізнес). Він був офіцером ФСБ, як контролюючий орган для бойовиків з Донецька. Після наших доповідей в Європарламенті повисла тиша, був шок. Хоча нас попереджали, що будуть провокаційні питання, питань не було. До мене підходили люди й плакали. Говорили: «Треба було давно привезти живих свідків, інакше розуміння ситуації не відбувається. Про жодне зняття санкцій не може йтися». Ірину Довгань дивує, що польські журналісти й депутати не забувають про неї та про інших потерпілих, тоді як силовим органам в Україні немає діла до подібних злочинів. «Польських поліцейських цікавило все, що зі мною робили, буквально посекундно. Вони задавали такі наводящі питання, завдяки яким я згадувала те, про що до цього не говорила. Переписали всі номери телефонів, з яких мені ще довго дзвонили й погрожували. Проробили колосальну роботу, всі дані були систематизовані й оформлені. Поляки кажуть: «Нам не набридне про вас нагадувати. Необхідно, щоб у Європі не забували про те, що відбувається в Україні. Треба продовжувати наводити докази російської агресії», — говорить Ірина.
Олександр Хомченко — донецький пастор, який продовжував молитися за Україну в центрі Донецька навіть після того, як туди увійшла «Російська православна армія» з Гіркіним на чолі. Він був свідком того, як місцевих «ополченців» у Донецьку замінює регулярна російська армія. 8 серпня 2014 року потрапив у полон. Олександра Хомченка тричі виводили на розстріл, він стояв на краю ями, наповненої трупами. Допитували його громадяни РФ. «Мені відвели 10 хвилин для доповіді в Брюсселі, але я говорив 40. Пані Анна з Польщі сказала: «Я багато років працювала в Європарламенті, і ніколи такої доповіді не чула». Метою цих слухань було: довести, що «ДНР»–«ЛНР» — терористичні організації, а Росія — їхній спонсор. Але в моїй доповіді прозвучало, що в України 2 вороги: Росія та корупція. Влітку 2014 року бойовики з «Оплоту» 4 рази нападали на нашу молитовну палатку на площі Конституції й били служителів. Палатки викидали в річку, забирали апаратуру. На нашому банері було «Молимося за Україну», довелося змінити на «Ми молимося за мир на цій землі», але коли прийшла армія Гіркіна – це були зовсім інші люди, компроміс з ними був неможливий.
Пам'ятаю, як це було: ми стоїмо-молимося, а повз проспект Іллічі їдять російські танки, БТРи, російські гармати, машини з російськими солдатами, вони були з російськими шевронами, з російськими прапорами. Це вже була регулярна російська армія. І я впевнений, що вона присутня в Україні й зараз, оскільки продовжую їздити по блокпостах з капеланським служінням. Мене арештували представники ГРУ РФ, вони у нас у колишньому обласному управлінні донецької міліції розмістилися. Допитував начальник розвідки. «Я приїхав з Белгорода, воювати з фашизмом» — так він мені сказав. Наступного дня начальник контррозвідки визнав, що приїхав з Татарстану, але, за його словами, ніякого Татарстану немає, і немає України, «а є велика Русь» (так він заявив). Ці вели себе ввічливо, вони керували. А потім мене повезли в НКВД Макіївки, і там, у підвалі колишнього військкомату, почалися катування. За перші добу перебування там я чув і бачив, як вбивають українців. Когось розстрілювали з автомата, на когось випробовували гранатомет. Одного поставили на коліна й застрелили в потилицю з пістолета».
На думку Хомченка, багато політиків в ЄС не задоволені тим, що Європа й сама страждає від санкцій проти РФ і переживають щодо того — кому дістанеться ядерний потенціал у разі розпаду путінської імперії. А на побутовому рівні думку про нашу трагедію формують путінські пропагандисти з телеканалу «Росія 24». «У брюссельській готельниці лежу, листаю програми, і раптом — Росія 24! Все, що подає росТВ, там сприймається за чисту монету. Я був вражений, побачивши, що й в Європарламенті так само транслюється цей російський ТВ-канал англійською мовою. Правдивої інформації про нас європейці не мають. Для них те, що відбувається в Україні, — міжусобиця. Навіть депутати Європарламенту, на мій погляд, підтримують цю думку. А Росія мільярди вкладає в інформаційну війну. Спілкуючись у кулуарах, я зрозумів, що французи, наприклад, боготворять Путіна, не вірять, що РФ може вторгнутися, не вірять, що в РФ плюють на права людей. Я спілкувався з ними через перекладача, а деякі знали російську мову, і буквально чув від них, що Путін — молодець».
Олександр Хомченко переконаний, що й результат референдуму в Нідерландах — наслідок російської пропаганди. «Там під час референдуму крутили ролики по ТВ про те, як відбуваються драки у нас у ВР. Куди, мовляв, тягти цю Україну в Європу, якщо Україна — не Європа, а дика Азія», — говорить пастор.
