ДАКТИЛОСКОПІЯ — (від грец. «дактилос» — палець і «скопео» — дивлюся) — розділ науки криміналістики, що вивчає будову шкірних узорів рук з метою оперативного обліку, розшуку державних і інших злочинців та ідентифікації особи. Шкірні (папілярні) узори мають такі властивості, як індивідуальність, відносна незмінність і відновлюваність (при поверхневому пошкодженні шкіри). Двох однакових шкірних узорів не існує. На цій основі будується облік, розшук та ідентифікація особи за шкірними узорами рук. Можливість достовірного встановлення особи за шкірними узорами рук дозволяє успішно застосовувати дактилоскопування в оперативних цілях для встановлення обставин, що мають значення в оперативній діяльності органів державної безпеки.
Встановлення особи за відбитками рук здійснюється за допомогою дактилоскопічної експертизи, яку проводять 3-й відділ ОТУ КДБ та відповідні ОТО, а також НТО УВС та інші експертні криміналістичні установи.
ДВОСТОРОННЯ РАДІОЗВ'ЯЗК — вид агентурної радіозв'язку, при якому агент і радіоцентр по черзі або одночасно ведуть передачу й прийом. Д. р. може здійснюватися за наявності у агента радіостанції, що складається з приймача й передавача.
ДЕЖУРНИЙ ДІАПАЗОН ЧАСТОТ — смуга частот, у якій здійснюється радіоспостереження постом радіоконтррозвідувальної служби.
ДЕЗІНФОРМАЦІЙНІ ВІДОМОСТІ — спеціально підготовлені відомості, що використовуються для створення у противника неправильних уявлень про дійсність, на основі яких він може приймати рішення, вигідні дезінформуючій стороні. Д. в. часто для стислості називають просто дезінформацією. Д. в. застосовуються не лише в собственно дезінформаційних заходах, але й при вирішенні оперативних завдань іншими методами.
У цих випадках Д. в. використовуються для маскування оперативних заходів, сил і засобів органів державної безпеки, а також як засіб впливу (при проведенні оперативних експериментів, під час яких противник знайомиться з «секретними» матеріалами, при проведенні оперативних комбінацій, при відвертанні зусиль противника на непридатний об'єкт тощо).
ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ОПЕРАТИВНА — 1) метод оперативної діяльності, що полягає в доведенні до противника таких заздалегідь підготовлених відомостей, які створюють у нього неправильне уявлення про діяльність контррозвідки (плани, сили, засоби тощо) і можуть сприяти прийняттю противником вигідних їй рішень; 2) дезінформаційні відомості оперативного характеру.
ДЕЗІНФОРМУВАННЯ — метод оперативної діяльності, що полягає в доведенні дезінформаційних відомостей до противника або третіх осіб з метою введення їх в оману.
ДЕЛІМІТАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ — договірне визначення загального напрямку й проходження державного кордону між сусідніми державами та нанесення його на карту.
СПРАВА ОПЕРАТИВНОГО РОЗШУКУ — справа, заведена органами КДБ за фактами втрати документів, що містять державну таємницю, і предметів (виробів, приладів, зброї тощо), відомості про які становлять державну таємницю, а також за фактами витоку важливих секретних відомостей до противника, якщо є підстави підозрювати, що ці відомості могли бути добуті агентурним шляхом, або у випадку, коли джерело обізнаності противника ще не встановлено. У С. о. р. повинен бути висновок спеціальної комісії про ступінь секретності втрачених документів (предметів) або відомостей, що стали надбанням іноземних розвідок.
При встановленні в процесі розшукових заходів осіб, винних у втраті секретних документів або у витоку секретних відомостей до противника, приймається рішення про притягнення їх до кримінальної або адміністративної відповідальності. Відповідно до вказівок КДБ при Раді Міністрів СРСР незалежно від заведення С. о. р. не пізніше трьох, а в виняткових випадках десяти діб після виявлення факту втрати предметів (спеціальних виробів) і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, повинна розпочинатися кримінальна справа.
Слідчі та агентурно-оперативні заходи ведуться в тісному контакті. С. о. р. служить для накопичення й систематизації матеріалів, що відображають процес і результати оперативного розслідування, здійснюваного органами державної безпеки за такого роду фактами.
