Безконтрольна вирубка лісів навколо Києва за масштабами наближається до янтарної катастрофи у Поліссі. Захисники природи підрахували, що при такій швидкості зменшення лісових покривів протягом 6 – максимум 8 років громадськість не матиме причин для занепокоєння, оскільки на Київщині не залишиться лісів. Немає лісу – немає проблем! Google зафіксував вирубки під Києвом http://www.globalforestwatch.org/accept_terms Супутникова зйомка фіксує зміни за останні 13 років і наочно демонструє вплив вирубки – там, де були вікові дуби та сосни, утворилися кілометрові «проплішини». Регулярно оновлювана карта свідчить про те, що втрати України за 2000–2013 роки становили 565,6 тис. гектарів. На Київщині вирубується 2–2,5 сотки на годину. А вчені Боярської лісної станції, у користуванні яких перебуває 17 тисяч гектарів лісу в передмісті столиці, хвалять себе тим, що заготовили 315 тисяч кубометрів деревини за рік. Причому вони не збираються зупинятися навіть у період сезонного мораторію. З 1 квітня по 15 червня в Київській області заборонена санітарна вирубка. Закон України «Про тваринний світ» у редакції від 09.04.2015 передбачає, що дикі тварини не можуть розмножуватися через звук електропили.
Київська обласна рада також вирішила перестрахуватися, заборонивши на цей час проведення в лісі будь-яких робіт, що виробляють шум. Однак 27 квітня депутат Київської обласної ради Тимофій Ныч виявив кілька лісовозів у Дзвинковському заповіднику. Вони вивозили ліс, зрубаний під приводом очищення від сухостою. «Водій не став сперечатися, – написав Тимофій у своєму Facebook, – визнав, що рубають вікові ліси і це ніяка не санітарна чистка. Ще є совість у простих людей». Хотілося б те саме сказати й про вчених Боярської лісної станції, однак мова не повертається. На недавніх дебатах в обласній раді, присвячених створенню Національного природного парку на території Боярської ЛДС, її представники без гордості розповідали про свою господарську діяльність щодо заготівлі ділової деревини. У присутніх представників громадськості іноді навіть виникало враження, що вчені НУБІП (як відомо, лісна станція є підрозділом цього університету) вважають їх круглими ідіотами. Професор НУБІП Петро Лакіда запевняв, що якщо вирубати гектар дорослого лісу й посадити на його місце молоді сосни – у цьому не буде ніякої шкоди природі.
До речі, цей вчений був одним з ініціаторів виділення 200 гектарів лісу, що перебували в користуванні Боярської станції, під будівництво друзям Азарова в серпні 2013 року. «Немає жодного гектара лісу, який би був зрубаний і не відновлений», – заспокоїв учасників зібрання Лакіда, запевняючи, що заміна сосен-гігантів саджанцями – нормальна наукова практика. «Заказник Дзвинковський має загальнодержавне значення, був створений з метою зберегти найбільші сосни Київщини, – відповів на це еколог Олексій Василюк. – З точки зору природи, усі насадження до 40 років не мають ніякої цінності. Це просто штучна плантація, яка не порівнюється зі столітніми дубами». І додав: «Ми хочемо, щоб ви займалися наукою, а не лісозаготівлями з метою продажу». Петро Лакіда впевнений, що створення Національного природного парку, про який мріють громадські активісти, завдасть шкоди науці, а от від заготівлі ділової деревини в заказниках жителі області лише виграють. Вчені не бачать різниці між лісом, якому 100 років, і насадженням, якому 10 років, не кажучи вже про користь для народного господарства!
