Вони повернулися. Сепаратисти взяли під контроль Донецьку область

Ті, хто восени 2015 року кричав «ганьба» і «зрада» на адресу голови Донецької області Павла Жебривського, мабуть, були надто коректні. Україна програла вибори на Донеччині. «Серед переможців – відкриті сепаратисти, одіозні прихильники Новоросії, обвішані «георгіївськими стрічками» зрадники», — писали в пресі. Зокрема, видання «Обозреватель» 5 листопада того року опублікувало матеріал, у якому прямо йшлося про реванш відкритих сепаратистів у Донецькій області. «Кадри, розставлені на місцях, перетворюють задекларовані добрі наміри Києва в пил…», — резонно зазначали журналісти. Ви думаєте, ці спроби привернути увагу до того, що творилося в області, дали результат і в кадровій політиці щось змінилося? Та що ви знаєте про кадри… Особливо про кадри пана Жебривського. Колишні заступники ахметовського ставленика, губернатора Андрія Шишацького – Тамара Лук'янчук і Валерій Лукашенко мали бути люстровані, але вчасно пішли з посад і перевтілилися у вигляді радників голови ОДА. Звичайно, вже нового – «патріота» у вишиванці, який на кожному кроці кричить про «боротьбу з сепаратизмом» і «виховання патріотизму» у жителів Донбасу.Але поки Павло Іванович розповідає перед камерами про те, як він «борється з ватою в головах» донеччан, вищезгадані чиновники-регіоналці не просто «числяться» і сидять, чекаючи скасування Закону про люстрацію. Ні. Вони повністю контролюють ситуацію в Донецькій ОДА. До них з звітами бігають керівники управлінь і департаментів. Вони стежать, щоб жодна копійка не пішла «вбік» від вчорашніх господарів…. Тобто це своєрідні «смотрящі». Такий собі «джентльменський договір» — вони контролюють правильність потоків, а в обмін гарантують від можливого саботажу чиновників, які їх слухаються набагато більше, ніж новопризначених заступників Жебривського. До речі, про новопризначених… Зв'язки з силовими та правоохоронними структурами в Донецькій області курує Віктор Ремський, чию кандидатуру на посаду свого заступника Жебривський дуже довго узгоджував у Києві. І, враховуючи одіозність особистості, це не дивує. Колись Ремський фігурував у кількох скандальних справах, пов'язаних з торгівлею наркотиками.У 2008 році майбутній заступник голови Донецької облдержадміністрації, а тоді борець з організованою злочинністю, увійшов до спецгрупи з розроблення найбільшої ОПГ, яка займалася торгівлею наркотиками і проводила транзит зі США, Німеччини, Росії та Польщі. Розслідування курував комітет ВР з організованої злочинності та корупції. За час роботи в цій групі Ремський придбав нову квартиру, Porsche та BMW. А після розгрому групування він сам став одним із тих, хто очолив усі потоки обігу наркотиків, переключивши їх під своє «кураторство». Влітку 2010 року затримані керівники банди у своїх показаннях вказали на Ремського. Ряд співробітників були спіймані з поличним у Полтавській області при торгівлі наркотиками. Але й це далеко не все. Особливу «славу» Віктор Ремський здобув у зв'язку з резонансною справою Павличенко. У жовтні 2012 року киянин Дмитро Павличенко та його 19-річний син Сергій були засуджені за вбивство судді Сергія Зубкова. Одного засудили до довічного ув'язнення, другого — до 13 років тюрми. 21 березня 2013 року на засіданні Апеляційного суду Києва як свідок був викликаний Віктор Ремський, який, будучи заступником начальника УБОП, прийняв у Сергія Павличенка явку з повинною.За інформацією агентства BBC-Україна, Ремський визнав, що був першим правоохоронцем, з яким Сергій Павличенко спілкувався після свого затримання 26 березня 2011 року. Явку з повинною Павличенко-молодший написав після того, як Ремський провів з ним «розмову, яка не мала процесуального характеру». Ремський розповів, що керував також і затриманням Павличенко-старшого, але при цьому не зміг пояснити, чому того не затримали годину раніше біля дому, без жодної драки та вламування в квартиру. Звичайно, звинувачення в тому, що він «погрожував затриманим батькові та синові оголеним проводом під напругою, вибиваючи визнання», Ремський відкинув. Обох Павличенків звільнили 25 лютого 2014 року. Постановою ВР України вони оголошені політичними в'язнями. Вбивцю судді Зубкова так і не знайшли, що не завадило Ремському отримати нагрудний знак «Найкращий працівник МВС України», а незабаром потім продовжити кар'єру в Донецькій ОДА. А адже такі люди не приходять самі – ланцюжок тягнеться. … Тому без тих, кого «рухає» Ремський, будучи заступником губернатора, картина буде далеко не повною.