СПРАВА ОПЕРАТИВНОГО ОБЛІКУ — справа, що заводиться для накопичення, реєстрації, зберігання й систематизації агентурно-оперативних та інших документів, що відображають організацію й результати контррозвідувальної діяльності в різних її формах, а також за напрямками й об'єктами контррозвідувального забезпечення. Контррозвідувальними апаратами органів державної безпеки ведуться такі С. о. о.: справи групової оперативної розробки, справи оперативної розробки, розшукові справи, справи оперативного спостереження, оперативної перевірки та літерні справи.
Справа групової оперативної розробки заводиться з метою виявлення, запобігання й припинення ворожої діяльності групи осіб: а) з радянських громадян, а також постійно проживаючих у СРСР іноземців та осіб без громадянства, про спільне проведення якими шпигунської або іншої ворожої роботи отримані достовірні дані; б) з іноземців та радянських громадян, постійно проживаючих у капіталістичних країнах і приїжджаючих у СРСР на короткий час, при наявності матеріалів, що дають підстави підозрювати їх у спільному проведенні шпигунської або іншої ворожої діяльності.
Справа оперативної розробки заводиться з метою виявлення, запобігання й припинення ворожих проявів: А) окремих радянських громадян, а також постійно проживаючих у СРСР іноземців та осіб без громадянства, про злочинну діяльність яких отримані достовірні дані; Б) осіб з іноземців та радянських громадян, постійно проживаючих у капіталістичних країнах і приїжджаючих у СРСР на короткий час, при наявності матеріалів, що дають підстави підозрювати їх у ворожій діяльності.
Розшукова справа заводиться на тих, хто ховається від переслідування органів Радянської влади терористів, диверсантів, агентів імперіалістичних розвідок та емісарів закордонних антирадянських організацій, зрадників Батьківщини, каральників та інших державних злочинців.
Справа оперативного спостереження заводиться на тих, хто відбув покарання особливо небезпечних державних злочинців, які своїми можливостями можуть зацікавити противника, а також на осіб, які у зв'язку зі своєю минулою ворожою діяльністю можуть становити небезпеку для Радянської держави.
Справа оперативної перевірки заводиться на окрему особу або групу осіб з числа радянських громадян та постійно проживаючих у СРСР іноземців та осіб без громадянства, щодо яких отримані матеріали, що дають підстави підозрювати їх у проведенні ворожої Радянському Союзу роботи, але вимагають перевірки за допомогою відповідних агентурно-оперативних заходів.
Літерні справи ведуться як за напрямками й напрямами контррозвідувальної роботи, так і за об'єктами.
На відміну від справи оперативного обліку, що дає право оперативним підрозділам органів КДБ проводити негласні агентурно-оперативні заходи, С. о. у. уповноважує (і зобов'язує) орган дізнання, слідчого й прокурора здійснювати слідчі дії з встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, а суд — здійснювати правосуддя. Проведення слідчих дій неможливе до розпочинання С. о. у., зокрема в ході оперативної розробки.
С. о. у. — це сукупність процесуальних актів, що відображають діяльність органів попереднього розслідування з розкриття злочину, дії прокурора з нагляду за виконанням законів при проведенні дізнання й попереднього слідства, а також діяльність суду з розгляду й вирішення справи. Зміст С. о. у. складають кримінально-процесуальні акти: протоколи, постанови та інші матеріали.
У органах КДБ вимагається, щоб кожна С. о. у. не пізніше ніж через 24 години після її розпочинання була зареєстрована в 10-му відділі (відділенні, групі) органу КДБ, їй повинен бути присвоєний порядковий (реєстраційний) номер.
С. о. у. заводиться в типовій обкладинці, у ній концентруються докази та інші матеріали, що стосуються всіх перевірених за справою версій. Забороняється приєднувати до С. о. у. документи й матеріали, що розшифровують методи роботи й структуру органів КДБ (крім випадків, коли це необхідно, наприклад, для викриття в злочинній діяльності колишніх агентів органів КДБ).
Зібрані в ході розслідування докази й інші матеріали розташовуються в С. о. у. за певною системою. Це дозволяє більш оперативно й цілеспрямовано вести розслідування, забезпечує обвинуваченому й іншим учасникам процесу можливість вичерпно ознайомитися зі справою при закінченні розслідування, а також полегшує роботу прокурора й суду.
