На Волині виникла конфліктна ситуація навколо діяльності військової прокуратури. Все голосніше чути обурення громадськості тим, що військові прокурори без ретельного розбирання масово привлікають до кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби військовослужбовців, які насправді від служби не ухилялися, чесно виконали свій обов'язок в АТО, а потім перебували на лікуванні або в іншому місці з дозволу командирів та начальників. Особливий резонанс викликало таке наполегливе переслідування військовими прокурорами бійців колишньої 51-ї бригади. Військовий прокурор Західного регіону України Олег Сенюк на своїй сторінці у Facebook висловився, що, на його думку, ажіотаж піднято недобросовісними адвокатами з метою дискредитації військової прокуратури та уникнення своїми клієнтами кримінальної відповідальності. Але цьому питанню приділили увагу не лише адвокати та громадськість. Голова обласної державної адміністрації В. Гунчик також публічно висловив невдоволення такою діяльністю військової прокуратури та заявив: «Я постійно спілкуюся з АТОшниками, з тими, хто був на Сході, і не можу відповісти на їхні цілком справедливі питання: чому ні разу не порушили справу проти командирів?
Тому моя позиція: реально підходити до речей. Так, є дезертири, які самовільно залишили військову частину. Їх — до відповідальності, як і передбачено законом. Але є хлопці, які повернулися, і їм було сказано: їжте по домах і чекайте сигналу. Хай усно, але сказано. Чого їх таскати? Таких, що двічі поранені? … Як голова ради оборони вимагаю змінити підходи». Факти вельми сумнівного привлічення військовослужбовців до кримінальної відповідальності оприлюднюються все більше й більше. Лише кілька прикладів:
— Віталій Ванюшин, який був тяжко поранений, перенес кілька операцій, тривале лікування та реабілітацію в Польщі. Але він у військовій прокуратурі Луцького гарнізону вважається особою, яка ухилялася від військової служби.
— Володимир Козак у серпні 2014 року разом з однослужбовцями взяв у полон 11 псковських десантників, які «заблукали» в Україні, потім був у полоні, після звільнення лікувався в госпіталі. Але якимось чином у військовій прокуратурі він став таким, що ухилявся від військової служби.
— Сержант Олександр Хвас, який з-під Іловайська виводив техніку підрозділу замість командира, який їх кинув, також з точки зору військової прокуратури — злочинець.
А бездіяльність командира, який кинув свій підрозділ під Іловайськом, прокуратуру не цікавить.
— Є й такі випадки формального ставлення до розслідування з боку військової прокуратури, які викликають питання про моральність, бездушність. Юрій Лавренчук 28 серпня 2014 року був поранений і безвісти пропав під Іловайськом. Навіть у військовій частині Володимира-Волинського він числиться як безвісти пропалий. А військова прокуратура його занесла до списків «уклоністів», які оприлюднила. І зараз у рідному селі Ю. Лавренчука це породжує безліч чуток, які для батьків бійця, і так страждаючих від зникнення сина, є причиною необґрунтованого сорому перед селянами.
Реакція військової прокуратури на критику не затрималася — 25 квітня 2016 року внесли інформацію до ЄРДР щодо командування Володимира-Волинської військової частини за частиною 1 статті 425 «Недбале ставлення до військової служби».
Другими словами, військова прокуратура однозначно дала зрозуміти, що у необґрунтованому привлічені військовослужбовців до кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби, якого насправді не було, винна командування, яке повідомило на запит прокуратури про «уклоністів», а не військова прокуратура, яка привлікала невинних до кримінальної відповідальності. У чому тоді полягало «досудове розслідування» військовою прокуратурою фактів «ухилення» військовослужбовців від військової служби до привлічення фактично невинних солдатів до кримінальної відповідальності, залишилося загадкою. Складається враження, що протягом 2014–2015 років самі військові прокурори, чисельність яких була збільшена вдвічі часто за рахунок людей, абсолютно далеких від військової юстиції, нагоняли показники «уклоністів», щоб показати, що, мовби, напружено працюють, виправдати своє існування. Лише у 2014 році військові прокуратури зареєстрували 2945 кримінальних проваджень проти «уклоністів», збільшивши їхню кількість у 72 рази!!! У 2015 році працювали ще більш ударно — майже вдвічі збільшили кількість кримінальних проваджень до 4965.
У 1 кварталі 2016 року темпи дещо знизилися — зареєстровано 719 проваджень. Хвалячись «важкою роботою» своїх підлеглих, Головний військовий прокурор А. Матіос неодноразово озвучував величезні цифри «дезертирів» у численних інтерв'ю, не розуміючи, що тим самим надав підстави «московським тролям» сміятися над українською армією, в якій «третина мобілізованих розбіглася», чим принизив Україну, її армію та негативно вплинув на моральний дух українських бійців. А зараз виявилося, що значна частина цих великих цифр — мильні бульбашки, створені самою військовою прокуратурою! Українські солдати, записані військовими прокурорами без жодного розслідування до «уклоністів», оголошені в розшук, привлечені до кримінальної відповідальності, виявилися в значній частині мужніми та чесними бійцями, а деякі — навіть героями. Але що з того, коли в паперах прокуратури вони — «уклоністи».
