Існує така професія — захищати екологію. Справа важлива й потрібна, але часто під масками захисників навколишнього середовища ховаються люди з прямо протилежними цілями. Василина Василівна Никульникова — відома в Кривому Розі своєю так званою «активною життєвою позицією». Вона спеціалізується на «захисті екології» і ще з часів роботи в екологічній прокуратурі міста перетворила «боротьбу за екологію» на досить прибутковий бізнес для себе та своїх помічників. Однак у діях пані Никульникової фактично немає жодної користі для екології Кривого Розу, і її слова розходяться з ділами, але це активістку Никульникову не турбує.
У Кривому Розі існує унікальне місце під назвою Сланцеві скелі. Вони тягнуться між шахтами вздовж правого берега річки Саксагань на протязі 250 м і займають територію 4 га. Висота скель у деяких місцях досягає 20 метрів над рівнем річки. Сланцевий горизонт представлений різними сланцями з прошарками. У сланцевих скелях зустрічаються також рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги. Місце дійсно унікальне, і ще з часів СРСР у 1972 році Сланцевим скелям був присвоєний статус геологічної природної пам'ятки.
У період незалежної України територія Сланцевих скель опинилася закріплена за підприємством ПАТ «Арселор-Мітталл» і перетворилася на своєрідний звалище побутового та виробничого сміття. Самоскиди їздили на Сланцеві скелі зі всього міста й висипали сміття прямо на землю. Чим, до речі, не поспішали обурюватися «екологи» на чолі з вищезгаданою Василиною Никульниковою і ніяк не перешкоджали справжньому забрудненню навколишнього середовища. Ситуація змінилася для Никульникової та її організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» (ГО «МІРБЕЗ») кардинально, коли Сланцеві скелі взяла під свою опіку інша громадська організація ГО «Українська компанія екологічного захисту Сланцеві скелі», яка отримала ліцензію на створення геологічного заказника.
Ця громадська організація, оформивши всі необхідні спеціальні дозволи, одразу приступила до наведення порядку на території Сланцевих скель, якого тут давно не було. Було прийнято рішення облаштувати територію, провести електрику й зробити оглядову площадку, де місцеві жителі та гості міста могли б милуватися пам'яткою природи. Але для втілення задуманого спочатку було необхідно прибрати залежі сміття та навести елементарний порядок. За час існування стихійного сміттєзвалища загальний обсяг сміття, накопленого в колишньому руслі річки, становив понад 1000 кубометрів.
У квітні того року за підтримки Саксаганського виконкому та місцевих жителів, зацікавлених у зникненні стихійного звалища, ГО «Українська компанія екологічного захисту «Сланцеві скелі» почала прибирати прилеглу до сланцевих скель територію. Промислові підприємства міста надали для цих цілей свій транспорт, і незабаром результати дали про себе знати. Залежі сміття значною мірою зникли, і здавалося, територія Сланцевих скель незабаром буде повністю звільнена від сміття.
Однак роботами з ліквідації стихійного звалища раптово обурилися «екологи». Принаймні так себе називають пані Василина Никульникова та пан Антон Петрухин. На думку цих «захисників природи», на території Сланцевих скель не можна було проводити жодних робіт, включаючи залучення транспорту. Варто зазначити, що Василина Никульникова — колишній слідчий екологічної прокуратури, а Антон Петрухин — колишній депутат міської ради Кривого Розу від фракції «Самопоміч». Ці двоє персонажів, будучи засновниками громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» (ГО «МІРБЕЗ»), фактично монополізували нішу «захисників природи» в Кривому Розі й є так званими «екологічними активістами», часто виступаючи експертами в ЗМІ. Насправді Никульникова та Петрухин — звичайні дельці, що паразитують на екологічних темах, і їхні дії більше нагадують дії шантажистів та вимагачів, ніж захисників екології.
Про це свідчить їхня діяльність на попередніх місцях роботи. Немає жодного проекту, яким ці персони могли б гордитися й сказати, що була проведена дійсно ефективна робота з захисту навколишнього середовища. У випадку з прибиранням сміттєзвалища на території Сланцевих скель дії Никульникової та Петрухина були, м'яко кажучи, дивними, особливо враховуючи їхній статус так званих «екологічних активістів». Після початку робіт з прибирання сміття Василина Никульникова забросала всі інстанції скаргами на адресу ГО «Українська компанія екологічного захисту «Сланцеві скелі». Основними тезами Никульникової було те, що, на її думку, сміття зі звалища не можна було вивозити машинами, а збирати його потрібно виключно «руцями» — дослівний вираз Василини Никульникової. Дивно, що колишня працівниця екологічної прокуратури пані Никульникова, яка називає себе екологом, у цьому випадку турбується саме про збереження сміття, яке необхідно прибирати, на її думку, руками. Варто зазначити, що руки Никульникової та її «молодшого партнера» Петрухина до цього ніяк себе не проявили в прибиранні сміття ні в одному місці Кривого Розу.