Виходячи з особливостей конкретної справи матеріали можуть бути систематизовані або суворо за датами проведення слідчих дій (хронологічний порядок), або за окремими епізодами злочинної діяльності обвинувачених (тематичний порядок).
С. о. у., розглянуті судом, а також припинені в процесі розслідування, зберігаються в оперативних архівах місцевих органів КДБ постійно, а справи, припинені через невстановлення події злочину, — протягом десяти років.
СПРАВА ФІЛЬТРАЦІЙНА — справа, що заводилася на осіб, які проходили в роки війни й у перші повоєнні роки перевірку у фільтраційних таборах, включаючи репатріантів. У цих справах концентрувалися всі матеріали перевірки, отримані в результаті проведення агентурно-оперативних заходів, слідчих дій та застосування оперативно-технічних засобів.
Відповідно до інструкції, оголошеної наказом КДБ при Раді Міністрів СРСР, фільтраційні матеріали повинні зберігатися у КДБ — УКДБ — ОКДБ; на колишніх військовослужбовців Радянської Армії, які перебували в німецькому полоні, — за місцем проживання до призову в армію або за місцем народження (якщо місце проживання до призову в армію невідоме), а на цивільних осіб — за місцем проживання до виїзду в Німеччину.
СПРАВА-ФОРМУЛЯР — назва справи оперативного обліку, що заводилася на окрему особу у зв'язку з поступленням щодо неї відомостей, які давали підстави підозрювати її у проведенні підривної діяльності проти СРСР. Термін скасований у 1954 році.
СЕКРЕТНЕ ДІЛОВОДСТВО — особлива галузь адміністративної (управлінської) діяльності відомств, установ, організацій, підприємств, змістом якої є складання (виготовлення), облік, зберігання, пересилання, використання в установленому порядку й знищення документів різного ступеня секретності.
Усі відомості (документи, вироби й роботи) за ступенем секретності діляться на особливої важливості, цілком секретні й секретні. С. д. здійснюється за особливими правилами, суворо й чітко регламентованими адміністративно-правовими нормами, розробленими за вказівкою Радянського уряду Комітетом державної безпеки й затвердженими Радою Міністрів СРСР.
На підрозділи (секретаріат, відділи, відділення, групи), що займаються С. д. й здійснюють контроль за його веденням, нормативними актами Радянського уряду й Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР покладені такі завдання:
Вивчення всіх сторін діяльності відомств, установ і підприємств з метою виявлення й закриття можливих шляхів витоку відомостей, що становлять державну таємницю, та інших секретних відомостей;
Розробка й здійснення заходів, що забезпечують режим секретності при роботі з документами особливої важливості, цілком секретними й секретними;
Систематичний контроль за роботою з секретними документами, за виконанням нормативних актів, що регламентують секретне діловодство, за правильним визначенням ступеня секретності робіт і документів (див. Гриф секретності), за забезпеченням режиму секретності при проектуванні, виробництві, обліку, зберіганні, русі й випробуванні спеціальних виробів у цехах, лабораторіях, на складах, випробувальних ділянках і на території установ або підприємств;
Контроль за порядком виготовлення, розмноження, обліку, зберігання й використання бланків службових посвідчень (пропусків) і чистих бланків.
Усі працівники органів КДБ у силу особливих умов роботи стикаються з секретними документами, що становлять державну таємницю. Бдительність і конспірація повинні бути професійними якостями кожного працівника КДБ, який працює з секретними документами.
Суворий порядок і облік ведення документації, якого вимагають умови роботи органів державної безпеки, можуть бути забезпечені лише правильно й чітко поставленим С. д. У цьому випадку С. д. буде сприяти успіху оперативної роботи й запобіганню розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
Секретними відділами (відділеннями) відомств, установ, підприємств і організацій надаються ізольовані службові приміщення з міцними дверима й надійними замками, що виключають можливість проникнення туди сторонніх осіб.
ДЕМАРКАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ — позначення лінії державного кордону на місцевості за допомогою спеціальних прикордонних знаків. Д. д. к. передує делімітація. Д. д. к. здійснюється змішаними комісіями, що складаються з представників зацікавлених держав.
Після Другої світової війни здійснена Д. д. к. СРСР з Норвегією, Фінляндією, Польщею, Румунією, МНР, Афганістаном, Іраном та іншими сусідніми державами.