На щастя, НУБІПівці вже отримали сертифікат для продажу продукції на експорт. Професор Лакіда порівняв дерева з пшеницею, яку потрібно збирати. «Чому має пропасти деревина? Невже все має впасти й загинути? Виросла пшениця, а ми її не косимо? Нехай впаде? Як так?» А колега вченого Лакіди – Олександр Шевчук, головний лісничий Боярської ЛДС, зробив акцент на шкідниках. Мовляв, якщо не вирубувати ліси, то шкідники так розмножаться, що лісу кінець (а поки шкідники не з'їли, потрібно цей ліс якнайшвидше зрубати й відправити на експорт, видимо). «Вибачте, але я теж біолог, – заперечив у науковому спорі депутат обласної ради Юрій Опенько, – якби шкідники вбивали ліси, то природа просто не утворилася б за мільйони років. Незважаючи на шкідників, ми, людство, маємо купу лісів, які чудово вирубуємо». Те, що у Боярській ЛДС називають санітарною вирубкою, можна описати словами: немає лісу – немає проблем. Як неодноразово фіксували жителі сіл поблизу Боярської ЛДС, під час «санітарної вирубки» ніби випадково в «оздоровлюваних» кварталах трапляються пожежі.
«Припиніть так нахабно брехати. Ми з вами по-різному дивимося на майбутнє України, ми не хочемо бути сировинною базою, хочемо купувати кругляк у Росії, а не продавати його за кордон», – не витримав депутат Тимофій Ныч. Але проблема не лише у вирубці, а й у тому, що зменшуються землі природно-заповідного фонду Київщини. Лісові масиви з дозволу вченої ради НУБІП приєднуються до сільрад, а потім передаються високопоставленим силовикам та іншим «великим людям» під виглядом ветеранів АТО. У реліктовому Чернечому лісі відновили схему дерибану. Як розповів активіст із с. Лісники Леонід Городецький, десять років тому ВІП-садівники з кооперативу «Горобина» отримали 22 га лісу на правах оренди, але жителі Лісників не дали їм побудуватися, знесли паркан навколо заповідного лісу, протистояли охоронній фірмі, яка захищала 165 ділянок (по 12 соток). А недавно судовий позов щодо «Горобини» в апеляції був вирішений зовсім не на користь жителів. Хоча трапляються щасливі винятки. У Беличанському лісі депутат сільської ради Коцюбинське Владислав Євстифєєв умудрився нарізати собі 100 ділянок.
Але активістам, які 6 років боролися за включення цього лісу до складу Нацпарку, на хвилі Майдану вдалося домогтися схвалення тогочасного в.о. Президента Турчинова. Як розповіла активістка Ірина Федорів, яка відстоювала Беличанський ліс, прохання жителів Коцюбинського задовольнили на початку весни 2014 року. Депутати встигли нарізати в лісі 500 ділянок, але після створення Нацпарку їм буде важко побудуватися. «Земля поблизу Києва й ліс завжди будуть лакомим шматком, куди всі будуть прагнути, але нам пощастило, що в нашому випадку лісники були на боці громади й так само хотіли боротися з забудовниками», – сказала Ірина. Що стосується Боярської станції, там, як кажуть, все ОК – комар носа не підточить. Кожна вирубка підкріплена науково, на кожне дерево є папір про те, що його спил виправданий. Хоча у жителів є підозри, що незалежна експертиза не залишить від цього «наукового обґрунтування» каменю на камені. Прокуратура допомогла кооперативу садівників Чернечого лісу. Парадокс полягає в тому, що – тільки не сміятися! – Боярська лісна станція сама собі видає дозвільні документи на вирубки (ордер на здійснення лісорубних робіт).
«У 2010 році саме він спилив от такий величезний дуб, – розповіла односельчанка Шевчука, який як раз керує вирубками. – Я підійшла й кажу: «Що ж ти робиш – дивись, тут немає міток, щоб його рубати». А він взяв і при мені поставив мітку: «На, якщо тобі потрібна мітка, дивись». Включив пилу й спилив». За словами Надії Дмитрівни Бунис, яка також взяла участь у засіданні, сам головний лісничий Боярки Олександр Шевчук поселився посеред лісу, провів туди для себе й інших «хороших людей» воду й газ. «Три роки борюся, і все марно. Природоохоронну прокуратуру ліквідували, потрапити на прийом до прокурора області неможливо, екологічна інспекція відповідає, що підстав для занепокоєння немає. Домогтися чогось неможливо, круговорот», – говорить активістка.