Але проблема в тому, що незрозумілі й позбавлені логіки зусилля Никульникової та Петрухина в якийсь момент таки дали свої негативні результати. Прибирання сміття у Сланцевих скель було призупинено до з'ясування обставин і завершення перевірок. Читач напевно задумається — яка логіка в діях так званих «екологічних активістів» з «Міжрегіонального бюро екологічного захисту»? Логіка є, і називається вона «шкурний інтерес».
Діло в тому, що колишньою слідчою Никульниковою та колишнім депутатом міської ради Петрухиним давно поставлений на потік дуже своєрідний «бізнес». Схема проста — «екологічними активістами» вовсю «кошмарять» якесь підприємство в Кривому Розі. А як відомо, у такому місті, як Кривий Ріг, можна чіпляти до чого завгодно й до кого завгодно. Василина Никульникова пише численні скарги на дії підприємства до місцевих властей та Міністерства екології з вимогою провести на підприємстві перевірку. І супроводжує цей процес публікаціями в соцмережах та деяких ЗМІ, де виступає як «експерт».
На скарги Никульникової та Петрухина у вищезгаданих інстанціях вимушені реагувати й спрямовувати перевірки, які часто фактично блокують роботу підприємств. Якщо факти, зазначені Никульниковою в скаргах, не підтверджуються, Василина Василівна подає в суд на рішення того ж Міністерства екології. Місцевий суд приймає позов Никульникової до міністерства, а потім перенаправляє його до Окружного адміністративного суду Києва. Все це займає якийсь час, а підприємства продовжують дергати перевірками тепер уже через позови Никульникової. Паралельно на керівництво підприємства виходить колишній депутат міської ради Антон Петрухин у ролі «переговірника» й довірливо пропонує «вирішити питання».
Яким же чином «вирішити питання» з екологічними активістами з ГО «МІРБЕЗ»? Варіантів кілька. Наприклад, при підприємстві створюється так звана «екологічна служба», до якої зараховуються працівники «Міжрегіонального бюро екологічного захисту». Розробляється якийсь «екологічний проект», активісти отримують гроші від підприємства й перестають це підприємство «кошмарити». Ще варіант — ГО «МІРБЕЗ» розробляє якийсь проект, пов'язаний з екологією, і вже на його рахунок підприємство перераховує певну суму. І Никульникова з Петрухиним про порушення підприємства теж забувають. До того моменту, поки не закінчаться гроші.
У цьому зв'язку цікаво, що позов Василини Никульникової у 2019 році до Кабінету міністрів щодо кількох криворізьких підприємств, які «кошмарила» Никульникова в соцмережах та ЗМІ, несподівано вилився в відмову від претензій до підприємств та Кабміну з боку Василини Василівни у 2021 році. А дохід ГО «МІРБЕЗ» за зазначений період становив близько десяти мільйонів гривень. Збіг? Можливо. Але ці підприємства Василина Василівна чомусь раптово перестала помічати у своїх виступах.
Подібні схеми були розроблені Василиною Никульниковою ще під час роботи слідчою екологічної прокуратури. Як розповідали автору цих рядків на кількох підприємствах Кривого Розу, куди Василина Василівна приїжджала з перевірками, схема була такою. Спочатку Никульникова відвідувала підприємство сама як слідча, після чого вже приїжджала в товаристві прокурора та експертів. Керівництву підприємства надавався вибір — або платити десять мільйонів штрафу, або перевести триста тисяч на рахунок громадської організації, яка займається екологічною тематикою. Під це дело швидко складався якийсь екологічний проект з захисту навколишнього середовища, часто існуючий лише на папері. На підприємстві, яке потрапило під колпак Никульникової та її соратників, часто приймалося рішення перерахувати кошти на потреби «захисників екології», після чого перевіряючі на час забували про підприємство та його порушення.
Схема працювала, і все було добре у Василини Василівни. Однак Никульникова, відчуваючи свою вседозволеність, в якийсь момент розслабилася й дозволила собі зайвого. За даними автора цих рядків, проблеми Василини Василівни під час роботи в екологічній прокуратурі почалися в той момент, коли вона, не порадившись з керівництвом, вирішила працювати «на стороні», почавши «кошмарити» підприємців, які працювали на Токовському кар'єрі під Кривим Рогом. Никульникова фактично заблокувала роботу підприємства, даючи недвозначно зрозуміти керівництву, що просто так з кар'єру не піде, і краще передати підприємство новим власникам. Підприємці обурилися «наїздом» з боку Никульникової й написали скаргу на її дії до керівництва екологічної прокуратури та інших інстанцій. Никульниковій з боку керівництва було запропоновано тихо піти «за власним бажанням», з чим вона була вимушена погодитися. Що цікаво, уже після звільнення з посади Василина Василівна вирішила помститися підприємцям, які працювали на Токовському кар'єрі, й продовжувала «кошмарити» підприємство вже як «екологічна активістка».