ДЕМАСКУЮЧІ ОЗНАКИ — 1) зовнішні прояви підривної діяльності противника, зазвичай пов'язані з порушенням ним правил конспірації й маскування; 2) зовнішні прояви й властивості, притаманні промисловим, науково-технічним, військовим та іншим об'єктам і дозволяючі противнику виявити ці об'єкти, визначити призначення й характер їхньої діяльності (наприклад, об'ємні, конструктивні, будівельні, планувальні та інші особливості, специфічні світлові ефекти, шуми, електромагнітні, радіаційні та інші випромінювання). Д. о. полегшують противнику отримання інформації про розвідувані об'єкти.
ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ ПРИКОРДОННОЇ ЗОНИ — повне або часткове роззброєння військ, дислокованих на прикордонній території держави. Д. п. з. встановлюється міжнародним договором (угодою), що повністю або частково забороняє державі мати в прикордонній зоні військові укріплення, збройні сили, крім тих, які необхідні для забезпечення охорони кордонів держави.
«ДЕТЕКТОР БРЕХНІ» («поліграф») — апарат, що реєструє фізіологічні зміни (артеріальний тиск, частоту дихання й серцебиття, виділення поту тощо), які відбуваються в організмі людини. Показання датчиків фіксуються синхронно з постановкою питань перевіреній особі й її відповідями. «Д. б.» активно використовується спецслужбами США при допиті підозрюваних осіб.
Отримані за допомогою «Д. б.» дані про стан організму людини до допиту й під час допиту ретельно досліджуються оперативним працівником розвідки або контррозвідки разом з психологами й медиками. Показання «Д. б.» зіставляються з даними допиту, виявляється взаємозв'язок змін стану допитуваного з характером поставлених питань, що дає можливість судити про правдивість відповідей допитуваного.
У США за допомогою «Д. б.» перевіряються особи, які поступають на роботу в державні установи, включаючи органи розвідки й контррозвідки, на промислові підприємства й у науково-дослідні установи, що ведуть роботу секретного характеру, а також обвинувачені й свідки в кримінальному процесі.
«Д. б.» використовується й при перевірці агентів американської розвідки, а також осіб, підозрюваних у співпраці з розвідками противника. Перевірка за допомогою «Д. б.» є сильним психологічним випробуванням, і особи зі слабкою волею й психологічно не підготовлені до перевірки часто не витримують її. Це стосується й агентів.
Однак перевірка за допомогою «Д. б.» виявляється неефективною щодо осіб, підготовлених до неї, які мають витримку й сильну волю. Часто «Д. б.» дає дезорієнтуючі дані. Відомості, отримані за допомогою «Д. б.», за американським правом не повинні допускатися як доказ, а можуть використовуватися лише як орієнтуючі матеріали в оперативній і слідчій діяльності органів розвідки, контррозвідки й поліції. Матеріали перевірки можуть бути передані для ознайомлення й суду.
ДЕШИФРУВАЛЬНИК — форма побудови шифру, зручна для використання при розшифруванні. Наприклад, у Д. коду шифрозначення розташовані за алфавітом (якщо вони буквені) або в арифметичній послідовності (якщо вони цифрові), а словникові величини розміщені відповідно до шифрозначень.
РОЗШИФРУВАННЯ — процес аналітичного розкриття зашифрованої інформації без знання застосованого шифру.
РОЗШИФРУВАННЯ ФОТОЗНІМКІВ — впізнавання й визначення кількісних і якісних характеристик об'єктів (місцевості) на знімках, отриманих при фотографуванні з літака, космічних апаратів або з землі на значній відстані. Р. ф. здійснюється за демаскуючими об'єкти ознаками.
ДІЯЛЬНІСТЬ АНТИРАДЯНСЬКА — див. Діяльність підривна.
ДІЯЛЬНІСТЬ АНТИСОЦІАЛІСТИЧНА — діяльність, спрямована проти державного й суспільного ладу соціалістичних країн і виражена в спробах їх повалення, підриву або послаблення. Д. а. включає підривну діяльність спецслужб капіталістичних та інших іноземних держав, реакційних, антисоціалістичних емігрантських організацій, а також ворожих соціалістичному ладу контрреволюційних, буржуазно-націоналістичних, ревізіоністських елементів всередину соціалістичних країн.
ДІЯЛЬНІСТЬ КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНА — діяльність, здійснювана спеціальними органами держави проти іноземних розвідок і використовуваних ними організацій та осіб.