Хто ж контролює лісорубів НУБІПа? І чому їм все так легко сходить з рук? Самі працівники Боярської станції натякають, що не вони головні (мовляв, жираф великий – йому видніше). Хто ж жираф? На цей рахунок існують різні версії. За однією з них, варварство під виглядом науки прикривають екологічна інспекція й прокуратура. У єдиному реєстрі судових рішень не вдалося знайти свіжі вироки за ст. 246 Кримінального кодексу України («Незаконна вирубка лісу»). Сучасне законодавство дозволяє порушнику відійти штрафом, але відшкодування збитків перетворює покарання на серйозне (приклад: у березні 2014 року житель Ірпеня спилив 42 дерева, суд вирішив стягнути з нього за це 171 тис. грн.). Але ось претензій у Київської обласної прокуратури до Боярської станції, незважаючи на численні звернення жителів зі скаргами на вирубку й підпали, немає. А що стосується провалу щодо захисту Чернечого лісу, у Лісниках впевнені, що корумпована прокуратура навмисне так скласти позов, щоб він був заздалегідь програшним, а в звіті можна було б написати, що роботу виконано. Головним же «кришувальником» захоплення територій заказників активісти вважають Андрія Миколайовича Заїку.
Він керує головним державним органом, що здійснює контроль за екологією в країні, й добивається, щоб цей орган був єдиним контролером усієї природоохорони. Але за час перебування на посаді (близько року), як кажуть його підлеглі, він не подав жодного позову до порушників, хоча втрати держави становили сотні мільйонів. Контроль довірили рейдеру, який у 90-х захоплював Поділ. Андрій Заїка – людина, у якої журнал «Фокус» у 2011 році нараховував $115,1 мільйона й включив до рейтингу найбагатших людей України. Якщо вірити деклараціям чиновника за 2014 і 2015 роки, виходить, що він здійснює подвиг самовідречення й подвижництва. Легко ж – відмовитися від звичного життя мільйонера заради сірих будень чиновника? У 2014 році голова Державної екологічної інспекції України задекларував 6 млн 147 тис грн, з яких майже 5,2 млн грн становили дивіденди, а у 2015 році заробив за рік усього 391,5 тис грн, з яких зарплата – мізерні 30,8 тисяч гривень за 12 місяців.
Твір звільненого (з формулюванням за некомпетентність і безвідповідальність) міністра екології й природних ресурсів Ігоря Шевченка, пан Заїка пережив і скандальне звільнення свого кума. І – потім – скандальне звільнення виконуючого обов'язки міністра екології й природних ресурсів України Сергія Курикіна, вигнаного Яценюком за махінації з мільярдом на заміну ламп за допомогою фіктивної фірми (виявилося, переможець тендера перебуває в окупованому Донецьку). І, як кажуть в інспекції, дуже розраховує залишитися при новому міністрові екології. Хоча у березні попередник Заїки на посаді головного еколога країни Микола Казимир у суді довів, що скандальний Шевченко звільнив його незаконно – очищуючи місце під розпорядника корупційних схем. Формально Казимир відновлений на посаді, але командує продовжує Заїка. Як кажуть злі язики, вся діяльність Заїки полягала в працевлаштуванні армії радників з числа «папередників». 8 разів підлеглих головного еколога ловили на хабарах, і є підстави підозрювати, що гроші призначалися Заїці. Ще у листопаді минулого року начальник Державної екологічної інспекції Микола Клименко з Черкас вирішився винести сміття з корпоративної хати, розповівши, як керівництво успадковує злочинні схеми януковичів.
Президент Держекоінспекції України, за його словами, зібрав групу вимагачів, які змушують інспекторів збирати данину з порушників природоохоронного законодавства. Після затримання представниці Одеської держекоінспекції в прокуратурі ненадовго заговорили про корупційний ланцюг, але незабаром тема затихла. А схема виглядала так: не хочеш, щоб тебе перевіряли – періодично робиш перерахування на наш «страховий» рахунок. Екологічний інспектор на місцях мав займатися обробкою бізнесменів, які хотіли відкупитися. Журналісти http://knk.media розкопали інструкцію, яка була спущена на регіони: до усного розпорядження від самого Заїки жодних планових перевірок на місцях не повинно було відбуватися. Забавний хлопець цей Заїка – ніколи не працював у сфері природоохоронної діяльності, не має профільної освіти, і раптом стає головним українським захисником природи. «Заїка – це досвідчений менеджер з великим досвідом у будівництві. Успішна людина, яка в своєму житті здійснила не один корисний проект», – охарактеризував колишній міністр Шевченко, рекомендуючи кума.