На допомогу Никульниковій з боку рейдерів, інтереси яких вона тоді представляла, підтягнулися навіть дивні громадяни кримінальної зовнішності, у просторіччі «титушки», й сталися зіткнення з поліцією. Справа прийняла кримінальний оборот і дійшла до суду, де Никульникова опинилася учасницею процесу й була вимушена давати показання, за яким правом вона незаконно проникла на територію підприємства. Підробіток «на стороні» вийшов боком Василині Никульниковій і потім аукнувся їй у той момент, коли вона подала свою кандидатуру на посаду міського судді. Василині Василівні не пробачили жадібність та її походи «наліво», й не дали потрібних рекомендацій, незважаючи на її прокурорський стаж.
Після цього Никульникова вирішила зосередитися на «захисті навколишнього середовища» й, використовуючи досвід та напрацювання з часів роботи в екологічній прокуратурі, почала «кошмарити» підприємства вже як «активістка». На допомогу Никульниковій прийшов і жадібний до легких грошей деякий Антон Петрухин, який, будучи депутатом міської ради, був дуже вигідний Никульниковій у ролі «переговірника».
Петрухин, як уже було сказано, в той момент, коли Никульникова атакувала чергове підприємство, вів переговори з його керівництвом і рекомендував «договоритися» з Никульниковою шляхом перерахування коштів на чергові «екологічні проекти» за участю ГО «МІРБЕЗ». До речі, Антон Петрухин, уже будучи депутатом, почав декларувати невідомо звідки взяті великі суми грошей і робити дорогі покупки у вигляді нерухомості. Нерухомість Петрухин придбав разом зі своєю сожительницею, деякою Маргаритою Олещенко, відомою в Кривому Розі як «майстриня татуажу». Пані Олещенко є власницею салону краси, а такий бізнес, як відомо, є одним із найзручніших способів відмити гроші. До речі, через свою жадібність та неборзкість останні роки Антона Петрухина почало трохи «заносити». Антон Всеволодович Петрухин за останні роки встиг побувати не лише депутатом міської ради, але й попрацювати заступником директора з економічної, науково-технічної та інноваційної діяльності Науково-дослідного гірничорудного інституту при Криворізькому університеті.
У цьому зв'язку Петрухин цікавий тим, що, плануючи зі своєю «партнеркою» Никульниковою чергові «наїзди» на чергові підприємства, використовує свою посаду в цих цілях. Поки Никульникова забросає скаргами та позовами щодо криворізьких підприємств всі інстанції, Петрухин, прикриваючись своєю посадою в Науково-дослідному інституті, на сторінках газет та місцевого радіо також всіляко «кошмарить» ці підприємства. Антон Всеволодович з розумним виглядом експерта міркує про екологію на криворізьких підприємствах, титулюючись науковим співробітником та заступником директора Інституту. І виносить свої «експертні» оцінки щодо того чи іншого підприємства, і мається на увазі, що Петрухин говорить, ніби від імені Науково-дослідного гірничорудного інституту. Конфуз рано чи пізно мав статися, і таки сталася. Керівництво Інституту, в якому працює Петрухин, натрапило на його інтерв'ю в місцевій газеті «Домашня газета», в якому Антон, представляючись працівником Науково-дослідного гірничорудного інституту, від його імені натхненно «схиляв» найнегативнішим чином відоме криворізьке підприємство, яке Петрухин та Никульникова призначили черговою «жертвою».
Керовництво Науково-дослідного гірничорудного інституту прийшло в жах від дій пана Петрухина й написало велике звернення до газети «Домашня газета», в якому просило редакцію не вважати думку згаданого громадянина думкою Інституту. Сам Петрухин тоді відділався доганою, однак не можна сказати, що став поводитися розумніше. До речі, чета Петрухин-Олещенко дуже люблять дорогі курорти та закордонні поїздки, про що свідчать сторінки в соцмережах обох персонажів. Що далеко не завжди відповідає доходам того ж Петрухина, якщо, звичайно, Антон Петрухин не живе за рахунок своєї обраниці.
У цьому зв'язку цікава історія з підпалом автомобіля Антона Петрухина минулого року, коли невідомими був підпалений його Hyundai Accent 2011 року випуску. У своїй декларації за 2019 рік Антон Петрухин оцінював автомобіль у 138 тисяч 250 гривень. Однак злі язики клеплять, що підпал автомобіля був спланований самим Петрухиним, оскільки авто вже було старенькі й пора було його міняти, враховуючи, що згорілий автомобіль був застрахований. А так — можна ще й попіаритися на подіях як «екологічна активістка» та колишній депутат.