Поки поруганий нами за нерішучість Захід успішно воює з Путіним, завдаючи ударів за допомогою офшоргейту та санкцій, Україна продовжує програвати на міжнародному рівні. Більшість тих, хто взяв участь у голосуванні 6 квітня в Нідерландах, висловилися проти ратифікації угоди про асоціацію між Україною та ЄС. І у тих, хто закликав ЄС відновлювати відносини з Москвою й скасовувати санкції, з'явилися нові аргументи. Є підозра, що подібні опитування в інших країнах ЄС дадуть Путіну ще більше приводів для радості. А ось що повинно стати для нас справжнім отверезливим душем, так це мотивація голландців. У кожному п'ятому випадку ті, хто голосував проти України, називали катастрофу авіалайнера MH17 причиною свого вибору — тобто: винили в трагедії Україну, яка не закрила небо для польотів, а не РФ.
Доказів того, що за цим злочином стоїть саме Росія, здавалося б, достатньо. Варто нагадати, що, збивши малайзійський авіалайнер, у Гіркіна одразу заявили про «успіх» (вважаючи, що збили український військовий транспортник). Коли ж зрозуміли, що борт цивільний, перекладали вину за вбивство 298 людей на Україну. Однак, як виявилося, — більшість голландців про це нічого не чули. 19% опитаних учасників референдуму звинуватили в трагедії Україну, і лише 4% — РФ. Ось він — реальний показник роботи МЗС, який не сформував у зовнішньому полі проукраїнського ставлення навіть у цьому очевидному питанні. І показник ефективності Міністерства інформації, яке учреджувалося з метою протидії російській пропаганді й не змогло розрушити жоден з путінських міфів. Українська дипломатія виявилася неспроможною представити Європі достатньо аргументів для того, щоб Росія виглядала стороною конфлікту. Та й чи це можливо, якщо Климкін виступає проти розриву дипломатичних відносин з країною-агресором і навіть не бачить сенсу вводити візовий режим.
Так само й пан Стець — показав ефективність лише щодо захисту Порошенка від критиків (за допомогою армії інтернет-тролів). Нашим чиновникам не до роботи над звітами для ЄС – вони захоплені безглуздими презентаціями, банкетами й світськими рауту, витрачають сили й кошти на рекламу України в Нідерландах, після якої жителі Нідерландів голосують проти України… До речі, а точно ли Росія – неуправління дикун, як її люблять висміювати кишенькові блогери Мінстецю?
Або русичі умілі користуються умовами, створеними їм представниками самої України? З розмови з ДНРівцем: «Росія велика й купа веж. У сурковського оточення бізнес в Україні й море проектів, на які виділяють мільярди. Вони хочуть зберегти Україну як зовнішній суб'єкт, повноцінний. Інші справді бачать ворожу державу біля кордонів і мають намір її змінювати. Треті заробляють на війні». Унаслідок тривалих провалів МЗС та українського «Міністерства правди» навіть дружелюбна щодо України позиція окремих політиків і лідерів країн у Європі починає схилятися не на нашу користь. Що вже говорити про громадську думку…
А висновки після результатів референдуму в Нідерландах варто зробити не лише вітчизняній дипломатії й горе-пропагандистам, але й уже згаданій військовій прокуратурі. «А кому це потрібно? Це нікому не цікаво» — так тепер відповідають потерпілі від військових злочинів у відповідь на прохання згадати про пережите ними рік чи два тому назад. Вирвавшись по суті з того світу, Яценко, Довгань та Хомченко, а також сотні інших потерпілих, думали, що це архиважливо: ретельно зафіксувати найменші деталі їхнього перебування в пеклі й хоча б формально розпочати розслідування. Тим більше що у військовій прокуратурі створений цілий пласт працівників, починаючи з багаторазово згаданого нами на «ОРД» любителя нерухомості Кулика, які відповідають за збір інформації про факти російської агресії. Але час йшов, а ні СБУ, ні єдина військова прокуратура сил АТО нічого так і не зробили для майбутнього міжнародного суду над Путіним. Захід, на відміну від нас, поступає мудро: не маючи можливості надати Україні військову допомогу (оскільки немає гарантії, що зброя одразу не перейде до протилежної сторони), душить нашого ворога економічно. Але авансові платежі не можуть роздаватися нескінченно, а кредит довіри має властивість закінчуватися. Але в Україні цього, схоже, поки не розуміють.
У новому уряді продовжить відповідати за зовнішню політику все той же провальний Павло Климкін. «Пролонговано» на своєму місці марний і бездарний Юрій Стець, заради працевлаштування якого його кум придумав ціле міністерство. Та й Анатолій Матіос – «не пасе задніх»: почуває себе досить впевнено, щоб мріяти про крісло Генпрокурора й примножувати немалий стан.