Капіталістичні держави ведуть Д. к. проти всіх (включаючи й дружніх) іноземних держав, надаючи особливого значення боротьбі проти розвідки СРСР та інших соціалістичних держав. Правлячі кола капіталістичних країн широко використовують Д. к. (поряд з політичним сиском) для придушення класових противників всередину своїх країн, проти комуністичних і робітничих партій та інших прогресивних організацій трудящих.
Для Д. к. у капіталістичних державах характерні крайня реакційність, розпалювання шпигунофобії, широке застосування шантажу, підкупу, провокацій та інших низьких прийомів і способів дій. У капіталістичних країнах поряд з державними органами Д. к. займаються також спеціальні служби монополій, буржуазних партій тощо.
У соціалістичних державах Д. к. — це боротьба з підривною діяльністю розвідок капіталістичних держав, використовуваних ними організацій та осіб, а також ворожих елементів всередину країни.
Д. к. радянських органів державної безпеки являє собою систему здійснюваних контррозвідувальними апаратами оперативних, адміністративних, кримінально-процесуальних і політико-виховних заходів, спрямованих на виявлення, запобігання й припинення шпигунажу, диверсії, терористичних актів, шкідництва, акцій ідеологічної диверсії та іншої підривної діяльності противника. Найважливішими з цих заходів є заходи оперативного характеру.
Д. к. органів державної безпеки СРСР є важливою ланкою в загальній системі охорони державної безпеки СРСР. Для неї характерні активні наступальні заходи, що забезпечують отримання інформації про таємні плани, наміри, прагнення противника, що дає можливість заздалегідь прийняти заходи до запобігання його підривних акцій.
ДІЯЛЬНІСТЬ НЕЛЕГАЛЬНА — підпільна діяльність особи, групи або організації, спрямована на підрив або послаблення держави.
ДІЯЛЬНІСТЬ ОПЕРАТИВНА — див. Оперативна діяльність.
ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДРИВНА — різновид політичної боротьби, яка ведеться капіталістичними державами, їхніми розвідувальними й іншими спеціальними службами, буржуазними партіями, підривними пропагандистськими центрами, закордонними антирадянськими організаціями, ворожими елементами, що існують всередину країни, з метою підриву або послаблення основних засад, основ Радянського Союзу та інших соціалістичних країн, комуністичних і робітничих партій, національно-визвольного руху шляхом організації й проведення прихованих політичних, ідеологічних, економічних, військових, розвідувальних та інших підривних акцій.
У боротьбі імперіалістичних держав проти соціалізму значення головного об'єкта їхньої Д. п. набувають політичний, військовий, економічний, моральний, науково-технічний потенціали Радянського Союзу, єдність соціалістичних держав. Основні форми Д. п. противника охоплюються складами особливо небезпечних державних злочинів, передбачених радянським кримінальним законодавством.
ДІЯЛЬНІСТЬ РОЗВІДУВАЛЬНА — 1) у широкому значенні слова діяльність розвідувальних органів держави, а також діяльність інших державних і приватних організацій та осіб, що полягає в добуванні розвідувальної інформації про противника й безпосередньому підриву його сил, найчастіше таємними, конспіративними засобами й методами. Являючись специфічною формою політичної боротьби, діяльність розвідувальних органів держави покликана сприяти виконанню його зовнішніх і внутрішніх функцій.
Капіталістична держава ведить Д. р. проти всіх інших держав, спрямовуючи основні зусилля на боротьбу з СРСР і країнами соціалістичного співдружності; проти національних і міжнародних сил комуністичного, робітничого, національно-визвольного й демократичного руху. Д. р. великих імперіалістичних держав поширюється на весь світ. Вона набуває глобального, тотального характеру. Правлячі кола імперіалістичних держав розширюють Д. р. у боротьбі з прогресивними силами світу, демократії й соціалізму.
Д. р. капіталістичних держав властиві крайня реакційність, авантюризм, коварство, нехтування нормами права, етики й моралі, використання новітніх науково-технічних засобів, витончених прийомів і методів. У капіталістичних країнах поряд з державними органами Д. р. займаються монополії, партії, організації тощо.