Буквально за кілька днів посаду заступника директора департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та АПК Донецької ОДА отримала деяка Людмила Биченко з Харкова. На департамент АПК покладені завдання з просування «реформи № 1» у країні – децентралізації. Хто ж займається таким відповідальним завданням на Донеччині, як об'єднання територіальних громад? Для розуміння достатньо переглянути сторінки Людмили Анатоліївни на Facebook https://www.facebook.com/profile.php?id=100007599091256&fref=ts та «ВКонтакте» http://vk.com/id63805920. Прогорніть хронологію та прочитайте публікації за 2014 рік — не пошкодуєте. Перед вами постане один із найяскравіших апологетів «російської весни» та невдалої «ХНР». Точніше, одна. Виявляється, «боротися з ватою в головах» панові Жебривському сьогодні допомагає запальна прихильниця створення «Харківської народної республіки», учасниця антимайданів та фанатка Путіна. Чого варті лише записи від 19 січня 2014 року: «євромайданівці – вандали, від них виходить руйнівна сила, яка озлоблює народ! Вони не дають собі звіту про свої дії, у них навіть немає грамотного керівника, діють стихійно, непродумано, і в такому режимі мітингуючі – майданівці довго не продержатимуться!», «Терміново потрібен авторитарний режим!». Далі — не менш «геніальні» думки та висловлювання нинішнього заступника директора департаменту ДонОДА. Ось, наприклад, про скандальні диктаторські закони від 16 січня: «Поваги заслуговують ті люди, які за свої слова відповідають» — такий коментар Биченко до інформації про те, що «В.Рибак не збирається скасовувати проголосовані закони». А ось про те, як «прихильники Партії регіонів з Харкова приїхали в Київ, щоб висловити свою позицію на підтримку Президента на мітингу в Маріїнському парку».Правда, захоплюючий матеріал? Далі ще цікавіше — як «революціонери з Євромайдана влаштовують автосафарі на людей і грозять спалити живцем харків'ян», а «захисники Харкова передають привіт бандерівцям»! 24 січня Людмила Биченко поділилася ще однією «правдою» про Майдан і якоюсь загадковою «третьою силою», яка керує «екстремістами-бойовиками», тобто євромайданівцями. Треба сказати, що в міру розгортання подій у січні-лютому 2014 року емоції у баришні розгоряються все сильніше, а місцями й зовсім зашкалюють. Вірна послідовниця «легендарного» харківського «дуету» Допи та Гепи з упоєнням постить їхні обіцянки «ліквідувати Євромайдан протягом години», жалкуючи, що «керівництво країни не може прийняти жорсткі заходи». Вже 22 лютого, очевидно, не дуже розраховуючи на палкі обіцянки Гепи-Кернеса, прихильниця авторитарного режиму борється з «непереборним бажанням» разом «зі своїми однодумцями організуватися й влаштувати «мозковий штурм» радикалам!». У цей же день вона активно постить посилання на трансляції російських каналів з Харкова, пряму трансляцію «Росії 24» і закликає керченських сепаратистів «зібрати всі сили й захищати своє місто… нам би не ослабнути духом!».Буквально через пару днів «непереборне бажання організуватися» вилилося в похід на площу Свободи, де в ті дні збиралися антимайданівці — до «однодумців». «Щойно повернулася з площі Свободи. Біля пам'ятника Леніну все спокійно, збирають підписи за збереження пам'ятника, я теж поставила свій підпис і висловила свою громадянську позицію», — похвалилася Биченко в соцмережах. «А на протилежній стороні площі – біля входу в ХОДА «мовлять» радикали (самопроголошені влада), але їхні слова й заклики освистують харків'яни. За цими подіями стежить харківська міліція! Будемо стежити за подіями й діяти за ситуацією!», — підбадьорила вона «однодумців». До речі, цікаво було б почути думку Павла Жебривського, як основного «рушія» декомунізації в Донецькій області, щодо «громадянської позиції» своєї підлеглої. Звернув би увагу «вихователь патріотизму» Жебривський на те, з ким Людмила Биченко «охороняла» пам'ятник Леніну, а потім ділилася пам'ятними фото?