Згідно з інформацією військового прокурора Луцького гарнізону, наданою під час брифінгу, всього проти бійців 51-ї бригади відкрили 700 проваджень. Більш ніж за 200 з них є вирок або визначення суду, 150 справ закрили. Ще за більш ніж 300 фактами ведеться розслідування. До тих справ, за якими уже є вирок або визначення суду, також слід ставитися обережно. З інформації адвокатів, передусім волинського адвоката Василя Нагорного, які захищають права військовослужбовців 51-ї бригади, більшість бійців піддалися на переконання та відверте тиск прокуратури, укладли з прокурором угоду про визнання вини або погодилися з припиненням провадження судом унаслідок зміни обстановки в обмін на те, що після рішення суду та сплати грошового штрафу від них відстануть і не буде допитів, необхідності їздити на судові засідання, доводити свою невинність. Багато хто з них, хто вже давно звільнився з військової служби або був демобілізований, поступив на роботу, лікується від ранень та контузій. З двох зол вони обрали менше, лише б від них відстали прокурори, і погодилися визнати себе винними, хоча насправді від служби не ухилялися.
Про визначення суду про звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності з припиненням справи можна стверджувати, що практично всі вони винесені в провадженнях, в яких бійців було необхідно виправдовувати, якби дійшло до судового розбирання. Василь Нагорний наводить статистичні дані лише по одному Володимира-Волинському міському суду, яким протягом 2014–2016 років розглянуто 240 кримінальних проваджень по «уклоністах» з колишньої 51-ї бригади. З них за 48 (20%) винесені визначення про закриття справ за ст. 48, 47 КК (зміна обстановки, поручительство). З 192 виразів, якими засуджено бійців, лише у 20 (!!!) справах проводилося судове розбирання, решта 172 судових рішень — це затверджені судом угоди з прокурором про визнання вини бійцями, які в 65% випадків укладені без участі адвокатів.
Якщо подивитися статистику по Україні, то за найбільш «урожайний» на «уклоністів» 2015 рік до суду було направлено з обвинувальними актами або клопотаннями про звільнення від кримінальної відповідальності 1732 провадження (35% від зареєстрованих), закрито за відсутністю події або складу злочину 513 (10%), а за 2331 провадженням розслідування призупинено (47%).
Скільки серед тисяч воїнів, привлечених до кримінальної відповідальності за, нібито, ухилення від військової служби, й оголошених у розшук, таких, хто став жертвою звичайного обліково-кадрового розгильдяйства безвідповідальних посадових осіб або за усним дозволом командира, який не міг забезпечити солдатів ні місцем для сну, ні їжею, поїхав додому або до родичів і чекав там виклику, невідомо. Але події на Волині показали, що таких дуже й дуже багато по всій Україні. За незаконно привлечених до кримінальної відповідальності повинен хтось відповідати. Військові прокурори одразу дали зрозуміти, що ці питання не до них. Це все погані командири їх заплутали. Соромно за таких військових прокурорів, які, отримавши від командування повідомлення про «уклоністів», без якого-небудь якісного розслідування та перевірки обставин, викладених у цих повідомленнях, оформляли повідомлення про підозру, направляли до судів клопотання про дозвіл на затримання цих бійців, оголошували їх у розшук, а зараз сховалися в кущі й намагаються перекласти всю вину на командирів. І так військових прокурорів не надто любили, але хоча б якась повага була, а зараз з такою недобросовісністю щодо й бійців, й командування важко розраховувати на краще ставлення до себе.
Створили видимість роботи для себе, витрачаючи державні кошти на «порожнечу», громадськості пилу в очі напустили, завантажили суди, інші державні установи, а зараз виявляється, що це часто було безглуздим бігом на місці. Військові прокурори забули стару істину, що помилка людини — це просто помилка, а помилка прокурора — це доля інших людей. А ще більш ганебно – не визнавати й не виправляти ці помилки. Військові прокурори самі вже не знають, як вибратися з того кута, в який самі себе загнали. Тому вирішили спробувати відвести удар від себе на командування за все це беззаконня й глумління над бійцями. Обурення громадськості та місцевої влади діями військової прокуратури змусило їх відпрацьовувати задній хід. На Волині громадськість активніша, ніж в інших регіонах.
А скільки таких незаконно привлечених до кримінальної відповідальності по Україні?! Сотні? Тисячи? Як повинні ставитися до держави ці люди, які заради неї часто ризикували життям, деякі з них були поранені, поклали своє здоров'я за Україну, а бездушність військових прокурорів від імені цієї держави виявилася плювком у їхню душу? Так завжди буває, коли справу доручають непрофесіоналам. Військову прокуратуру не обійшла ця загальна хвороба нашої держави останніх років — непрофесіоналізм керівників та виконавців. Почали наочно проявлятися промахи й помилки в організації роботи військових прокуратур, допущені керівниками, починаючи зі часу відновлення діяльності військових прокуратур. Управляти новоствореною військовою прокуратурою доручили дилетанту в цій галузі А. Матіосу, який ніколи не мав жодного стосунку до військових формувань, не знав і не розумів сутності військової справи та особливостей роботи військових прокуратур. До військової прокуратури він призначив багато таких же дилетантів, які злякалися конкурсу в територіальній прокуратурі й перевелися до військової, в якій набір здійснювався без жодного конкурсу за критеріями, відомими лише керівництву.
Рівень кваліфікації цих військових прокурорів виявився настільки низьким, що вони не впоралися навіть з належним розслідуванням найпростіших військових злочинів — ухилень від військової служби. Що вже говорити про інше! Результати діяльності цих дилетантів уже почали проявлятися й, на жаль, не з кращого боку. Є побоювання, що далі буде ще гірше, якщо не вжити невідкладних заходів щодо якісної зміни роботи військової прокуратури, для чого насамперед потрібно змінити її керівництво.