Д. р. соціалістичної держави спрямована на своєчасне добування достовірної й документальної розвідувальної інформації про агресивні задуми міжнародного імперіалізму, насамперед правлячих кіл США, а також на добування відомостей про актуальні політичні, економічні, військові й науково-технічні проблеми капіталістичних країн і про підривні прагнення імперіалістичних розвідок, використовуваних ними організаціях та осіб. Поряд з цим проводяться операції з підриву позицій імперіалізму й укріплення позиції соціалістичної держави й усіх країн соціалістичного співдружності на міжнародній арені. Основним видом Д. р. є оперативна діяльність.
Водночас цілі Д. р. досягаються й іншими заходами: отримання розвідувальної інформації на основі аналізу відкритих друкованих та інших джерел, опитування тощо; 2) у вузькому значенні слова — збір розвідувальної інформації про іншу державу, партію тощо.
ДИВЕРСАНТ — особа, що готує диверсію, замахується на неї або вчинила диверсію.
ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНА ГРУПА (ДРГ) — група чисельністю від 5 до 15 осіб зі складу диверсійно-розвідувальних формувань противника або з агентів його розвідувальних органів, призначена для ведення розвідки, вчинення диверсій, терористичних актів, створення бандитських формувань й здійснення іншої підривної діяльності в смугах бойових дій військ і тилових районах на території соціалістичних країн.
У період Великої Вітчизняної війни ДРГ застосовувалися Радянськими Збройними Силами й органами державної безпеки в тилу німецьких військ.
ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНІ ФОРМУВАННЯ ПРОТИВНИКА — створювані військовим командуванням і розвідкою військові й напівійськові підрозділи й оперативні групи, завданням яких є вчинення диверсійних і терористичних актів, організація повстанської діяльності й збір розвідувальної інформації на території противника. Д.-р. ф. призначені для використання в умовах війни або кризової ситуації.
У умовах війни Д.-р. ф. використовуються також для надання безпосередньої бойової підтримки регулярним військам (відвертання на себе сил противника, виснаження його в ході партизанських операцій) й для створення перешкод бойовим діям військ противника (порушення ліній комунікацій, захоплення об'єктів і утримання їх до підходу військ, організація втеч військовополонених з таборів тощо).
Сучасні імперіалістичні держави приділяють велику увагу підготовці Д.-р. ф. У США створені військові частини спеціального призначення, в Англії — підрозділи «коммандос».
ДИВЕРСІЯ — одна з гострих форм підривної діяльності капіталістичних розвідок, їхньої агентури й антирадянських елементів, спрямована на послаблення економічної й оборонної потужності СРСР.
Д. полягає в руйнуванні або пошкодженні вибухом, підпалом або іншим способом підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого державного або суспільного майна, вчиненні масових отруєнь або поширенні епідемії й епізоотії з метою підриву й послаблення Радянської держави.
Цій формі боротьби (особливо в військовий час) імперіалістичні держави відводили й відводять важливе місце в системі своїх підривних акцій. Небезпека Д. полягає не лише в тому, що шляхом вибуху, підпалу й інших подібних дій може бути виведений з ладу важливий в економічному й військовому відношенні об'єкт, але й у тому, що виведення з ладу тих чи інших об'єктів може паралізувати життя й діяльність цілого економічного району. Крім того, Д., як правило, пов'язана з людськими жертвами й її вчинення може мати негативний вплив на моральний стан населення.
Відповідно до чинного кримінального закону Д. відноситься до числа особливо небезпечних державних злочинів (ст. 66 КК РСФСР).
ДИВЕРСІЯ ІДЕОЛОГІЧНА — одна з основних форм підривної діяльності розвідувальних та інших спеціальних служб імперіалістичних держав, їхніх ідеологічних і пропагандистських центрів, що являє собою агітаційно-пропагандистські або розвідувально-організаційні дії, заходи й операції, здійснювані спеціальними силами й засобами й спрямовані на інспірування, стимулювання й використання антисоціалістичних тенденцій, процесів і сил з метою підриву або послаблення державного й суспільного ладу в кожній окремій соціалістичній країні, а також єдності й співдружності соціалістичних країн.
Основна спрямованість Д. і. спрямована проти Радянського Союзу — головної й вирішальної сили, що стоїть на шляху розбійничих прагнень імперіалізму.