Познайомтеся: Руслан Кастуєв – «працює в Команда Путина»! Одним словом, «однодумці» — як на підбір. З початком весни 2014 року в Харків прийшла «російська весна». Антимайданівці штурмом взяли будівлю Харківської ОДА, виганили звідти прихильників Майдана, побили їх і влаштували «коридор сорому». Кадри з окривавленими активістами, які стоять на колінах у оточенні людей і піддаються знущанням, викликали шок навіть у противників Майдана… Ключову роль у подіях, що викликали ескалацію конфлікту в Харкові, зіграли «туристи» з Росії. 1 березня в місто в'їхали десятки автобусів з російськими номерами, серед учасників мітингу, який закінчився штурмом обласної адміністрації, було повно приїжджих, а на самій акції багато російських прапорів. Один із них над будівлею ОДА після її «визволення» підняли антимайданівці ( http://www.bbc.com/russian/international/2015/04/150407_kharkiv_peoples_republic) А ось що постить у цей та наступні дні майбутня представниця «команди Жебривського». Коментарі на тему «не створюй собі кумира», гадаю, зайві. «Харківську народну республіку» проголосили в один день з «ДНР».«Увечері 7 квітня антимайданівці ще раз зайшли всередину обласної адміністрації. На цей раз штурм був значно жорстокіший, ніж напередодні. Нападавші використовували петарди й шумові гранати, кидали в будівлю коктейлі Молотова, запалили біля входу шини», — пише bbc.com. На сторінках Биченко в соцмережах у цей день фігурують виключно російські ЗМІ: вона поспішала поділитися «прямими трансляціями» з «однодумцями». Квітень 2014 року став кульмінацією «російської весни». Зверніть увагу на дату й спрямованість цієї «фотосесії». «У житті потрібно спробувати все, навіть керувати танком!», — стверджує прихильниця «народних республік». Схоже, її не смущає те, що відчувають люди, коли вулицями вчора ще мирного міста гримлять такі «іграшки». Як і те, скільки горя й смертей принесли її однодумці, які закликали Путіна ввести війська в Україну. І май 2014 року. … Вже вбитий «титушками» на проукраїнському мітингу в Донецьку 22-річний Дима Чернявський. Вже звірськи замучений бойовиками горлівський депутат Володимир Рибак та інші українські патріоти. Але прихильники Новоросії, обвішані «георгіївськими стрічками», продовжують гордо позувати перед фотокамерами.На завершення ще кілька штрихів, на наш погляд, вдало доповнюючих образ чиновниці, яка успішно просувається по кар'єрній драбині в довіреній панові Жебривському області. Питання про те, чому харківські антимайданівці й прихильники «республік» опинилися на керівних постах у стратегічно важливій Донецькій області в такий складний і відповідальний час, залишається відкритим. Це надто злочинно навіть з огляду на кадровий цейтнот. Не дивує, чому сьогодні в Маріуполі, де розташовується силовий блок, координований Віктором Ремським, у розпал нової ескалації в зоні боїв з окупантами, почався новий виток істерії у зв'язку з пропозицією перейменувати проспект Жукова на проспект Героїв АТО. На тлі цинічної кадрової політики Жебривського, не лише подібні провокації, але й повторення «російської весни» цілком можливо. Для реваншу пророссійських сил створюються всі умови. І це надто схоже на цілеспрямовані дії, щоб просто бути списаним на загальний безлад. Зараз не весна 2014 року. Але пророссійські сили під крилом «патріота» Жебривського та Ко з кожним днем все більше демонструють свій зростаючий потенціал.Підкреслюємо – при повній безкарності з боку української влади. Чи можливе повторення «Російської весни» на Донеччині? Так – поки у Жебривського на своїх місцях залишаються такі багаторічні мери-регіоналці, як Олексій Рева, з якими вони не лише дружать, але й «роблять» бізнес. Поки він систематично повторює спроби взяти в свою команду таких одіозних пророссійських фігур, як Євгенія Гогітідзе та Кирил Сазонов.