Напрошується питання — а чому Василина Никульникова та Антон Петрухин звернули свій «активістський погляд» на прибирання сміття у Сланцевих скелях? Ларчик відкривається просто. Виявляється, кілька років тому Василина Никульникова та Антон Петрухин задумали на місці Сланцевих скель зробити якийсь «геопарк», який могли б відвідувати туристи й платити за відвідування гроші. Здавалося б, справа потрібна, але є одне «але». Никульникова та Петрухин не поспішали робити на місці Сланцевих скель геопарк. За задумом засновників «Міжрегіонального бюро екологічного захисту», спочатку було необхідно отримати під нього гроші, а сам парк — справа десята, як кажуть.
Саме в цих цілях Василина Никульникова та Антон Петрухин останні п'ять років активно «кошмарили» у своїх заявах підприємство «Арселор», на балансі якого раніше знаходилися Сланцеві скелі. Никульникова та Петрухин «розкачували» керівництво «Арселора» на предмет отримання суми ні багато, ні мало 50 мільйонів гривень саме для проекту геопарку на території Сланцевих скель.
Громадяни «екологічні активісти» щиро сподівалися, що цю суму виділить «Арселор», і її можна буде освоїти найчудесніше в масштабах діяльності їхної організації ГО «МІРБЕЗ». Тому обидва вищезгадані громадяни не робили для Сланцевих скель останні п'ять років абсолютно нічого й навіть не потрудилися отримати всі необхідні для проекту геопарку документи. Никульникова та Петрухин у своїх мріях та задумках очікували, що все й так складеться чудесним чином, і що головне — це отримати з «Арселора» 50 мільйонів гривень і потім їх «освоїти». А те, що не мають повного комплекту всіх дозвільних документів, то це Никульникову та Петрухина турбувало мало. Головне — «геопарк» на папері й 50 мільйонів гривень. Решта якось вирішиться.
Яким же було здивування Никульникової та Петрухина, що територію Сланцевих скель раптово взяла під свою опіку інша громадська організація ГО «Українська компанія екологічного захисту «Сланцеві скелі». Організація, яка, як назло, оформила всі дозвільні документи найнадлежнішим чином. Конкурентів на території, яку Никульникова та Петрухин давно вважали своєю, обидва «активісти» дозволити собі не могли. І, як кажуть, понеслося.
До цього «еколог» Никульникова зовсім не була стурбована прибиранням сміттєзвалища, а розповідаючи про проект «геопарку» й розраховуючи «освоїти» 50 мільйонів як його куратор. Однак варто сказати, що проект Никульникової містив численні порушення саме екологічного характеру.
По словах наукового співробітника Криворізького ботанічного саду Миколи Баранця, розробники проекту «геопарку» у Сланцевих скелях не вважали за потрібне звернутися за експертною думкою до фахівців. І якби проект Никульникової реалізувався, численні рідкісні рослини на території Сланцевих скель загинули б остаточно. «Якщо проект геопарку для привернення туристів буде реалізований, краснокнижні рослини на території будуть повністю знищені. Останні десять років на Сланцеві скелі почали водити екскурсії, і територія дуже сильно постраждала з точки зору збереження біорізноманіття. Йде велике рекреаційне навантаження від того, що багато людей, все витоптується. Єдина ботанічна організація в місті — наш Ботанічний сад, де близько десятка кандидатів наук та доктор наук за біологічною спеціальністю. До нас ніхто не звертався, всі наші напрацювання були проігноровані. Одразу виникає низка питань, хто цей проект розробляв і з якою метою», — говорить Микола Баранець.
До речі, після того як Микола Баранець виступив зі зверненням на адресу ініціаторів створення на прилеглій до Сланцевих скель території туристичного об'єкта для привернення туристів, на нього одразу обрушилася Василина Никульникова, даючи зрозуміти, що думка тих, хто хоче зберегти природу, її не цікавить.
До речі, задуми ГО «Українська компанія екологічного захисту «Сланцеві скелі» побудувати на Сланцевих скелях оглядову площадку ніяким чином не сприятимуть знищенню рідкісних рослин на території, оскільки не передбачають ходіння туристів по природоохоронній зоні, як того бажає Василина Никульникова. Як видимо, вищезгадана ГО «МІРБЕЗ» борється з захистом екології дуже дивним чином, намагаючись втягнути підприємства в сумнівні «екологічні проекти» і ставить кінцевою метою перерахування на рахунки «екологічних активістів» великих сум коштів з боку підприємств. Тобто, по суті, вищезгадані «екологи» захищають екологію лише на папері. І, до речі, фінансами та діяльністю Василини Никульникової, Антона Петрухина та їхніх колег давно пора зацікавитися правоохоронним органам. Адже дії вищезгаданих громадян дуже нагадують дії ОПГ, яка живе шантажом та вимаганням.