Д. і. проти соціалістичних країн антикомуністичні центри й розвідувальні органи імперіалістичних держав здійснюють у вигляді надання засобами підривної пропаганди ворожого ідеологічного й політичного впливу на громадян соціалістичних країн (підривна пропаганда) й у вигляді створення всередину соціалістичного суспільства нелегальних опозиційних груп і організацій, встановлення й налагодження з ними організаційних зв'язків і взаємодії, схилення їх до здійснення підривної діяльності проти соціалістичного ладу й забезпечення їх необхідними для цього засобами (розвідувально-організаційна антирадянська діяльність).
Обидва ці види Д. і. тісно пов'язані між собою. Кінцевою метою Д. і. є прагнення ліквідувати суспільний і державний лад соціалістичних країн або так їх послабити, щоб вони виявилися неспроможними протистояти озброєній агресії імперіалізму. Д. і. посягає на всі сфери суспільного життя соціалістичних країн — ідеологію, політику, економіку, мораль, право, культуру, науку.
Однак інспірування й стимулювання антисоціалістичних тенденцій і процесів у всіх цих сферах спецслужби противника підпорядковують політичним цілям підриву й послаблення соціалістичної держави. Тому в кожній акції Д. і. необхідно розкривати політичні підривні цілі, які часто ретельно маскуються.
Д. і. являє собою протиправну діяльність, пов'язану з втручанням у внутрішні справи соціалістичних країн. Найбільш гострі й небезпечні акції Д. і. можуть кваліфікуватися як антирадянська агітація й пропаганда, якщо в діях є ознаки, передбачені ст. 70 КК РСФСР, а також як організаційна антирадянська діяльність при наявності ознак, передбачених ст. 72 КК РСФСР.
Акції й операції Д. і. здійснюються в тісному взаємозв'язку з політичною розвідкою (шпигунажем), базуються на добуваних і інспірованих політичною розвідкою матеріалах. Політична розвідка щодо Д. і. виконує функцію розвідувально-інформаційного забезпечення.
ДИПЛОМАТ — посадова особа держави, що ведить роботу з реалізації офіційних політичних відносин своєї держави з іншими державами. Д. має, як правило, один з таких загальноприйнятих дипломатичних рангів (знаків): посол, посланник, повірений у справах.
Відповідно до ст. 6 Положення про дипломатичні й консульські представництва іноземних держав на території СРСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1966 року, до дипломатичного персоналу посольств і місій поряд з Д., які мають указані ранги, відносяться також радники, торгові представники й їхні заступники, військові, військово-морські й військово-повітряні атташе й їхні помічники, перші, другі й треті секретарі, атташе, секретарі-архівісти.
Д., що перебуває за кордоном, з метою безперешкодного здійснення своїх функцій наділяється дипломатичними привілеями й імунітетами.
ДИПЛОМАТИЧНІ ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ — права й переваги, надані іноземним дипломатичним представництвам, главам і працівникам цих представництв на основі взаємності для ефективного виконання ними дипломатичних функцій.
У міжнародному праві розрізняють: 1) привілеї й імунітети дипломатичного представництва: недоторканність приміщень й архівів, майна й кореспонденції, засобів пересування, свобода спілкування зі своїм урядом і свобода пересування працівників представництва на території держави перебування (за винятком закритих зон, в'їзд до яких забороняється або обмежується з міркувань державної безпеки), а також звільнення від податків, митних оглядів і мит тощо; 2) привілеї й імунітети голови й персоналу дипломатичного представництва: недоторканність особи, житла, майна, особистих паперів й кореспонденції дипломатів; імунітет від кримінальної, цивільної й адміністративної юрисдикції; звільнення від податків і повинностей та митні привілеї.
Привілеї й імунітети надаються з моменту прибуття на територію держави перебування й припиняються з моменту виїзду з її території. Це правило діє й у випадках збройного конфлікту між державами й розриву дипломатичних відносин між ними.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ КОРПУС — 1) у вузькому значенні — голови іноземних дипломатичних представництв (послів, посланників і повірених у справах); 2) у широкому значенні — всі дипломати іноземних посольств і місій у даній державі й члени їхніх сімей, що перебувають з ними.
Членами сімей указаних осіб визнаються дружини, сини, які не досягли повноліття, незаміжні дочки, якщо вони проживають спільно з батьками. Д. к. очолює старійшина (дуайен) — дипломатичний представник найвищого рангу або старший за часом вручення вірчих грамот главі держави перебування.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ КУР'ЄР — штатний дипломатичний працівник відомства закордонних справ своєї країни, якому доручена доставка дипломатичної пошти.