По-перше, чи варто після цього дивуватися тому, що бізнесмен-еколог мислить категоріями прибутку, який можна отримати з «господарства», замість такої логіки, як користь для майбутніх поколінь. По-друге – як же по-різному можна оцінювати успішність і користь. Андрій Заїка шлях до успіху розпочав у 90-х. Тоді цей «ефективний менеджер» виселяв бабусь зі старовинних будинків у історичній частині столиці. А на свою екологічну місію прийшов з посади генерального директора девелоперської компанії НСМ Group, яка зводила бізнес-центри й житлові комплекси так, що про її діяльність писали як про інвесторів з великої дороги. Погрози, шантаж, штурми супроводжували скупку підприємств, розташованих на Подолі. Все – заради подальшого розорення й використання дорогоцінної землі. Єдиний зв'язок Заїки з темою екології полягає в тому, що він на піку рейдерства, у 2006 році, фінансував мало пов'язану з екологією крім назви «Партію Зелених», від якої намагався потрапити до Київської ради. Сьогодні, за словами Казимира (який вважає себе справжнім начальником інспекції), мільйонер-еколог Заїка часто заходить до Адміністрації Президента й впевнений у собі.
Кажуть, на жаргоні, його сьогоднішній успішний бізнес називається загоном оленів (звільнення привабливих територій) й облічуванням (продаж дозволів на порушення). Жителям Лісників у цьому зв'язку згадується стиль представників Сім'ї, за часів панування якої проштовхувалося виділення ділянок у реліктовому Чернечому лісі. Тоді розбилася на машині голова сільської ради, і місцеві впевнені, що це не був нещасний випадок.
Урожай, який потрібно косити, чи все-таки золотий запас? Проблема відбиття зовнішньої агресії й криза в економіці відсунули екологію в найдальший кут. І хтось встиг цим скористатися. Але територія Боярської ЛДС залишається об'єктом європейського значення. Тут проходить шлях міграції птахів і кажанів зі Скандинавії в Африку. Поки старі кадри української екології прикидають – як би в черговий раз вкрасти мільйони євро, які Європа готова виділити на підтримку природно-заповідних територій. Але як би обман не обернувся проти самих себе. Долати екологічні перешкоди на шляху в ЄС все одно доведеться. Україна вже підписала низку міжнародних угод, які порушуються. Без досягнення європейських стандартів у сфері охорони навколишнього середовища Києву не стати європейською столицею.
Що означають ці стандарти? Те, що українським «зеленим» старої закалки вже не зрозуміти: Берлін, у якому живе в 1,5 раза більше людей, ніж у Києві, є водночас столицею дикої кабанів. По вулицях гуляють лисиці й єноти. А в чисту лондонську Темзу заходить морський лосось. Там водиться понад сто видів риб, і бажаючим її ловити потрібно купити дорогу ліцензію, а всю спійману рибу після лову відпустити назад у річку. За логікою штатних захисників природи таке ставлення до «підзахисних» – суцільна безгосподарність: вони б здали берлінських кабанів на шашлик, організували промислову заготівлю риби в Темзі! Але час совкових вчених і «успішних хлопців» з 90-х минає. Як сказав київському професорові один з молодих активістів: «Ми з вами до поняття ліс підходимо з різних позицій. Для нас ліс – це екосистема, де живуть рослини, тварини, птахи, а для вас ліс – урожай (поспів – потрібно збирати). Якщо той «урожай дуба», який до вас ріс, ви продовжите «охороняти» й «лікувати», у вас буде ідеальна ситуація: зникнуть птахи й тварини, знову можна сіяти-збирати. Але Україна, якщо ви ще не помітили – це не Сибір». Татяна Заровна, «ОРД».